Міракль

Related posts:

1. МІРАКЛЬ Міракль (франц. miracle, від лат. miraculum – диво) – жанр середньовічної віршованої драми, заснованої на житті, діяннях і чудесах святих або Богородиці. Виник міракль на зламі XII-XIII століть у Франції. Першою відомою драмою цього жанру є “Гра про святого Миколая” (бл. 1200 р.) Жана Боделя. У XIII сторіччі з’являється один з найвизначніших європейських міраклів – […]...
2. Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі I. Виникнення драматичної літератури в Україні. (Драматична література тісно пов’язана з розвитком українського театру, шкільним навчанням. Це були віршові діалоги, які складали викладачі вищих шкіл, тому й називалися шкільними. Основні жанри драматургії давньої української літератури – шкільні драми, інтермедії.) II. Характеристика драматичних творів XVII-XVIII століть. 1. Виникнення […]...
3. Канва Канва – рівень у структурі драми, який відповідає її підтекстові. Термін запроваджений у теорію драми К. Станіславським. Понятійний зміст і функціональне призначення К. окреслені М. Поляковим. Поняття і термін “К.” – більш органічні і специфічні саме для драми, сутність якої визначається орієнтацією на театральну виставу. Внаслідок цього п’єса як літературна основа драми обмежена часом і […]...
4. Вічні теми Вічні теми – літературні теми загальнолюдського значення, перейняті пошуками смислу життя та першосутності, ролі особистості в контексті всесвіту. Тому у світовій літературі, незважаючи на ненастанно змінні конкретно-історичні ситуації, акцентуються визначальні мотиви людського буття, пов’язані з життям та смертю, людиною і природою, людиною і Богом, любов’ю і ненавистю, добром і злом, творчістю та руйнуванням тощо. Через […]...
5. Розвиток драматургії Розвиток драматургії Перші драми XVII століття з’являються у школах, їх авторами були викладачі, а виконавцями – студенти. Тематика таких драм була історичною або соціальною. Наприклад, драма “Володимир” Феофана Прокоповича, “Милість Божа” невідомого автора, “Воскресіння мертвих” Георгія Кониського. У драмі “Володимир” розповідається про життя й діяльність князя Володимира Великого, у “Милості Божій” прославляється Богдан Хмельницький, а […]...
6. Маринізм Маринізм (лат. marinus – морський) – морська тематика в художній літературі, позначена не тільки естетичним переживанням морських краєвидів та життя моряків, а й часто поривом у незвіданий простір, жагою відкриття нового. Представниками поетичної мариністики в українській літературі можна вважати Т. Шевченка (“Гамалія”), Лесю Українку (цикл “Кримські спогади”, “З подорожньої книжки”), П. Карманського (вірші із збірки […]...
7. Вертеп Вертеп (старослов’ян. – печера) – народний театр маріонеток, поширений в Україні, в барокову добу (XVII-XVIII ст.). Дія вертепної драми відбувалася у двоповерховій “скрині”, відкритій з одного боку для глядачів. На верхньому ярусі розігрувалися сюжети релігійного характеру, переважно за мотивами Різдва Христового та рятування щойно народженого Сина Божого від царя Ірода; на нижньому – побутові інтермедії, […]...
8. Мелодрама Мелодрама (грецьк. melos – пісня, drama – дія) – 1-У XVII-XVIII ст. у Франції й Італії – те ж саме, що й опера. 2. Із середини XVIII ст. – драматичний твір, в якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися музикою (“Пігмаліон” Ж.-Ж. Руссо, 1762; “Орфей” Є. Фоміна, текст Я. Княжніна, 1792 та ін.). 3. Різновидність […]...
9. Драматична поема Драматична поема – невеликий за обсягом віршований твір, в якому поєднуються жанрові форми драми та ліро-епічної поеми. В основу Д. п. закладається внутрішній динамічний сюжет – власне, конфлікт світоглядних та моральних принципів при відсутності панорамного тла зовнішніх подій, перевазі ліричних чинників над епічними та драматичними. У світовій літературі Д. п. відома з творів Й.-В. Гете […]...
