Гончар Олесь Терентійович Довженків світ
Коли думаєш про Довженка, про коріння його дивовижної творчості, щоразу чомусь уявляється така-от картина. Ще він хлопчик, уперше їде з батьками до міста. Виїхали вночі, і вже ось їм світає в дорозі; зелені луги Придесення купаються в росах, швидко розвидняється, і раптом, дух захопивши хлоп’яті, постає перед ним по небосхилу чудо якесь, ранковий міраж, сяюча казка, що, однак, не розвіюється, височіє в реальності: то відкривсь на горі старовинний Чернігів, білі грона його соборів на екрані світанкового неба.
Можна уявити, яку емоційну бурю
Як ці тисячолітні архітектурні ансамблі, так само не могли не сколихнути душу юного Довженка мудрі народні перекази, звичаї та легенди людей, яким мужньо жилось і тяжко чумакувалось, не могли не вразити майбутнього митця криваві бійки дядьків за межу, і материнські плачі,
Духом звитяги, мужності, прадавньої слави овіяний край, де народився Довженко. Згадуються тут слова Карла Маркса, який, відзначаючи прогресивну, збудливу роль Запорозької Січі, “християнської козацької республіки”, зауважив, що звідти, з Січі, дух козацтва розливався по всій Україні, крутою хвилею докочувався цей дух до сіл та містечок Чернігівщини, нерабського краю, що з давніх-давен звик до дзвону щитів та шабель вояцьких. Будь-де станьте, вслухайтесь і почуєте: сивий епос до вас озивається звідусіль.
Віки промовляють повсюди могутнім голосом мистецтва, і воно тут зриме, відчутне, то в камені творчім живе, то в красі вишивань, то в нетлінності мелодій,- розмаїте художнє мистецтво є тут часткою буття, як саме повітря, як тополя край шляху, як оті сині ескадри хмар, що, повні громів, блискавиць та рясних високих дощів, ціле літо потужно ходять над Довженковим краєм.
Довженко і рід його, починаючи від далеких пращурів,- типові сіверяни. Цілком припускаємо, що предки його могли бути дружинниками князя Новгород-Сіверського, в шоломах, зі щитами ходили в степові полиневі походи, бо хіба ж не їхній – довженківський! – дух вловлюємо в самій поетиці “Слова о полку Ігоревім”.
Десь там його коріння, десь звідти бере початки його родовід. Одного разу неподалік Сосниці довелося бачити на сіножаті косарів. Не косарі – витязі йшли: один в один, крок за кроком, ішли неквапною ходою людей, що знають свою силу, надовго беруть розгін, майже урочисто, з трудовою гідністю звершують свій начебто буденний труд. Очей не можна було відвести від тої “ходи витязів”: ставні, високі, красиві, рухалися в єдиному ритмі, все тією ж “ходою витязів”,- мимоволі виникали асоціації з дружинниками Ігоревих часів. І мимоволі подумалось: “так ось звідки він!
Ось звідки і вдача його, і лицарськість, і мужня гордовита постава…” Котрийсь із цих косарів міг бути батьком Довженковим, статечним отим хліборобом, яким ми знаєм його з фотографії: так, хлібороб, селянин, людина тяжкої фізичної праці, і водночас почувається, що перед нами натура глибоко творча, мислитель, трудар, сповнений величавої гідності,- в очах світиться проникливість і нещадний розум, обличчя по-значене тонкими рисами духовності.
Виявляється, не безпредметна фантазія – оті мудрі Довженкові діди, що глянули на людство з екрана, оте могуття духу народного, людська величавість, що нею так був вражений світ з виходом на екран Довженкових кінопоем. І хоч сила Довженкової фантазії всім відома, але, виявляється, героїв своїх, характери їхні він найменше вигадував, вони йшли до нього у фільми з життя, як прийшов із Ромен віднайдений ним Шкурат, пічник і артист, натура справді епічна. У мовби звичайних явищах Довженко спостеріг незвичайність, у мовби “буденних” людях відкрив їхню глибинну внутрішню поезію, поглядом гуманіста побачив значність кожного людського життя. Так з’являється “Земля” з її соціальним драматизмом та лагідною усмішкою старої людини, яка, прощаючись зі світом, замилувалась красою яблука, так з’являється невбивний робітник-арсеналець, і Боженко, що під трагічні звуки “Заповіту” пливе в степу над хлібами,- так з’являється поетичний образ свого народу, що його Довженко-митець побачив синівським натхненним зором, побачив і з такою художньою випуклістю, з таким богатирським розмахом виніс на світовий екран.
