Література “потоку свідомості”

Література “потоку свідомості” – література, в якій відтворюється безпосередній плин духовного життя людини як калейдоскопу відчуттів, уявлень, переживань, роздумів, вражень, викликаних сприйнятим довкіллям і відчуттям внутрішнього стану людини, одна з форм психологізму літератури, яка склалася наприкінці XIX – на початку XX ст. Термін “П. с.” запровадив американський психолог У. джеймс. У літературу і літературознавство перенесено для характеристики такого різновиду внутрішнього мовлення у формі внутрішнього монологу, який не вкладається у звичні синтаксичні структури. “Л. п. с.” спиралася і на праці психологів, які досліджували сферу підсвідомого, діалектику свідомості і підсвідомості (М. дессуар, А. Бергсон, 3. Фрейд, К.-Г. Юнг та ін.).

Засновниками цієї школи вважаються дж. джойс і М. Пруст. Найпоказовішим твором, який репрезентує Л.”п. с.” є роман “Улліс” (1922) дж. джойса.

В сучасній українській літературі маємо різні прояви Л.”п. с.” – від дотримання синтаксичних норм, впорядкованості пунктуацією і гри шрифтами у П. Загребельного (роман “добрий диявол”) до чергування окремих словосполучень (синтагм), які в цілості, хоч і відділені розділовими знаками, не вкладаються в типові синтаксичні нормативи (Є. Пашковсь-кий “Вовча зграя”). Мовний період, який завершено крапкою, сягає в Є. Пашковського двох-трьох сторінок і справді передає безкінечний, навіть хаотичний плин свідомості і мовлення героя: “Під осінь дід Іван отримав з Херсона листа, друже мій, хто пише, повинен знати – де ходжу, до тебе забалакую і плачу, і нащо ми тако розійшлися, мій дорогенький, прошу, дайте отвіт, яка погода, який урожай… ” і та ін.

Література “потоку свідомості”