ФАРС
Фарс (франц. farce, від лат. farcio – начинюю, наповнюю) – малий комічний жанр західноєвропейського середньовічного театру. Фарс виникає ще у XII столітті, але в самостійний драматичний жанр виокремлюється з другої половини XV сторіччя. Періодом його розквіту є XIV-XVI століття.
Серед витоків фарсу – виступи мандрівних комедіантів (гістріонів) і карнавальні масницькі ігри. Розповіді гістріонів визначили тематику й діалоги фарсу, а карнавальні дійства – його масовий характер та динамічну ігрову природу. Пізніше фарсами починають “начинювати”
Фарсові п’єси відображають цілком життєподібні побутові ситуації. Втім, індивідуалізованих образів тут ще немає. Замість них у фарсах існують типи-маски, такі як хитрий слуга, невірна дружина, хвалькуватий солдат, невдаха-студент, учений-педант, шарлатан-лікар та інші. Герої фарсів безпосередньо діють: вони б’ються, лаються, сперечаються, обмінюються каламбурами.
У
Європейські фарси ставилися, головним чином, актора-ми-аматорами. Автори ж середньовічних комічних п’єс здебільшого невідомі (нерідко фарси компілювалися колективно). Відомо, що фарси писали Ф. Рабле, К. Маро, збереглося декілька фарсів Маргарити Наварської. Най-популярнішим у XV столітті був цикл французьких фарсів про адвоката Патлена, що розповідав про пригоди відомого народного героя, яскраво зображав побут середньовічного міста, показував цілу низку колоритних постатей.
Взагалі саме на французькому грунті жанр фарсу набуває найбільшого розквіту.
Жанр фарсу (кьоген) існував і в японському театрі Но: він склався в XIV столітті. Японський фарс був тісно пов’язаний із фольклором (сатиричні й побутові казки, анекдоти). Подібно до європейського фарсу, кьоген являв собою невеличкі побутові сценки на матеріалі, запозиченому із самого життя. В японських фарсах висміювалися шарла-тани-монахи, тупі князі-даймьо, їхні хитрі слуги, селяни.
Основним принципом своєї гри кьоген висунув комізм у поєднанні із життєвою правдою. Фарси в Японії виконувались як інтермедії між драмами.
Фарс мав великий вплив на подальший розвиток світового театру. Саме завдяки йому розвиваються англійські Інтерлюдії та іспанські Пасос, німецькі Фастнахтшпілі та італійська Комедія масок. У XVII столітті фарс не без успіху “змагається” із “ученою” гуманістичною драмою, і синтез саме цих двох традицій привів до створення драматургії Мольєра.
Загалом кажучи, фарс був своєрідним ланцюгом між старим і новим театром. Елементи фарсу можна спостерігати в Шекспіра та Лопе де Беги, Гольдоні та Бомарше. І хоча наприкінці XVII сторіччя фарс здає свої повноваження літературній комедії, він знов відроджується наприкінці XIX століття. Драматичне мистецтво нашого часу знає багато творів цього жанру (“Самогубець” М. Ерд-мана, “Витівка Великого Мертвіарха” М. де Гельдерода, “Зойчина квартира” М. Булгакова, “Ризик” Е. де Філіппо, “Вкрали кодекс” А. Петрашкевича тощо).
Related posts:
- ІНТЕРЛЮДІЯ Інтерлюдія (від лат. inter – між і ludus – гра) – жанр англійської комедійної драми, що виникає на зламі XV-XVI століть. На відміну від інтермедій, які розігрувалися між діями п’єси, інтерлюдія була самостійним драматичним твором. Найближче вона стоїть до фарсу. Серед дійових осіб інтерлюдії – священики, жителі міст, селяни, які, зіткнувшись, сваряться. Інтерлюдія зі своїми […]...
- СОТІ Соті (франц. sotie, від sot – дурний) – жанр невеличкої віршованої комічної п’єси, що існував у XV-XVI століттях у Франції. В соті зображалися різного роду пустування та блазнювання. На відміну від фарсу, де виступали побутові персонажі, в соті брали участь дурні та блазні. П’єси цього жанру виконували аматори, що об’єднувалися в так звані “корпорації дурнів” […]...