Довженко в усьому поет, і це його виділяє з-поміж багатьох як митця. Він поет у думанні, у барвах, у зображенні характеру людини, у погляді на природу, на комаху, на квітку…
Нещодавно один з московських знайомих розповів, як, проїжджаючи мимо Довженкової дачі у Підмосков’ї, щоразу бачив у нього на городі вінець розквітлого соняшника, що дивився кудись на південь… Як герб художника, як знак любові його дитячих літ.
Кінокласикою стали Довженкові соняшники, Довженкові яблука, що, немало вже наплодивши епігонів, самі в первозданній свіжості обійшли світ у стрічках “Землі”, “Арсеналу”, “Звенигори”… Довженка охрестили романтиком, хоча навряд чи вкладається в це поняття велика правда його реалістичної – хоча справді крилатої – творчості; мабуть, затісно у рамках таких визначень його повнокровним народним характерам, його мистецькій сміливості, квітуванню Довженкової поетичної символіки і нищівній Довженковій сатирі, і найніжнішій ліриці, зверненій до ласкавої деснянської води, до ріки, найлюбішої в світі…
Саме високою народністю, поетичною силою, мистецькою свободою й приваблює нас Довженкова творчість, що виростала на грунті найгостріших соціальних конфліктів. Йому випало бути свідком найкривавіших воєн, бути безпосереднім учасником найзначніших подій своєї доби. Побачене, пережите дістало в його праці рідкісно-яскраве художнє відтворення.
З життєвої активності, з вогню життя викрешувалась Довженкова поетика, його соковитий стиль, його палаюча образність.
Мабуть би, зустріч із живим Мікеланджело не справила враження більшого, ніж те, що зосталось після зустрічі з ним, автором “Землі” й “Арсеналу”.
Великість.
Крилатість.
Могуття духу.
“Справді ось такими, певно, були люди епохи Відродження,- подумалось тоді про нього,- дерзновенні титани тієї розквітаючої доби, де часто в одній особі поєднувались цілі грона талантів, де геніальний живописець водночас міг бути й механіком, і зодчим, де рука, що вдень створювала невмирущі фрески, вночі бралася за циркуль математика або наводила в зоряну далеч телескоп”.
Таких нагадував він своєю щедрою всебічною обдарованістю, поліфонічністю натури. З такими споріднений був масштабністю, розмахом творчих задумів. Усього він прагнув, усе хотів осягнути, випробувати, до всього, здавалося, має хист. В молодості він був учителем, був художником-карикатуристом, пізніше став всесвітньовідомим майстром кіно, драматургом, письменником, а міг би, мабуть, стати й конструктором, творцем садів, як Симиренко, міг би проектувати міста майбутнього, і тоді не тільки на екрані, а й на землі зводились би його поетичні аерогради.
Враження було таке, що йому завжди тісно, що душа його прагне майданів, площ, моря людських облич, до яких міг би звертатись: чи не тому й вибрав наймасовіше з мистецтв?
Творча сила його, здавалось, не знає меж. Мислячий, вічно неспокійний, Довженко жив інтенсивним, до краю напруженим духовним життям. Бував він спокійним зовні, але внутрішньо, видно, ніколи.
“Довженко завжди переповнений ідеями”,- говорили про нього, і це було справді так. Свіжі, красиві думки, найфантастичніші проекти – скільки він їх розсипав повсюди, щедро кидав мимохідь, про одні швидко забуваючи, інші виношуючи протягом багатьох літ. По-моєму, не було такого виду мистецтва або галузі людського знання, що їх не торкнулася б його допитлива бурунлива думка.
Відома його пристрасть – все будувати, перебудовувати, поліпшувати, вдосконалювати. Забудова Хрещатика, нові гідростанції на Дніпрі, проблеми українського садівництва, народна медицина, міжпланетні подорожі – за все він переживав, на все дивився поглядом і митця, і будівничого.
Йому хотілося, щоб героїчна історія народу була на видноті у поколінь, щоб, втілена у грандіозних монументах, промовляла вона з берегів Дніпра до майбутнього, до нащадків.
