Гончар Олесь Терентійович Безсмертний полтавець
Іван Петрович Котляревський належить до тих довгожителів планети, які разом із витворами свого духу впевнено переступають рубежі сторіч, далеко йдуть за межі їм відміряного часу. Два століття живе на світі безсмертний автор “Енеїди” й “Наталки Полтавки”, поет, веселий мудрець, що в ньому мовби уособився оптимізм народу, його дужий, непідвладний смуткові дух, патріотичне чуття, обдарованість, моральна чистота.
Радісно бачити, як широко святкує країна 200-річчя від дня народження зачинателя нової української літератури. За рішенням
Що ж приваблює в Котляревському його нащадків? Для нас він невіддільний від свого народу й від того грунту, що живив його творчість. Написав “Енеїду”, звичайно, Котляревський, авторське право належить йому, славетна поема – це голос його особистості, й усе ж разом із тим і “Наталку Полтавку”, й “Енеїду” витворював ще один автор, ім’я
Те, що ми звемо народністю, було органічно притаманне Котляревському й, певно, саме тут таємниця довговіку його творінь, таємниця їхньої дивовижної життєвості.
Передова російська громадськість доброзичливо зустріла самобутнє слово Котляревського, і це багато про що нам промовляє. Він стоїть біля самих витоків дружби наших братніх культур, і цим теж нам дорогий.
Багато що споріднює Котляревського з його великим земляком, котрий ставився до автора “Енеїди” з глибокою пошаною,- маємо на увазі Миколу Васильовича Гоголя. Споріднювало їх не лише походження, обставини особистого життя й той природжений гумор, що в ньому висвічує неповторна національна вдача,- ще дужче споріднює їх синівна любов до народу, його поезії, героїчної його історії, загострене почуття патріотичної гордості. Той, хто створив образ відважного козака Енея, і той, хто оспівав Тараса Бульбу,- обидва вони в тлумаченні понять обов’язку й честі завжди знаходять спільну мову. І якщо життя їхніх предків присвячене було походам, бойовому товариству, шаблі, то вони, лицарі мистецтва, з такою ж лицарського вірністю, замість шаблі, присвятили себе зброї ще гострішій – перу, до самозречення віддалися творчості, яка повністю увібрала в себе особисте життя їх обох. Звісно, кожен із них неповторний, розвивалися вони – Котляревський і Гоголь – кожен своїм шляхом, і все ж не можна не помітити, що образи “Енеїди” і, скажімо, “Вечорів на хуторі…” мають спільний родовід, є чимало спільного в самому духові цих творів, у перегуку мотивів, інтонацій, у яскравості барв, у вільній розгонистості письма…
Коли з волі одного хоробрі душі сподвижників Тараса Бульби після бою возносяться на небо, то десь на півдорозі вони стрічають богів Олімпу в козацьких шатах, що їх веселий автор “Енеїди” саме в цей час скидає з неба на землю для участі в земних житейських ділах. Без сумніву, мистецький експеримент Котляревського, його смілива інтерпретація античної літератури справили враження на молодого Гоголя, в нотатнику якого знаходимо понад двадцять виписок з “Енеїди”; деякі з них він потім використає як епіграфи до окремих розділів “Сорочинського ярмарку”.
Та головне навіть не в цьому. Ставлення до рідного краю, до народу, його звичаїв, зачудований подив перед цільністю й повнозерністю народної душі, оспівування морального здоров’я народу – ось що найбільше споріднює Котляревського з його великим побратимом, надає образам “Енеїди” та ранніх повістей Гоголя виразно відчутної внутрішньої співзвучності.
Патріот, людина високої вірності обов’язку, Котляревський у молоді літа неодноразово опинявся у вирі пристрастей своєї доби. Ми бачимо його учасником штурму турецьких фортець, далі бачимо, як він крокує вулицями Дрездена,- це по тому, як він з ентузіазмом формував з числа своїх земляків козацький полк для боротьби з наполеонівською навалою; Котляревський – не чужий в колі освічених, демократично настроєних людей своєї епохи,- він близький до тих, хто стане потім декабри-стами, хто виношує республіканські ідеали,- і цей образ молодого хороброго офіцера, веселуна, кепкувальника, людини передових поглядів нам треба запам’ятати, щоб у патріархальній тиші його полтавського підвечір’я не померк реальний образ автора “Енеїди” та “Наталки Полтавки”.
