САРОЯН, Вільям
(1908 – 1981)
САРОЯН, Вільям (Saroyan, William – 31.08.1908, Фресно, Каліфорнія – 18.05.1981, там само) – американський письменник.
Народився у сім’ї вірменських іммігрантів, які на початку XX століття переселились у США. Упродовж усього життєвого та творчого шляху Сароян, американець у першому поколінні, зберігав любов до своєї історичної батьківщини та її культури, до її багатостраждального народу. Це почуття зумовило його стійку неприязнь до будь-яких проявів расової пихи, до агресивного націоналізму та шовінізму.
До однієї зі своїх ранніх
Дитинство письменника минуло у каліфорнійському містечку Фресно, мешканцями якого були здебільшого вірменські іммігранти, а згодом Сароян переїхав у Сан-Франціско. Змалечку був змушений заробляти на життя продажем газет, був сільськогосподарським робітником, поштовим кур’єром,
Усе це допомогло йому надбати чималий запас життєвих вражень. “Бути письменником – означає завжди бути на вулицях”, – полюбляв казати Сароян. Він рано захопився читанням, безсистемно поглинаючи книгу за книгою, але на формування його художньої манери найпомітніший вплив справили А. Чехов і Ш. Андерсон, насамперед як новеліст, автор збірки “Вайнсбург. Огайо”.
У 1928 р. 20-річний Сароян опублікував у газеті своє перше оповідання. Відомим у літературних колах він став після публікації першої збірки новел “Відважний юнак на літаючій трапеції” (“The Daring Young Man on the Flying Trapeze”, 1934), за якою побачили світ інші книжки: “Народившись в Америці” (“A Native American”, 1938), “Мене звати Арам” (“My Name is Aram”, 1940) і т. д. А загалом письменник видав майже три десятки збірок. Сароян одразу ж проявив себе як оригінальний митець, зі своїм дуже особливим світобаченням і стилістикою, у якій виразно помітні елементи вірменської субкультури та фольклору. Його літературний шлях розпочався у важкі післякризові роки, коли у творчості багатьох американських письменників гостро звучала соціальна тема, поставали сповнені гіркоти картини суспільства багатства і злиднів, разючих контрастів, безробіття і страйків, образи людей, в душах яких поступово наливаються “грона гніву”.
Натомість тональність творів Сарояна була іншою, він показував світ, у якому не бракує світла, радості, приязності й усмішок. Його герої, як правило, “маленькі люди”, добрі, іноді наївні і сентиментальні, вони вірять у можливість світлих людських стосунків. У новелах Сарояна панує оптимістичне, життєствердне світосприйняття.
Йому притаманний теплий гумор, який допомагає пом’якшити суворі життєві колізії.
Такі особливості творчої манери Сарояну давали деяким критикам підставу дорікати йому за те, що він, мовляв, уникає гострих проблем, “лакує” дійсність, постає в ролі “розрадника”. Проте насправді Сароян виступав проти жорстких соціологічних схем, проти поширеного уявлення про людину як істоту слабку та безпорадну перед панівними обставинами. Щоправда, на деяких його книгах позначилася певна “полегшеність” у зображенні життя, сентиментальність, солодкавість. І все ж не можна не погодитися з американським критиком А. Кейзіном, котрий писав: “У ті роки, коли людей об’єднувало лише страждання, неможливо було опиратися доброті, що лунала в голосі Сарояна, котрий звертався до кожного, як до брата”. У передмові до своєї першої збірки Сароян так сформулював свою позицію: “Намагайся, щоб у тобі пульсувало життя, прагни до цього усіма силами, а якщо тебе охоплює гнів, то дивись, щоб він не задушив у тобі любов. Прагни жити.
Померти встигнеш – і невдовзі”. Письменник виходив з переконання, що “література може буквально все і передусім вона може навчити любові, тобто зробити так, що людина потребуватиме осмисленості і гармонії, порядку та справедливості”. Сароян вважав, що людина за своєю природою добра, а література здатна стимулювати в людях позитивні прагнення.
