Грінченко Борис Дмитрович Сам собі пан
Я їхав залізницею, третім класом і, як звичайно, у вагоні з написом: “Для некурящих”.
Ох, цей напис! Раз у раз доводиться воюватися з подорожніми, щоб вони справді не курили, – це знає кожен, кому траплялося сідати до таких вагонів, сподіваючися заховатися в них од огидної отрути димом з паленого листу. Будь ти дитиною, кашляй від тяжкої хвороби на груди, – все дарма: напуватимуть тебе тією отрутою, сміючися і з твоїх прохань, і з твоїх протестів.
Цього разу трапилося, що в нашому вагоні людей було дуже мало і з них виявився тільки
Як він узявся був до сірників, я попрохав його не курити, показавши на напис.
– Хіба? – підвів він голову і глянув за моїм пальцем, читаючи: “Для не-ку-ря-щих”. А й справді, що тут не годиться. Вибачайте, не буду: коли тут таке право, щоб не курити, то й не куритиму. Бо, звісно, під яким правом чоловік є, то вже того права й слухайся.
От якби тут не було цієї таблички, то хоч би ви були й дуже великий пан, я вас не послухався б і нічого б ви зо мною не вдіяли, – казав він, помалу витрушуючи назад у кисет тютюн із люльки.
– Тоді б я нічого вам і не казав, бо й я корився б тоді тому праву.
– Хіба? – спитався він, зашморгнувши зразу кисет і знову, як і перше, підводячи голову. – Оце добре, що в вас такий напрямок. А то звичайно так буває, щоб люди під право хилилися, а пан – ні. Це вже я вивірив і на оцьому курійстві, бо мені була така притичина.
– А яка ж саме притичина вам була? – запитавсь я, зацікавившись.
– То справді притичина! – засміявся старий сивий дід, товариш мого курія.
– Чудасія! – додав тоненьким голосом другий товариш – худий гостроносий чоловічок, швидкий на рухи. – Я б такого і не вдав, як Данило – не витримався б. Бо це треба як затя – тися, то вже щоб і не зрухнутися із свого.
– Так, може б, ви й мені розказали про вашу приго – ду? – попрохав я Данила.
– А таки й розкажи, Даниле, панові, розкажи! – задріботів тоненько гостроносий, крутнувшись до Данила. – Воно чудне, ну й чудне!
Данило помовчав трошки, всміхаючися з-під рясного темного вуса в невеличку бороду, і загомонів:
– Та що ж там такого?. От собі, звичайно, чоловік щось робить, а тим часом то про те, то про се думає, мізкує. Отак і я…
Що так воно дивно на світі: усі люди, а життя в них неоднакове. От хоч би мужик – одно життя, а пан – зовсім інше. І шана кожному не однакова: зараз пан увіходить куди, то лакей підбігає й кланяється, і пальто панові скидає, і говорить: “Пожалуйте, пожалуйте!” Ще й двері ширшенько прочиняє, щоб не зачепився, буває, пап; а наш братчик, сіром’яга, туди ж поткнися, то зараз: “Ну ти, мурло! Куди прешся?
Завертай назад, мугиряко!” І зараз тії двері, хоч би й навстіж зяли, то зачинить… Ну, сказати, лакей, то, звісно, панська помийниця, – яких помий туди влий, такими й смердітиме… така вже в нього душа… так же й інші туди ж…
Чого ж воно так? Невже через гроші? Бо в пана грошей багато: зараз він лакеєві тиць у руку, – він йому й кожушинку скине, і двері прочине… Або хоч от на машині: сідаєш у третій клас, то там на тебе кондухтор нагримає, а іноді й межи плечі наштовхає, а такісінський собі му – гиряка, як і наш братчик, тільки що з гудзиками… А пан за великі гроші сідає до первого класу, то вже він там на кондухтора гримає, а той тільки все – “як завгодно”…
Мат-тері його ковінька, як же воно недобре на світі зроб лено!.
Ну, та вже, – думка в мене, – нехай собі там хто що хоче, а вже я дознаю, як воно так на світі жити, щоб ніхто тобою не поштурхував, а щоб сам собі пан був!
Їздять пани у первому класі, поїду й я!
Біс його бери, що воно дорого, отже я з того не зубожію. Хазяйствечко в мене хоч там і не велике, та не зовсім і мале, а син у мене один, – роботящий паруб’яга, – то все воно йому самому припаде… от там хіба ще за дочкою що дам, а більше нікого й нема.