10. Ригоризм Ригоризм (фр. rigorisme, від лат. rigor – твердість, суворість) – непохитне дотримання певних, переважно морально-етичних принципів, аж до дріб’язкової суворості та прискіпливої фанатичності. Класичним прикладом тенденційного Р. може бути серія послань Івана Вишенського, не сприйнята українством XVII ст., оскільки аскетичний пафос не відповідав духові національної ментальності, щедро ліричної, зорієнтованої на гармонійне співжиття з природою. Мотиви […]...
11. Мадригал Мадригал (італ. madrigale – пісня рідною, материнською мовою, від лат. mater – мати ) – в епоху раннього Відродження – лірична пісня італійською мовою, на відміну від тих, які складалися латиною. Тексти для таких музичних М. писали Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо, Ф. Саккеті. Музичну форму М. розробляли композитори П. Казелла і Ф. Ландіно. В літературі […]...
12. Водевіль Водевіль (фран. vaudeville) – легка комедійна, переважно одноактна п’єса з анекдотичним сюжетом, виповнена динамічними діалогами, піснями, танцями. Започаткована у Франції в XV-XVI ст., але як драматичний жанр остаточно оформилася у ” XVIII ст. В Україні В. має і свої національні джерела, передовсім *- інтермедії. Відомі автори В. – І. Котляревський (“Москаль-чарівник”), В. Гоголь (“Простак, або […]...
13. Глитай, або ж Павук – крилаті вирази Глитай, або ж Павук Назва драми (1882) М. Л. Кропивницького. “У ній вперше в українській драматургії реалістично відтворені нові процеси в житті пореформеного села. Герой драми, якого односельчани прозвали “глитай, або ж павук”,- уособлення хижацтва і розбещеності, всевладності куркуля у дореволюційному селі. Давно життя минуло старосвітське І зник з землі Глитай, або ж Павук, Та […]...
14. ДРАМАТУРГІЯ. ШКІЛЬНА ДРАМА “ВЛАДИМИР” Ф. ПРОКОПОВИЧА. ВЕРТЕП ЯК ВИД ЛЯЛЬКОВОГО ТЕАТРАЛЬНОГО ДІЙСТВА 1. Драматичний твір, у якому найбільше збережено структуру мо­раліте. А Ф. Прокопович “Володимир”. Б Г. Кониський “Воскресеніє мертвих”. В “Милість Божа” невідомого автора. Г М. Довгалевський “Комическое дєйствіє”. 2. Жанр драматургії давньої української літератури, у творі якого інсценізувалося народження, смерть і воскресіння Христа. А Історична драма. Б Міракль. В Містерія. Г Мораліте. 3. Для міракля […]...
15. Ілюстративність у літературі Ілюстративність у літературі (лат. illustro – освітлюю, роз’яснюю) – надужиття в художній літературі зображально-описовими елементами, які покликані унаочнювати, конкретизувати певну думку, ідеологічну доктрину чи партійну програму. І. – своєрідний прояв белетризації, тенденційності літератури. У 50-60-ті XX ст. широко побутував термін “лакувальна література” для означення творів, які прикрашували соціалістичну реальність, видавали бажане за дійсне. Проти І. […]...
16. Про золоті часи – ІНДІЙСЬКІ МІФИ МІФИ НАРОДІВ СВІТУ ІНДІЙСЬКІ МІФИ Про золоті часи Як і в інших міфах різних народів, в індійській міфології закарбовані уявлення давніх людей про гармонію світу, мрія про щасливе життя. Це головна думка міфу про золоті часи. Ті люди родили все, що заманеться, і були щасливі. Не було в них ні закону, ні беззаконня, і не […]...
17. На зорі розвитку української драми (за історичною драмою Ф. Прокоповича “Владимир”) I. Ф. Прокопович – письменник і просвітницький діяч. (Феофан Прокопович – один із яскравих представників стилю бароко в українській та світовій літературі. Бароко, як відомо, – це стиль, який характеризується урочистістю, пишністю, підвищеною складністю і мальовничістю. Українське бароко тісно пов’язане з козацтвом, із життям верхівки тогочасного суспільства. Ф. Прокопович – письменник і просвітитель кінця XVII […]...
18. Украинский журнал “Украинский журнал” – літературно-художній, науковий і громадсько-політичний журнал, що виходив 1824-25 у Харкові за редакцією О. Склабовського. Друкував статті про найновіші наукові теорії і відкриття, матеріали з історії України й Росії, етнографічні описи різних міст України, відомості про стан освіти, події громадського та культурного життя міста і краю. На сторінках журналу вперше в українській періодиці […]...
