Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Глібов Леонід Іванович Старець
Глібов Леонід Іванович Старець
Ішов Старець по долині З ламанцями у торбині; Кругом поле зеленіло, Хлібороба веселило, – А у тебе, Старче сивий, Нема поля, нема ниви,- Вітер тихо промовляє, Жалю серцю добавляє. Скрізь безлюдно по дорозі; Шумлять верби по облозі, Вітер віє-виграває, Старець слізоньки ковтає. Аж назустріч із-за жита Вийшла Доля грошовита, Любо-мило засміялась І до його обізвалась: – Не плач, Старче, не журися, Глянь на мене, звеселися; Буде поле, буде хата, Будуть коники-орлята, І усякая худоба, І розкоші, і шаноба. Золотії бачиш гроші? Із старого міхоноші Вони зроблять
– Буде,- Доля обізвалась,- Щоб торбина не прорвалась, Бо тоді вже, як прорветься, Все пропало, все минеться. – Ні, не бійся, Доле мила,- Каже Старець.- Торба ціла; Помаленьку, потихеньку Ще, голубонько, хоч жменьку…- Доля тихо засміялась… Торба трісь – і розірвалась…
Старець з ляку торбу в полу, Потім кинувся додолу,
Шумлять верби на облозі, Вітер віє-виграває, Старець слізоньки ковтає.
Моя байка, добрі люде, У пригоді, може, буде; Я додам вам раду щиру: І при щасті знайте міру.
[1890].
Related posts:
- Глібов Леонід Іванович Пан на всю губу В якійсь далекій стороні… В Німеччині… в Туреччині… Так ні!. (Таку ледачу пам’ять маю, Що й не згадаю). Далеко десь, серед чужих країв, Пан на всю губу жив, У розкоші, як пану подобає; Суддею б то, чи що, служив (Чи справді є там суд – хто його знає!)… Жив, хороше і їв, і пив, Нічого […]...
- Глібов Леонід Іванович Перекотиполе Котилося через поле Перекотиполе – Довідаться щастя й горя Край Чорного моря. Розходилися поляне, Аж серденько в’яне: Одні на сміх піднімають, Другі дорікають. – Тю-тю, дурний, розігнався! Будяк обізвався.- Чого тебе вража сила Отут розносила! – А Півники-самохвали І собі пристали, Як горохом обсипають, Сміються, гукають: – А куди, джигуне милий, Наш орле безкрилий, Несе […]...
- Глібов Леонід Іванович Торбина У темному кутку, де рогачі стояли, Де віник ставили та трісочки складали, Лежать Торбині довелось. Давно її покинув хтось… Лежить порожняя Торбина, Неначе драная ряднина; Її і в руки не беруть, А іноді і сміттям приметуть. Долежалась-таки Торбина – Настала й їй щасливая година: Хазяїн взяв Повнісіньку червінцями й напхав. Неначе пані на перині, Лежить […]...
- Глібов Леонід Іванович Жаби Обридло Жабам, як на гріх, В болоті жити самостайно; Ніхто їх не чіпав, дурних, Жили та гралися звичайно… Так ні, ще треба би не так, І стали радить: – Квак та квак! Чом короля у нас немає? Усякий дурень теє знає: Орел – у птиць, Лев – у звірей, Є королі і у людей,- Хіба […]...
- Глібов Леонід Іванович Квіти У гарному будинку на вікні Бриніли Квіти у макітрі; Тихесенько вони гойдалися на вітрі, Радіючи весні. На другому вікні стояли інші Квіти: З паперу зроблені і шовком перевиті, На дротяних стебельцях, наче мак,- Хто йде, дивується усяк… Чого тепер не роблять люде! Без коней їздять,- ще колись І не такеє диво буде: От-от – дивись […]...
