Інтонація
Інтонація (лат. intono – голосно вимовляю) – основні виражальні засоби мовлення, які, виконуючи комунікативну, структурну та аксіологічну функції, дають можливість відтворити ставлення (найчастіше емоційне) мовця до певного предмета чи співбесідника. Фонічні чинники І., передовсім мелодика, акцентний лад і т. п., що на письмі передаються відповідними графічними та пунктуаційними знаками, відіграють велику роль у художньому, зокрема поетичному, мовленні, зазнаючи під впливом ритму істотної трансформації, позначаються на темпі мовлення, визначають
Хоч І. – обов’язкова умова існування поетичного твору, вона, як вважають сучасні дослідники (Наталя Чамата), ще достатньо не вивчена. Більшість з них (Б. Ейхенбаум, В. Жирмунський та ін.) надавала першорядного значення висвітленню ритмо-синтаксичних зв’язків у звучанні тексту,
Розмежування Б. Ейхенбаумом І. на три типи (наспівний, говірний, декламативний) – недостатнє, адже існують І. розповідні, запитальні, ствердні, запрошувальні та ін., які виражають велику палітру художньої модальності. Крім того, наспівний тип – визначальний для української лірики, зумовлений евфонічною природою української мови, наявний у поезії, прозі, драмі.
Related posts:
- Астрофічний вірш Астрофічний вірш (грецък. astrophos – безстрофовий) – вірш, в якому відсутнє симетричне членування на строфи, рядки вільно переходять від чотиривірша у двовірш тощо, посилюю чи розмаїття інтонаційно-синтаксичних структур, сприяючи увиразненню поетичного мовлення. Як різновид акцентного вірша декламаційного типу, він добре відомий українській поетичній класиці (“Сон”, “Кавказ” Т. Шевченка; “Чого являєшся мені… ” І. Франка; “Моє […]...
- Епаналепсис Епаналепсис (грецьк. epanalepsis – повторення) – інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура поетичної мови, що утворюється повторенням у наступному віршовому рядку, переважно на його початку, слів, фраз або їх частин, якими закінчувався попередній рядок. Різновид градації. У такий спосіб наступний рядок вірша ніби підхоплює зміст і звучання попереднього, інтонаційно стикується з ним, що й формує відповідно ритмо-мелодійну […]...
- Ізосинтаксизм Ізосинтаксизм (грецьк. isos – рівний та syntaxis – складання) – суміжне розташування віршових рядків, побудоване за принципом синтагматичного членування аналогічних синтаксичних одиниць поетичного мовлення, вживається у вигляді різних стилістичних прийомів (анафора, епіфора, ізоколон І т. п.). І. спостерігається у вільних віршах, верлібрі, в тонічній системі віршування: Був такий день, Коли не можна нічого тягти з […]...
- Примітки Примітки – короткі доповнення, пояснення й уточнення до основного тексту твору. Належать авторові (авторські П.) або редакторові, упорядникові, перекладачеві (видавничі П.). Видавничі П. входять у довідковий апарат видання; найчастіше видавничі П. стосуються реалій, що згадуються в тексті, прихованих цитат Тощо. За розташуванням розрізняються П. внутрітекстові (подаються безпосередньо за фрагментом тексту, якого вони стосуються), підрядкові (внизу […]...
- Евфонія Евфонія (грецьк. euphone – милозвучність) – вияв фоніки, який означає гармонійну сув’язь позитивно-естетичних явищ художнього, передовсім поетичного, твору. Е. надзвичайно органічна для української лірики, оскільки спирається на визначальну інтонаційну основу української мови – вокалізм, зумовлюючи тяжіння версифікаційних пошуків до музичності (М. Вороний, О. Олесь, П. Тичина, В. Сосюра та ін.), виконує особливу стилістичну функцію у […]...
- Пароніми Пароніми (грецьк. para – біля, мимо і опута – ім’я) – слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше – це спільнокореневі слова: авторитетний – авторитарний, програмний – програмовий, надягати – одягати, пригадати – прогадати. Цілеспрямоване використання П. – ефективний засіб посилення виразності, підвищення дієвості тексту художньої літератури, […]...
- Стилістична фігура Стилістична фігура (лат. stilus – грифель для писання та figura – образ, зовнішній вигляд) – незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення. С. ф. досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. С. ф., яка ще називається фігурою поетичного мовлення […]...