19. Який із драматичних жанрів “наймолодший”? Такі жанри драматичного роду, як трагедія і комедія, виникли ще в Стародавній Греції, пройшли довгий шлях розвитку, змінюючись при цьому у багатьох своїх рисах, і безроздільно панували до середини XVIII ст. У середині XVIII ст. виникає власне драма – твір, в основу якого покладено певний життєвий конфлікт, розгортання якого позначене і трагічними, і комічними моментами. […]...
20. Діалог Діалог (грецьк. dialogos – розмова, бесіда) – один із типів організації усного мовлення (поряд з монологом), який за своєю формою є розмовою двох або декількох (полілог) осіб. Кількість осіб у д. – питання неістотне, бо діалогічність мовлення закладена у самій природі мови як засобу спілкування. д. може вести одна особа, (т. зв. внутрішній д. – […]...
21. Конфлікт Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення, сутичка) – зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями. Залежно від сфери життєдіяльності людей К. поділяють на виробничі, громадські, політичні, побутові. Вони, творчо трансформовані уявою митця відповідно до його задуму, живлять К. художніх творів і реалізуються передусім […]...
22. Вплив Біблії на розвиток української літератури – Біблія Вплив Біблії на розвиток української літератури Для розвитку української літератури Біблія має надзвичайно важливе значення, адже давньоруська рукописна книжна література починається з Остромирового Євангелія, а з Острозької Біблії (1581 р.) та “Апостола” (1574 р.) – розвиток українського друкарства. Біблія стала стимулом морально-етичних та ідейних шукань для багатьох митців у різних галузях світової літератури в різні […]...
23. Твір на тему: “Пам’ятний день із шкільного життя” Я добре пам’ятаю свій перший шкільний день – своє перше вересня. Це один з найдорожчих днів у моєму житті. Біля ошатної і красивої школи грає музика. Багато квітів. Наче на святковому вокзалі когось проводжають. І серед них – ти. Ти вирушаєш у далеку дорогу, в подорож в країну під назвою Школа. За час цієї подорожі […]...
24. На основі яких ознак розрізняють епос, лірику і драму? У художній літературі розрізняють три способи відображення життя, або три роди: епос, лірику і драму. Кожен з цих родів має свої характерні ознаки. Так, в епічних творах зображуються повнокровні людські характери і різноманітні події, через які вони розкриваються. Ці події організовуються в сюжетну систему. Тип оповіді – об’єктивна розповідь, яка інколи порушується авторським коментарем у […]...
25. “Пам’ятний день із шкільного життя” Я добре пам’ятаю свій перший шкільний день – своє перше вересня. Це один з найдорожчих днів у моєму житті. Біля ошатної і красивої школи грає музика. Багато квітів. Наче на святковому вокзалі когось проводжають. І серед них – ти. Ти вирушаєш у далеку дорогу, в подорож в країну під назвою Школа. За час цієї подорожі […]...
26. Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е. Г’юм – засновник клубу “Школа імажизму”. Пізніше цей напрям у літературі представляли Е. Паунд, Р. Олдінгтон, Дж. Г. Флетчер, Т.-С. […]...
27. Казка як епічний фольклорний твір Казка – це епічний фольклорний твір чарівного, пригодницького або побутового характеру, який розповідає про вигадані події. Орієнтація на вимисел є однією з найважливіших жанрових ознак казки. Сюжет казкового твору завжди утверджує перемогу добра над злом. Нерідко казка завершується традиційною формулою: “Ось вам казка, а мені бубликів в’язка”, “І стали вони жить-поживать, добра наживать” та ін. […]...
28. Епігон Епігон (грецьк. epigonos – нащадок) – зневажливо-іронічна назва письменника, який не виробив власного творчого “обличчя”, не набув творчої самостійності, а наслідує, копіює індивідуальний стиль, форму, повторює ідеї, художні прийоми своїх попередників. Епігонство викликається до життя або віховими творами літератури, або ж яскравими оригінальними манерами письма. Тому не випадково найбільшими жертвами епігонського наслідування стали такі рубіжні […]...
29. Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню […]...