Ось він проїжджає шлюз на Дніпрогесі, оглядає бетонні мури, в яких повільно осідає пароплав:
– Отут би на стінах шлюзу викарбувати десять, ні – двадцять тисяч імен будівників Дніпрогесу. Уявляєте, з яким почуттям читали б ці прізвища через тисячу літ!
Або:
– В Нікополі треба поставити колосальний пам’ятник Богдану Хмельницькому,- адже саме звідси він почав із козацтвом свій визвольний похід… Поставити на дамбі, на найвиднішому місці, щоб екскурсанти одразу бачили, куди прибули.
Related posts:
- Гончар Олесь Терентійович Подвиг Каменяра Україна нова, возз’єднана, соціалістична вшановує сьогодні свого великого сина, свого славетного Каменяра. Для цього ми у Львові. Окрім усього, Львів дорогий нам ще й тим, що це місто Франкове, місто його титанічної праці, Каменярева фортеця, звідки він словом гарматної сили бив по імперіях зла і реакції, по брехні й тупості, звідки він подавав руку дружби […]...
- Гончар Олесь Терентійович Бригантина I Сторожке, крутолобе зайшло, стало перед учителями, прикрившись недоброю скривленою осмішкою. “Ану, що ви мені зробите?” В щілинах очей виклик, з губів не сходить посмішка, напружена й мовби далека. В усій постаті зухвальство, удавана веселість, бравада самозахисту. А під цим вдаваним вловлюється прихований біль, насторога, нервове жування чогось найгіршого. Звідки, з яких блукань, з яких […]...
- Гончар Олесь Терентійович Прапороносці КНИГА ПЕРША АЛЬПИ О РУССКАЯ ЗЕМЛЕ! УЖЕ ЗА ШЕЛОМЯНЕМЬ ЕСИ! “СЛОВО О ПОЛКУ ИГОРЕВЕ”. I Одтоді, як передові частини перейшли кордон і зникли за горбатими висотами чужої землі, минуло вже кілька днів. На переправі стали прикордонники, перевіряючи документи бійців і окремих команд, що наздоганяли фронт. Мов із землі виріс новий прикордонний стовп і ряба, смугаста […]...
- Гончар Олесь Терентійович Пізнє прозріння Срібне небо низьке. Дюни, валуни. Десь у субтропіках земля родить чудернацькі плоди золоті, а тут вона родить каміння. Ціле життя люди визбирують його: цей рік визбирають, очистять від нього поле, а наступної весни каміння знову виросло, полізло головешками з грунту. Кажуть, морозами його тут витискає з землі. Понад затокою – рибальські селища та сосни де-не-де. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Голос ніжності й правди Що справжні поети велика рідкість, видно хоч би й з того, що відтоді, як пішов із життя Володимир Сосюра, ми й досі почуваємо його відсутність, без нього так і зосталась незаповненою в літературі та поетична сфера, де протягом десятиріч панував його неповторний талант. Син Донеччини, задушевний лірик, він був серед тих, хто глибоко відчув красу […]...
- Гончар Олесь Терентійович Микита Братусь I Славний видався ранок: хто вмер, то ще й каятись буде. Сніги тікають, дзвенять струмки, все навкруги протряхає, парує. Небо оновляється – засиніло зовсім по-весняному. Сад мій стоїть ще голий, але вже набряк соками, налився, ось-ось розкриються бруньки. – Здрастуй, – кажу йому, знімаючи шапку. Щоранку знімаю перед ним свою заячу шапку, зав’язану вухами на […]...
- Гончар Олесь Терентійович Тронка І ТИ – ЛІТАЙ – Ніщо мені так не пахне, як наш степ, – каже молодий Горпищенко, льотчик реактивної авіації, приїжджаючи до батька-чабана у відпустку. І якось так випадає щоразу, що батька застає він не в хаті і не в кошарі, а в степу, просто серед пасовища, де старий стоїть коло отари з гирлигою, в […]...
- Гончар Олесь Терентійович Поборник справедливості Усі народи нашої країни разом з російським народом віддають сьогодні данину шани й любові одному з найшляхетніших письменників дев’ятнадцятого сторіччя. Тургенєву належить почесне місце серед тих, хто творив світову славу російському роману – роману, що вже понад сторіччя справляє величезний духовний вплив на уми людей у всіх країнах, на розвиток літератур Заходу і Сходу. Переймаєшся […]...