Народився він у місті співучому та мужньому, в маленькому полтавському будиночку на горі біля собору – в старовинній українській хаті, з вікон якої було далеко видно. Внизу, за Ворсклою, розгорталися в заобрійну далеч мальовничі простори рідної Вкраїни, а звідти попід самі вікна підступало море народного життя, з його журбами й радощами, з чародійними південними вечорами, сповненими поезії, яка бентежила душу то піснею-задумою, то лукавим жартом, то щемкою сльозою… Маючи допитливе, чіпке око, Котляревський пильно приглядався до навколишнього життя.
Вчителюючи після семінарії, яка дала йому добре знання класичних мов, у поміщицьких маєтках, він, як свідчить його біограф, “на сходьбищах та іграх народних” уважно дослухався народної говірки, записував пісні, вивчав мову, звички, побут, обряди, перекази українців, мовби готуючи себе до майбутньої праці.
Закінчувалося XVIII сторіччя – один із найтяжчих періодів в історії українського народу. Впроваджувалося кріпацтво. Люди, вчора ще вільні та незалежні, мали стати рабами, прикутими до поміщицької землі.
Українське панство, козацька старшина, безсоромно зраджуючи свій народ, наввипередки кинулися в царську столицю ловити щастя та чини, змагаючись із придворними в сприт-ності й підлесливості перед царицею, цим, за словами Пушкіна, “Тартюфом у спідниці”, намагаючись якнайбільше урвати собі житейських вигод, дворянських привілеїв, подарованих сіл із тисячами душ закріпачених земляків. Мужича правда єсть колюча, А панська на всі боки гнуча…
Чи не з тодішніх спостережень Котляревського якраз і виник оцей його гіркий афоризм?
Разом із кріпацтвом насувалося неуцтво. Зникали народні школи, які до того були майже в кожнім селі, трималися на кошти самого населення. Про жахливий занепад народної освіти на Україні в цей період розповість через сторіччя з трибуни Державної думи Г. І. Петровський, з доручення В. І. Леніна, викриваючи в своїй знаменитій промові колоніальну політику царату. 1804 року було видано указ про заборону вчитися українською мовою. Ще раніше, 1769 року, тобто в рік народження Кот-ляревського, “найсвятіший” синод відмовив Києво-Печерській лаврі в проханні дати дозвіл видрукувати український буквар.
Ніч була глибока, тільки блискавиці народних заворушень – пугачовських та гайдамацьких – розтинали її тут і там, та ще гострий промінь благородної мислі Радіщева прорізав цей катерининський самодержавний морок.
Всю вогняну правду про цю добу буде сказано пізніше, і скаже її Шевченко. Піднявшись із найглибших надр кріпацького розпашілого пекла, він, великий Тарас, з прометеївською силою викриття жбурне в очі царям, панству слово гніву, слово прокляття й презирства, він розповість про незмиренні соціальні конфлікти, що стрясали імперію, про страждання людини, позбавленої людських прав, скаже й про підступну розправу над “козацькою республікою”, як назвав Маркс Запорозьку Січ, з розгромом якої загинули останні козацькі вольності.
Те, про що Шевченко скаже на повний голос, із усією нещадністю поета-революціонера, Котляревський лише зачіпає принагідно, хоча, коли судити з картин пекла в “Енеїді”, навряд чи можуть бути сумніви в тому, на чиєму боці були симпатії письменника, близького до народу, людини просвітительських демократичних переконань. Насаджування кріпацтва, розгул бюрократії, її са-модурство, продажність – усе це було йому огидне, й недарма ж Еней, мандруючи по пеклу, серед найперших грішників бачить гнобителів народу: Панів за те там мордовали І жарили з усіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів. За те вони дрова возили, В болотах очерет косили, Носили в пекло на підпал.
Чорти за ними приглядали, Залізним пруттям підганяли, Коли який з них приставав.
Народившись у Полтаві, цьому полковому козацькому місті, де ще відчувався вільнолюбний дух козацтва, Котляревський, звісна річ, іще в дитинстві багато чув про те, що діялося внизу на Запорожжі. Хлопчиком він був, коли знищено було Запорозьку Січ, і її свіжі руїни, що ранили тоді багатьох, не могли не хвилювати його ще дитинної уяви. Може, саме з цих асоціацій і народжувався задум – збезсмертити потоптану запорозьку Трою, під ім’ям античних героїв оспівати цих незнищенних троянців з Дніпра, чиє завзяття в такій своєрідній інтерпретації заграє в поемі щедрими барвами життя.
