“Любов! Блаженство! Серце! Бог!” (тема кохання в трагедії Гете “Фауст”)
Жодного великого митця не оминуло його кохання. Та й хіба тільки митця? Людині взагалі властиво любити. А кохання – це вінець любові. Просто кохання простої людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя.
Тож природньо, що кохання Йоганна Вольфганга Гете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості.
А оскільки трагедія “Фауст” створювалася протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо,
Отже, історія з Маргаритою у трагедії “Фауст” – це сповідь юності. Усе своє життя Гете вважав, що “Вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї”. На цьому підгрунті розгортаються шукання Фаустом найвищої миті,
Я рвуся від жаги до насолоди,
І в насолоді я жаги жадаю.
Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона – символ молодості і краси, простоти і невинності, чутливості і ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження, і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, йому властива психологічна витонченість і жертовність.
Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита була в його житті лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може.
Гете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до страти своєї дитини. Тому вона божеволіє. Але образ її цільний у своїй самовідданості і невинності.
Навіть небо змилостивилося над нею.
Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом:
Крізь маску цю побачила вона
Мого ума приховану могутність.
Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання.
Це кохання земне. Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи
Паріса і прекрасної Геленн. Гелена виявилася для Фауста недосяжною, як сама краса.
Його страждання за Геленою інші – він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: “Хто взнав її – без неї жить не може!” – проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріона – сина Фауста і Гелени – стає феєричним видінням, схожим на сон.
А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись – щаслива.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)