- Поняття про службові частини мови. Сполучники і сполучні слова В укр. мові є 10 частин мови, з яких 6 повнозначних (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник); і 3 служб. (прийменник, сполучник, частки); окремо стоїть вигук. Повнозначними частини мови наз-ся тому, що мають лексичні та граматичні значення і є членами речення. Через те їх ще називають самостійними частинами мови. Службові слова виконують лише служб. фун-ю, […]...
- Звуковий повтор Звуковий повтор – основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. До З. п. належать не лише випадки ушляхетненої інструментації (алітерація, асонанс), а й інші форми: звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо. Неабияке значення мають у З. п. звуконаслідування та інші форми звукопису. З. п. […]...
- Адаптація тексту Адаптація тексту (лат. adapto – пристосовую) – спрощення^ тексту літературного твору, пристосування його для сприйняття дітьми або малопідготовленими читачами. А. т. широко застосовується при вивченні іноземних мов. А. т. творів художньої літератури вимагає збереження стилю письменника, оснащення елементів, що не піддаються адаптуванню, необхідними поясненнями. Прикладом А. т. є оповідання Марії Пригари за мотивами українських народних […]...
- Конотація Конотація (лат. сum, соn – разом, notare – відмічати, позначати) – додаткове до основного, денотативного (денотат), значення знака, що містить інформацію про експресивну силу та оцінну вартість даного знака, а також емоції та волевиявлення, що супроводжують його використання. Термін “К.” виник ще у схоластичній логіці. З XVII ст. він став вживатись у мовознавстві, а з […]...
- Вірш прозою або Поезія в прозі Вірш прозою, або Поезія в прозі – короткий ліричний твір настроєвого характеру, наближений за формою тексту до прози і водночас за мелодикою, підвищеною емоційністю та ліричним сюжетом, навіть з фрагментами спорадичного римування – до поезії. Будучи помежовим жанром, В. п., на відміну від власне вірша, спирається на чергування довгих та коротких відтинків ритмізованого тексту, тяжіє […]...
- Поетика Поетика (грецьк. poietike – майстерність творення} – один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентації у зв’язку із еволюцією художньої літератури. В античну добу П. називалось учення про художню літературу взагалі (“Про поетичне мистецтво” Аристотеля, “Послання до Пізонів” Горація та ін.). Згодом проблеми сутності мистецтва перейшли до філософії та естетики, лишивши для […]...
- Віршовий розмір або Метр Віршовий розмір, або Метр (грецьк. – metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, і якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Метричне віршування, що спирається на розташування довгих та коротких складів, притаманне античній […]...
- Авторське мовлення Авторське мовлення – на відміну від мовлення літературних персонажів чи дійових осіб (власне прямого мовлення) – текст, в якому автор безпосередньо характеризує зображувані події та відповідні образи. У більшості епічних та ліро-епічних творів авторське мовлення здійснюється від третьої особи, іноді – від першої (оповідання Марка Вовчка). У драматичних творах авторське мовлення зводиться до ремарок, часто […]...
- Паузник або Павзник Паузник або Павзник – термін (вживаний паралельно з терміном “дольник” від “доля” – частка), який означає метроряд, розбудований на дво – і трискладових стопах силабо-тоніки. В них часом бракує одного або двох складів. У живому звучанні їх відсутність компенсується або павзою, або розтягненою вимовою сусідніх складів, або посиленням їх наголошеності, найчастіше – всіма названими засобами: […]...
- Тема, ідея та мотив художнього твору Тема художнього твору – це коло подій, життєвих явищ, представлених у художньому творі, у тісному зв’язку з проблемами, які з них постають і потребують осмислення. Тема, в свою чергу, включає: – життєвий матеріал, що охоплює: події, вчинки персонажів або їхні думки, переживання, настрої, прагнення, у процесі розгортання яких розкривається суть людини; сфери застосування сил та […]...
- Центон Центон (від лат. cento – клаптевий одяг) – стилістичний прийом, який полягає в уведенні до основного тексту певного автора фрагментів із творів інших авторів без посилання на них. Такими видаються поезії Юрія Клена, засвідчуючи культурологічну основу та глибоку інтелектуальну пристрасть в естетичному переосмисленні мистецьких явищ, духовного багатства української та світової літератури. Так, в епопеї “Попіл […]...
- Жарт Жарт – 1). Вислів, витівка, дотеп, комічна дія тощо, які викликають сміх і служать для розваги. Експресії словесного жарту нерідко сприяють римоване мовлення, діалог, каламбур, алогізми тощо: – Ти що привіз? – Лій. – Трохи постій. – А ти що? – Мед. – Ставай наперед. – А ти що привіз? – Горілку! – Берись за […]...
