Михайло Орест
Михайло Костянтинович Зеров (Орест-псевдонім, яким підписував свої твори) народився 1901 р. у Зіньковї на Полтавщині, в родині педагога. Був на одинадцять років молодшим від свого брата Миколи Зерова. Крім двох відомих у майбутньому поетів, у сім’ї було ще три сини (двоє стали вченими в галузі природничих наук) і три дочки. М. Орест закінчив Київський інститут народної освіти, вчителював. З 1924 р. жив у Києві.
Ще замолоду цікавився східною, передовсім індійською, філософією, буддизмом, що відбилося в настроях його поезії. За життя в Україні оригінальних
Під час війни потрапив у полон, опинився у Вінниці, потім у Львові, далі в таборі біженців у баварському місті Авгсбурзі.
По війні, у січні 1946 р. в цьому місті відбулася конференція МУРу. Роки існування МУРу, його організаційна та видавнича діяльність, ідеологія та літературні дискусії, нарешті, його розкол і розпад (1949) належать до найбільш плідних, інтелектуально напружених періодів української літературної історії нашого століття. До розпаду
Не менш важливим фактором було й те, що в кінці 40-х багато хто з табірних колег-літераторів і колишніх учасників МУРу роз’їхалися, попрямувавши здебільшого до США й Канади. М. Орест лишився в Німеччині, жив самотньо й бідно, видавав поетичні книжки зовсім малими тиражами, здебільшого на пожертви меценатів та друзів. Заробляв перекладами, займався редакторською роботою, підготував до друку твори М. Зерова (брата) “Sonnetari’um” (1948), “Catalepton” (1952), “Corollarium” (1958), поезії П. Филиповича, збірник спогадів про “неокласиків” “Безсмертні” (1963).
У 1963 р. М. Орест помер у тому ж таки Авгсбурзі. Нащадків у нього не залишилося. Архів письменника зберігається у Вільній українській академії наук у Нью-Йорку.
М. Орест – автор п’яти поетичних книжок. Перша – “Луни літ” (1944) видана в “Українському видавництві” (Львів-Краків); друга – “Душа і доля” (Авгсбург, 1946); інші – “Держава слова” та “Гість і господа” (обидві – у Філадельфії, 1952). Останню, посмертну збірку “Пізні вруна” (Мюнхен, 1965) підготував І. Качуровський.
Не менш важлива частина його спадку – переклади, які робив з німецької, французької, англійської, італійської, іспанської, португальської, польської та російської мов, мав рафінований смак здебільшого при доборі творів і вишукану культуру слова. Вдавався до поезії, рідше – прози. Серед його поетичних перекладів – чимало шедеврів. Крім того, вибір імен і творів може служити ключем до розуміння оригінальної спадщини самого поета.
Переклади М. Ореста не були холодно-об’єктивним відтворенням оригіналу, а за повної точності становили акт творчості, який збагачував українське мистецтво слова, розкривав його мовні, інтелектуальні та естетичні можливості.
Навіть побіжно переглянувши п’ять поетичних книжок М. Ореста, можна помітити безперечну єдність стилю і естетики. А за стилем побачити обриси раціонально побудованого інтелектуального світу. Не випадково автор так ретельно укладав свої збірки не за хронологічним, а логічним порядком.
Дві перші – “Луни літ” та “Душа і доля” – складаються переважно з віршів, писаних у тридцяті роки в Україні. В еміграції поет розмістив їх за циклами, додавши частину нових. Тут розгортаються поліфонічно дві теми. Одну можна б означити заголовком першого циклу -“Anima Errans”,- світ зболеної душі поета. Тиша, самотність, порожнеча, осінь, холод, зима, нерухомість, горе – реалії його творів.
Майже жодних історичних паралелей. Здається, поет перебуває у самодостатньому світі своєї душі. А вона з відомих тільки їй причин така самотня й нещасна.
Поетичний зір бачить довкола себе лише невтішне. Але, поглянувши на дати під віршами – 1934, 1937, 1938, 1939, легко збагнути, чому поет помічає тільки “голе і пустельне поле”, чому думає, що “владарем світу є зло”, чому говорить:
Прийдешнє – пуща, в пітьмі вся німа;
Стежки слова, та слів у ній нема.
Ти йдеш: навколо тьма і тьма.
Одне ти знаєш: тиха і смутна
Тебе по той бік пущі жде труна.