- Глібов Леонід Іванович Ярмарок Тече, шумить Дніпро славний, Дорога весела: Луги, піски, ліси, гори, Городи і села. Городище стоїть вище, А Власівка нижче; Чого мені в Городище? У Власівку ближче. В Городищі спотикачі, Тини й перелази, А Власівка ярмаркує На рік по три рази; Тут немає перекору, Ми самі хороші,- Гуляй, душа, без кунтуша! Гиля, гиля, гроші! Очі скачуть, […]...
- Глібов Леонід Іванович “Раз уночі я в ліс ходив…” Раз уночі я в ліс ходив… Скажу по правді, гріх брехати: Я нищечком тоді хотів, Щоб папоротнику дістати. Не раз, не два я чув про те – Хто його знайде, кажуть люде, В ту саму ніч, як він цвіте, Тому усюди щастя буде, Поткнувсь я в ліс – і драла дав, Бо з переляку чуб […]...
- Глібов Леонід Іванович Гава і Лисиця Літаючи по дворах, Гава Шматок ковбаски добула; Хоч кажуть, що вона дурна роззява, А до крадіжки здатная була. От узяла та й полетіла, Щоб недалечко, у ярку, На самоті поснідать до смаку: Усе було, ще ковбаси не їла. “Спасибі,- думає,- розумним головам, Що в світі потрудились, Усячину робить навчились; Поміж людьми, як кажуть, добре й […]...
- Глібов Леонід Іванович Дуля І Гуляло море на просторі, З далеких гір туман глядів, Як свічечки, блищали зорі, І місяць весело світив. Була безсонная година; Не спала ніч, ніхто не спав, Не спала тихая долина, Вітрець губатий жартував, Десь деренчав деркач горлатий, Кигикав чайчин голосок, Посвистував кулик дзьобатий, Дзинчав комар, гудів жучок; В гаю русалочки гуляли, Вінок із квіточок […]...
- Глібов Леонід Іванович Зозуля й Горлиця Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась; Мов сирота вона, тиняється сама, Минає літечко, порадоньки нема. – А діти? – Горлиця питає.- Чи, може, хто гніздечко зруйнував? Чого на світі не буває! Хто, серце, горенька не знав? – А цур їм, дітям тим! – Зозуля закувала.- Нащо здалось гніздо мені? Яєчка крадькома я другим […]...
- Глібов Леонід Іванович Дуб і Лозина Стояв високий Дуб серед долини І гордовито всюди поглядав. Сміявся він з тоненької Лозини І так їй раз сказав: – Яка химерна ти, нікчемная Лозина! Твій батько Верболіз здурів: Неначе ти йому не рідная дитина – На сміх тебе тут посадив. Захоче вітер буйний розходитись, Як гайдамак у вражому селі, Не знаєш ти, де з […]...
- Глібов Леонід Іванович “Раз пішов я на отаву…” Раз пішов я на отаву І наткнувся на прояву: Довга-довга і страшенна, Мов гадюка здоровенна, Голова десь за горами, Ноги вперлись між лісами. Став я, хвертом в боки взявся І до неї обізвався: “Де ти в біса узялася І чого тут розляглася?” Чую – десь щось загуділо, Буйним вітром зашуміло: “Схаменися, дурню сивий, Прикуси язик […]...
- Глібов Леонід Іванович Муха й Бджола Весною Муха-ледащиця Майнула у садок На ряст, на квітки подивиться, Почуть Зозулин голосок. От примостилась на красолі Та й думає про те, Що як то гарно жить на волі, Коли усе цвіте. Сидить, спесиво поглядає, Що робиться в садку; Вітрець тихесенько гойдає, Мов панночку яку… Побачила Бджолу близенько: – Добридень! – каже їй.- Оддиш хоч […]...
- Глібов Леонід Іванович Два кума – Здоров, Василю, пане-брате! – Здоров, кумасю мій Кіндрате! – Чи ти ще там здоров та жив? – Ох, братику! – Василь завив,- Мого ти лишенька не знаєш, Що так питавші Бог покарав мене: я погорів; Уся худібонька пропала, Неначе язиком корова ізлизала… – Оце бак лихо! Глянь… Коли ж воно І як? – А […]...
