ЗИЗАНІЙ (ЗИЗАНІЙ-ТУСТАНОВСЬКИЙ) СТЕФАН
ЗИЗАНІЙ (ЗИЗАНІЙ-ТУСТАНОВСЬКИЙ) СТЕФАН (р. нар. невід., вірогідно, с. Потелич, тепер Львівської обл. – 1600,
Молдова) – український і білоруський освітній і культурно-релігійний діяч, письменник – полеміст, учений – філософ, проповідник, педагог.
Старший брат Лаврентія Зизанія. Походив із простолюду або незаможної шляхти. Невідомо, де здобув освіту. До 1577 р. став ректором Львівської міської української школи.
Брав активну участь у створенні Львівського братства, в 1586 – 1593 рр. учителював у Львівській братській школі, протягом
У своїх проповідях засуджував єзуїтів і православних владик, схильних до унії. Через це зазнав жорстоких переслідувань від вищих церковних ієрархів і світської влади Речі Посполитої. Прихильник унії митрополит Михайло Рогоза надіслав Стефанові Зизанію грамоту від 30 вересня 1595 р. із забороною проповідувати. На спеціальному церковному соборі в Новгородку 25 січня 1596 р. Стефана засуджено як єретика й відлучено від церкви. Польський
Віденські братчики оберігали свого улюбленця, однак 15 жовтня 1599 р. Стефан змушений був прийняти чернецтво під іменем Сильвестра у віденському Святотроїцькому. монастирі. Але й це не захищало від “сильних світу цього”. Дещо пізніше невідомий автор “Перестороги” зазначав, що Стефан Зизаній “през комин витиснувшись, утек в Вильны”.
По дорозі до Волощини, куди Стефан ішов на прошу, 1600 р. його було вбито в подорожній су гичці.
Стефан Зизаній – автор щонайменше трьох творів. Разом із “Лексисом” Лаврентія Зизанія був надрукований трактат “Ізложениє о православной вере”. Він також склав “Катехізис” (Вільно, 1595). Видання до нашого часу не дійшло; цілком вірогідно, що воно було знищене єзуїтами. Про зміст твору частково можна дізнатися з брошурки – відповіді на нього єзуїта Щасного Жебровського під заголовком “Кукіль, який розсіває Стефаник Зизаній в церквах руських” (Вільно, 1595 р., польського мовою).
Зизанія тут звинувачують у різних єресях, відступах від католицьких догм (Стефан не визнавав Христа як заступника людей перед Богом, заперечував походження Святого Духа від Отця і Сина), залякують за виступи проти короля й уніатів, зокрема митрополита.
Найбільшої слави Стефанові Зизанію приніс твір “Казаньє святого Кирила, патріархи ієрусалимьского, о антіхристе и знакох єго. З розширенієм науки протав єресей розньгх”, виданий 1596 р. у Вільні книжною українською й польською мовами (присвячений Костянтинові Острозькому) . Приховавшись іменем авторитетного й для католиків старо-християнського письменника Кирила Єрусалимського, Стефан Зизаній популяризував відому в західноєвропейській антикатолицькій літературі думку про римського папу як антихриста. Наріжним каменем твору є есхатологічні думки про друге пришестя Христа, воскресіння мертвих і “страшний суд”, до яких у світі пануватиме антихрист. Одинадцятьма знаками, що вкупі склали “звірине число” 666, полеміст доводить тотожність між антихристом і ватиканським володарем. Папа римський проголосив себе намісником Бога на землі, мріє про світове панування.
У світі запанували війни й розбрат, повстають “владики на владык, и клирики на клириков”. У багатьох моментах учення Стефана Зизанія близьке до думок західноєвропейських ідеологів Реформації – Мартіна Лютера, Жана Кальвіна, Ульріха Цвінглі.
Книга викликала лють у католико-уніатів. Вона була популярною і серед російських старообрядців. Про подвижництво Стефана Зизанія, на думку В. Колосової, в алегоричній формі розповідається у вірші Памва Беринди “На Стефана Первамученика”.
Літ.: Возняк М. С. Історія української літератури: У 3 т. Л., 1921. Т. 2. Ч. 1; Загайко П. К. Українські письменники – полемісти кінця XVI – початку XVII ст. в боротьбі проти Ватикану та унії. К., 1957; Яременко П. К. Стефан Зизаній – український письменник – полеміст кінця XVI ст. // Рад. літературознавство. 1958. № 2; Історія української літератури: У 8 т. К., 1967. Т. 1; Гісторыя беларускай дакастрмчніцкай літературы: У 2 т. З старожытніх часоу да канца XVIII ст.
Мінск, 1968. Т. 1; Ружицький Е. Невідомий документ про смерть Стефана Зизанія // Архіви України. 1972. № 1; Грицай М. С., Микитась К. Л., Шолом Ф. Я. Давня українська література.
К., 1989; Замалеев А. Ф., Зоц В. А. Отечественные мыслители позднего средневековья: Конец XIV – первая треть XVII в. К., 1990; Садловський Р. І. До історії есхатологічних учень та єретичних рухів на Україні кінця XVI – початку XVII століть (Стефан Зизаній) // Секуляризація духовного життя на Україні в епоху гуманізму й Реформації. К., 1991.
С. Лучканин
(1 votes, average: 5.00 out of 5)