Образи дітей з їхнім чистим, наївним і щирим ставленням до світу завжди були характерними для творчості Сарояна. У збірці “Мене звати Арам”, присвяченій вірменським переселенцям у Каліфорнії, життя змальовується через сприйняття 9-річного Арама Гарогланяна, котрий бачить усе в надзвичайно яскравих, радісних барвах. У книзі “Маленькі діти” (“Little Children”, 1937) чимало картин, що відтворюють дитинство самого письменника. Герой оповідання “Сем-Сміхотун” – школяр, який, як і його ровесники, чергує біля друкарні, щоб узяти свіжі примірники газет і продати, адже його родина бідує. У збірці “Увесь свят” (“The Whole Voyaid”, 1956) героєві оповідання “Брат Вілла Макгі” – 6 років.
Він дізнався, що у негритянки, яку покинув непутящий чоловік-п’яничка, у ванні втопилася дитина. Герой оповідання ще не усвідомлює, що таке смерть. Але він по-своєму реагує на це горе і називає себе братом загиблого хлопчика, прибравши ім’я Макгі.
Для Сарояна дуже важливо, яке виховання отримують діти змалечку. У його першій збірці є оповідання про двох 5-річних хлопчиків, які живуть на сусідніх вулицях. Вони обоє – американці, хоча один – Карл – німецького, а другий – Йозеф – словацького походження. Кардові батьки намагаються прищепити йому “тевтонський дух”, цей хлопчик особливо полюбляє воєнні ігри, атмосферу боротьби і суперництва.
Натомість Йозеф, навпаки, миролюбний і спокійний, Кардові розваги його не цікавлять. Кожен із хлопчиків намагається боронити самого себе, вони постійно сваряться, б’ються, а відтак ніхто не хоче погодитися на примирення.
Наприкінці 30-х pp. Сароян випробував свої сили у драматургії. Однією із найвдаліших виявилася його рання п’єса “Моє серце в горах” (“Му Heart in the Highlands”, 1938), у якій письменник порушує тему людської самотності і неприкаяності.
А вже наступна п’єса Сарояна “Час вашого життя” (“The Time of Your Life”, 1939) була відзначена вельми престижною в США Пулітцерівською премією. Проте Сароян від премії відмовився, оскільки йому не сподобалася постановка цієї п’єси у “Лівінг театрі”; крім того, його взагалі не влаштовував стан справ у театральному світі США. Втім, драматургії Сароян не залишив: після гучного успіху перших двох п’єс він написав чимало інших драматичних творів (“Голодні”, “Геть, старий!”, “Джим-красунчик”, “Побивання немовлят”, “Печерні люди”).
П’єсу “Моє серце в горах” у 60-х pp. з успіхом поставили на сцені Єреванського театру ім. Сундукяна.
Театр Сароян є доволі своєрідним явищем. Головну увагу автор приділяє не сюжетові, зазвичай доволі аморфному, а настрою, відтінкам, нюансам, натякам, “симфонізму” всіх сценічних елементів. Герої сароянівських п’єс, у яких нерідко химерно поєднуються смуток, гумор, іронія, бурлеск, – це характерні для драматурга диваки, невдахи, наївні мрійники, котрі утворюють особливий багатоголосий ансамбль. “Симфонізм”, наприклад, особливо виразно виявляється у п’єсі “Час вашого життя”, яку відомий американський режисер Г. Клермен назвав “поетичною арлекінадою”. Дія цього твору відбувається у портовому шинку, в якому збирається з десяток дивакуватих персонажів, не надто щасливих людей.