- Глібов Леонід Іванович Мірошник Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві не абищо він: Про се гаразд усякий знає, Хто хлібець має. Млин у Мірошника був водяний. Мірошник той Хомою звався, І був він чоловік такий, Що не гаразд за діло брався; А інший раз Буває дорогий і час. Вода раз греблю просмоктала… Ну що ж! Узять би й загатить. […]...
- Глібов Леонід Іванович Троєженець За тридев’ять земель, у тридесятім царстві Та в іншім государстві, Якийсь-то хвабрий молодець (Чи дворянин він, чи купець – Про те вже не скажу вам, братця, Щоб іноді не пробрехаться…) – Та що утяв!. Послухайте! Узяв Покинув жінку та й поплівся, Хто його зна – куди й чого… От потім чують про його, Що десь […]...
- Глібов Леонід Іванович Кіт і Баба У одному селі була Весела Баба Шелестиха. – Аби я добренько жила, А більш копи не буде лиха! – Шуткуючи було і скаже, і моргне.- Дивіться на мене! Всім весело, як Шелестиха скаче,- Не треба нам того, хто плаче, Сльозами коровай не бгать…- Весела Баба, що казать! Раз на святках пішла куму провідать, Погостювать і […]...
- Глібов Леонід Іванович Жвавий Хлопчик Був собі Хлопчик дуже жвавий, Моторний і цікавий: До всього придивлявсь І пильно прислухавсь; Що між собою скажуть люде – Почує, довго не забуде. Наслухавсь він, що дуже довгий світ, Куди не глянь – все світ, ні тину, ні воріт. От, як діждали літа, Придумав він побачить того світа І на комору зліз; як глянув […]...
- Глібов Леонід Іванович “Скажу ще загадку таку…” Скажу ще загадку таку: У ночвах переплив я річку І у долинці на піску Побачив хатку невеличку. Без вікон хатка, без дверей,- Як не мудруй, не можна влізти; Вона ж повнісінька людей, А ласощів – не переїсти! Ну як би так мені туди? Хоч би ж тобі де-небудь щілка… Я і туди, я і сюди […]...
- Глібов Леонід Іванович Сила Щоб хуторну хандру прогнати, Один вигадливий Панок Задумав до себе розумних наскликати І світом мудрості розбуркать свій куток. На раду він покликав Кума, Бо між розумними то був найкращий цвіт: Він і мовчить розумно, і розумно дума, Бо знав людей і бачив світ. Приїхав Кум – і почали судити: – Отак і так,- Пан каже,- […]...
- Глібов Леонід Іванович Пташка Жила в мене пташка в цяцькованій клітці, Було їй доволі зерна і водиці; Співала коханка, себе розважала І томлену душу мою звеселяла. Надворі лютує зима-лихоманка, А в мене у хаті щебече веснянка, Аж серце радіє, неначе я чую Весну мою давню, весну золотую… Раз якось весною, у ясну годину, Я виніс в садочок веселу дружину; […]...
- Глібов Леонід Іванович На перелазі Минає заспаная ніч; Уже на світ благословиться; Про Новий рік весела річ От-от усюди розлетиться. Старий Сатурн не спить, сидить На перелазі “для параду”, Де слідом день за днем біжить У тую вічную леваду. І Рік старий туди приплівсь, Аж ледве ніженьки волочить; Звичайно дідові вклонивсь І моститься, щоб перескочить. – Тривай! – Сатурн загомонів,- […]...
- Глібов Леонід Іванович Вовк і Кундель Бурмило Кундель вирвався на луг – На волі трохи погуляти, Бо остогид йому ланцюг, Обридло в курені лежати. Піткнувсь у чагарник… Коли глядить – Назустріч Вовк біжить. Бурмило витріщивсь і став брехати – Стій!- крикнув Вовк.- Чого свариться нам! Ось не дурій, дай покій ти зубам! Я хочу щось тобі сказати.- Замовк Бурмило, бо злякавсь, […]...