Жахлива й німа пуща контрастує із світлим і гармонійним лісом, який і становить другу, справді центральну тему перших збірок М. Ореста. Досить швидко з’ясовується, що це улюблений образ поета. Орест любить і вміє описувати ліс, передавати його кольори і звуки, його мальовничість. Нарешті, настрій поета – у стані спокійної радості споглядання живої природи.
Голос природи звучить хорально, це – поезія липневих вечорів, неспопеляючого тепла. Замість “білини й холоду” з’являється голубе і зелене, замість зими – літо. Якщо в інших віршах йшлося про смерть, то тут – про красу, воскресіння і безсмертя.
Це лірика спокою, статики, яка може бути не менш вражаючою за рух і динаміку.
“О люди, прийдіть, поклоніться лісам!” – закликає М. Орест, і поступово з’ясовується, що для нього ліс – не просто частка природи, а знак цілком послідовної та всеохопної філософії, яку поет розкриває перед читачами-не-офітами. Він виробив цю філософію в тридцятих роках і сповідував її аж до смерті.
“Душі дерев близька душа моя…”,- пише М. Орест, сприймаючи і малюючи ліс як божественну, одухотворену субстанцію. Ліс – це свобода, дух, вічність. Це – навіть любов (“Любові геній Живе в деревах…”).
Це, звичайно, найбільший і найвеличніший храм.
Ще Ф. Шіллер писав, що в “сентиментальній поезії” природа тільки привід для зізнання, мова ж про душу поета. Малася на увазі не просто природа, а весь реальний світ, а під сентиментальною поезією розумілася загалом лірика новітнього часу.
Вкрай заманливо поряд з Георге й Рільке назвати М. Ореста одним із пізніх європейських символістів. І в цьому сенсі вони всі представляють “велику добу” європейської поезії. Однак у поетичній практиці символізм М. Ореста розмитий, неабсолютний. Він передбачає езотеричну мову, але без тієї широти, аж до довільності витлумачень і асоціацій, що у “класичному”, автентичному символізмі.
“Той світ, який. М. Орест-поет ревно боронив, як святиню, мав назву неокласицизму. На еміграції він уважав себе продовжувачем справи “неокласиків” і дуже багато зробив для збереження й популяризації їхньої спадщини”,- писав І. Кошелівець у спогадах про поета, якими відкривається книжка “Безсмертні”. Однак лінію спадкоємності “неокласики – Орест” можна сприймати в досить широкому охопленні тому, що неокласики не створили єдиної для всіх, цілісної естетичної системи, і тому, що в М. Ореста за видимою усталеністю стилю й вивіреністю голосу криються внутрішні конфлікти між об’єктивним і суб’єктивним, між вічністю істини і поривом душі, між спокоєм і рухом, між класичним і символічним.
Звичайно, він був майстром, віртуозом класичних форм, умів бути стримано-холодним у почуттях і статично-пластичним в описах, правда, на відміну від Леконта де Ліля чи Миколи Зерова, не захоплювався античністю і не опрацьовував її алегорій. Як належиться класицистові, він прагнув осягати і втілювати вічну, трансцендентну суть світу. До постійного поглиблення та різночитання надавався той же його улюблений образ-символ лісу. Навіть батьківщина бачиться здалеку в одному ностальгічному спогаді про рідні ліси, де колись відбувалося становлення поета:
Ліси прилеглі (вівтарі шумливі Нерукотворної краси) науку Душі моєї гідно довершили…
Душа колись втратить тілесну оболонку, але й попіл він хотів би бачити розвіяним саме над рідними лісами навколо міста молодості та берегах вічної ріки.
Центральним для поета є, на думку Державина, мотив Грааля, за яким – “ідея обраності й осяяння”. Цей мотив близький Томасу Стернзу Еліоту і його трагічним пошукам ідеалу, втіленого в священній чаші Христа. Дорога до ідеалу здається М. Орестові наївно простою:
Оподаль від людей, злочинства і пороку Плекай душевний мир і тишину глибоку – І чисті помисли, посталі в тишині, Надійно проростуть у нетутешні дні.