Отак собі надумавіпися, – це було цієї осені, – та й лаштуюсь у дорогу, та й нікому не хвалюсь. У мене в городі було – таки й діло до знайомого чоловіка. Як прийшов той день, – удяг добру чумарчину, узяв карбованців із двадцять грошей та й на станцію вже б то йти. А жінка:
– Що це ти, чоловіче, в дорогу йдеш, а куди й не кажеш? Що воно за мода? Мабуть, уже знову за якимись громадськими ділами?
Тільки гроші переводиш.
А я на сміх і кажу:
– Піду панського права добувати.
– Тю! – каже. – Чи ти не здурів? Чи тобі на світі жити надокучило?
– Ні, – сміюся, – тільки надокучило мужицьке право.
– Що ж ти робитимеш? – питає, а сама, бачу, вже й боїться, й роботу покинула, і не знає, що їй і казати.
– А що ж я робитиму? Де пани бувають, там і я побуваю, подивлюся, чи не можна якось так, щоб і мужик в одній хаті з паном сидів.
Вона як заголосить:
– Ой лишечко! Пропав же ти, пропав же ти навіки! Та тебе ж закатують, та тебе ж на Сибір завдадуть або на Соколиний острів запроторять!.
Та там же гаду-гаду, що й ступнути хрещеній душі ніде… (І звідки вона те знає – про той гад?) Та діточок же наших дрібнесеньких посиротять!.
А вони, ті діточки, таки й дрібнесенькі: сина цієї осені оженив, та й до дочки вже ті, що куниць шукають, рипаються… Гаразд хоч, що обох па той. час у хаті не було, а то б і їх стара до лементу призвела. Уже не радий, що й признався. Почав її вмовляти, почав їй тс та се… Так-сяк розважив, затихла…
Затихла, а сама своє думає: як випроваджала, то так сльози і бринять на очах…
І шкода мені її, і самому неначе трохи смутно стало, – ну, а все-таки того, що намислив, не кидаюсь, простую на станцію. Прийшов.
Узяв білета первого класу… таки дали, нічого й не сказа – ли… Оива! Та й дорого ж, нехай йому всячина!.
Це так, що не дурно папське право достанеться!. Ну, та дарма: один той день, що батько у плахті.
Вийшов я до вагонів, подивився, де синім помальовано, – ото й мое. Так просто й чимчикую у первий клас… А назустріч із вагона кондухтор.
– Не сюди, не сюди!. – гримас. – Куди пхаєшся? Наперед іди, – там третього класу вагони. А я таки собі тиснуся.
– Чи ти чуєш, мурло, що я тобі кажу? Не тут третій клас, а спереду.
– Та чого ви гукаєте? – відказую. – Мені й не треба третього класу, а первого, – та й показую йому білета.
– А, панові білета несеш, – ну, иди, коли так… Та не барись там, бо скоро поїзд рушить, – та й побіг далі.
Брешеш, думаю, я сам собі пан. Та й посуваюся у той первий клас.
Іду, а самому таки трохи моторошно. Увійшов туди. Бий тебе сила божа! – відразу не розбереш, куди й поткнутися.
Одначе проліз тісненькою вуличкою та й уступив у таке, що воно вже й не вагон, а таки зовсім панська світлиця: тут тобі й столики, тут тобі й постелі, тут тобі й тапчани…
Народу не дуже багато: панів кількоро та паній двоє, бачу… Сидять пани, – треба й мені сідати. Набачив порожнє місце, підійшов та й сів на тапчанику та так і пірнув у нього!.
Ну та й м’яко!.
– Мужичок, а мужичок! – каже мені панок молоденький з білявенькими вусиками позакручуваними. – Не туди попал, тут первий клас.
– А так, – кажу, – пане, первий.
– Ну, так зачим же ти, – каже, – сюди, коли тобі в третій?
– Ні, – кажу, – мені іменно в первий, а третій мені тепер не в моду, бо в мене білет не туди.
– Што ти, – каже, – вигадуєш абищо!
– Чого б же я вигадував? – одказую. – Подивіться самі.
Та й даю білета.
Глянув він раз, два… знизнув плечима… Тоді ззирнувся з іншими панами. А ті слухають, що ми говоримо.
– Справді, – каже до них, – у нього первого класу білет.
Тут іще дехто з панів підійшов, дивляться на мій білет та дивуються.