Чимало запорожців, гнаних новою незвичною долею, в цей час ще блукало світами, Котляревський навіть стрічався з ними в задунайському поході,- і хто зна, може, якраз цей мотив блукань і асоціювався для поета з мандрами троянців після падіння Трої.
Related posts:
- Гончар Олесь Терентійович Людині гімн Можна уявити, з якою любов’ю й надією слухав колись у Чернігові Коцюбинський юного Тичину, його ранні поезії. Був то тільки поетичний заспів, схвильована проба голосу, але скільки в тому голосі було свіжості й природного чару! Яке глибоке чулося почуття, трепетний неспокій і поривання! Смертельно хворий учитель, благословляючи юного поета, мовби передавав йому естафету творчості, сонячної […]...
- Гончар Олесь Терентійович Подвиг Каменяра Україна нова, возз’єднана, соціалістична вшановує сьогодні свого великого сина, свого славетного Каменяра. Для цього ми у Львові. Окрім усього, Львів дорогий нам ще й тим, що це місто Франкове, місто його титанічної праці, Каменярева фортеця, звідки він словом гарматної сили бив по імперіях зла і реакції, по брехні й тупості, звідки він подавав руку дружби […]...
- Гончар Олесь Терентійович Поборник справедливості Усі народи нашої країни разом з російським народом віддають сьогодні данину шани й любові одному з найшляхетніших письменників дев’ятнадцятого сторіччя. Тургенєву належить почесне місце серед тих, хто творив світову славу російському роману – роману, що вже понад сторіччя справляє величезний духовний вплив на уми людей у всіх країнах, на розвиток літератур Заходу і Сходу. Переймаєшся […]...
- Гончар Олесь Терентійович Слово про Буревісника Талантові Горького випало розкриватися в атмосфері задухи, в умовах поліцейської антидемократичної держави, де сваволя була дужча, ніж закон, де тупий донощик і жандарм безкарно полювали на кожну живу, вільну і незалежну думку, де такі люди, як Чехов, Короленко і сам Горький, люди, що зробили б честь будь-якій нації, офіційно розглядалися, як щось небажане для країни. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Шевченко і сучасність I 1 Ювілей Тараса Шевченка став святом нашого братерства, світлим святом багатонаціональної соціалістичної культури. Найкращим вінком безсмертю Тарасовому є живий вінок нашої дружби – ленінської дружби народів. Бо саме вона, ця дружба, зібрала нас тут, у цьому братньому колі, зібрало єднаюче всіх нас почуття шани й любові до геніального сина українського народу, до великого поета-революціонера. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Прапороносці КНИГА ПЕРША АЛЬПИ О РУССКАЯ ЗЕМЛЕ! УЖЕ ЗА ШЕЛОМЯНЕМЬ ЕСИ! “СЛОВО О ПОЛКУ ИГОРЕВЕ”. I Одтоді, як передові частини перейшли кордон і зникли за горбатими висотами чужої землі, минуло вже кілька днів. На переправі стали прикордонники, перевіряючи документи бійців і окремих команд, що наздоганяли фронт. Мов із землі виріс новий прикордонний стовп і ряба, смугаста […]...
- Гончар Олесь Терентійович Вічне слово З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне. До таких належать “Кобзар”, книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складались на […]...
- Гончар Олесь Терентійович Довженків світ Коли думаєш про Довженка, про коріння його дивовижної творчості, щоразу чомусь уявляється така-от картина. Ще він хлопчик, уперше їде з батьками до міста. Виїхали вночі, і вже ось їм світає в дорозі; зелені луги Придесення купаються в росах, швидко розвидняється, і раптом, дух захопивши хлоп’яті, постає перед ним по небосхилу чудо якесь, ранковий міраж, сяюча […]...
- Гончар Олесь Терентійович Жайворонок І Тут, у відкритім південнім степу, збиралася восени сила-силенна птахів. Вони тут востаннє паслись і відпочивали перед тим, як пуститися в далекі мандри, у вирій. Тоді, восени, майже в кожній хаті жили перепели. Дітвора ловила їх ледве що не голими руками – такі вони були важкі, ситі й ліниві в ту пору. Тепер птахи знову […]...