Для Еліота, автора “Безплідної землі”, герой якої так само шукає священний Грааль, а знаходить лише уламки цивілізації і культури, і навіть для Еліота періоду врівноважених “Чотирьох квартетів” “чистих помислів” надто мало. Незважаючи на свій особистий печальний досвід, М. Орест все ж оптиміст у тому сенсі, що значно більше за нього вірить у несхитну цілісність духу. Він оптиміст тому, що задовольняється безсмертям душі й природи, яка бачиться йому “лісом вічності”, куди білим голубом по смерті тіла полетить його дух. Однак апокаліптичні видіння модерністичної літератури і сучасної доби торкають М. Ореста, його душу мучать і терзають темні примари, виривається з серця поета похмуре “Загине світ!”, а, полемізуючи з Федором Тютчевим (“Счастлив, кто посетил сей мир В его минуты роковые”), він пише у вірші “2 жовтня 1943 p.”:
Нещасний той, хто світ земний одвідав В його фатальні, демонічні дні.
Та все ж естетично і навіть світоглядно епоха найближчих і найталановитіших сучасників – Еліота і Павнда (Еліот помер в 1965, а Павнд – в 1973) – не його епоха, Орест живе десь ближче до Вільяма Балтера Єйтса, у хронологічно паралельному, але іншому світі.
Третя і четверта книжки Ореста “Держава слова” та “Гість і господа” увібрали як вірші 30-х років, збережені лише в пам’яті поета і заново переписані в 40-х, так і багато нових творів. Поет не випадково поділив усіх їх на дві книжки. У першій він вирішив дати формулу своєї естетики, в другій уклав інтимну лірику, в якій відходив і від класицизму, і від символізму.
У вірші “Душа і доля” М. Орест написав:
Порив, що ним живе душа моя,
В слова магічні замикаю я…
Тут і кредо емоційного самообмеження, І характеристика інструменту – “магія слова”. Про це натяк кількома рядками далі – “слова магічні” мають відобразити духовне -“ліс вічності”.
Якщо раніше ця тема у М. Ореста звучала принагідно, то центральним циклом збірки “Держава слова” є Ars poetica – здебільшого полеміка з естетичними засадами Є. Маланюка (та іншими, хто такі ж принципи сповідував). У відповідь на його вірш з тією ж назвою Маланюк проголошував:
То не поет, хто лиш невпинно
Дзюркоче про добро і зло.
Поет – мотор! Поет – турбіна!..
Поет – механік людських мас…
М. Орест саме був тим, хто писав про “добро і зло” і вважав вірш моральною проповіддю. У своїй третій книжці він здекларував моральну заглибленість поезії як її головну
Засаду:
Отже, спитати я важуся; як поза злом і добром ви
Хочете вежі звести і розгорнути свій чин?
В сферу, овіяну чим, пориває мотор ваш невпинний?
Води які, о скажіть, вашу турбіну женуть?
Здається, весь цикл присвячений ролі слова, як і неквапливі гекзаметри поета. Він стверджує, що митець повинен дотримуватися єдності стилю, що слова мають свою природу і, щоб бути співцем, її слід пізнати. М. Орест обстоює висоту лексики поезії взагалі і власної мови зокрема: “Мислі й чуття небуденні створили для себе на вираз Теж небуденні слова”, суворість, “строгість ліній”. (Йому близька думка Миколи Зерова: “Класична пластика і контур строгий, І логіки залізна течія…”).
Нарешті, М. Орест наголошує: “…чинити Образам, як і словам, строгий належить добір”.
У творі-маніфесті “Поетична мова” митець говорить про джерела поезії і її мови і чи не вперше в українській ліриці так свідомо і відкрито заперечує народні джерела:
Але з народних пісень форм і окрас не вживай.
Він висловлює ще одну важливу ідею своєї естетики:
Мужньо скажімо: майстерність і мудрість не нашого краю
Гідні того, щоб їх учнями стали мистці.
Орест не випадково говорить про мужність, адже заклик до Європи традиційно асоціювався і асоціюється з відмовою од чогось свого, самобутньо-національного, тобто народного. М. Орест має на увазі іншу формулу національного:
Національне – це значить велике, духово достойне…
Естетичне кредо поета передбачає певну ієрархію. “Магічне слово” містить одночасно красу, мораль, нарешті істину. (“Все, де високий артизм, Є і значливість ідеї”)
М. Орест належить до досить давньої традиції європейської поезії, котра вважала, що слово покликане нести не лише моральні закони, а й інтелектуальну ідею:
“Є мислі ароматні наче квіти,-
І аромати Є ментальні…”
Такою живою і пластичною йому бачиться поетична ідея.
Ще один постулат, священний для М. Ореста: поезія є тайнопис. Якщо “держава слова” передбачає певну специфічну мову, то її причина передовсім лежить утому, що сам світ є загадкою.