- Гончар Олесь Терентійович Людині гімн Можна уявити, з якою любов’ю й надією слухав колись у Чернігові Коцюбинський юного Тичину, його ранні поезії. Був то тільки поетичний заспів, схвильована проба голосу, але скільки в тому голосі було свіжості й природного чару! Яке глибоке чулося почуття, трепетний неспокій і поривання! Смертельно хворий учитель, благословляючи юного поета, мовби передавав йому естафету творчості, сонячної […]...
- Гончар Олесь Терентійович Геній Достоєвського 1 Громадськість України вшановує Федора Михайловича Достоєвського, великого сина Росії, письменника-мислителя, чий художній геній був і є таким відчутним для розвитку всієї світової культури. В художньому дослідженні людини, її психології Достоєвський сягнув тих глибин, котрих до нього мало хто сягав. Художник зазирнув у безодні, в найглибші надра людської душі – і йому відкрились найскладніші властивості […]...
- Гончар Олесь Терентійович Собор І У жодній енциклопедії світу не знайти вам цієї Зачіплянки. А вона є, існує в реальності. Без звички навіть трохи дивно звучить: Зачіплянка. Хтось колись тут за щось зачепився. І так пішло. В давні, в дозаводські часи було, кажуть, на цьому місці велике село, що робило списи запорожцям. І коли мандрували козаки на Січ, то […]...
- Гончар Олесь Терентійович Берег любові І У білі, сліпучі дні весни чи раннього літа дівчата з місцевого медучилища проводять на території фортеці, заняття з протиповітряної оборони. З ношами, у важкому спецодязі, з сумками Червоного Хреста через плече, розсипавшись по замковому пустирищу, юні медички з сміхом долають уявну радіоактивну зону, долають учбову смерть і все когось рятують, рятують, рятують. Територія між […]...
- Гончар Олесь Терентійович Жайворонок І Тут, у відкритім південнім степу, збиралася восени сила-силенна птахів. Вони тут востаннє паслись і відпочивали перед тим, як пуститися в далекі мандри, у вирій. Тоді, восени, майже в кожній хаті жили перепели. Дітвора ловила їх ледве що не голими руками – такі вони були важкі, ситі й ліниві в ту пору. Тепер птахи знову […]...
- Гончар Олесь Терентійович Людина і зброя 1 Ще безтривожно ходять по місту ті, які вмиратимуть на рубежах, ітимуть в оточеннях, горітимуть у кремаційних печах концтаборів, штурмуватимуть Будапешт і Берлін; ще стоїть на узвишші посеред міста сірий масивний БЧА – Будинок Червоної Армії, де згодом на місці, розчищеному від руїн, буде запалено вічний вогонь на могилі Невідомого солдата. Ще все як було. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Крапля крові РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Людське життя. Воно як свічка: дмухнув вітер, і – вгасла. Тільки ж одна од першої до останньої хвилини присвічувала людям до праці, побіля неї майстрували колиску, розчісували косу, писали вірші. Інша підпалила сусідові стріху. А ще інша – прокуріла десь у глухім кутку і здиміла, не віддавши нікому жодного променя. Та найболючіше, коли […]...
- Гончар Олесь Терентійович Шевченко і сучасність I 1 Ювілей Тараса Шевченка став святом нашого братерства, світлим святом багатонаціональної соціалістичної культури. Найкращим вінком безсмертю Тарасовому є живий вінок нашої дружби – ленінської дружби народів. Бо саме вона, ця дружба, зібрала нас тут, у цьому братньому колі, зібрало єднаюче всіх нас почуття шани й любові до геніального сина українського народу, до великого поета-революціонера. […]...
- Гончар Олесь Терентійович Безсмертний полтавець Іван Петрович Котляревський належить до тих довгожителів планети, які разом із витворами свого духу впевнено переступають рубежі сторіч, далеко йдуть за межі їм відміряного часу. Два століття живе на світі безсмертний автор “Енеїди” й “Наталки Полтавки”, поет, веселий мудрець, що в ньому мовби уособився оптимізм народу, його дужий, непідвладний смуткові дух, патріотичне чуття, обдарованість, моральна […]...