– Хто ж це тобі дав? – питають.
– Ніхто, – кажу, – мені не давав, я сам собі купив.
– Нащо ж ти його купив? Це ж дорого – у третьому класі дешевше, – озивається товстий пан з такою бородою, що з щік теліпається, а посередині голе.
– А дешевше, – одвітую.
– Так нащо ж ти сюди купив?
– А ви ж, пане, нащо сюди купили, а не в третій? Адже ж і вам дешевше було б.
Один пан, такий огрядний собі, з чорною бородою, засміявся та й каже:
– Правду говорить.
А той товстий пан, що шлях у нього серед бороди від губів до шиї, вже трохи й сердитенько:
– То ти, а то я! – навчає. – Ти не рівняй, а коли вже сів тут, так сиди тихо та чорт зна чого не розказуй.
– Та хіба ж то я вас, пане, зачепив? То ж ви мене зайняли, – відговорюю йому, та бачу, що воно сердите, та вже й мовчу собі. 1 воно замовкло і пішло в куточок до вікна та й сіло навпроти мене, тільки навскоси трохи, бо я скраю сидів.
Related posts:
- Грінченко Борис Дмитрович Під тихими вербами Частина перша Наступає чорна хмара, А другая синя… Народна пісня I ЧОРНА ХМАРА Минув уже четвертий рік, відколи Денис Сивашенко відділився від батька й від Зінька, меншого брата… зараз після того, як середульшого брата Романа заслано на Сибір. Погана це була історія!. Розледащівши Роман у солдатах, не хотів дома нічого робити, посварився з батьком та […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Без хлiба І Край села стояла хата поганенька, а в їй жив селянин із жінкою та з дитиною – хлопчик був. невеличкий, недавнечко народився. Вже третій рік був, як вони побралися, – з чужого села він її взяв, – а все ніяк не могли збитися на хазяйство. У їх тільки й було худоби, що теличка, – купили […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Каторжна I Каторжна – так її всі звали. – Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! – кричала мачуха. – Геть з-перед очей, каторжна! – визвірювався на неї батько, вертаючись п’яний з шинку і заточуючись по хаті. – За сцо ти мене стовхнула, католзна! – пищав дворічний мачушин хлопчик, б’ючи її кулаками. І так усі!. […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Панько Панько останній ускочив у дерев’яний великий цебер до чотирьох товаришів і гукнув машиністу: – Пускай! Цебер почав спускатися в шахту спершу тихо, а далі все швидше й швидше. Він хитався на всі боки, і шахтарі повинні були часом відпихатися від стін, щоб не вдаритись об їх, – тоді б усі сторч головою могли полетіти в […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Батько та дочка I Мала Маруся зосталася дома сама. її батько пішов на роботу в шахту. Ні братів, ні сестер у неї не було; Мати її вмерла, тим вона завсігди зоставалася сама, як батько йшов на роботу. Вони прийшли сюди з села. Маруся залюбки згадує той час, як вона там із матір’ю жила. Тільки це давно, давно було! […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Серед темної ночі Частина першa ЧУЖЕНИЦЯ I У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою Стручихою, дядько – старий Корній Грабенко та своя сім’я. Не того Пилип бесіду завів до себе, що сьогодні неділя, а того, що вернувся додому з солдата […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Брат на брата І Учитель ладинської школи Євген Корецький, прокинувшися в своїй камері 18-го листопада 1905-го року, зараз згадав, що сьогодні якраз виходить два місяці, відколи він попавсь у неволю. Він поїхав до Києва, потрапив туди саме тоді, як вийшов маніфест 6-го серпня про Державну Думу. Всі розуміли, що після всього того, що було – після кривавої війни […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Матільда Аграманте У тяжкому лихолітті Моря перло найдорожче – “Я не муж, мені ти кажеш, День їдуть вони і другий – Вільні їм усі дороги; Третій день – до річки військо Наближалось без тривоги. І відразу їм назустріч Кулі свиснули: іспанці Підійшли з-за лісу тихо, Що й незчулися повстанці. Облягли – нема рятунку – А Масео: “Браття […]...
- Грінченко Борис Дмитрович 9 січня Вони йшли повні віри й надії. Натруджені тяжкою працею, зашкарублі робітницькі руки несли емблеми того, чому поклонялися їх прадіди, дiди, батьки і перед чим хилились вони самі. Ті емблеми мали їх захищати, мали говорити за них, казати, що йдуть вони покірні й смиренні; що йдуть знеможені тяжкою працею, безрадісним життям, безправним поневірянням під гнобительством дужих […]...
