Шкільна драма “Владимир”
Шкільні драми як окреме явище літератури виникають у кінці XVII – початку XVIII століття й призначені для вистави в тогочасній вищій або середній школі. Шкільна драма – це не визначення роду, виду або жанрової традиції, це поняття передусім історичне, тісно пов’язане зі школою. В середні віки та в епоху бароко поезія розглядається як звичайне ремесло, так само й написання драми було шкільною студентською вправою. Але основну драму мав писати викладач, обов’язково щороку.
Кожна шкільна драма мала повчальний характер, виконувала педагогічну
Драма “Владимир” Ф. Прокоповича є одним зі зразків шкільної драми XVIII століття. Вона побудована за настановами власної поетики Ф. Прокоповича й складається з п’яти актів, прологу й епілогу, а закінчується хором. Як і більшість інших шкільних драм, твір є статичним, у сюжеті мінімум змін, сама дія, як правило, не показується, про неї розповідається,
Автор дотримується одного з принципів класицизму – єдності дії та часу. Відповідно до вимог поетики дія відбувається в короткий проміжок часу (не перевищує трьох днів) і в одному місці (Києві).
Твір написаний 1705 року з нагоди святкування 15 липня пам’яті князя Володимира. Драма присвячена гетьманові Івану Мазепі – покровителю Києво-Могилянської академії. Тема “Владимира” – запровадження християнства на Русі, автор показує боротьбу християнства проти язичництва. І хоча драма присвячена історичним подіям, для Ф. Прокоповича відтворення історії не є першорядним завданням. Передусім митець зображує постать князя Володимира.
Мета твору – піднести авторитет християнства. До сюжету автор уводить мотив благословення гір Андрієм Первозваним.
Драма має й алегоричний зміст, що пов’язаний із сучасною Прокоповичу дійсністю (реформаторська діяльність Петра І). У творі тісно переплітаються різностильові площини оповіді. Сам автор визначає жанр твору як трагікомедія, бо в ньому сполучаються риси трагічного й комічного. Так, образ князя Володимира змальовано в героїчному плані.
Це самовладний, але розумний правитель, який справедливо зазначає, що “Учитися добраго во всяком не стыдно Ест времени”.
Образи синів Володимира Бориса й Гліба зображені статично, на основі житійної літератури. У різко негативних рисах подані образи язичницьких жерців Жеривола, Курояда й Пияра. Вони є невігласами, ненажерами, брехунами й розпусниками. Усі інтереси цих персонажів – задоволення власних потреб. Так, невипадково Ф. Прокопович добирає промовисте ім’я Жеривол, бо все, що цікавить цього жерця, – це смачна, ситна їжа.
Грецького філософа автор зображає як доброго оратора, його мова чітка, логічна, аргументована, відзначається метафоричністю.
Твір не претендує на історичну вірогідність. На думку Ф. Прокоповича, функція драми, присвяченої історичній темі, у тому, щоб “навчити людей, якими вони повинні бути в тому чи іншому роді життя”. Драма “Владимир”, безперечно, із успіхом виконує таку функцію вже багато століть і належить до кращих творів давньої української літератури.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)