Грінченко Борис Дмитрович Серед темної ночі
Частина першa ЧУЖЕНИЦЯ I
У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою Стручихою, дядько – старий Корній Грабенко та своя сім’я. Не того Пилип бесіду завів до себе, що сьогодні неділя, а того, що вернувся додому з солдата середульший син його Роман. Дочок у Сивашів не було, але троє синів, як соколів: найстарший. Денце, уже давно жонатий, добрий хазяїн,- удався в батька; середульший – отож Роман; а найменший – Зінько.
Роман
Мати хоч і гнівалась, що нема їй помочі, та не дуже, бо працьовита й тиха Денисова Домаха – он та білява молодиця, що тепер порається біля печі,- годила свекрусі. А так докорити Зінькові нічим не можна було: і тихий, і працьовитий парубок, і непитущий… не такий запальний хазяїн, як Денис, але ж таки хазяйновитий.
Брови як на шнурочку, вус чорненький, ще й угору трохи закручений. Панич, та й годі!”
І батьки радів, що син вернувся. Сам він прожив уже півсотні й шість літ, але сивина ледве починала проблискувати в нього у темному волосі, а оці три сини – такі косарі, що й трава перед ними горить. Хазяйство в нього добре було, а тепер ще покращає.
За такими синами й забагатіти можна. Пилип уже трохи випив і тепер, частуючи гостей, радісний та добрий, розказував:
– Випийте, люде добрі, за здоровля моїх синів!. Вони в мене – як золото!. Хоч старших бог забрав, дак же сими щедро наділив, спасибі їм!.
– Що правда, то правда, сусіде,- дай, боже, щоб усе було гоже! – твої сини такі, що в кожного батька серце росло б, на їх дивлячись,- так проказував довгий і сухий Струк, беручи в Пилипа чарку.
Інші гості, потакуючи, кивали головами, а сини сиділи горді тією хвалою. Старший – уже поважний, з бородою, здоровий, як робочий віл; менший – ще молодий парубок з невеличкими чорними вусами й задуманими ясними очима; ті очі дуже нагадували батькові, тільки що в батька вони вже пригасли за довгі літа клопоту й праці, а в сина сяли цілим сяєвом молодого вогню. Але найбільше дивилися люди на Романа. Він сидів на покуті пишний, у піджаку, обстрижений і розчесаний набік по-городянському; повне обличчя було біле, а гарний вус аж блищав на ньому.
Тепер цей чепурний вид почервонів, бо парубок випив не одну чарку горілки; та він міг пити побагато і ще не був п’яний, а так – тільки починав хміль голову розбирати, і Роман дедалі ставав усе веселіший та хвалькіший на язик.
– Чого ж це ти, небоже,- питав його дядько Охрім,- не зараз додому вернувся, як службу відбув? Адже замалим не год іще прогаявсь.
– Такоє дєло случилось,- одказував Роман.- Как вишол я з служби, зараз должность мине предложили, очинь даже хорошую: триста рублєй жалування.
– О, це добра служба,- триста рублів! – озвався свят Манойло.- А яка ж то служба?
– А така – швейцаром при палаті. Ну, я там почал служить, а потом затосковался по свому роду. Нивжлі – думаю – яв свойой родинє не могу приличной для себе должности получить?
Бросив усьо і прийшов.
– І добре зробив, синку,- сказала мати,- бо й нас ізвеселив.
– Тепер тільки одружиш, свате, дітей та й забувай горе! – сказав до Пилипа Манойло.
– Та я з дорогою душею,- всміхнувся Пилип,- аби сини!
– Пождіть, батюшка, будемо й жениться; вот толь-ки должность получим,- одказав Роман.
– Образований чоловік може завсегда собі должность получить,- озвався Денисів кум Терешко. Він колись, ще за панського права, був біля панів у дворі, то іноді й сам любив закидати “по-образованому”. Йому дуже подобалось, як говорить Роман, і самому хотілося докинути слівце, щоб знати було, що й він не абихто. Батько й інші гості думали: “Ач, як набрався Роман, науки!
Так і ріже по-панському!” Їм здавалося, що Роман дуже добре потрапляє на панську мову. Тільки сивому мовчазному Корнієві Грабенкові та Зі-нькові не подобалось, що солдат ламає язика.
А Пилип із Пилипихою все припрохували та частували. Обличчя в гостей почервоніли й спітніли, язики починали чіплятися за зуби, хоч голоси дедалі ставали все гучніші та гучніші. Тільки Зінько був зовсім тверезий, бо він не вживав горілки; та Роман бадьорився.
Але й йому вже так ударило в голову, що аж млосно стало, і він пішов з хати на прохолоду. Зінько й собі вийшов мовби за ним, а просто того, що не любив дивитися на п’яних. Обидва вийшли в двір.