- Гончар Олесь Терентійович Собор І У жодній енциклопедії світу не знайти вам цієї Зачіплянки. А вона є, існує в реальності. Без звички навіть трохи дивно звучить: Зачіплянка. Хтось колись тут за щось зачепився. І так пішло. В давні, в дозаводські часи було, кажуть, на цьому місці велике село, що робило списи запорожцям. І коли мандрували козаки на Січ, то […]...
- Гончар Олесь Терентійович Бригантина I Сторожке, крутолобе зайшло, стало перед учителями, прикрившись недоброю скривленою осмішкою. “Ану, що ви мені зробите?” В щілинах очей виклик, з губів не сходить посмішка, напружена й мовби далека. В усій постаті зухвальство, удавана веселість, бравада самозахисту. А під цим вдаваним вловлюється прихований біль, насторога, нервове жування чогось найгіршого. Звідки, з яких блукань, з яких […]...
- Гончар Олесь Терентійович Тронка І ТИ – ЛІТАЙ – Ніщо мені так не пахне, як наш степ, – каже молодий Горпищенко, льотчик реактивної авіації, приїжджаючи до батька-чабана у відпустку. І якось так випадає щоразу, що батька застає він не в хаті і не в кошарі, а в степу, просто серед пасовища, де старий стоїть коло отари з гирлигою, в […]...
- Гончар Олесь Терентійович Геній Достоєвського 1 Громадськість України вшановує Федора Михайловича Достоєвського, великого сина Росії, письменника-мислителя, чий художній геній був і є таким відчутним для розвитку всієї світової культури. В художньому дослідженні людини, її психології Достоєвський сягнув тих глибин, котрих до нього мало хто сягав. Художник зазирнув у безодні, в найглибші надра людської душі – і йому відкрились найскладніші властивості […]...
- Гончар Олесь Терентійович За мить щастя У тропічному місті Рангуні, де молоді смаглочолі солдати стоять з автоматами на постах у своїй джунгляній зеленавій одежі, в місті золотих пагод – храмів, що підносяться в небо стогами жовтогарячого жнив’яного блиску, в місті, де рано ніч настає і в присмерках палацу, мовби вихопленого з казок Шехерезади, майне раптом обличчя з прекрасним профілем камеї, а […]...
- Гончар Олесь Терентійович Берег любові І У білі, сліпучі дні весни чи раннього літа дівчата з місцевого медучилища проводять на території фортеці, заняття з протиповітряної оборони. З ношами, у важкому спецодязі, з сумками Червоного Хреста через плече, розсипавшись по замковому пустирищу, юні медички з сміхом долають уявну радіоактивну зону, долають учбову смерть і все когось рятують, рятують, рятують. Територія між […]...
- Гончар Олесь Терентійович Крапля крові РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Людське життя. Воно як свічка: дмухнув вітер, і – вгасла. Тільки ж одна од першої до останньої хвилини присвічувала людям до праці, побіля неї майстрували колиску, розчісували косу, писали вірші. Інша підпалила сусідові стріху. А ще інша – прокуріла десь у глухім кутку і здиміла, не віддавши нікому жодного променя. Та найболючіше, коли […]...
- Гончар Олесь Терентійович Штрихи до портрета Остапа Вишні Усього один раз довелося мені бути з ним на полюванні десь на полях Переяславщини – поїхали “на зайця”… Грудень був, холод, похмурий день, мерзла рілля під ногами та гостра поземка. Цілий день ходили в тих полях, так і не побачивши зайця, цілий день маячила десь далеко на ріллі зсутулена і якась беззахисна, наче вітром похилена […]...
- Гончар Олесь Терентійович Микита Братусь I Славний видався ранок: хто вмер, то ще й каятись буде. Сніги тікають, дзвенять струмки, все навкруги протряхає, парує. Небо оновляється – засиніло зовсім по-весняному. Сад мій стоїть ще голий, але вже набряк соками, налився, ось-ось розкриються бруньки. – Здрастуй, – кажу йому, знімаючи шапку. Щоранку знімаю перед ним свою заячу шапку, зав’язану вухами на […]...