- ЖАНРИ ДРАМАТИЧНОГО РОДУ Протягом усієї багатовікової історії драми народжуються, розвиваються, а часом і вмирають різноманітні жанрові форми. Так, у Стародавній Греції виникають трагедія й комедія, що існують і сьогодні, та сатирова драма, що зникає ще за часів античності. В драматургії середньовіччя з’являються твори жанрів духовної драми, що були пов’язані з богослужінням та з сюжетом Біблії й житійної літератури […]...
- Водевіль Водевіль (фран. vaudeville) – легка комедійна, переважно одноактна п’єса з анекдотичним сюжетом, виповнена динамічними діалогами, піснями, танцями. Започаткована у Франції в XV-XVI ст., але як драматичний жанр остаточно оформилася у ” XVIII ст. В Україні В. має і свої національні джерела, передовсім *- інтермедії. Відомі автори В. – І. Котляревський (“Москаль-чарівник”), В. Гоголь (“Простак, або […]...
- ВОДЕВІЛЬ Водевіль (франц. vaudeville) – жанр легкої комедійної п’єси, в якій драматична дія поєднується з музикою, піснею-куплетом, танцями. Водевіль розвивається як жанр наприкінці XVIII – у XIX столітті. Назва його виникла у Франції, але щодо її етимології існують дві версії. За першою з них, назва походить від “водевірів” – веселих пісень (куплетів з рефреном), які складав […]...
- АУТО Ауто (ісп. і португ. auto – дія) – жанр одноактної драми релігійно-дидактичного змісту в Іспанії та Португалії XIII-XVIII століть. На початку свого існування ауто виконували 3-4 актори-аматори. Сценічне обладнання вистав було примітивним. Персонажами ауто були абстрактні постаті. До речі, в романі Сервантеса Дон Кіхот зустрічає трупу виконавців ауто, що їхали після вистави в костюмах і […]...
- Іван Іванович та Іван Никифорович – крилаті вирази Іван Іванович та Іван Никифорович Герої “Повісті про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем” (1834) М. В. Гоголя. Імена цих двох миргородських обивателів стали Загальною назвою для людей, що постійно лаються один з одним. Та й що таке фарс? У Гоголя свиня приходить в суд, відшукує прошеніє (грамотна) і уничтожа все діло!.. Це […]...
- ДУМКА Думка – досить поширений в українській і деяких інших слов’янських літературах жанр короткого ліричного вірша елегійного (іноді баладного) змісту. Термін “думка” (як зменшувальний від “дума”, про яку див. підрозділ “Ліро-епос та інші міжродові та суміжні утворення”) спершу з’явився у XVIII столітті в Польщі для позначення ліро-епічних творів баладного типу (перші автори “думок” – придворні польські […]...
- ДРАМА САТИРІВ Драма сатирів (грец. &;#948;&;#961;8&;#956;&;#945; &;#963;&;#945;&;#964;&;#965;&;#961;Ι &;#954;ό&;#957;, лат. fabula satyrica) – жанр давньогрецького театру, що займав проміжне місце між трагедією й комедією. Драму сатирів іменували за античних часів також “жартівливою трагедією”. З жанром трагедії її зближували сюжети й дійові особи, запозичені з міфології, з комедійним жанром – сильний елемент брутального комізму. Визначною рисою драми сатирів був […]...
- Трагікомедія Трагікомедія – драматичний жанр, якому властиві риси одночасно і трагедії, і комедії. Це відрізняє її від драми як жанру, що є проміжним між трагедією та комедією. В основі трагікомедії лежить трагікомічне світосприйняття драматурга. Очевидно, що трагічне або комічне як у житті, так і в мистецтві не можуть існувати “паралельно”, не стикаючись одне з одним. Взаємодію […]...
- Літературний етикет Літературний етикет (фр. etiquette, від флам. steeken – вставляти ) – одна з головних особливостей поетики середньовічної літератури, вираз її нормативних настанов. Термін запропонований д. Лихачовим для визначення уявлень середньовічного письменника про своє станове місцезнаходження в соціальній ієрархії та світобудові, що зумовлювали його етикет поведінки, етикет мовлення. Найчастіше Л. е. з’являвся на початку певного твору: […]...