30. Хор Хор (грецьк. choros – співочий колектив, що виконує вокальні твори) – група осіб (танцюристів та співаків) – учасників святкування бога Діоніса у Стародавній Греції, котрі виконували відповідні дифірамби. Згодом з’явився і трагічний X., ставши складником еллінського театру; складався з корифея (керівника) – обов’язкової дійової особи, котра сюжетно пов’язувалась з акторами, а також хоревтів – учасників […]...
31. Співомовки Руданського – неповторне явище літератури Степана Руданського Франко вважав найбільш талановитим поетом після смерті Шевченка. Руданський є автором поем, віршових хронік, гуморесок, ліричних поезій і балад. Усі свої поетичні твори Руданський називав “співомовками”. Поет писав ліричні вірші про кохання. Деякі з них стали народними піснями, серед них – “Повій, вітер, на Вкраїну”. Пізніше в його ліриці з’являться громадські мотиви мужності […]...
32. Поява та розвиток віршованої літератури та драматургії Поряд із численними творами полемічної літератури починає зароджуватися віршована література і драматургія. Спроби застосувати до української мови метричну систему віршування, побудовану на чергуванні коротких і довгих складів слова (за античними зразками), виявилися невдалими, тому віршування починається під впливом усної народної творчості, вірші пишуться нерівноскладові, і від прози відрізняються лише заримованими закінченнями окремих рядків. Найдавнішими з […]...
33. ІНТЕРЛЮДІЯ Інтерлюдія (від лат. inter – між і ludus – гра) – жанр англійської комедійної драми, що виникає на зламі XV-XVI століть. На відміну від інтермедій, які розігрувалися між діями п’єси, інтерлюдія була самостійним драматичним твором. Найближче вона стоїть до фарсу. Серед дійових осіб інтерлюдії – священики, жителі міст, селяни, які, зіткнувшись, сваряться. Інтерлюдія зі своїми […]...
34. Проклітика Проклітика (грецьк. proklitikos – схилений вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій наголос. В українській мові це переважно службові частини мови, які сприймаються як єдине ціле із словами, яким вони передують (на […]...
35. Українська література ренесансу й барокко Бароко – напрям у мистецтві й літературі. “Бароко” – від італійського слова “химерний”, “дивний” – напрям у мистецтві й літературі, який утвердився у XVІІ-XVІІІ ст. Для бароко в літературі характерна складність, мінливість, поліфонічність, поєднання релігійних і світських мотивів, тяжіння до контрастів. Якщо в Західній Європі період Відродження – Ренесанс – припав на XІV-XVІ століття, то […]...
36. Зробіть загальний огляд давньоукраїнської драматурги Однією зі складових частин фольклору є народна Драма, яка виникла у первісному суспільстві на грунті різних звичаїв та обрядів господарського і родинно-побутового характеру. Колись народні драми мали надзвичайну популярність, однак поступово втрачали її і залишилися в минулому. Хоча у XIX та й на початку XX ст. чимало людей захоплювалися театралізованим дійством, що його можна було […]...
37. Неоромантизм Неоромантизм – стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою “новоромантизмом”. Зі “старим” романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання. Визначальні риси неоромантизму: – неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з […]...
38. Драма як жанр Драма як жанр – п’єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої – переважно звичайні, рядові люди. Автор прагне розкрити їх психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій. її зародження можна помітити в драматургії античності (“Іон” Еврипіда). Частина літературознавців вважає, що Д. як окремий жанр виникла лише у […]...
39. Позитивний персонаж (Герой) Позитивний персонаж (Герой) – дійова особа твору, персонаж, який є носієм авторського кредо (образ Сомка у романі П. Куліша “Чорна рада”, Володька та Матвія Довбенків у романі У. Самчука “Волинь”). У фольклорі, давній українській літературі, літературі новій, включаючи епоху класицизму, поняття “позитивний герой” та “ідеальний герой” не розмежовувалися. П. п. наділявся всіма моральними чеснотами, що […]...
40. Драма-феєрія “Лісова пісня” Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку XX століття, посідає “Лісова пісня”. Порушивши у драмі-феєрії проблему невідповідності високого покликання людини принизливим умовам її повсякденного життя, письменниця піднялася на вищий щабель над старою школою української драматургії. “Лісова пісня”,- як відзначав відомий літературознавець О. Бабишкін,- запалила не тільки акторів і режисерів […]...