- Гончар Олесь Терентійович Пізнє прозріння Срібне небо низьке. Дюни, валуни. Десь у субтропіках земля родить чудернацькі плоди золоті, а тут вона родить каміння. Ціле життя люди визбирують його: цей рік визбирають, очистять від нього поле, а наступної весни каміння знову виросло, полізло головешками з грунту. Кажуть, морозами його тут витискає з землі. Понад затокою – рибальські селища та сосни де-не-де. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Блакитні вежі Яновського Пригадуєте ту першу вражаючу фразу “Вершників”, той могутній, сповнений епічної сили заспів? Як лютували шаблі під Компаніївкою, де зчепились бортами степові пірати, і коні бігали без вершників, і небо “округ здіймалося вгору блакитними вежами”? Коли вийшли “Вершники” в нашому студентському середовищі, поміж закоханих в літературу юних ентузіастів точились дискусії навіть з приводу цих блакитних веж: […]...
- Гончар Олесь Терентійович Людина і зброя 1 Ще безтривожно ходять по місту ті, які вмиратимуть на рубежах, ітимуть в оточеннях, горітимуть у кремаційних печах концтаборів, штурмуватимуть Будапешт і Берлін; ще стоїть на узвишші посеред міста сірий масивний БЧА – Будинок Червоної Армії, де згодом на місці, розчищеному від руїн, буде запалено вічний вогонь на могилі Невідомого солдата. Ще все як було. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Голос ніжності й правди Що справжні поети велика рідкість, видно хоч би й з того, що відтоді, як пішов із життя Володимир Сосюра, ми й досі почуваємо його відсутність, без нього так і зосталась незаповненою в літературі та поетична сфера, де протягом десятиріч панував його неповторний талант. Син Донеччини, задушевний лірик, він був серед тих, хто глибоко відчув красу […]...
- Прапороносці – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) “Прапороносці” “Поетичний пунктир походу” – поезія Олеся Гончара допомогла письменникові у створенні трилогії “Прапороносці”. Робота над творами воєнної тематики під час наступу реакційної критики була нелегкою. Згодом письменник сам зазначить це у своїх спогадах: “Якщо вже братися за перо, то тільки для того, щоб прорватися до правди, до зображення війни […]...
- Гончар Олесь Терентійович Олесь (Олександр) Терентійович Гончар провів свої дитячі роки в слободі Суха Козельщанського району Полтавської області. Вчився в Харківському технікумі журналістики. Потім, після недовгої роботи в періодичних виданнях, вступив до Харківського університету на філологічний факультет (1938 p.). Після війни закінчив навчання у Дніпропетровському університеті. Почав друкуватися ще до війни: у 1941 році вийшла його повість “Стокозове […]...
- Собор – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) “Собор” Перша публікація роману Олеся Гончара ” Собор “, що вийшла у серії “Романи й повісті” у 1968 p., була з захопленням зустрінута літературознавцями і критиками. Та хіба могло бути інакше, коли автор створив галерею позитивних персонажів, представників повоєнного покоління трудівників, показував плідну працю робітників і селян на благо Батьківщини. […]...
- Значення творчості – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) Значення творчості Олесь Терентійович Гончар – всесвітньо відомий письменник і громадський діяч. Його високо гуманістичні твори вражають глибиною і масштабністю мислення. Письменника турбує не тільки доля рідної України, а й доля всього людства. Уже в першому своєму визначному творі – трилогії “Прапороносці” устами своїх героїв він гнівно засудив війни і […]...
- Життєвий і творчий шлях – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) Життєвий і творчий шлях Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 pp. в слободі Сухій на Полтавщині. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із Ломовки (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Хлопчик знав матір лише за фотографією та […]...
- До якої суспільної проблеми привертає увагу Олесь Гончар образом Володьки Лободи? (За романом “Собор”) ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 КЛАС ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ ОЛЕСЬ ГОНЧАР До якої суспільної проблеми привертає увагу Олесь Гончар образом Володьки Лободи? (За романом “Собор”) Олесь Гончар – яскравий і самобутній талант. Його проза поетична, лірико – психологічна. Із сторінок його творів видно автора – митця, чутливого до нового, до проблем віку, до того, що вимагає втручання […]...
- Великий полтавець – Іван Котляревський Багатостраждальна країна стогнала у кріпацькій неволі. Уярмлені люди од зорі до зорі гнули спину на остогидлій панщині. А мову… народну українську мову повзуни й плазуни його величності царського трону з язиком виривали і за тюремні грати чотирма ключами замикали – сиди у закутку! Не смій рота розкривати. “Де ти бродиш, моя доле!” уголос співати! А […]...
