Мотиви ранньої лірики П. Тичини
Мотиви ранньої лірики П. Тичини
Ранні твори Павла Григоровича Тичини були народжені на Чернігівщині у чарівному куточку України, де поет народився, де минуло його дитинство і юність.
Перша збірка творів “Сонячні кларнети” вийшла 1918 року й одразу стала визначною подією в українській літературі. Вона засвідчила прихід великого таланту, ніжного лірика зі своїм неповторним поетичним голосом. Тичина з ніжністю пише про природу рідного краю, схвильовано і щиро співає про неповторну красу і силу першого кохання.
Він знаходить свіжі
Аж через край хлюпають романтичні мрії молодого поета про світ, в якому людина могла б відчути себе щасливою, про велике кохання, коли очі коханої схожі на музику, на спів, на шепіт гаю:
Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий – я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом – небо… шепіт гаю…
О ні, то очі ваші. – Я ридаю.
Сестра чи Ви? – Любив…
Павло Тичина добре грав на кларнеті і гобої, у дитячі роки співав у кращих
О панно Інно, панно Інно!
Я – сам. Вікно. Сніги…
Сестру я вашу так любив –
Дитинно, злотоцінно.
Любив? – Давно. Цвіли луги…
О панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз – ще й тмінно.
Сніги, сніги, сніги…
У ранній ліриці Тичини багато денного світла, сонця, очікування чогось радісного, дужого, молодого. Тут змагання радості і суму, сміху і плачу, самотності і єднання, розлуки і зустрічі, грози і тиші, але характерним є перемога радості, сміху, віри в краще над похмурими настроями.
Більшість ранніх творів поета можна віднести до шедеврів української пейзажної лірики. Тичина майстерно поєднував матеріальність і предметність із звуками, кольорами, запахами довколишнього світу:
Гаї шумлять –
Я слухаю.
Хмарки біжать –
Милуюся.
Милуюся – дивуюся,
Чого душі моїй
Так весело.
Поет пейзажну деталь часто робить образом-персонажем:
Арфами, арфами –
Золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна
Квітами-перлами
Закосичена.
Та крім пейзажних замальовок, віршів про кохання у ранній ліриці Тичини значна кількість творів присвячена зображенню народного лиха, пролитої крові, пекучих жіночих та дитячих сліз. За силою трагізму вони нагадують твори Тараса Шевченка.
Мотив горя відчутний у вірші “Хтось гладив ниви… ” Земля страждає від посухи, жадібно очікує злив, але замість радості оновлення на неї насуваються чорні хмари, що несуть грозу і горе. Вона так пристрасно чекала вологи, а пролилось нещастя:
Ой, хтось заплакав посеред поля.
Зловісна доля, жорстока доля.
Ранні твори Тичини засвідчили, що в українську літературу прийшов дужий та свіжий талант. І не вина, а біда поета в тому, що пізніше його сонячні кларнети перетворилися, за словами видатного письменника Євгена Маланюка, на пофарбовану дудку. Час і життєві обставини підрізали дужі крила тичинівського таланту, зробили з нього співця партії, який прославляв систему, що нищила все світле в людині.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)