Герої “Капітанської дочки”

Одне дворянство було відкритим образом

Па стороні уряду…

А. Пушкін

У Зо-Е роки XIX століття у зв’язку із селянськими хвилюваннями, що різко підсилилися, у яких сучасники готові були бачити початок “нової пугачовщини”, Пушкін наполегливо звертався до Теми селянського повстання; Цієї теми він стосувався в планах продовження “Історії села Горюхина”, видне місце займала вона в “Дубровском”.

И на весь зріст ця проблема встала в останньому великому закінченому утворі Пушкіна ” Капітанська дочка “.

Задумавши

повість-роман із часів селянської війни, Пушкін відправився в ті місця, де відбувалися події, – в Оренбурзькі степи, у Поволжя, знайомився із природою й побутом краю, оглядав поля боїв, розпитував старих очевидців, збирав изустные оповідання й перекази про Пугачова. По добутим їм архівним матеріалам і першоджерелам він ретельно й допитливо вивчав його епоху, що цікавить. Про серйозність і обгрунтованість цього вивчення свідчить спеціально-історичну працю, попередньо здійснений Пушкіним і мав для свого часу важливе наукове значення, – ” Історія Пугачова”, названа на вимогу Миколи I “Історією пугачевского
бунту”. І тільки після того, як історичний матеріал був Пушкіним зовсім освоєний, а “Історія” написана й опублікована, він приступився до реалізації здавна виношуваного задуму свого роману. В “Капітанській дочці” властиво історичний матеріал ніде не розриває художньої тканини оповідання, повністю творчо переплавлений. Як у жодному іншому творі Пушкіна, особливо видне місце в “Капітанській дочці” відведено народу.

У сюжет не тільки уведена велика кількість персонажів з народу (їх приблизно стільки ж, скільки дворянських), але багато хто з них розгорнуті у винятково яскраві, повновагі художні образи. Це насамперед образи Пугачова й Савельича.

Пушкінський Савельич наївно переконаний, що кріпаки існують лише для того, щоб все життя працювати на своїх панів. Але його відданість панам далека від рабської приниженості. У відповідь на грубі, несправедливі докори пана Савельич пише йому: “…я не старий пес, а вірний ваш слуга, панських наказів слухаюся й ретельно вам завжди служив і дожив до сивого волосся”. Велика внутрішня шляхетність, щиросердечне багатство натури повністю розкриваються в зовсім безкорисливій і глибоко людяній прихильності бедного, оди нокого старого до свого вихованця. “Савельич – чудо!

Це особа найтрагічніше, тобто якого найбільше жаль у повісті”, – писав Пушкіну В. Ф. Одоєвський.

Ще більшим “чудом” можна вважати образ Пугачова. Образ вождя народного повстання з’являється в романі Пушкіна у всій його суворій соціально-історичній реальності. Пугачов нещадний до своїх класових ворогів, до тих, хто не хоче визнавати законності його влади.

Але він правий, звертаючись до Гриневу; “Ти бачиш, що я не такий ще кровожер, як говорить про мене ваша брати”. Дійсно, йому найвищою мірою властив почуття справедливості. Як богатир російського билинного епосу, він заступається за всіх слабких, знедолених. “Хто з моїх людей сміє кривдити сироту?” – грізно вопрошает він. Пугачов здатний на вдячність, пам’ятливий на добро. І все це аж ніяк не поетичний вимисел. Саме таким з’являється він у дошедших до нас і значною мірою, безсумнівно, відомих Пушкіну народних піснях, переказах, розповідях.

У той же час Пушкін особливо яскраво показав у Пугачові ті риси “сміливості й тямовитості”, які вважав характерними для російського селянина й взагалі для російської людини. Його Пугачов відрізняється широтою й розмахом натури (“Стратити так стратити, дарувати так дарувати: такий мій звичай”), вільним і заколотним духом, героїчним молодецтвом і відвагою.

У період роботи над “Історією Пугачова” і “Капітанською дочкою” Пушкін багато міркував над проблемою народного, селянського повстання. Із цим зв’язані його роздуми про особистість і творчість Радищева. На противагу Радищеву Пушкін не вірив у доцільність селянського повстання, можливість його успіху. Вустами Гринева він називає його “бунтом безглуздим і нещадним”.

Тим значніше пушкінський образ Пугачова, у якому замість виплодка зла перед читачем стало яскраве втілення багатьох чудових рис російського національного характеру.

В остаточній редакції роману на сторону Пугачова переходить не супротивник знаті, а типовий, безпринципний представник її Швабрин. “Стародавній” дворянин Гринев, вихований у найбільш симпатичному Пушкіну традиціях свого класу, зберіг власну честь незаплямованої. Разом з тим Гринев виявився тісно пов’язаним з Пугачовим не тільки силою обставин, але й взаємною симпатією. Дозволити на такому шляху антагонізм між двома класами, звичайно, теж було немислимо.

Але із всіх можливих ілюзій дана, заснована на “повазі до людини як людині”, у чому Бєлінський бачив істоту пушкінського гуманізму, безсумнівно була найвищої й шляхетної, що відкривала найбільший просвіт у Майбутнє, у мир інших, справді людських відносин між людьми.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Герої “Капітанської дочки”