Їхні пам’ятники міцніші від бронзи й міді (за творчістю Горація та Овідія)


В останнє століття дохристиянської ери жили і творили два видатних римських поети – Квінт Горацій Флакк і Публій Овідій Назон. Обидва встигли багато написати впродовж свого творчого життя. Горацій відомий як автор багатьох ліричних (оди, еподи), літературно-критичних (“Мистецтва поезії”) та сатиричних (“Сатурн”) творів. Він наслідував грецьку еолійську поезію (насамперед Алкея) – і тематично, і формально. Але при цьому залишався досить своєрідним поетом.

Його поезія мала багатьох послідовників у світовій літературі. Один

із найвідоміших творів Горація – “До Мельпомени”. У ньому поет запроваджує традицію підбиття підсумків свого творчого шляху:

Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.

Піднісся він чолом над царські піраміди.

(Переклад М. Зерова)

Кажуть, що поет – завжди пророк. Пророцтво Горація збулося. Він залишив помітний слід у літературі. Минуло вже два тисячоліття, а його й досі читають і пам’ятають:

Ні років довгий ряд, ні часу лік невпинний.

Я не умру цілком: єства мого частина

Переживе мене, і від людських сердець

Прийматиму хвалу…

(Переклад М. Зерова)

Інший сучасник Горація

– Овідій пережив два періоди у своєму житті, що позначилося на його творчості. Спочатку його життя заможного чоловіка було безтурботним. Він займався улюбленою справою – писав вірші. Другу частину життя він провів у засланні в далекому Причорномор’ї.

Життєрадісна еротична тональність його поезії змінилася на жалібну і журливу? Твір, який об’єднав два періоди життя Овідія, – велика епічна поема “Метаморфози”, що означає “Перетворення”. Це титанічна поетична праця, яка складається із 15 книг.

У них викладено розповіді, які стосуються перетворення грецьких і римських міфів, починаючи з хаотичного стану Всесвіту до перетворення Юлія Цезаря на зірку. Ось один із міфів, що розповідає про Філемона і Бавкіду. Подружжя попросило богів Юпітера і його сина, які у людській подобі завітали до убогого житла, щоб ті виконали їхню волю:

“Хочемо бути жерцями і храму святого глядіти;

Та як у згоді дійшли до кінця свого віку земного,

Дайте і вмерти відразу обом… “

(Переклад М. Зерова)

Боги виконали їхнє прохання, і старенькі після смерті перетворилися на два дерева. У фіналі цього вірша Овідій зазначив: “Люди, шануйте богів, то й вам тоді шана довіку”. Давні міфи були оброблені Овідієм з такою силою невичерпної фантазії, з такою поетичною майстерністю, що неможливо не визнати таланту цього римського поета



Їхні пам’ятники міцніші від бронзи й міді (за творчістю Горація та Овідія)