- Комічне Комічне (грецьк. kemikos – веселий, смішний) – естетична категорія, характерною рисою якої є освоєння світу і його зображення крізь призму сміху. Основними формами функціонування комічного є сатира, гумор та іронія. Сатира осміює суспільні явища, а гумор – несуттєві недоліки окремих осіб, а також екзистенційні вади буття людини. Серед численних засобів комічного можна назвати такі, як […]...
- Ліро-епічні твори в ураїнській літературі Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі доволі часто трапляються твори, у яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів літератури і суміжних сфер суспільної діяльності людини, зокрема науки та публіцистики. Найчастіше відбувається поєднання епічного й ліричного начал. Такого роду твори належать до Ліро-епосу. Ліро-епічний твір – це літературний твір, у якому гармонійно поєднуються […]...
- Літературний жанр Літературний жанр (фр. genre – рід, вид) – тип літературного твору, один із головних елементів систематизації літературного матеріалу, класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури. Категорією вищого порядку при тричленному поділі літератури є літературний рід (загальне) – епос, лірика, драма; категорією середнього порядку – літературний вид (особливе) – роман, повість, новела в епосі; категорією […]...
- ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО РОДИ ТА ЖАНРИ Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Якщо з першою її частиною все є більш-менш зрозумілим: переважна більшість науковців погоджується з тим, що існує три літературних роди – епос, лірика та драма, то відносно другої – маємо різні, досить суперечливі точки зору. Поряд з поняттям “жанр” уживається ще […]...
- Романтизм – визначення Романтизм (франц. romantisme) – літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття. Термін “романтизм” упроваджують безпосередньо його перші представники – німецькі романтики. Причому поняття романтизму, або ж романтичного мистецтва, означало сучасну літературу й мистецтво (зокрема в теоретичних працях А. В. Шлегеля). До […]...
- Франсуа Рабле – автор роману “Гаргантюа і Пантагрюель” Поетичні рядки, які ви щойно прослухали, – звернення до читачів у романі “Гаргантюа і Пантагрюель”. Цей роман – феєрверк життя, карнавал, у якому є місце і гумору, і грі, і філософським роздумам. На його сторінках в алегоричній формі порушені проблеми, які хвилювали і сьогодні хвилюють людство. Війна і мир, добро і зло, освіченість і невігластво, […]...
- Хоку, або Хамку Хоку, або Хамку – традиційний жанр японської пейзажної лірики, що виник у XVI ст., зумовлений розвитком міської культури. Це трирядковий неримований вірш, постав на основі першої півстрофи танка. Існувало кілька шкіл X.: “Кофу” – “давня школа”, пов’язана з іменем Мацунаги Тейтоку, школа Нісіями Соїна, школа “Сьофу” – “достеменна школа”, де найпомітнішою постаттю був Мацуо Басьо, […]...
- ІНТЕРМЕДІЯ Інтермедія (від лат. intermedius – те, що знаходиться посередині) – жанр невеликої комічної п’єси або сцени, яку виконували між діями основної драми. Твори цього жанру могли бути комічною травестією, пародією теми, опрацьованої в основній драмі (як то було і в античній драмі сатирів), або ж сценами, ніяк не пов’язаними з її змістом. Інтермедія виникає як […]...
- Вертеп Вертеп (старослов’ян. – печера) – народний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу (XVII-XVIII ст.). Дія вертепної драми відбувалася у двоповерховій “скрині”, відкритій з одного боку для глядачів. На верхньому ярусі розігрувалися сюжети релігійного характеру, переважно за мотивами Різдва Христового та рятування щойно народженого Сина Божого від царя Ірода; на нижньому – побутові інтермедії, […]...
- Твір на прикладі поезії Джауфре Рюделя та Бертрана де Борна Загальна характеристика лицарської поезії. Характеризується розвитком нових жанрів, найбільше – особливостями світосприйняття та мислення. Лицарське життя поетизується: поетизуються і військові походи, і – особливо – лицарські Кохання до Чарівної Дами (так лицарі називають свою кохану). Мотив служіння проходить крізь більшість творів лицарської поезії. Часто трапляються й картини природи, але вони не бувають центральним образом вірша.) […]...
