Контрольний твір за темою “Постмодернізм”, “Творчість Г. Гарсія Маркеса, М. Павича, П. Коельо”
УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас
II семестр
ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТ.
УРОК № 59
Тема. Контрольний твір за темою “Постмодернізм”, “Творчість Г. Гарсія Маркеса, М. Павича, П. Коельо”
Мета: підсумувати й узагальнити вивчене; розвивати писемне зв’язне мовлення, уміння висловлювати свої думки, аргументувати їх прикладами й цитатами з тексту, власними спостереженнями; виховувати найкращі людські якості.
Обладнання: тексти вивчених творів.
Тип уроку: розвиток зв’язного мовлення.
ХІД УРОКУ
I.
II. Мотивація навчальної діяльності учнів
III. Розвиток зв’язного мовлення
1. Інструктаж до написання твору-роздуму або есе за однією з обраних тем
Пропоновані теми
1) “”Магічний реалізм” у романі Г. Гарсія Маркеса “Сто років самотності” “.
2) “Алегоричний сенс зображення історії родини Буендіа в художньому часі й просторі твору” (за романом Г. Гарсія Маркеса “Сто років самотності”).
3) “Постмодернізм – одне з найяскравіших літературних явищ другої половини XX ст.”.
4) “Боротьба за читача та її засоби в оповіданні М.
5) “”Віртуальний історизм” творів “першого письменника третього тисячоліття” М. Павича”.
6) “У чому причина величезної популярності у світі твору П. Коельо “Алхімік””?
7) “Що значить “жити своєю Легендою””?
(Можна як тему твору запропонувати одне із висловлювань П. Коельо, див. урок М 58)
2. Написання роботи
ТРАГЕДІЯ ВСЕСВІТНЬОЇ САМОТНОСТІ В РОМАНІ Г. ГАРСІЯ МАРКЕСА “СТО РОКІВ САМОТНОСТІ”
Провідною темою творчості Г. Гарсія Маркеса стала тема самотності. На першому етапі творчого шляху письменника вона трактувалася по-різному: як одна з вічних якостей людської натури (“Опаль”), як атмосфера недовіри, розрізненості людей (“Полковнику ніхто не пише”).
Цю тему видатний художник-реаліст проводить і в романі “Сто років самотності”. Твір став широкою, цілісною, синтетичною картиною сучасного світу. Створивши роман-міф (і біблійний з його творенням світу, і античний з його трагедією долі, і водночас психоаналітичний за Фрейдом), письменник не тільки не поступається принципами реалізму, а поринає в глибини дійсності, вивертаючи її на зворотну сторону і показуючи трагедію всесвітньої самотності.
В основі роману – історія роду Буендіа, у якому всі діти чоловічої статі народжуються із самотністю в очах. Що це? Знак долі?
Чи символічна риса екзистенціальної самотності, на яку приречена людина в сучасному світі? Останньому Буендіа відкривається пророцтво пергаментів, де говориться про зникнення роду, бо “тим родам людським, які приречені на 100 років самотності, не судилося з’являтися на землі знов”. Метафора самотності переслідує героїв, заповнює весь художній світ роману: реальний і фантастичний.
Бо це то “жалюгідна самотність”, з якою весь час зустрічається великий полководець Ауреліано, то “бездоння”, яка “розділяє і з’єднує” інших Буендіа, навіть Мелькіадес “дійсно побував на тому світі, але не зміг винести самотності там і повернувся назад”.
Що ж означає ця самотність, на яку приречений рід Буендіа, ціле Макондо, а може, й людство?
Твір відкривається образом “щасливого селища, де ще нікому не минуло 30 років і де ще ніхто не вмирав”. Це Макондо. Тут живуть люди однією сім’єю.
А перший із роду Буендіа схожий на молодого патріарха, який учив сіяти зерно, допомагав кожному, аби життя селян було добрим.
З появою людей з інших міст до Макондо приходить історія. Її творять чоловіки роду Буендіа. На могутніх крилах вириваються вони у світ, але зламані, розчаровані, повертаються додому. Першому Буендіа здається, що “машина часу зламалась і майбутнього немає”. Диктатор Ауреаліано, який “не міг не думати про війну”, відгороджується від людей колом радіусом 3 метри.
Та настає трагедійний перелом в його житті, і полковник намагається вибратися з “болота війни”, але інших основ, цінностей він не має. Символом його безцільного труда є золоті рибки, як і саван для Амаранти. Полковник умирає за найпрозаїчних обставин, зіткнувшись знову зі своєю жалюгідною самотністю, а всіх його 17 синів знищують.
Брудні коловерті підхоплюють інших Буендіа, кружляючи їх у пияцтві, гастрономічних турнірах, коханні, що позбавлене кохання. Розпад роду відчуває Урсула, яка була опорою сім’ї. Починаючи сліпнути, вона раптом здобула духовний зір. Мудрим серцем жінка побачила безодню жахливої самотності роду.
Ця самотність, що переслідувала всіх, є духовною внутрішньою порожнечею, бо не було в душах любові. Тепер вона зрозуміла, чому її син Ауреліано заплакав у череві матері. Це не був знак пророцьких дарувань, це був знак трагічної долі через нездатність любити.
Отже, рід, який не несе любові, приречений. Буендіа метушаться, намагаються щось творити, але їх знов і знов поглинає внутрішня порожнеча – самотність. Вона охоплює ціле Макондо.
З приходом “бананової компанії” в роман вривається історична реальність. Один із Буендіа залишається єдиним живим очевидцем страйку. Умираючи, останньому з роду він залишає духовний наказ: “Назавжди запам’ятай: їх було більше трьох тисяч, і всіх скинули в море”. Після цієї трагедії в Макондо чотири роки одинадцять місяців і два дні йде дощ.
Відновити життя намагаються останній із роду і його тітка, які по-справжньому кохають одне одного. Та Макондо вже не існує. І біблійний вітер зносить усе з обличчя землі. Бо дім був на “піску”. “І пішов дощ, і розлились ріки, і подули вітри, і налягли на дім той; і упав він, і було падіння його велике” (Євангеліє від Матфея, гл. 27).
Отже, роман Маркеса – це роман-пересторога: рід, людство, позбавлені любові, приречені на зникнення.
III. Домашнє завдання
Індивідуальне: підготувати повідомлення про життя і творчість П. Зюскінда.
IV. Підсумки уроку
(1 votes, average: 5.00 out of 5)