Серед них полісмен Крапп, котрому остогидла його робота; Блік, який вбачає своє покликання в тому, аби боротися з повіями; донька збанкрутілого під час кризи фермера-поляка Катарина Корановська, що через злидні змушена податися на панель, але вдає із себе знамениту голівудську зірку Кітті Дюваль; талановитий негр-музикант Веслі, котрий буквально помирає з голоду і постійно шукає роботу; дотепний мудрагель і балакун Гаррі, який переконує всіх: “Життя сповнене смутку, людям потрібен сміх”; робітник-араб, який понад двадцять років не був на батьківщині і не знає, що з його родиною; інший робітник, Маккарті, один із ватажків страйку докерів, який провадить нещадну боротьбу з штрейкбрехерами. У п’єсі відтворена гнітюча атмосфера напередодні Другої світової війни; згадується про А. Гітлера, котрий загрожує миру; про Чехословаччину, яка щойно опинилася під чоботом нацистів. Як зауважує один із героїв, безробітний, “усі опинилися у піковому становищі”.
На початку 40-х pp. Сароян звернувся до великої епічної форми. Серед його романів: “Людська комедія” (“The Human Comedy”, 1943); “Мамо, я тебе люблю” (“Mama, I Love You”, 1956), “Тату, ти збожеволів “(“Papa, You’re Crazy”, 1957) – вирізняється роман “Пригоди Веслі Джексона” (“The Adventures of Wesley Jackson”, 1946), у якому письменник відтворює деякі обставини свого перебування у лавах американської армії під час Другої світової війни. Герой – 20-річний хлопець Веслі Джексон, якого мобілізують в армію.
Він проходить вишкіл у військовому таборі, перепливає через океан в Англію, деякий час залишається в Лондоні, а у фіналі книги бере участь у десанті союзників на узбережжя Франції. Отакі етапи його бойової кар’єри. Проте Веслі аж ніяк не надається до війни, він добрий і товариський, живе у своєму тісному світі, вельми далекому від перипетій антифашистської боротьби. Він вважає, що всі люди “занадто зворушливі, щоб їх ненавидіти”, мріє про кохану дівчину, сім’ю, дітей. Стихії війни письменник протиставив ідилічне кохання Веслі до Джіль, його відданість батькові.
Перебуваючи на фронті, Джексон думає про те, як би зайвий раз не ризикувати і зберегти своє життя. У романі діє ще один важливий персонаж – “знаменитий письменник”, який опікується Веслі Джексоном, хоче допомогти йому “стати Людиною незалежно від того, як складуться обставини”. У романі чимало бурлескних, комічних ситуацій, а також ущипливих критичних нарікань на армійську машину.
Загалом глибинна ідея твору має пацифістське забарвлення.
Сароян також написав низку книжок публіцистично-автобіографічного характеру: “Велосипедисту Беверлі-Хілз” (“The Bicycle Rider in Beverly Hills”, 1952), “Ось прийшов, ось пішов, самі знаєте хто” (“Here Comes, There Goes, You Know Who”, 1961), “He вмирати” (“Not Dying”, 1963), “Некрологи”(“Obituaries”, 1979), у яких розповідає про обставини свого життя, розмірковує про життя та смерть. Сароян не раз відвідував СРСР і Вірменію, де був винятково популярним. Часточка праху Сарояна похована у вірменській землі – так заповів сам письменник.
Сароян написав вельми багато, проте його твори дуже нерівноцінні. Втім, найкращим книгам письменника притаманне світле світосприйняття, гуманістичний оптимізм. Він вірив у “природну людину”, добру за своєю сутністю, здатну повстати проти світу здирництва і жорстокості. Взагалі, поняття “любов”, либонь, є наріжним каменем етичної системи Сарояна, котрий писав: “Якщо у мене є якесь заповітне бажання, то це показати братерство людей. Я не вірю у расові відмінності.
Я не вірю в уряди. Я бачу життя у його єдності, як одночасне життя багатьох мільйонів людей на цій землі”.
Б. Гіленсон
(1 votes, average: 5.00 out of 5)