Віктор Забіла – Осінній вітер


ОСІННІЙ ВІТЕР Не так уже сонце світить, Не так воно й гріє; І вітерок не тепленький, Холодний вже віє. Не весняний, що од серця Тугу як би зносить, А осінній, що у лісі Мовби хто голосить.

Із дерева лист зриває, Дуброва пустіє, Світить сонце, теє ж сонце, Да ба, вже не гріє. Пора прийшла, зима близько, Осінь наступила… Пора прийшла, і дівчина – Дівчина змарніла. Повні груди лебедині Не такі вже стали, Біле личко почорніло, Очиці злиняли. Цвіт, як небо, були вони, Як зірки блищали, – Тепер вони почорніли, Тепер плакать не стали За очима, за бровами, За личеньком білим, За літами молодими Да за серцем щирим, Що кохало, що кохалось В радощах, не в горі, Що красиво красувалось, Як сонечко в морі.

Зима люта перестане, Вітерок повіє Теплесенький, гарнесенький, Все зазеленіє. Теє ж сонце знов засвітить, Теє ж ізнов гріє, Тая ж дівка, тая сама – Більш не молодіє, Із радощів серце в грудях Більше не заб’ється, – Подивиться дівка в воду, Гіркими заллється. \”Не вертаться весні твоїй, – Я сказав дівчині. – Як у лузі серед зими Не цвісти калині\”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Віктор Забіла – Осінній вітер