- Література “потоку свідомості” Література “потоку свідомості” – література, в якій відтворюється безпосередній плин духовного життя людини як калейдоскопу відчуттів, уявлень, переживань, роздумів, вражень, викликаних сприйнятим довкіллям і відчуттям внутрішнього стану людини, одна з форм психологізму літератури, яка склалася наприкінці XIX – на початку XX ст. Термін “П. с.” запровадив американський психолог У. джеймс. У літературу і літературознавство перенесено […]...
- Тавтологія Тавтологія (грецьк. tаutos – те саме і logos – слово) – спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Т. як стилістичний засіб увиразнення належить до стилістики, як спосіб організації віршованого мовлення – до віршування, як прояв мовленнєвої неохайності – до культури мовлення. Як риторична, стилістична фігура Т. спостерігається в художній […]...
- Колон Колон (грецьк. kolon – частина тіла, речення, елемент періоду) – ритміко-інтонаційна одиниця людського мовлення, власне, мовленнєвий такт, виокремлений павзами та об’єднаний логічним наголосом. Поняття К. в артикуляційному аспекті наближене до поняття “дихальної групи”, у смисловому – до синтагми; набуває особливого значення в ораторському мистецтві. В античній версифікації К. тлумачився як група стоп з одним ритмічним […]...
- Структура літературною твору Структура літературною твору (лат. structura – будова, розміщення, порядок) – спосіб зв’язку між складовими частинами, компонентами твору як цілісного організму, система істотних відношень між ними. Ще з часів Аристотеля С. л. т. вбачали у відношеннях теми, фабули, перипетій, характерів дійових осіб, мовних засобів. Філософи (передусім Г.-В.-Ф. Гегель) характеризують чотиричленну структуру твору: смисл, зміст, внутрішню і […]...
- Переказ – ДЕ ШУКАТИ АТЛАНТИДУ? Про Атлантиду, таємничий материк, похований десь на дні океану, написано чимало різних наукових праць і пригодницьких творів. Першим і єдиним джерелом відомостей про Атлантиду є Твори видатного вченого Стародавньої Греції – Платона. Платон при цьому посилається на свого вчителя – афінського державного діяча і поета Солона, якому один єгипетський жрець розповів про велику країну атлантів, […]...
- Ораторська проза Ораторська проза – живе мовлення, що зазнало художньої обробки. Відома давнім літературам Близького Сходу (“Повість про Ахікару”), Китаю (“Промови царств”), але найповніше розвинулася в давній Греції (V-IV ст. до н. е.) та Римі (І ст. до н:е.) завдяки Сократу, Демосфену, Ціцерону, Апулею. О. п. пережила різні стильові віяння (азіанізм, аттикізм тощо). В добу середньовіччя вона […]...
- Словник синонімів української мови Синоніми – це слова, які відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням. (Г. О. Козачук “Українська мова для абітурієнтів”). Такі слова поєднуються в синонімічний ряд, в якому одне – найуживаніше та стилістично нейтральне – називається стрижневим. Саме стержневе слово виділене […]...
- Інтермедія Інтермедія (лат – intermedius – проміжний, середній) – невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави. В європейському театрі пережила кілька видозмін – від коментувань дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретацій античних сюжетів до музичних і танцювальних номерів (інтерлюдій). В українській драматургії XVII-XVIII ст., де в основному експлуатувалися старо – та новозавітні сюжети, які […]...
- Генеративна поетика Генеративна поетика (лат. generativus, від genero – народжую) – напрям сучасного літературознавства, що полягає у використанні генеративної лінгвістики для моделювання літературних явищ від окремих елементів (тропи, стилістичні фігури, віршовані форми, сюжет, жанр тощо) до їх загальної структури та еволюції поетичних систем. Спирається на уявлення, що розмаїття художніх компонентів можна вивести з найпростіших складників. Г. п. […]...
- Денотат Денотат (лат. denotatus – позначений, визначений) – предмет або явище дійсності, яке служить об’єктом позначення для знака в процесі семіотичної діяльності; одне з ключових понять семіотики (див.: Знак, , ). Інформацію про Д. у системі значення знака звичайно називають денотативною. Здебільшого у сучасних семіотичних дослідженнях Д. називають всі об’єкти дійсності, які можна назвати деякою мовною […]...
- Акты Южном и Западной России “Акты Южном и Западной России” (повна назва “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею”). З’являлися впродовж 1863-92 у Петербурзі в 15-ти томах. Тут були опубліковані грамоти києво-руських та литовських князів, документи про національно-визвольну війну 1648-54, матеріали полемічної літератури (Іван Вишенський та ін.), твори й листи Ісаї Копинського, Мелетія Смотрицького, […]...