- Олесь Гончар “Прапороносці” “Прапороносці” Олеся Гончара Прапороносці – роман-реквієм, це – гімн на честь полеглих. Основна проблема роману: людина на війні. У творі змальовано біль утрат. Майже кожна сім’я утратила на фронті батька чи сина, дочку чи матір, а багато з них шкандибали на милицях. Автор писав, що він хотів поєднати високий дух романтики з “проривом “до правди, […]...
- Олесь Гончар – співець прекрасного в людині Творчий процес – це завжди вихід за межі свого “я”. “Молодий, самобутній голуб” із роману “Таврія” є своєрідним образом-символом естетичної позиції Олеся Гончара, однією з найхарактерніших особливостей якого було “розривання себе між спрагою світла і потребою зазирнути в чорні глибини людської природи”. Гончарове поривання до світла переконує, бо навіть у безвиході можна знайти вихід, якщо […]...
- Олесь Гончар – Блакитні Вежі Яновського (Скорочено) Пам’ятаєте ту першу вражаючу фразу “Вершників”, той могутній, сповнений епічної сили заспів? Як лютували шаблі під Компапіївкою, де зчепились бортами степові пірати, і коні бігали без вершників, і небо “округ здіймалося вгору блакитними вежами”?.. Давно помічено, що степові люди мають вроджений потяг до моря, з дивною силою воно зваблює степовика, заполонює своїм простором, морською далеччю. […]...
- ОЛЕСЬ ГОНЧАР Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918p. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Тридцяті роки в житті Олеся Гончара […]...
- Гончар Олесь Кресафт (скорочено) ОЛЕСЬ ГОНЧАР (1918 – 1995) КРЕСАФТ Голову колгоспу Кухаренка повідомили на польовому току про те, що його кличуть у район. Кухаренко відразу похнюпився. У нього навіть “вуса висіли аж до землі”. Його легкова машина була в ремонті, то вирішив узяти кінну бідарку для такої поїздки. Від передчуття кари “млоїлося чоловікові в грудях”, сумно цокала бідарка. […]...
- ПЛАН – ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 КЛАС ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ ОЛЕСЬ ГОНЧАР ПЛАН Історія створення та доля роману Олеся Гончара “Собор I. Причини появи твору. (“Собор” – це роман-попередження, тому що письменник почав помічати у суспільстві шістдесятих років загрозливе наростання тенденцій моральної деградації. І попереджає про це. Відповідаючи на запитання, що його наштовхнуло на створення цієї книги, письменник […]...
- Олесь Гончар – Кресафт (СКОРОЧЕНО) ОЛЕСЬ ГОНЧАР КРЕСАФТ (СКОРОЧЕНО) Голову колгоспу Кухаренка повідомили на польовому току про те, що його кличуть у район. Кухаренко відразу похнюпився. У нього навіть “вуса висіли аж до землі”. Його легкова машина була в ремонті, то вирішив узяти кінну бідарку для такої поїздки. Від передчуття кари “млоїлося чоловікові в грудях”, сумно цокала бідарка. Дістався до […]...
- Кресафт (скорочено) – Гончар Олесь 1918-1995 Голову колгоспу Кухаренка повідомили на польовому току про те, що його кличуть у район. Кухаренко відразу похнюпився. У нього навіть “вуса висіли аж до землі”. Його легкова машина була в ремонті, то вирішив узяти кінну бідарку для такої поїздки. Від передчуття кари “млоїлося чоловікові в грудях”, сумно цокала бідарка. Дістався до районного містечка, пришпореного […]...
- Олесь Гончар Існує думка, що по-справжньому можна пізнати й зрозуміти письменника, лише побувавши на його батьківщині, у місцях, пов’язаних з його життям і творчістю. І вона має підстави для існування. Життя й творчість Олеся Гончара пов’язані з Полтавщиною, Харківщиною, Дніпропетровщиною, де він народився, учився, працював, з Києвом, де продовжував навчання в аспірантурі, працював і де жил з […]...
- Олесь Гончар (1918-1995) Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення школи вступив до Харківського технікуму журналістики. З 1937 року О. Гончар почав друкуватися в українській пресі. 1938 року він вступив на філологічний факультет Харківського університету. У перші дні війни пішов добровольцем на фронт у складі студентського […]...
- ЗНО – Олесь Гончар – Література XX ст Література XX ст. Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення школи вступив до Харківського технікуму журналістики. З 1937 року О. Гончар почав друкуватися в українській пресі. 1938 року він вступив на філологічний факультет Харківського університету. У перші дні війни пішов добровольцем на фронт […]...