- Грінченко Борис Сам собі пан (скорочено) БОРИС ГРІНЧЕНКО (1863 – 1910) САМ СОБІ ПАН Селянин Данило вирішив зробити спробу “панського права добути”. Йому забажалося довідатися, “чи можна якось так, щоб і мужик в одній хаті з паном сидів”. І Данило вирушив до міста залізницею. Купив дуже дорогий квиток у вагон першого класу і попхався розшукувати своє місце. Кондуктор не хотів пускати […]...
- Борис Дмитрович Грінченко Реферат на тему: Борис Дмитрович Грінченко Борис Дмитрович Грінченко – видатний український письменник і вчений, критик, мовознавець, освітній і громадський діяч кінця XIX-початку XX століття. Його шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники. Б. Д. Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині, тепер Сумської […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910) Народився Б. Д. Грінченко 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато і натхненно читає. Інтереси його […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту Харківської губернії в родині відставного штабс-капітана, дворянина, у власності якого було кілька десятин землі та водний млин. Батько з усіх сил намагався підтримувати в сім’ї дворянський уклад, слідкував, щоб діти не вживали “мужицьке наріччя”. Мати ж за походженням була з російської […]...
- Я зрікся мрій. Борис Дмитрович Грінченко Б. Грінченко сказав в одному з своїх віршів: “Я зрікся мрій. Поважний і спокійний, Собі сказав: мені не треба їх. Повинність – ось той владар добродійний, Що збереже мене від мук і лих”… Наполегливо доводить автор, що літератор здатен запалювати себе на працю щодня, систематично, а не напливами, розглядає натхнення не як “божественний дар”, а […]...
- Борис Грінченко – Сам собі пан (СКОРОЧЕНО) Борис Грінченко Сам собі пан (СКОРОЧЕНО) Селянин Данило вирішив зробити спробу “панського права добути”. Йому забажалося довідатися, “чи можна якось так, щоб і мужик в одній хаті з паном сидів”. І Данило вирушив до міста залізницею. Купив дуже дорогий квиток у вагон першого класу і попхався розшукувати своє місце. Кондуктор не хотів пускати мужика, обзиваючи […]...
- Сам собі пан (дуже стисло/скорочено) – Грінченко Борис Селянин данило розповідає про пригоду, яка з ним сталася. Схотілося йому дізнатися, як то пани живуть. Тому він вирішив спробувати, чи може мужик бути поряд з паном. Перш за все вирушив на станцію та купив білет у перший клас. Здивувався, що касир йому нічого не сказав. дорогою кондуктор намагався його зупинити і відправити у вагон […]...
- Образ селянина Данила у творі “Сам собі пан” – ІІІ варіант БОРИС ГРІНЧЕНКО 8 клас III варіант Борис Грінченко збагатив українську літературу великою кількістю творів, серед яких були вірші, оповідання, повісті, п’єси та байки. Також він є автором ряду статей і упорядником “Словника української мови”. З самого початку літературної діяльності Грінченко відчував велике покликання – працювати для народу. В його творах – опис життя українських селян, робітничого класу, […]...
- Образ селянина Данила у творі “Сам собі пан” – І варіант БОРИС ГРІНЧЕНКО 8 клас І варіант Б. Грінченко завжди переслідувався урядом за демократичні погляди. Реалізацію своїх народолюбних ідей він пов’язував з просвітницькою діяльністю в селянських колах. Письменник поширював серед простих людей думки про їх рівність з панами. Ця проблема і розглядається автором у творі “Сам собі пан”. Головний герой оповідання – селянин Данило, який робить спробу “панського […]...
- Викриття антинародної суті “стражів порядку” у творі “Сам собі пан” БОРИС ГРІНЧЕНКО 8 клас Б. Грінченка завжди хвилювало питання класової нерівності. Безправне становище українського селянства зображено письменником в багатьох творах. Найвиразніше виявилися суперечності між двома класами тогочасного суспільства в оповіданні Б. Грінченка “Сам собі пан”. Автор змальовує спробу селянина “панського права добути”. Данило захотів пересвідчитись, що проста людина має ті ж права, що і благородна. Однак це […]...