Дивною в цій нестандартній для української літератури естетичній концепції може видатися ідея про існування надчасових, надісторичних істин мистецтва:
Співіснування мистецтва з добою є річ безсумнівна.
Але залежність пряму око не знайде тонке.
Але що пишеш ти в першім столітті чи то у двадцятім,
В суті і з себе само важить найменше, повір!
Не випадково весь цикл за розміром гекзаметричний і завершується зверненням до Орфея й уславленням магії слова.
Теорії поетичного слова і артистизму відповідає реальне творення відповідних жанрів, форм і словника. М. Орест може бути різним – символістично-езотеричним і класично пишномовним, навіть помпезним, часом солодко-кокетливим. У деяких віршах, присвячених Києву і Львову, містам взагалі, втраченій батьківщині, піднесеність цілком заморожує чуття.
А в останніх збірках навіть вірші про ліс відзначаються певною надмірністю власних стильових засобів.
М. Орест, як і Бодлер, зробив поетом себе сам. Його вірші не писалися спонтанно, а шліфувалися. І формою, і змістом. Він заперечував спонтанність. Спочатку народжувалась ідея, потім робота над формою давала бажаний результат. Він запозичував форму з різних поетичних культур – античної, романської, германської, східної, але його алкеєві строфи, терцини, газелі, рубаї звучать українською мовою органічно й природно.
У запровадженні орієнтальних форм до національної поезії він перший, його александрійський вірш звучить не гірше за бодлерівський, гекзаметри й пентаметри поважні, але не важкі.
У “Державі слова” несподівано знаходимо декілька ніжних і зовсім простих віршів про любов, про яку в попередніх двох книжках поет писав цілком абстрактно. Отже, так і не вдалося стримати свої пориви душі. Він склав старі та нові інтимні ліричні поезії в книжку. Це здебільшого виявилася песимістична, меланхолійна лірика нових відчуттів поета. Ностальгія, самотність, бездомність, спогади про втрачене і минуле, “постаріле серце”, останнє тепло, втома, “кінець доріг”, плин часу і років – ось про що думає і пише в той час М. Орест.
З’являються зовсім нові, не символічні і не класицистичні пейзажі.
Через десять років ті ж теми зазвучать у “Пізніх врунах”, де знову є вірші 40-х, 50-х і 60-х років, а з них багато про “душу”. І не лише про загальну світову душу, а про одну-єдину, свою власну. На фоні екзистенціальної лірики “лісу” зовсім мало. І про слова вже все сказано. Але дотепер мучать спогади минулого – тюремні спогади.
З них виростають різноманітні химери безсоння, як от “Гість”. Із філософських страхів на першому місці – “жах тілесності” і “жах досконалості”. Світ віри все більше перетворюється на світ сумнівів.
Поезія М. Ореста з її європейською, універсальною семантикою та глобальними філософськими запитаннями й пошуками збагатила естетичні й інтелектуальні можливості української літератури в XX ст. Вона належить до тих явищ, котрі виходять за рамки тільки локально-національних культурних процесів і є частиною світового літературного руху.
Related posts:
- ЛЕВИЦЬКИЙ ОРЕСТ ЛЕВИЦЬКИЙ ОРЕСТ (псевд. – Левко Маячинець, Л. Орленко; 25.12.1848, с. Маячка, тепер Новосанжарського р-ну Полтавської обл. – 09.05.1922, с. Драбів, тепер смт. Черкаської обл.) – письменник, історик, правознавець, археограф, архівіст, етнограф, академік УАН (з 1919). Походив із роду відомого українського гравера й художника XVIII ст. Григорія Носа-Левицького. Початкову освіту здобув у рідному селі, закінчив духовну […]...
- АВДИКОВИЧ ОРЕСТ АВДИКОВИЧ ОРЕСТ (1876 або 16.02.1877, с. Сороки, тепер Бучацького р-ну Тернопільської обл. – 28.10.1918, м. Перемишль, тепер Польща) – письменник, літературознавець, педагог. Закінчив Українську академічну гімназію у Львові, навчався в Гірничій академії м. Любен (Австрія), на філософському факультеті Львівського університету (1898-1901). По закінченні навчання працював у Перемишлі – спочатку в польській гімназії, з 1903 р. […]...
