Жадан Сергій Вікторович Станси для німецько-фашистських загарбників
А.
Лілі Марлен, ти не росла у совку, Ти взагалі не знаєш, що це таке – совок, Але батальйони тягнули цю пісню ламку, Ховаючи в ранцях на застібці і на замку Між порнографічних листівок трепетний мамин рядок. б.
Війна почалася у червні, а вже восени, З пантами прогоцавши літню кампанію, в ніч Відходили “наші”, як ніжно себе вони Самі й називали, і, мабуть, немає вини В такій безпідставній любові до малознайомих облич. в.
Така вже була умова, що їх вела уперед, Така пролетарська сансара, такий православний чин, Щоб кожен в своїй ойкумені
Але ви врешті з’явились – діти германських лісів, Непосидючі шибайголови рейнських трудящих долин, І всі міщани раділи появі цих голосів, За винятком агітатора, котрий вже мирно висів, І був один, хто не тішився, був взагалі один. г.
Наївна й смішна веремія, як в жодному з інших міст. Ось ветхий петлюрівець чистить свій слуховий апарат, Ось збуджені комсомолки до співу виказують хист, І з братськими хлібом-сіллю ставши на повен зріст, З бантами на вишиванці виходить коляборант. д.
Ви
Ті піонери-юннати, які вам писали вірша, Та вчителька мови, котра пускала вас на постій, – Вони ще сплатять офіру за всіх, хто від них вируша, Ось вона, діти, слов’янська психоделічна душа – Знаєш, який буде вжинок, але таки спробуй, посій. є.
Скажіть запальному хлопчині, який промерзав до тла В зимовій редакції, вірячи, що це іще не кінець, Коли ви йшли з цього міста, з його води і тепла, Скажіть, чи крапля сумління хоч раз по тім затекла До ваших холодних німецько-фашистських сердець? ж.
І навіть можна не знати природи якихось речей, Але, якщо вже відверто, без соплів і без образ – Попри усю непруху, попри тугу, ачей, Невже ви самі не бачили, невже не мали очей, Що райх ваш – фата моргана, і фюрер ваш – підарас… з.
Адже біль цього міста вже не звести до ладу, Не стишити цю відразу до всіх, хто його здавав, Тому і я краще здохну, чи просто так упаду На площу його свободи – виснажену і руду, Аніж відійду від коріння його наркотичних трав. и.
Лише нерухоме небо, небо собі згори Лінзами Богородиці зазира до осель… Гріються шоколадки у руках дітвори, Пахне драпом в учительській, дощ заливає двори, Гелікоптер пролітає, мов мандрівний журавель.
2000 .
(1 votes, average: 5.00 out of 5)