- Інтерпретація Інтерпретація (лат. interpretatio – тлумачення, роз’яснення) – дослідницька діяльність, пов’язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в І. виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку. Предметом І. можуть бути: 1) будь-які елементи літературного твору (фрагменти, сцени, […]...
- Двовірш, або дистих Двовірш, або Дистих (грецьк. distichon) – найпростіша строфа, написана будь-яким розміром, що складається з двох рядків, об’єднаних спільною римою (трапляється і неримована) та викінченою думкою з виразними ознаками лаконізму й афористичності. д. широко вживається як окремий твір: Що доля нелегка, – в цім користь і своя є. Блаженний сон душі мистецтву не сприяє (Ліна Костенко). […]...
- Еквівалент тексту Еквівалент тексту (лат. aequivalens – рівноцінний) – авторські пропуски у тексті (рядок, кілька рядків, цілі абзаци чи строфи), за допомогою чого створюється ефект ліричного умовчання, фрагментарності тощо. Подеколи Е. т. спостерігається внаслідок втручання редакторів чи цензури. На місці пропуску ставляться крапки. Так, вірш В. Симоненка “Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок” друкувався без досить промовистої […]...
- Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури) РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 6. ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ 6.2.Художньо-мовленнєва організація літературного твору 6.2.4. Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури) Синтаксичні засоби увиразнення мовлення складає група так званих стилістичних фігур мовлення, тобто своєрідних відмітних форм синтаксичного впорядкування фрази: “стилістичні фігури – це особливі побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для […]...
- Пунктуація Пунктуація (лат. punctuatio, від punctum – крапка) – 1. Система графічних позаалфавітних знаків (розділових), які складають разом із графікою та орфографією основні засоби писемної мови; головне призначення П. – членування та графічна організація писемного (друкованого) тексту. 2. Правила, які кодифікують норми пунктуаційного оформлення писемного тексту; складаються історично для кожної мови. 3. Розділ мовознавства, який вивчає […]...
- Детермінізм Детермінізм (лат. determinare – обмежити, визначити) – вчення про всезагальну причинну зумовленість, закономірний зв’язок усіх явищ у природі, суспільстві і мисленні. Наукове розуміння д. застерігає літературознавця від прямолінійного трактування співвідношення життя і літератури (за схемою “базис визначає надбудову”), літературного чи історичного процесів. д. конкретизується в традиційному літературознавстві при обговоренні проблем “обставини і характери”, “мотивація вчинків […]...
- СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ УВИРАЗНЕННЯ Синтаксичні засоби увиразнення мовлення складає група так званих Стилістичних фігур мовлення, тобто своєрідних відмітних форм синтаксичного впорядкування фрази: “стилістичні фігури – це особливі побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для образного вираження думок і почувань людини”. Термін “фігура” (лат. figura – обрис, зовнішній вигляд) уперше з’явився в античній риториці, куди […]...
- ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ “Види мовленнєвої діяльності” (підсумковий контроль на уроках розвитку мовлення) ДОДАТКИ Додаток №1 ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ “Види мовленнєвої діяльності” (підсумковий контроль на уроках розвитку мовлення) – Які види мовленнєвої діяльності притаманні людині: A) слухання, читання, говоріння, письмо; Б) говоріння, перекази, твори, письмо; B) слухання, говоріння, підслуховування, мовчання; Г) читання, письмо, монолог, діалог. – Які форми мовлення вам відомі: A) голосна, внутрішня, мовчазна; Б) усна, […]...
- Паралелізм Паралелізм (грецьк. parallelos – той, що рухається поряд) – аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину. Найчастіше трапляється у синтаксичних ситуаціях, відомих із фольклорної традиції, принаймні за піснями легендарної Марусі Чурай, в яких витворюється психологічний П.: Як ми кохалися, як зерно в горісі, Тепер розійшлися, як туман по лісі! Як ми кохалися, як голубів пара, […]...
- Художня асоціація Художня асоціація (лат. associatio – поєднання) – у психології – зв’язок уявлень, коли одне з них у людській свідомості викликає низку інших, подеколи ірраціональних. Така специфічна якість образотворення, зумовлена принципами схожості (чистий – божественний), контрасту (добро – зло), суміжністю в часі (весна – цвітіння) чи в просторі (поле – жито), постає наслідком естетичного освоєння дійсності […]...