- Орестея Орестея єдина драматична трилогія, що дійшла до нас цілком давньогрецька. Герой добутку – Орест, син пануючи Агамемнона, проводиря греків, що воювали із Троєю. Дія першої частини трилогії (“Агамемнон”) розгортається в Аргосе, на батьківщині пануючи. Вернувшись із троянського походу, Агамемнон був убитий своєю дружиною Клитемнестрой і її коханцем. Убивці запановують в Аргосе. Але по велінню бога […]...
- ПЕТРЕНКО МИХАЙЛО ПЕТРЕНКО МИХАЙЛО (1817, м. Слов’янськ, тепер Донецької обл. – 25.12.1862, м. Лебедин, тепер Сумської обл.) – поет харківської школи романтиків. Походив із дворян. У 1836 – 1841 рр. навчався в Харківському університеті. На основі нових пошуків дослідники висунули гіпотезу про причину раптового припинення літературної діяльності М. Петренка і репресії царату у зв’язку з доносом про […]...
- Характеристика образа електри в трагедіях Еврипида Електра – персонаж трагедій “електра” і “Орест”. У трагедії “електра” е. видана егисфом і Клитемнестрой заміж за бідного селянина. Однак цей шлюб залишається фіктивним, тому що селянин усвідомить, що одержав е. не по праву. Ідучи за водою, е. зустрічає в джерела Ореста, що разом з Пиладом таємно прибув в Аргос і по розмові е. з […]...
- Михайло Аркадійович Светлов представник героїко-романтичної поезії М. А. Светлов (1903-1964). Михайло Аркадійович Светлов – один із представників героїко-романтичної поезії, що зародилася в 1920-і роки. Як і Э. Багрицкий, Н. Тихонов і інші поети, Светлов був учасником громадянської війни. Мрії про всесвітнє щастя, що нібито несе із собою російська революція, сприяли народженню знаменитої светловской “Гренади” (1926). В 1930-і роки був створений інший […]...
- Михайло Коцюбинський – великий майстер української літератури МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Видатний український письменник Михайло Коцюбинський ввійшов в історію національної літератури насамперед як знавець життя народу, особливо селян, його проблем, складної боротьби за соціальні і національні права. Внесок письменника дуже значний, і не останнє місце посідає своєрідний стиль, майстерне стерне володіння художнім словом, багата і повнозвучна українська мова, якою писав […]...
- Михайло Гайворонський Народився Михайло Орест Гайворонський 15 вересня (за інш. дан. 1 вересня) 1892 р. в Заліщиках на Поділлі. Після закінчення Заліщицької семінарії (1912) він їде до Львова і навчається у Вищому музичному інституті імені М. В. Лисенка. З вибухом першої світової війни 1914 р. та розпадом Австро-Угорської імперії починається великий національно-визвольний рух Галичини. М. Гайворонський вступає […]...
- “Душу боронить жменя левів” (Михайло Старицький) – Михайло Старицький Підручник Українська література 10 клас Михайло Старицький (1840-1904) “Душу боронить жменя левів” (Михайло Старицький) Художня проза Михайла Старицького становить значну частину його мистецької літературної спадщини, розмаїту як жанрово, так і тематично. Автор блискучих оповідань і повістей про сучасне письменникові життя, Старицький все ж найбільше відомий своєю історичною прозою. Цей пласт його творчості представлений жанрами повісті […]...
- На що він руку піднімав – МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 9 клас Олександр Сергійович Пушкін. Це ім’я відомо не тільки в нашій країні, але й в усьому світі. Воно входить в наше життя ще в дитинстві, входить, щоб залишитися в ньому назавжди. Вірші Пушкіна мають чарівність, хвилюють нас образи і видіння, які складаються зі слів, і ми переживаємо одну із самих щасливих миттєвостей, що даруються […]...
- МАКСИМОВИЧ МИХАЙЛО МАКСИМОВИЧ МИХАЙЛО (15.09.1804, х. Тимківщина, тепер с. Богуславець Золотоніського р-ну Черкаської обл. – 22.11.1873, хутір Михайлова Гора, тепер у складі с. Прохорівка Канівського р-ну Черкаської обл.) – поет, дослідник-біолог, натурфілософ, основоположник цілісної наукової системи українознавства і його складових частин – мовознавства, літературознавства, фольклористики, етнології, історіософії, соціології та журналістики; перший ректор Київського університету. Народився в сім’ї […]...
- ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО (псевд. і крипт. – М. Галицький, М. Толмачов, М. Петрик, П. Кузьмичевський, Українець, А-бер, А. А., М. Др-в Ж. та ін.; 30.09.1841, м. Гадяч, тепер Полтавської обл. – 02.07.1895, Софія, Болгарія) – публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист і громадський діяч. Брат Олени Пчілки, дядько Лесі Українки. Походив з дрібномаєтної дворянської родини, нащадків […]...
- Тема самотньої людини у творчості М. Ю. Лєрмонтова – МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 9 клас Я думал: “Жалкий человек. Чего он хочет!., небо ясно, Под небом места много всем, Но беспрестанно и напрасно Один враждует он – зачем?” М. Лєрмонтов. Валерик Лірика Лєрмонтова ніколи не перестане захоплювати і хвилювати читачів. Останнім часом ми все частіше звертаємося до забутої нами духовної спадщини, відкриваючи в ній нові грані, що змушують […]...
- Образне змалювання краси весняної природи (за поезією “Березень”) – МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ (за поезією “Березень”) Краю мій зелений, вічная дорога, Та безсмертник в полі, в небесах гроза – Припаду я серцем до твого порога Як твоя кровинка, як твоя сльоза. М. Стельмах Палка та щира любов М. Стельмаха до Батьківщини відбилася в його творчості. З натхненням описує він красу рідної природи. Боротьба весни з зимою особливо приваблює […]...
- Чабанівський Михайло – Біографія Михайло Іванович Чабанівський (справжнє прізвище Циба ) (18 вересня 1910, село Лигівка, Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, тепер Сахновщинського району Харківської області) – 4 квітня 1973, Київ) – український письменник і журналіст. Закінчив педагогічний технікум, вчився на заочному відділі Ленінградського університету. З 1930 працює у радянській пресі. За другої світової війни – кореспондентом на фронті. В […]...
- Михайло Москаленко (Київ) З-поміж багатьох визначень поезії, які постали впродовж усіх віків європейської цивілізації, від античних часів до наших днів, не зайвим буде звернутися до дефініції, що належить Федеріко Гарсії Лорці. В його творчій спадщині таких визначень є декілька, та я зупинюся на двох із них. В одному з інтерв’ю 1933 року він сказав так: “Колись мене запитали, […]...
- Михайло Старицький – видатна постать в історії української літератури та театру Ознайомившись із творчим та життєвим шляхом Михайла Старицького, я дізналася, що він був не тільки талановитим митцем, а й темпераментною, свободолюбною особистістю з веселою вдачею. На мою думку, його обдарованість проявлялася у всіх діяннях, якими займався Старицький, адже нам він відомий як видатний актор, талановитий режисер, сумлінний громадський діяч і вражаючий поет. Особисто мене захоплює […]...
- Михайло Драй-Хмара Поет і перекладач, учений і педагог, Михайло Драй-Хмара народився 28 вересня 1889 р. в с. Малі Канівці на Черкащині в родині козацького походження. Рано залишився без матері, теплі спогади про неї зігріватимуть його душу і виллються пізніше в зворушливі поетичні рядки. Батько подбав про те, щоб дати синові хорошу освіту, і спочатку Михайло навчався у […]...
- Михайло Васильович (Михайль) Семенко Михайло Васильович (Михайль) Семенко народився 31 (19) грудня 1892 року на Полтавщині в селі Кибинці у родині волосного писаря, який став потім писарем земської управи в містечку Хорол. Семенкова мати, яка закінчила тільки початкові класи церковноприходської школи, була письменницею-самоуком, автором ряду повістей, надрукованих під її дівочим прізвищем – Марія Проскурівна. Брат поета, Василь, був цікавим […]...
- “И скучно и грустно, и некому руку подать…” (за творами М. Ю. Лєрмонтова) – МИХАЙЛО ЛЕРМОНТОВ ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 9 клас Характерною темою для всієї творчості М. Ю. Лєрмонтова є тема самотності. Напевно, тому в багатьох його віршах зустрічаються такі слова, як “один”, “самотній” (“Белеет парус одинокий…”, “Выхожу один я на дорогу…”, “На севере диком стоит одиноко…”). Ми знаємо, що поет і в житті був самотній. Його зреченість, віддаленість від людей відбилася майже у […]...