- Глібов Леонід Іванович Жук і Бджола Був ясний день, веселая година; Раділи і садок, і поле, і долина; Під лопухом у ямці Жук сидів І сам собі тихесенько гудів, Що день йому обрид, кругом усі товчуться, Що дуже сонечко і світить, і пече: І гаряче, і боляче, І боязко йому, сліпуючи, поткнуться, Бо день не на добро, а на лихо зведе… […]...
- Глібов Леонід Іванович “Веселий, ясний був деньочок…” Веселий, ясний був деньочок. Пішов я в поле погулять, Щоб любим дітям на віночок Волошок в житі назбирать. Тихенько нива шелестіла, Вітрець тепленький подихав, Сіножать квітами пахтіла, І жайворонок десь співав. Згадав і я весну, співаю… Дивлюсь – сидить… зовсім козак: Чуприна, вуси… не вгадаю… Чи то мені здається так? Я довго-довго придивлявся… Се, може, […]...
- Глібов Леонід Іванович Бджола і Мухи Хтось Мухам набрехав, Що на чужині краще жити, Що слід усім туди летіти, Хто щастя тут не мав. Наслухались дві Мухи того дива (Про се найбільше Чміль гудів). – Тут,- кажуть,- доля нещаслива, Дурний, хто досі не летів! Покиньмо, кумо, Україну,- Нехай їй хрін! Та помандруймо на чужину, Аж до веселих тих долин, Де доля […]...
- Глібов Леонід Іванович Квіткове весілля У вишневому садочку, Під вербою, в холодочку, Щоб лихо прогнать, І щоб долю звеселити, Заходились наші квіти Весілля гулять. Не було б таких новинок, Та хрещатенький Барвінок Усіх здивував – Він Фіалочку блакитну, Наче панночку тендітну, За себе узяв. Посередині в таночку, У зеленому віночку, Танцює Будяк. Кругом свашки, і сусідки, І Фасолі, і Нагідки, […]...
- Глібов Леонід Іванович Думка (“Як за лісом, за пролісом…”) Як за лісом, за пролісом Ясне сонце сходить. Як за морем за далеким Десь воно заходить,- Я згадую інший ранок, Інший вечір бачу, Та й думаю: було колись – Тепер не побачу. Я згадую тоді про степ, Широкий, пахучий, Та й думаю: і я тоді Неначе був луччий. Там був простір, всюди воля, Жилось, як […]...
- Глібов Леонід Іванович У степу Ол. Ам. Тищинському Хоч доля привела у город суєтливий, Добра і зла прикрашений вертеп, Я все-таки люблю сіножаті і ниви, Люблю широкий, тихий, рідний степ. Там ясная зоря, як радість, привітала; Літала на коні там молодість моя; Про щастя, про любов надія там шептала, І любо слухалось, і щиро вірив я. Даль степова кругом, як […]...
- Глібов Леонід Іванович Вовк та Зозуля Надумавсь Вовк, що жить йому погано: Не з’їсть, не засне до пуття, Що вік його минає марно, Що треба кращого шукать собі життя… Сидить він раз під дубом та й куняє, Ніхто його не розважає,- Аж чує – на вербі, Між листям десь, Зозуля закувала: – Ку-ку! Добривечір тобі! А що се, Вовчику, чи не […]...
- Глібов Леонід Іванович Деревце Ішов Панас із города додому З сокирою й мішком. Вертаться довелось самому, Прямуючи ліском. Іде Панас, не розглядає, Міркуючи про щось (Міркує той, хто нужду знає), Аж чує – кличе хтось: – Гов, дядьку! – хтось гукнув близенько. Оглянувся: – А хто там,- каже,- де? – Се я,- озвалося тихенько Деревце молоде,- Як вгледіло я […]...
