Леонід Глібов – Квіти


ГЛІБОВ ЛЕОНІД КВІТИ У гарному будинку на вікні Бриніли Квіти у макітрі; Тихесенько вони гойдалися на вітрі, Радіючи весні.

На другому вікні стояли інші Квіти: З паперу зроблені і шовком перевиті, На дротяних стебельцях, наче мак,- Хто йде, дивується усяк… Чого тепер не роблять люде!

Без коней їздять,- ще колись І не такеє диво буде: От-от – дивись – На місяць злізуть панувати І там почнуть По-своєму порядкувати, Ще й земство заведуть… А покіль що – повернем річ на Квіти. День парний був; у холодку спочити Ховавсь усяк.

От справжні

Квіти кажуть так: – Ой Вітрику, наш милий друже! Навій нам дощику мерщій, Бо душно стало дуже Скрізь по землі сухій.- А тії, шовком вбрані Квіти, Сміються з них: – Кому-кому – ще й вам годити,-

Не бачили дурних! Навій їм дощику із неба… Нащо він здавсь, коли його не треба? Поналива води – Хоч не ходи.

Не слід їм. Вітре, догоджати, Бо що вони за Квіти, треба знати? Ще тиждень поцвітуть, А потім і посхнуть.

Ось ми не простою красою – Сам бачиш ти – І літом і зимою Уміємо цвісти… – А вітер віє, повіває… Вже близько хмара… дощик накрапає. І зразу зашумів – Долину звеселив…

А тії Квіти, шовком вбрані” Попадали, неначе п’яні,- Пропала чвань! Тепер – куди не глянь – Скрізь по двору їх вітер носить. Розумному, як кажуть, досить.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Леонід Глібов – Квіти