- Михайло Драй-Хмара. Життєвий і творчій шлях МИХАЙЛО ДРАЙ-ХМАРА Життєвий і творчий шлях 1889 – 1939 Поет і перекладач, учений і педагог, Михайло Драй-Хмара народився 28 вересня 1889 р. в с. Малі Канівці на Черкащині в родині козацького походження. Рано залишився без матері, теплі спогади про неї зігріватимуть його душу і виллються пізніше в зворушливі поетичні рядки. Батько подбав про те, щоб […]...
- Михайло Драй-Хмара. Життєвий і творчий шлях Реферат на тему: МИХАЙЛО ДРАЙ-ХМАРА Життєвий і творчий шлях 1889 – 1939 Поет і перекладач, учений і педагог, Михайло Драй-Хмара народився 28 вересня 1889 р. в с. Малі Канівці на Черкащині в родині козацького походження. Рано залишився без матері, теплі спогади про неї зігріватимуть його душу і виллються пізніше в зворушливі поетичні рядки. Батько подбав […]...
- ЛУЧКАЙ МИХАЙЛО ЛУЧКАЙ МИХАЙЛО (спр. прізв. – Поп; 19.11.1789, с. Великі Лучки, тепер Мукачівського р-ну Закарпатської обл. – 03.12.1843, Ужгород) – мовознавець, історик, просвітник, церковний діяч, фольклорист. Народився в сім’ї дяка. Початкову освіту здобув у рідному селі та в Ужгородській початковій школі. Потім закінчив два класи Ужгородської реальної гімназії, навчався у Великоварадинській гімназії (тепер м. Орадя в […]...
- Михайло Миколайович Петренко – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.) Михайло Миколайович Петренко (1817-?) Творча спадщина Михайла Миколайовича Петренка, що дійшла до нашого часу, налічує лише 19 поетичних творів. Вони були надруковані в альманасі “Сніп” (1841 р.), у збірнику “Молодик” (1843 р.) та окремою добіркою “Думи та співи” в “Южном русском сборнике” (1848 p.). Творчість М. Петренка жанрово різноманітна: у його доробку є вірші про […]...
- Йогансен Майк (Михайло) Гервасійович – Біографія (1896-1937) Йогансен Майк (Михайло) Гервасійович народився 16 (28) жовтня 1895 року в м. Харкові у сім’ї вчителя німецької мови, вихідця з Латвії (в окремих матеріалах є вказівка на його шведське чи норвезьке походження). Навчався Майк у класичній російській гімназії. На час закінчення Харківського університету (1917) він знав старогрецьку й латину, вільно володів англійською, німецькою, італійською, […]...
- Джон Мільтон Поезії в перекладі Михайла Ореста Джон Мільтон Поезії в перекладі Михайла Ореста Перекладач: Михайло Орест Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади – К.: Основи, 1995 На свою сліпоту Погас мій зір, і все для мене тьмою вкрите, I маю я талант, не вжитий ще, один: Смерть – хоч моя душа хотіла дати чин Своєму Панові і […]...
- КОЗАЧИНСБКИЙ МАНУЇЛ (МИХАЙЛО) КОЗАЧИНСБКИЙ МАНУЇЛ (МИХАЙЛО) (1699, м. Ямпіль, тепер Вінницької обл. – 15.08.1755, м. Слуцьк, тепер Мінської обл., Білорусь) – представник раннього Просвітництва в Україні. Походив із сім’ї шляхтича. Закінчив Київську академію (1733). Разом з іншими магістрами-вихованцями Академії поїхав до Сербії на прохання сербського митрополита Вікентія Іовановича. Там одержав призначення в Карловську словено-латинську школу, працював у ній […]...
- Михайло Лермонтов РЕФЕРАТ На тему: Михайло Лермонтов, життя і творчий шлях (1814-1841) ЛЕРМОНТОВ Михайло Юрійович (1814-1841) Михайло Юрійович Лермонтов народився 15 жовтня 1814 р. у Москві в родині капітана у відставці. Рано залишився без батьків. .Виховувався бабусею Є. О. Арсеньєвою, яка дала йому різнобічну освіту. Дитинство Лермонтова пройшло у її маєтку – с. Тархани (Пензенська обл.), де […]...
- Коцюбинський Михайло Михайлович Філянський. Лірика (Т. І. 1906 р. CLX стор., ц. 1 карб. 50 к.) Ми уважно переглянули книжку д. Філянського і мусимо признатися, що легше перейти велике, тільки що зоране поле, раз у раз спотикаючись на грудках, ніж перехопитись через білу пустиню тої книжки з піскуватими кучугурами віршів. Починає автор свою збірку циклом “від Екклезіаста”, і здається, що […]...