- Глібов Леонід Іванович Ямщик Кони мчалися быстрой стрелой, Только снег под санями скрипел; Как нарочно, ямщик мой лихой Все молчал и мне песен не пел. И все было печально вокруг: Хоть направо, хоть влево гляди – Все лишь степь да леса,- разве вдруг Зачернеет верста впереди. И печально, сквозь тучи порой, Месяц ясный светил надо мной. “Расскажи мне, ямщик, […]...
- Глібов Леонід Іванович За щедрівку пісенька Колись, в годину давню, Не раз журився я, Що молодість коханая Не вернеться моя. І де вже їй вернутися? До бога десь пішла… Спасибі їй, голубоньці, Моторною була! Під вечір віку тихого Повеселішав я: До мене несподівано Прийшла весна моя. О, як забилось серденько! Відразу я пізнав І щиро гостя милого Обняв, поцілував. Голубко, зоре […]...
- Глібов Леонід Іванович Воспоминание (“Стою я молчаливый…”) Стою я молчаливый Над тихою рекой С моею неотвязной Обычною тоской. В степи, сквозь сумрак ночи, Мерцает огонек; Вот от реки повеял Прохладный ветерок. Не слышно в поле песен, Все тихо, все молчит; Порою только стрепет Да чайка прокричит. Плывет по небу месяц И смотрится в реке… Вот по дороге тройка Промчалась вдалеке. Гудит звонок […]...
- Глібов Леонід Іванович “Не все нам бігать по горішки…” Не все нам бігать по горішки, Жартуючи, у тихий гай, Не все нам вигадки і смішки,- Ще треба, діти, хліба край. Моторна воля десь ходила У долі ласки добула, Мене, старого, звеселила, Розумну загадку дала. Була весна у мене, діти, Мого життя далекий рай; Тоді втішали пташки, квіти, Мене манив зелений гай. Цвіла весна… прийшли […]...
- Глібов Леонід Іванович Мандрівка І Над річкою стояв великий гай, Зимою – затишок, а літом – божий Рай; Усяка пташечка, радіючи, співала, Весну і літо привітала. В тому гаю два Голуби були І, як брати, любесенько жили,- Дай, боже, так і людям жити. Чого б, здається, ще хотіти? Кохати б доленьку свою І воркувати мило, тихо,- Так ніт же! […]...
- Глібов Леонід Іванович Кундель У полі тихому жив у норі Хом’як; На самоті скучав він, неборак! Подивиться кругом – багато поля Комусь дала щаслива доля; І глянуть весело, і любо походить, Не те що у норі сидіть. Он двір стоїть багатиря гладкого, Неначе городок; Чого нема у його? Будинок і садок… Надумався Хом’як себе розвеселити – І насадив маленький […]...
- Глібов Леонід Іванович Тінь і Хлопчик Раз на лужку проворний Хлопчик грався, Побачив Тінь свою і засміявся; “От зараз,- каже,- я її вловлю, На шапку наступлю, Незчується і не вгадає…” І, як метелик, Хлопчик полетів, А Тінь попереду, неначе утікає, Щоб не вловив. Женеться Хлопчик дужче, прудче, А Тінь ще лучче,- Ніяк не дожене, Бо, сказано, мале – дурне. Біг Хлопчик, […]...
- Глібов Леонід Іванович Смерть Олега Окончив с вражьею землей Давно желаемую битву, Олег с дружиной шел домой Принесть богам своим молитву. И конь его, живой, лихой, Гордяся бранною уздою, Играл, как лебедь молодой Играет гордо над водою… Как вдруг навстречу им, с сумой, Идет, на посох опираясь, Старик с седою бородой, Свернуть с дороги им стараясь. Но, поравнявшись с стариком, […]...
- Глібов Леонід Іванович Вареники Веселий господар Дем’ян Любив гостей на бесіду скликати. Він був багатший від усіх селян, Всього доволі мав, було чим шанувати. Вподобався йому найбільше Клим, Земляк хороший, що й казати, На все умів розумну раду дати, Усі дружили з ним. Прийшов він раз обідать до Дем’яна, А у Дем’яна страва добрая була: І маслечко, і сало, […]...