- Гончар Олесь Терентійович Вічне слово З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне. До таких належать “Кобзар”, книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складались на […]...
- Гончар Олесь Терентійович Слово про Буревісника Талантові Горького випало розкриватися в атмосфері задухи, в умовах поліцейської антидемократичної держави, де сваволя була дужча, ніж закон, де тупий донощик і жандарм безкарно полювали на кожну живу, вільну і незалежну думку, де такі люди, як Чехов, Короленко і сам Горький, люди, що зробили б честь будь-якій нації, офіційно розглядалися, як щось небажане для країни. […]...
- Гончар Олесь Терентійович За мить щастя У тропічному місті Рангуні, де молоді смаглочолі солдати стоять з автоматами на постах у своїй джунгляній зеленавій одежі, в місті золотих пагод – храмів, що підносяться в небо стогами жовтогарячого жнив’яного блиску, в місті, де рано ніч настає і в присмерках палацу, мовби вихопленого з казок Шехерезади, майне раптом обличчя з прекрасним профілем камеї, а […]...
- Гончар Олесь Терентійович Штрихи до портрета Остапа Вишні Усього один раз довелося мені бути з ним на полюванні десь на полях Переяславщини – поїхали “на зайця”… Грудень був, холод, похмурий день, мерзла рілля під ногами та гостра поземка. Цілий день ходили в тих полях, так і не побачивши зайця, цілий день маячила десь далеко на ріллі зсутулена і якась беззахисна, наче вітром похилена […]...
- Гончар Олесь Терентійович Блакитні вежі Яновського Пригадуєте ту першу вражаючу фразу “Вершників”, той могутній, сповнений епічної сили заспів? Як лютували шаблі під Компаніївкою, де зчепились бортами степові пірати, і коні бігали без вершників, і небо “округ здіймалося вгору блакитними вежами”? Коли вийшли “Вершники” в нашому студентському середовищі, поміж закоханих в літературу юних ентузіастів точились дискусії навіть з приводу цих блакитних веж: […]...
- Гончар Олесь Терентійович Олесь (Олександр) Терентійович Гончар провів свої дитячі роки в слободі Суха Козельщанського району Полтавської області. Вчився в Харківському технікумі журналістики. Потім, після недовгої роботи в періодичних виданнях, вступив до Харківського університету на філологічний факультет (1938 p.). Після війни закінчив навчання у Дніпропетровському університеті. Почав друкуватися ще до війни: у 1941 році вийшла його повість “Стокозове […]...
- Прапороносці – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) “Прапороносці” “Поетичний пунктир походу” – поезія Олеся Гончара допомогла письменникові у створенні трилогії “Прапороносці”. Робота над творами воєнної тематики під час наступу реакційної критики була нелегкою. Згодом письменник сам зазначить це у своїх спогадах: “Якщо вже братися за перо, то тільки для того, щоб прорватися до правди, до зображення війни […]...
- Собор – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) “Собор” Перша публікація роману Олеся Гончара ” Собор “, що вийшла у серії “Романи й повісті” у 1968 p., була з захопленням зустрінута літературознавцями і критиками. Та хіба могло бути інакше, коли автор створив галерею позитивних персонажів, представників повоєнного покоління трудівників, показував плідну працю робітників і селян на благо Батьківщини. […]...
- Значення творчості – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) Значення творчості Олесь Терентійович Гончар – всесвітньо відомий письменник і громадський діяч. Його високо гуманістичні твори вражають глибиною і масштабністю мислення. Письменника турбує не тільки доля рідної України, а й доля всього людства. Уже в першому своєму визначному творі – трилогії “Прапороносці” устами своїх героїв він гнівно засудив війни і […]...
- Життєвий і творчий шлях – Олесь Терентійович Гончар Олесь Терентійович Гончар (1918-1995 pp.) Життєвий і творчий шлях Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 pp. в слободі Сухій на Полтавщині. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із Ломовки (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Хлопчик знав матір лише за фотографією та […]...
- До якої суспільної проблеми привертає увагу Олесь Гончар образом Володьки Лободи? (За романом “Собор”) ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 КЛАС ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ ОЛЕСЬ ГОНЧАР До якої суспільної проблеми привертає увагу Олесь Гончар образом Володьки Лободи? (За романом “Собор”) Олесь Гончар – яскравий і самобутній талант. Його проза поетична, лірико – психологічна. Із сторінок його творів видно автора – митця, чутливого до нового, до проблем віку, до того, що вимагає втручання […]...