- МИХАЙЛО ПЕТРЕНКО УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу Література українського романтизму Михайло Миколайович Петренко народився в м. Слов’янську Харківської губернії (тепер Донецька область). Біографічні дані про нього дуже скупі. Закінчив юридичний факультет Харківського університету. Із спадщини М. Петренка збереглося майже двадцять поезій. Перші його твори були надруковані в альманасі “Сніп” (1841) під назвою “Думки”. Основну ж частину […]...
- МИХАЙЛО СТЕЛЬМАХ Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 р. у селі Дяків-ці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села Літки на Київщині. Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює і […]...
- Михайло Коцюбинський – Тіні забутих предків (АНАЛІЗ) Аналіз твору Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків” 1911 р. Літературний рід: епос. Жанр: повість. Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями. Головна ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання. Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина […]...
- Михайло Миколайович Петренко Михайло Миколайович Петренко – Поет і службовець. Багато хто знає Михайла Петренка як поета-романтика першої половини ХІХ століття, але зовсім мало кому відомо, що він мав юридичну освіту й служив у відомствах, підпорядкованих Міністерству юстиції. Поетична спадщина Михайла Петренка невелика, але його вірші пам’ятають і сьогодні. Деякі з них з часом стали народними піснями. Перші […]...
- Михайло Семенко Реферат Михайло Семенко (31 грудня 1892 – 23 жовтня 1937) Творець і незмінний лідер українського футуризму від його початку (1913) до поліційного знищення Москвою (1934). Народився 31 грудня 1892 року в селі Кибинці Миргородського повіту на Полтавщині. Вчився в реальній школі і три роки в Петербурзькому психоневрологічному інституті. Перша світова війна перебила освіту; 1914 він […]...
- Михайло Коцюбинський – великий майстер художнього слова Михайло Коцюбинський – великий майстер художнього слова М. Коцюбинський боровся проти хуторянської обмеженості творів українських письменників і хотів бачити українську літературу рівною серед європейських літератур. І як справжній майстер, письменник зробив багато для того, щоб його прагнення здійснились. І він був великим Майстром. Передусім майстром жанру. Згадаймо його живі, хвилюючі оповідання для дітей (“Маленький грішник”, […]...
- Біографічні відомості. Михайло Коцюбинський (1864 – 1913) Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня Ш4 Р. в м. Вінниці у сім’ї дрібного службовця. Потяг до художнього слова, до Творчості у Коцюбинського виявився дуже рано, Але його Перші спроби пера не збереглися. Початкову освіту здобув удома. З 1875 р. навчання в барській початковій школі. 1882 1892 рр. – після закінчення Шаргородського духовного училища впродовж […]...
- ЛЕРМОНТОВ, Михайло Юрійович (1814 – 1841) ЛЕРМОНТОВ, Михайло Юрійович (Лермонтов, Михаил Юрьевич – з 2 на 3.10.1814, Москва – 15.07. 1841, П’ятигорськ) – російський письменник. Син армійського капітана Ю. Лермонтова та М. Лермонтової (у дівоцтві Арсеньєвої), єдиної спадкоємиці значного статку своєї матері, Єлизавети, котра належала до багатого та впливового роду Столипіних. Шлюб, узятий проти волі Є. Арсеньєвої, був […]...
- Михайло Панасович Стельмах Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912р. у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. Перші його віршові спроби припадають на тридцяті роки, коли він по закінченні Вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному Поділлі, а потім у школі села Літки на Київщині. Паралельно з роботою вчителя Стельмах працює і як […]...
- Стельмах Михайло – Біографія Михайло Панасович Стельмах – український письменник, драматург, фольклорист. Член Спілки письменників УРСР, академік АН УРСР (з 29 березня 1978 року), Герой Соціалістичної Праці. Народився 11 (24 травня) 1912 року в селі дяківцях (тепер Літинського району Вінницької області) у родині селянина, ветерана російсько-японської війни Панаса Стельмаха. Мати – білоруска. У 1933 році закінчив літературний факультет Вінницького […]...
- Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів “Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів” – літературно-науковий збірник, у якому подано різноманітний матеріал з України та з-за кордону, що висвітлює життя і творчість М. Драгоманова, його внесок у розвиток філософської, громадсько-культурної та естетичної думки України, співпрацю з європейським науковим світом. Уклав і видав М. Павлик 1896 у Львові до […]...