- Оповідання Оповідання – невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа. Невеликі розміри О. вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.). 0. дуже […]...
- Особливості лицарської поезії (на прикладі поезії Джауфре Рюделя та Бертрана де Борна) І. Загальна характеристика лицарської поезії. (Лицарська поезія – особливе яви Ще середньовічної літератури. Характеризується розвитком нових жанрів, але найбільше – особливостями світосприйняття та мислення. Лицарське життя поетизується: поетизуються і військові походи, і – особливо – лицарське кохання до Чарівної Дами (так лицарі називають свою кохану). Мотив служіння проходить крізь більшість творів лицарської поезії. Часто трапляються […]...
- СТАНСИ Станси (від італ. stanza – строфа) – невеличкий вірш з кількох чотирирядкових строф, кожна з яких висловлює закінчену думку. В західноєвропейській поезії кінця XVIII – початку XIX століття поняття “станси” часто ототожнювали з поняттям “строфа”. Інколи поняттям “строфа” позначали віршову організацію “високих жанрів, зокрема оди; під стансами (середній жанр) у такому випадку розуміли свого роду […]...
- Епістола Епістола (грецьк. epistole – лист), або Епістолярна література – різножанрові твори художньої літератури, в яких використовується форма листа чи послання, узалежнена законами художньої умовності. Свого розквіту Е. сягнула в добу Просвітництва: з’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. У цьому жанрі написані також “Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо, “Мандри Хамфрі Клінкера” Дж. Смоллета, “Страждання молодого Вертера” […]...
- Фейлетон Фейлетон (фр. feuilleton – аркуш) – невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного характеру. Започаткований 1800, коли при французькій газеті “Journal des Debats”, при якій з’явився листок-додаток, спочатку заповнюваний театральною хронікою тощо. Згодом його було замінено особливим “підвалом”, який мав конкретно визначене місце на полосі. Лише пізніше Ф. віднайшовся у своїй іманентній властивості, коли певна […]...
- Баєчка Баєчка – різновид байки, невеличкий, здебільшого віршований гумористичний чи сатиричний твір. Розвиток Б. пов’язаний передовсім з іменем Л. Боровиковського (1809-89), автора збірки “Байки й прибаютки”, в якій чільне місце було відведено міні-байці. Поет вважав, що байка належить переважно до сатиричної, викривальної літератури, а “прибаютка” – до гумору. Повнокровному розвиткові Б. перешкоджала усталена думка, нібито цей […]...
- Пісні-хроніки Окремим жанровим різновидом історичних пісень є пісні-хроніки. У системі пісенної епіки вони стоять найближче до балад. В їх основу покладено дійсні історичні факти, що зумовило різноманітну тематику: від загальносуспільних явищ до побутових подій особистого життя окремої людини чи родини. Як правило, вони обмежуються зображенням якогось одного випадку, найчастіше трагічного чи драматичного (що теж споріднює їх […]...
- Міракль Міракль (фр. miracle, від лат. miracylum – чудо) – один із жанрів середньовічної релігійно-повчальної драми, за основу якої бралися розповіді про “чуда”, здійснені Богородицею. Сюжети запозичувалися з житій, апокрифів, східних переказів тощо. Незважаючи на таку природу жанру, в ньому певною мірою відбивалися зміни в житті і свідомості народу: в М. згодом вносилися авантюрно-розважальні, побутові мотиви, […]...
- Парадокс Парадокс (грецьк. paradoxon – несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) – у логіці – міркування, – яке не належить до ряду істинних чи хибних. Трапляється П. у філософії (пойменований Е. Кантом антиномією), у математиці та в лінгвістиці (семантичний та синтаксичний П.), а також у художній літературі, де вживається як художній засіб, відіграючи відмінну за […]...
- Легенда Легенда (лат. legenda – те, що належить прочитати) – 1. Найпоширеніший жанр європейського середньовічного письменства (починаючи з VI ст.), що сформувався у католицькій писемності переважно як житіє святого, написане в день його пам’яті, або як збірник повчальних оповідань про життя святих мучеників, ісповідників, святителів, преподобних, пустинників, стовпників, який називали “Патериком”. У західноєвропейських країнах особливу популярність […]...