Була неділя, і на вулиці вешталось чимало народу. Ішли парубки в святкових чумарках і добрих поясах, сміялися й погукували на дівчат, а ті, хихикаючи й щебечучи, проходили вулицею, маючи ясноколірними стрічками. Попід хатами, на призьбах та на колодах скрізь сиділи баби, лузаючи насіння, часом і чоловіки з люльками в зубах і розмовляли про всякі новини та про хазяйські й хатні справи. І під Сивашевим двором лежали колоди,- добрий хазяїн, Пилип давно вже стягав деревню на нову хату синові,- і чути було звідтіля гомін. Через низенький тин. цікаво зазирало на нового солдата кілька дитячих і дівочих, білих і заквітчаних по-святному голів.
А в дворі у сусіда Струка стояло біля тину і дивилося двоє дівчат: Струкова дочка з його наймичкою Левантином.
– А, дівчата! – гукнув Роман.- Нада й їм празник устроїть. Брат Зіновій! Получай рубля і бігай у лавочку!
На всього рубля купуй канхветов, пряников, орехов – для наслажденія девушкам. А ти, мальчик,- кивнув він на хлопця, що зазирав через тин,- получиш п’ятак: катай до музики Матвея, пущай іде сюда. Пущай дівчата знають, когда вернувся со служби Роман Пилипович Сивашов!
Хлопець метнувся по музику, а Зінько якось нехотя пішов до крамниці.
– Дівчатка! Хадєть сюда, веселиться будем! – закликав Роман.
Дівчата соромились увіходити, хоча Струкова дочка вже вибігла з свого двору на вулицю, витягши за собою й Левантину. Роман вийшов з двору. Між дівчатами було кілька й парубків. Роман покликав і їх:
– Хадєть, щоб дівчатам веселей було! Парубки не хотіли йти без дівчат, а дівчата соромились без парубків. Врешті білява Химка, жвава й моторна, схопила подругу за рукав і потягла до Сивашів у двір:
– Коли йти, так уже ходім! Що там ще трихи-мнихи мняти!
За нею посунули й інші дівчата й парубки. Незабаром прийшли музики – дві скрипки й бубон. Зінько приніс ласощі.
Романові хотілося сьогодні показати себе. Метнувсь у хату, виніс пляшку горілки, почастував музик, хотів частувати й дівчат. Вони пишались, одвертались і казали:
– Оце ж таки! Хіба ж таки ми її п’ємо? Таку гірку!
І не схотіли пити.
На складках деякі таки ласувалися на чарку, але тут було сором.
– Не хочуть горкого, дамо їм сладкого! – гукнув Роман, беручи цукерки, пряники та горіхи.- Получайте, дівчата!
Дівчата й досі соромились, і ні одна не хотіла брати перша.
– Ех, ви! Какії несмєлі! – посміявся Роман. Побачивши біля себе Левантину, він силоміць упхнув їй у руки торбинку з ласощами й промовив:
– Роздавай подругам!
Делікатне довгеньке Левантинине обличчя відразу взялося полум’ям. Вона держала в руках ласощі і не знала, як би їх збутися. А Роман стояв перед нею, сміючися: до неї з-під вусів, блискаючи на неї смілими очима.
Левантина спустила свої темні очі, довгі вії виразно зачорніли на рожевому личку. Роман зареготався й одійшов, а Левантині зробилося ще дужче ніяково. Дівчата почала штовхати її, шепочучи:
– Ну, чого стоїш? Роздавай.
Та вона мов не чула того і все стояла нерухома, а дівчата сміялися.
– Оця ще!. Моняється! – скрикнула Химка і вхопила в неї з рук ласощі.- Ось я, дівчата, роздам!
І почала роздавати. Кожній хотілося взяти більше, але всі брали потроху, бо соромлялись. Тим часом озвалася скрипка, вдарив бубон. Танцюриста Химка кинула й ласощі:
– Отже не видержу!. Ой, танцювати хочу!
Парубки вже тим часом випили з Романом по чарці. З-межи них зараз ізнайшовся один до пари Химці.
– Ех, гуляй душа! – скрикнув він і вдарив ногами об землю. Химка танцювала гарно и легенько, парубок силкувався не податися перед нею. Молодіж оточила їх колом.
Дедалі пара танцювала все палкіше й палкіше, запалюючи до танцю й інших. Незабаром з натовпу вирвалася й друга пара. Перший парубок, натомлений, скоро кинув танень, але Химка не вгавала, Вона крутнулася, аж стрічки високо замаяли в повітрі, вхопила Романа й потягла його в швидкому танці, сміючись й моргаючи на нього веселив. очима.
Але Роман, проходячи проз Левантину, що стояла не танцуючи, вхопив її та й закрутив у тому нанцюристому крутені.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)