- Олесь Гончар “Прапороносці” “Прапороносці” Олеся Гончара Прапороносці – роман-реквієм, це – гімн на честь полеглих. Основна проблема роману: людина на війні. У творі змальовано біль утрат. Майже кожна сім’я утратила на фронті батька чи сина, дочку чи матір, а багато з них шкандибали на милицях. Автор писав, що він хотів поєднати високий дух романтики з “проривом “до правди, […]...
- Олесь Гончар – співець прекрасного в людині Творчий процес – це завжди вихід за межі свого “я”. “Молодий, самобутній голуб” із роману “Таврія” є своєрідним образом-символом естетичної позиції Олеся Гончара, однією з найхарактерніших особливостей якого було “розривання себе між спрагою світла і потребою зазирнути в чорні глибини людської природи”. Гончарове поривання до світла переконує, бо навіть у безвиході можна знайти вихід, якщо […]...
- Олесь Гончар – Блакитні Вежі Яновського (Скорочено) Пам’ятаєте ту першу вражаючу фразу “Вершників”, той могутній, сповнений епічної сили заспів? Як лютували шаблі під Компапіївкою, де зчепились бортами степові пірати, і коні бігали без вершників, і небо “округ здіймалося вгору блакитними вежами”?.. Давно помічено, що степові люди мають вроджений потяг до моря, з дивною силою воно зваблює степовика, заполонює своїм простором, морською далеччю. […]...
- Гончар Олесь – Біографія Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918p. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Тридцяті роки в житті Олеся Гончара […]...
- Олесь Гончар – Біографія ОЛЕСЬ ГОНЧАР (1918 – 1995) Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918p. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Тридцяті […]...
- ОЛЕСЬ ГОНЧАР Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918p. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Тридцяті роки в житті Олеся Гончара […]...
- Олесь Гончар Існує думка, що по-справжньому можна пізнати й зрозуміти письменника, лише побувавши на його батьківщині, у місцях, пов’язаних з його життям і творчістю. І вона має підстави для існування. Життя й творчість Олеся Гончара пов’язані з Полтавщиною, Харківщиною, Дніпропетровщиною, де він народився, учився, працював, з Києвом, де продовжував навчання в аспірантурі, працював і де жил з […]...
- ПЛАН – ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 КЛАС ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ ОЛЕСЬ ГОНЧАР ПЛАН Історія створення та доля роману Олеся Гончара “Собор I. Причини появи твору. (“Собор” – це роман-попередження, тому що письменник почав помічати у суспільстві шістдесятих років загрозливе наростання тенденцій моральної деградації. І попереджає про це. Відповідаючи на запитання, що його наштовхнуло на створення цієї книги, письменник […]...
- ЗНО – Олесь Гончар – Література XX ст Література XX ст. Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення школи вступив до Харківського технікуму журналістики. З 1937 року О. Гончар почав друкуватися в українській пресі. 1938 року він вступив на філологічний факультет Харківського університету. У перші дні війни пішов добровольцем на фронт […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі “Собор” – І варіант ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕСЬ ГОНЧАР Ідея духовного багатства людини в романі “Собор” І варіант Роман “Собор” – це твір інтелектуального наповнення, гостропроблемний і дискусійний. З’явившись в українській літературі в кінці 60-хроків, він був тим сплеском, який торкнувся больових точок суспільства. У романі гостро поставлені питання збереження навколишнього середовища, пам’яток минулого, цілісності людської […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі “Собор” – ІІ варіант ОЛЕСЬ ГОНЧАР 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕСЬ ГОНЧАР Ідея духовного багатства людини в романі “Собор” II варіант В історії кожної літератури є книги, які позначають віхи сходження культури того чи іншого народу до духовних висот людства. В українській літературі XX століття такою книгою, безперечно, є “Собор” Олеся Гончара. Цей твір – гостро проблематичний, бо торкається […]...
- Олесь Гончар (1918-1995) Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення школи вступив до Харківського технікуму журналістики. З 1937 року О. Гончар почав друкуватися в українській пресі. 1938 року він вступив на філологічний факультет Харківського університету. У перші дні війни пішов добровольцем на фронт у складі студентського […]...