- Козак Морозенко – мужній захисник рідної землі – І варіант 6 клас І варіант В українському фольклорі жанр історичної пісні з’явився близько восьмисот років тому. Одним з перших письменників, який почав вживати цей термін, був М. В. Гоголь. Козак Морозенко – це не тільки герой історичної пісні. “Ой Морозе, Морозенку”, але й народний герой, який став на захист рідної землі. А сталося це в сімнадцятому […]...
- Соціально-побутові пісні – українська література ПАСПОРТ ДО ТЕМИ Соціально-побутові пісні – це великий масив епічних народнопісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі. Цикли: Козацькі; Гайдамацькі; Рекрутські; Солдатські (жовнірські); Бурлацькі; Заробітчанські (строкарські); Чумацькі; Кріпацькі; Наймитські; Родинні; Сирітські. Соціально-побутові пісні […]...
- ПЛАНИ – СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ. КОЛОМИЙКИ 7 КЛАС ІЗ ПІСЕННИХ СКАРБІВ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ. КОЛОМИЙКИ ПЛАНИ Художній твір як явище мистецтва 1.Поняття про художній світ твору. (Це реальний світ, пропущений крізь свідомість автора, змодельований його уявою. Це творче осмислення світу.) 2.Роль натхнення у роботі над твором мистецтва. (Натхнення – особливий стан митця, за якого у нього розігрується творча уява.) 3.Велика сила мистецтва. […]...
- Діалектизми Діалектизми (грецьк. dialektos) – слова або словосполучення у літературній мові, що не входять в її лексико-семантичну систему, а належать лише певному говорові (діалектові) загальнонаціональної мови. д. є лексичними (бульба, бараболі, крумплі – “картопля”), словотвірними (веселиця, веселівка – “райдуга”), семантичними (босий кінь – “непідкований”, жолоб – “ущелина в горах”), фразеологічними (тиць, пиць – і розвиднілося, “приший […]...
- ДІАЛОГ ДІАЛОГ (від грецьк. – розмова, бесіда) – жанр давньої української поезії та прози XVI – XVIII ст. Інша назва – “розмова”, “розмисел”. Розрізняють такі типи діалогічних творів: 1) як різновид драми, побудованої на системі монологів (тут діалог наближається до декламації); 2) як жанр суто літературний, із театром і декламаціями не пов’язаний; 3) як диспути у […]...
- ПЕАН Пеан (від грец. &;#960;&;#959;&;#945;&;#948;&;#957; – пеан, цілитель, спаситель – імення бога Аполлона) – хорова пісня, близька до гімна, на честь бога Аполлона. її звичайно виконували тоді, коли зверталися до бога по допомогу або коли дякували йому за перемогу в битві чи за порятунок від стихійного лиха. Появу пеана в давньогрецькій авторській ліриці пов’язують з ім’ям […]...
- ДУМА Дума – ліро-епічний, віршовий твір, особливий різновид фольклорних епічних пісень, в яких оспівується героїчне історичне минуле українського народу, переважно часів визвольної боротьби, очолюваної козацтвом, або його побут і моральні переконання. Генетично думи сходять до похоронних голосінь, історичних пісень та балад, від яких у процесі суспільного розвитку виокремлюються в самостійний жанр. В широкий обіг термін “дума” […]...
- Містерія Містерія (грецьк. mysterion – таїнство, таємний релігійний обряд на честь якогось божества) – західноєвропейська середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства. В основу М. різдвяної та великодньої покладено біблійні сюжети. Виникнувши у XIII ст., вона поширилась у XIV-XV ст. в Італії, Англії, Німеччині, Нідерландах, Франції у вигляді масових видовищ. М. інсценізувала народження, смерть […]...
- “Плеяда”. Ронсар “Плеяда” і її теоретична програма. У к. 1540-х рр. у Франції виник літературний кружок, що складався з 7 молодих утворених дворян, що мріяли про реформу французької поетичної мови й про створення нової, гуманістичної по средневековьяоему характері й разом з тим цілком національної поезії Туди входили Ронсар, дю Беллі, інших у підручнику немає. Їхній маніфест (1549 […]...