Безглузда сила фанатизму в новелі М. Хвильового “Я (Романтика)” (1 варіант)
Влада, яка прийшла в Україну після революції 1917 року, принесла із собою нову ідеологію. Заклики радянських вождів звучали заманливо: не повинно бути великого соціального розриву в суспільстві, коли один помирає з голоду, а інший має всі матеріальні блага; усі люди рівні, як брати; кожна людина повинна відчувати себе патріотом рідної землі… Однак скоро заклики до миру й обіцянки світлого майбутнього перетворилися на ріки крові, спалахи ненависті, справжню братовбивчу війну.
Це не перебільшення, бо в ті часи брат ішов на брата, колись відданого
“… Шість на моїй совісті? і це неправда. Шість сотень. Шість тисяч, шість мільйонів – тьма на моїй совісті!
Тьма!” – думає головний герой новели Миколи Хвильового “Я (Романтика)”.
Він чекіст, щоденний обов’язок якого полягає в тому, щоб вимовити жорстоке слово “розстрілять” у тривожні обличчя приречених людей. У чому ж винні ті нещасні? Лише в тому, що мають власні політичні погляди, вірять у Бога, не хочуть жити в тісних рамках радянської
За це, на думку головного героя твору та його колег, їх варто позбавити життя, аби не заважали будівництву найщасливішої держави на світі й не підбурювали своїм прикладом до “інакомислення” інших людей.
У нестямному фанатичному пориві чекісти ставлять підписи під тисячами страшних вироків, уже не розрізняючи облич і не задумуючись над долями засуджених. їхній Месія – ЧК, він, мов моторошний Молох, вимагає нових жертв, виконання плану з виявлення “ворогів народу”. І герої новели виконують і перевиконують цей план.
Та ось серед суцільного мороку кімнати, де засідають чекісти, з’являється сумне тривожне обличчя матері головного героя твору, тієї жінки, завдяки якій він хоч іноді почував порухи людського у своїй душі.
У читача жевріє надія: це ж той момент, коли безжалісний кат повинен зрозуміти, що ніяка надумана фальшива ідеологія не варта смерті найріднішої людини… Та лунає сміх одного з працівників ЧК, доктора Тагабата: “Ну, ну, тихше, зраднику комуни! Зумій розправитись і з “мамою” (він підкреслив “з мамою”), як умів розправлятися з іншими”.
Мученицький вираз на обличчі героя твору свідчить про внутрішню боротьбу із самим собою, про те, наскільки важка для нього ця ситуація, проте єдина думка пронизує його єство: “Невже я, солдат революції, схиблю в цей відповідальний момент?” І чекіст прирікає матір на смерть, більше того, сам стріляє у скроню тієї, яка народила й виховала його. Він обирає скороминущі ідейні цінності, дбає про професійну репутацію, забувши про вічне, про століттями надбане народом – ідеали родинного життя.
“Я – чекіст, але я і людина”, – стверджує головний герой новели “Я (Романтика)”, виправдовуючись перед самим собою. Та читач розуміє: після убивства матері ці слова втрачають сенс, бо ми вже бачимо не Людину, а саме чекіста-фанатика. І недарма Микола Хвильовий не дав імені своєму герою. Таких безликих “я” в часи кривавих репресій було дуже багато…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)