ШАШКЕВИЧ МАРКІЯН
ШАШКЕВИЧ МАРКІЯН (06.11.1811, с. Підлисся, тепер Золочівського р-ну Львівської обл. – 07.06.1843, с. Новосілки, тепер Буського р-ну Львівської обл.) – письменник і громадсько-культурний діяч, один із зачинателів нової української літератури в Західній Україні.
Народився в сім’ї священика. Навчався у Львівській семінарії, одночасно слухав філософський курс в університеті. Багато вчився самотужки, цікавився працями діячів слов’янського відродження В. Караджича, П. Й. Шафарика, Й. Добровського, С. Лінде, спілкувався з Я. П. Коубеком, Ж. Паулі, В.
Першими такими спробами були збірки “Син Русі” (1833) та “Зоря” (1834), які не пропустила цензура. Коли Й. Лозинський виступив з проектом запровадження в українську літературу польського алфавіту, М. Шашкевич рішуче заперечив цю ідею у брошурі “Азбука і abecadlo” (1836). У цьому контексті слід розглядати і його публічний виступ у лютому 1835 р., на якому було прочитано вірш “Голос галичан”, де у формі величання цісаря автор нагадував
Почин М. Шашкевича і його товаришів увінчався успіхом: 1837 р. в Будимі вийшов альманах “Русалка Дністровая”. Так реалізувалася концепція “Руської трійці” розбуджувати народ, нести світло знань у найглухіші села, вчити хліборобів і самим учитися в них.
По закінченні семінарії (1838) М. Шашкевич був священиком у різних селах Львівщини. Важкими були останні роки письменника: туберкульоз передчасно обірвав життя. Спочатку його було поховано в с. Повосітки, а 1893 р. прах перевезено до Львова й поховано на Личаківському кладовищі.
Громадсько-просвітницька й літературна діяльність М. Шашкевича мала першопрохідницький, революційний, новаторський характер. Вона була спрямована на те, щоб західна гілка нашого народу відчула себе органічною частиною української нації. Підняти рідний народ до рівня європейської культури, оновити художнє слово, поставити його поряд із літературними здобутками інших народів – цим високим патріотичним завданням він віддавав усі свої сили.
Інтенсивна літературна праця припадає на 30-ті роки. У поетичній спадщині М. Шашкевича вирізняються три тематичні комплекси: громадянська (“Згадка”, “Слово до чтителей руського язика”), історична (“Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139”, “О Наливайку”, “Хмельницького обступленіє Львова”) та особистісно-інтимна (“Туга за милою”, “До милої”, “Думка”, “Розпука”, “Веснівка”) лірика.
За своєю образністю лірика М. Шашкевича романтична. Багато віршів генетично пов’язані з усною народною поезією, у них відчутний мотив “світової туги”, що характеризує європейську романтичну поезію від Дж. Байрона до А. Міцкевича, молодих О. Йушкіна, Т. Шевченка, М. Лермонтова. Чимало віршів ритмічним ладом, образністю є зразками літературної пісні.
Орієнтація на фольклор виявилася й у використанні народного чотирнадцяти – складника (коломийкового вірша). Цей розмір застосовано в поезіях “Місяченько круглоколий”, “Вірна”, “Підлисся”, “Лиха доля”, “Над Бугом”, що надало їм пісенності, милозвучності.
Як поезії в прозі сприймаються “Псалми Русланові”, головним мотивом яких є бажання ліричного героя (а за ним проступає сам поет, який прибрав собі ім’я Руслана) подолати всі перепони на шляху до омріяної мети принести користь рідному народові.
Лірика М. Шашкевича вирізнялася на тогочасному поетичному тлі майстерністю художнього поєднання сучасного з минулим, прозиранням у майбуття. Скажімо, ліричний герой “Згадки” думкою “в побратимий летить край, побратимі де суть люди”. Згадуючи “передвіцький час”, поет не відділяє життя своїх предків від історії інших слов’янських етносів, іменами давніх святинь слов’янства Святовида, Купайла, Лади, Коляди стверджує їхню давню спорідненість.
Аналогічну змістову навантаженість несуть згадки про легендарну засновницю Чехії княгиню Любушу і київського князя Ярослава Мудрого, які на берегах Дніпра дбали про мир і добробут народів, їхнє процвітання.
Новаторство М. Шашкевича виявилося в природному, гармонійному поєднанні громадянського, патріотичного з суто особистісним, щиро інтимним. Медитативність лірики поета дає змогу поставити її в один ряд з поезією В. Забіли, М. Петренка, О. Афанасьєва-Чужбинського. У нього навіть особистісні роздуми набувають громадянського звучання. Так, шестирядковий фрагмент, названий пізніше дослідниками як “Руська мова”, доносить біль поета, зумовлений національною байдужістю тих, хто відцурався від слова рідного народу.
Тому й сконденсувала ця медитація цілу гаму почуттів людини.
М. Шашкевич уперше в Галичині звернувся до класичної форми сонета, власне започаткував оригінальний український сонет, адже Л. Боровиковський та О. Шпигоцький у Східній Україні здійснили тільки переклади творів цієї форми з А. Міцкевича та Сафо. Вірш М. Шашкевича “Сумрак вечерній” передає смуток героя за “радощами”, що “сплинули”, як “Дністер спливає”. Так переживання людини відбилися в пейзажі надвечір’я, поданому в романтичному ключі.
У новелістичній казці “Олена” опоетизовуються опришки як мужні захисники закріпаченого селянства, оборонці пригноблених. М. Шашкевич перекладав сербські народні пісні, фрагменти з “Краледвірського рукопису” В. Ганки та “Канівського замку” С. Гощинського. Ці переклади реалізовували ідею слов’янської єдності й водночас розкривали високі потенційні можливості української мови. Йому належить також перша інтерпретація “Слова о полку Ігоревім” (дійшов тільки фрагмент “Плач Ярославни”) сучасною українською мовою.
Про різнобічність просвітительських інтересів М. Шашкевича свідчить і впорядкована ним “Читанка для діточок в народних училах руських”.
Літ.: Шалата М. Й. Маркіян Шашкевич: Життя, творчість і громадсько-культурна діяльність. К., 1969; Петраш О. “Руська трійця”: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький та їхні літературні послідовники. К., 1986; Нахлік Є. К. Українська романтична проза 20 – 60-х років XIX ст.
К., 1988; Хропко П. П. та ін. Історія української літератури (перші десятиріччя XIX століття). К., 1992; Шашкевичіана: Маркіян Шашкевич в історії української культури. Тернопіль, 1995.
П. Хропко
(1 votes, average: 5.00 out of 5)