- “О скільки сліз повинні ми утерти!” (Борис Грінченко) – Борис Грінченко Підручник Українська література 10 клас “О скільки сліз повинні ми утерти!” (Борис Грінченко) Борис Грінченко виявив себе філігранним майстром малих прозових форм. До раннього періоду творчості належить оповідання “Без хліба” (1884), в якому основним є конфлікт людини зі своїм сумлінням. На прикладі героїв, поставлених в екстремальну життєву ситуацію, письменник утверджує цінність християнської заповіді “не вкради”. […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Смерть За життя розплата тільки кров’ю, Тільки смертю переможеш смерть. Василь Еллан. Кость Горобенко оглянув свій партбілет, і на цей раз чомусь надто виразними і многозначними здалися йому кілька таких знайомих і звичайних слів: Російська Комуністична Партія (більшовиків). Кость в’яло подумав: це нісенітниця – друкувати українською мовою “російська”… А втім, не це, власне, впадало в око […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Кінний міліціонер Це тільки з першого погляду Беймбет Кунанбаєв видасться дикуном і відлюдьком, але досить придивитись до нього пильніше, спробувати поговорити з ним, як побачиш, що цей літній казах, якому перейшло вже за п’ятдесят, є добродушна, але вельми скривджена в житті людина. Так скривджена, що й досі не може очуматись, дарма що відтоді, як заподіяно йому страшну […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Чистка Якби не деякі несподівані обставини, що склались останнім часом, ніхто в київській філії видавництва “Книгоспілка” не побоювався б чистки, що мала незабаром статись. Чистка – звичайне явище кінця двадцятих років, коли-не-коли воно потрясало не тільки радянські установи, а й партійні організації, вишукуючи недобитків розтрощених класів та всякі рештки минулого, що якимось способом прослизнули між пальцями […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Слово матері Якби ви знали, паничі… Тарас Шевченко Це оповідання я почув від одного пенсіонера. Як і я, він зайшов ненадовго до нашого спільного знайомого, начальника цеху великого київського заводу, де вони вдвох попрацювали десь близько тридцяти років. Зацікавившись темою нащої розмови, він затримався. Ми говорили про стиляг, про бешкетників, про тих молодиків, у яких через надмірне […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Про самого себе Якби 5 серпня 1899 року я не являв собою лише клубок м’яса й нервів, наділений від природи самим тільки інстинктом, я відчув би, що народився на межі двох великих століть. Позад мене здалека відлунювало Шевченкове слово й будило з летаргії мій край, десь у Петербурзі гримнув був міністр Валуєв: “Не было, нет й быть не […]...
- Сам собі пан скорочено – Грінченко Б Селянин Данило вирішив зробити спробу “панського права добути”. Йому забажалося довідатися, “чи можна якось так, щоб і мужик в одній хаті з паном сидів”. І Данило вирушив до міста залізницею. Купив дуже дорогий квиток у вагон першого класу і попхався розшукувати своє місце. Кондуктор не хотів пускати мужика, обзиваючи того “мурлом”. Аж врешті-решт пропустив, подумавши, […]...
- Грінченко Борис Украла (скорочено) Коли вчитель зайшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. – Що тут у вас діється? Усі мовчали, стоячи навкруг одної парти. На тій парті сиділа Олександра. Це була дівчинка першого року навчання, дочка сільського писарчука-п’янички. Вона сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл. Її біляве, у веснянках обличчя було […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Борис Дмитрович Антоненко-Давидович народився 5 серпня 1899 р. в передмісті м. Ромни – Засуллі в сім’ї машиніста-залізничника. Прізвище Антоненко-Давидович було одночасно псевдонімом письменника і прізвищем його предків – реєстрових козаків Антоненків. Спочатку він навчався в Охтирській гімназії, яку закінчив у 1917 p., потім вступив на природничий факультет Харківського університету, але згодом перевівся на історико-філологічний факультет […]...
- Борис Грінченко – Кури та ластівки БОРИС ГРІНЧЕНКО КУРИ ТА ЛАСТІВКА “Біга, як курка з яйцем”. “Куд-куд-кудак! куд-куд-кудакі Яєчко я знесла гарненьке: Нехай іде та дивиться усяк, Яке воно у мене чепурненьке. Куд-куд-кудак! сюди ідіть!” – Так Глиняста з хліва кричить. Рід курячий на те репетування Із бур’янів, Із смітників Збирається, щоб курчине придбання Побачити, сокоче й сокотить, Аж зирк – […]...
