ВЛАДИМИР – ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу
Драматургія
(Уривок)
Хор
Андрій-апостол з янголами
Нині день засвітився – о радість премнога,
День прийшов, що звістився для мене від Бога.
Так, це світло, що духом прислати видимо,
Обіцяв тобі, граде, Києве любимий.
Був у тьмі ти раніше, хоча перед миром
Світлим ділом преславний, але ще кумирам
Темним ти покорявся, був чорний в безвір’ї,
Отож світлом себе ти осяй невечірнімі.
Але де я? Що бачу? Які іще літа,
Царю вічний, відкриєш? Он світло од світла
Бачу,
З гір струмочок стікає, але наостатку
Він, із іншими злившись, з’єднавши ручаї,
Вже широким потоком тече. Я вбачаю
Таке чудо у славі твоїй, граде Божий,
А на мучених крові в тобі ростуть рожі.
Борис, Гліб – оце віття коріння святого.
Лютість! Брата мече біс проклятого того,
Уже, бачу, він списа й ножа вибирає,
Але радуйся, граде! Лише прикрашає
Ця скорбота твій образ. А це що, о дивне
Чудо! Гори від півдня! Он світло розливне
І велике з’явилось. Отак сивиною,
Мужі чесні, з’явились ви переді мною,
І не криє земля вас,
В світлі двох убачаю, один з одним стали,
Бачу, риєте пильно глибокії ями
Пересохлими з посту своїми руками.
Скільки люду приходить з країв різних, многих
І князі славородні – о чудо! – в убогих
Старців хочуть багатства набрати. Я чесних
Бачу лиць тут чимало. Не стільки з небесних
Сфер виходить те світло, як із печер темних,
Ти-бо, Русіє, небо у прірвах підземних!
Гори київські, отже, збирають безцінну
Утвар ізвідусюди. Я скрізь доброчинну
Красоту бачу, наче вінці дорогії,
Бісери по всіх горах – це храми святії.
Але горе! О царю, гнівливість притримай!
Що прощення це мені? За страх мій не гримай!
Граде, гнів це великий, отой вогнепальний
Божий суд? Знаю, будеш від того печальний.
Бо якомусь Батию1 подасть меч огненний,
Ним поглумлений будеш і ним посіченний.
Цвіт людей упаде-бо і швидко зів’яне,
Та не будеш забутий дорешти, возстанеш,
Богом вибраний, встанеш, подасть Бог віднову,
Поверне доброту і прославишся знову.
Сьомий вік тебе, граде, світила премногі
В золотій колісниці провозять од Бога.
Мужів мудрих я бачу учительних, сильних,
Прехоробрих у бранях і багатодільних,
Серед них два найбільші великі світила
Сяють ясно. Волоссям один побілілий,
Золота йому митра сивини2 пречесні
Прикрашає, у другім знаменні небесні
Бачу риси: там звізди і місяць з собою
Поєдналися разом з рвучкою стрілою.
О російськая церкво! Тобі безліч світла
Від світил цих пребуде у нашії літа.
Бачу: Другий вояцьку броню міцну має3,
Полум’яний увесь він, натхненно палає
Гнівом. Зрю я: он купні полки отак многі
Зловорожі страхає, ламає їм роги.
Бачу й се: Махомета ворожії гради4,
Трасучись, упадають, не мають відради.
Лев якийсь роз’ятрився на сильного мужа,
Гострить кігті, та ярість твоя не подужа,
Звіре гордий! Поспішно, о вожде великий,
Йди поспішно і буде жорстокий і дикий
Хижий звір той роздертий од тебе небавом,
Ну, а ти наречешся Самсоном преславно.
Та у мене для цього оружжя прохаєш
Нащо? Ти ж благородство в щиті своїм маєш –
Хрест Господній, аби на усі супостати
Будь страшним. Так, гадаю, він хоче сказати:
“Твоїм воїном бути зволяє, Андрію,
Цар Петро5, допомоги від тебе волію!”
Посприяй, оружниче! Сприяй, вожде міцний,
Чим спроможний, тим буду для тебе помічний.
Ну, а це що за образ за ним поспішає,
Видно обрис наступний; його ж бо являє
Передбачення Боже! Численне й чудесне
Я видовисько бачу. Тут рівнонебесний
Монастир є Печерський, каміннії стіни
Вивишає, а потім в своїй повній тіні
Розгортає намета, намет світла повний –
Це Маріїне житло6, осідок духовний.
Інше чудо явилось: забутий віддавна,
Мов його не бувало, – а це безпідставно, –
Мов престол, що валявсь – переяславський7 – долі,
Постає вельми красно, й на тому престолі
Вже посаджено мужа8, а він доброчинний,
Древнім пастирям ревним він, ревний, подібний.
Ось численні доми я помітив святії,
А з усього найліпше видовище зрію:
Дім учений9 виводять. О, днів тих блаженних
О Русь наша! Таж скільки мужів доброденних
Дім цей створить. Над ними, будовами тими,
Цих хоромин зиждитель Іван всеславимий,
Мов накреслений, мріє. О Боже великий,
Ти відкрий мені радість, і світло, мов ріки,
Хай на мене поллється! Дай міцність і силу,
Дай тривалість до того, дай всякому ділу
Ти сприятливий успіх, і брань дай побідну,
І здоров’я, державу і тишу безбідну
Дай обранцю твоєму, Петрові-цареві,
Вірноносному також Івану-вождеві10.
1 Батий (Бату, р. н. невід. – 1255) – хан, онук Чингісхана, очолював спустошливу навалу на Північно-Східну і Південно-Західну Русь у 1236-1243 рр. Війська Батия вщент зруйнували Київ.
2 Ідеться про київського митрополита Варлаама Ясинського, який займав митрополичу кафедру з 1690 по 1707 р.
3 Ідеться про Івана Мазепу.
4 Махомета ворожії гради… – турецькі міста.
5 Петрові-цареві – мається на увазі Петро І.
6 Маріїне житло – йдеться про Успенський собор на території Києво-Печерської лаври.
7 …престол… переяславський… – ідеться про Переяславську єпархію, відновлену на початку XVIII ст.
8 Ідеться про Захарія Корнилевича, який став у 1701 р. першим єпископом Переяславської єпархії.
9 Ідеться про будівництво нового корпусу Київської академії, розпочате 1703-1704 рр.
10 Івану-вождеві – мається на увазі Іван Мазепа, якому присвячено “Владимира”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)