- Борис Грінченко – Украла БОРИС ГРІНЧЕНКО УКРАЛА Тільки вчитель увійшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. Школярки та школярі юрмою оточили когось і про щось палко й голосно гомоніли. Гомін був неласкавий, сердитий. Зрозуміти поки нічого не можна було. Чуть тільки було, що на когось діти сердились, комусь докоряли. Зараз же дехто побачив учителя, і почулось […]...
- Борис Грінченко – Дзвоник БОРИС ГРІНЧЕНКО ДЗВОНИК Її звали Наталею. Вона була маненька, їй було тільки сім років. Мати її вмерла років уже з півтора, батько був каліка, та ще й п’яниця. П’яницею він був іздавна, але поки не був калікою та жива була жінка, то він якось там хазяйнував на своєму клаптику землі. Але він, підковзнувшися, впав на […]...
- Украла (скорочено) – Грінченко Борис Коли вчитель зайшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. – Що тут у вас діється? Усі мовчали, стоячи навкруг одної парти. На тій парті сиділа Олександра. Це була дівчинка першого року навчання, дочка сільського писарчука-п’янички. Вона сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл. Її біляве, у веснянках обличчя було […]...
- Борис Грінченко – Украла (СКОРОЧЕНО) Борис Грінченко Украла (СКОРОЧЕНО) Коли вчитель зайшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. – Що тут у вас діється? Усі мовчали, стоячи навкруг одної парти. На тій парті сиділа Олександра. Це була дівчинка першого року навчання, дочка сільського писарчука-п’янички. Вона сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл. Її біляве, […]...
- Борис Грінченко – Грицько Борис Грінченко ГРИЦЬКО Грицько вибіг з хати веселий, радий. Батько оце тільки вернувся з міста і привіз йому дві цукерки і Великого-великого бублика, такого великого та товстого, що, мабуть, він був більший од Грицькової голови. А проте, може, це Грицькові тільки здавалось, що бублик такий великий, бо Хлопець так нечасто їв бублики і все маленькі. […]...
- Борис Грінченко – Панько БОРИС ГРІНЧЕНКО ПАНЬКО Панько останній ускочив у дерев’яний великий цебер до чотирьох товаришів і гукнув машиністу: – Пускай! Цебер почав спускатися в шахту спершу тихо, а далі все швидше й швидше. Він хитався на всі боки, і шахтарі повинні були часом відпихатися від стін, щоб не вдаритись об їх,- тоді б усі сторч головою могли […]...
- Борис Грінченко – Весняні сонети БОРИС ГРІНЧЕНКО ВЕСНЯНІ СОНЕТИ * * * Весна іде! В повітрі молодому Далекий крик мандрівних журавлів Вже розітнувсь: ключем вони додому У рідний край летять з чужих країв. Весна іде! Веснянки задзвеніли, Лунає спів по луках і гаях – Мов устають нові могутні сили В людських серцях, придавлених серцях. І в грудях знов солодкії бажання, […]...
- Борис Грінченко – Олеся БОРИС ГРІНЧЕНКО ОЛЕСЯ Це було давно. Це було тоді, як нашу землю шарпали турки й татари, а гетьмани українські ходили з козацтвом одбиватись од ворогів. Тоді на Волині було невеличке село. Воно заховалося в улоговині. Круг його були ліси. В селі жили прості люди-хлібороби. Якби не татари, то їм жити було б непогано. А то […]...
- Борис Грінченко – Біографія Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910) письменник, вчений, публіцист, громадський діяч Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато […]...
- ГРІНЧЕНКО БОРИС ГРІНЧЕНКО БОРИС (псевд. – В. Чайченко, Б. Вільхівський, П. Вартовий, Ів. Перекотиполе, М. Тримач, Л. Яворенко та ін.; 09.12.1863, х. Вільховий Яр, тепер Харківської обл. – 06.05.1910, м. Оспедалетгі, Італія). Походив із небагатої дворянської родини (батько – відставний штабс-капітан, мати – дочка полковника російського походження). Під впливом поезії Т. Шевченка та завдяки контактам з селянами […]...
- Борис Грінченко Реферат Борис Грінченко (1863 – 1910) Б. Грінченко був активним поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком. Відомий він і як мовознавець (“Словарь української мови”), фольклорист та етнограф (“Этнографические материалы, собранные в Черниговской й соседней с ней губерниях”), педагог, публіцист, організатор видавничої справи, бібліограф. Письменника шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші […]...