НЕОЛОГІЗМИ
Неологізми (від грец. &;#957;&;#941;&;#959;&;#950; – новий і &;#955;ό&;#947;&;#959;&;#950; – слово) – це новостворені слова, значення слів, словосполучення, що з’явилися в мові й ще не перейшли до розряду загальновживаних. Загальна причина появи неологізмів полягає в необхідності давати назви тим новим явищам і поняттям, які з’являються у процесі невпинного розвитку людського суспільства. При цьому, “якщо предмет чи поняття закріплюються в житті суспільства, то їхня назва з часом перестає сприйматися як нова й переходить до активної
За станом на 1993 рік неологізмами є такі слова, як “СНД”, “снумівець”, “роздержавлення”, “комп’ютеризація”, “брокер”, “бартер”, “відеосалон”, “холдинг”, “рекетир”…”.
Неологізми, у свою чергу, поділяються на загальномовні та індивідуально-авторські. Загальномовними називають такі нові слова,
Митець розраховує на неологізм як на слово, що створюється на очах у читача й виключно для даного контексту”. Пропонуємо приклади індивідуально-авторських неологізмів П. Тичини: “…Діло брать, щоб аж сміялось… Щоб життя в нас виноградно і пшенично наповнялось”; “…свиня…од всіх свиней свиніша”; у В. Маяковського: “фимиамился восторг”; “И пошли часы необычайниться”.
“Хай вигадані відповідними художниками слова, нові слова залишаються назавжди тільки їх словами, – писав Л. Булаховський, – хай вони не поступають до активного фонду загальної мови, – але там, де їх ужито, вони живуть і довго житимуть своїм повним художньо-естетичним життям, на своєму місці вони є збагаченням мови як засобу служити виявом певної діючої образності та емоційності і, подобаючись хоча б певному колу читачів, тим самим виправдовують своє народження і своє існування”.
Індивідуальна новизна – одна з найяскравіших ознак художнього мовлення. Функцію неологізації мовлення при цьому виконують не лише виключно Неологізми як такі, а й усі інші засоби лексико – і контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення, які порушують автоматизм його сприйняття за рахунок того, що завжди надають мові несподіваних словесних форм, які більшою або меншою мірою психологічно асоціюються в читача з чимось новим, незвичним.
Related posts:
- Неологізми – Засоби словотворчого увиразнення мовлення РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 6. ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ 6.2. Художньо-мовленнєва організація літературного твору 6.2.1. Засоби словотворчого увиразнення мовлення 6.2.1.1. Неологізми Неологізми (від грец. – новий і? – слово) – це новостворені слова, значення слів, словосполучення, що з’явилися в мові й ще не перейшли до розряду загальновживаних. Загальна причина появи неологізмів полягає в необхідності давати […]...
- Засоби словотворчого увиразнення мовлення РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 6. ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ 6.2. Художньо-мовленнєва організація літературного твору 6.2.1. Засоби словотворчого увиразнення мовлення До засобів словотворчого увиразнення належать слова або форми слів, наявність яких у тій чи іншій мовлення національній мові не фіксована словниками й контекстом загального вживання і які створюються прозаїком або поетом у процесі індивідуальної мовної творчості, […]...
- ХУДОЖНЬО-МОВЛЕННЄВА ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ Художнє мовлення у складі літературного твору виступає як зовнішня його форма, тобто як та конкретно-чуттєва словесна оболонка, в якій втілюється зміст твору, за допомогою якої відтворюються образи й події, про які йдеться у творі, та передається авторське до них ставлення. Художня своєрідність мовленнєвої організації літературного твору знаходить свій вияв у специфічному підборі або ж творенні […]...
- Лексика Лексика (грецьк. lexikos – словесний, словниковий) – сукупність слів мови, її словниковий склад. Термін використовується і стосовно окремих пластів словникового складу (побутова Л., поетична Л. і та ін.), і для позначення всіх слів, властивих якому-небудь художньому творові (Л. “Слова про Ігорів похід”) чи вжитих тим чи іншим письменником (Л. Т. Шевченка). За походженням слова поділяються […]...
- Авторське мовлення Авторське мовлення – на відміну від мовлення літературних персонажів чи дійових осіб (власне прямого мовлення) – текст, в якому автор безпосередньо характеризує зображувані події та відповідні образи. У більшості епічних та ліро-епічних творів авторське мовлення здійснюється від третьої особи, іноді – від першої (оповідання Марка Вовчка). У драматичних творах авторське мовлення зводиться до ремарок, часто […]...
- Чистота мовлення Ми збережемо тебе російське мовлення, велике російське слово. Ганна Ахматова Тургенєв назвав російську мову “великим, могутнім, правдивим і вільним”. Але Мова це струнка система засобів спілкування; наведена в динаміку, вона стає мовленням, а мовлення піддається різноманітним впливам, зокрема збіднінню, засміченню. Засмічують наше мовлення різні “бур’яни”. Це можуть бути й діалектні слова, і вульгаризми, і мовні […]...
- Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 6. ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ 6.2.Художньо-мовленнєва організація літературного твору 6.2.2.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення Засобами лексико-синонімічного увиразнення є слова та форми слів у лексичному запасі національної мови, що відступають від узвичаєної норми слововживання та словопозначення, наприклад: хмариночка, замість – хмара, злото – замість золото; іроплан – замість літак; пика – замість обличчя […]...
- Активна й пасивна лексика СУМ. Словникова робота на уроках УМ в школі Критерієм розмежування активної й пасивної лексики є частота використання слова, поширення слова в різних стилях, уживаність слова. Поняття про активну й пасивну лексику може визначатися в різних своїх вимірах: 1) як загальновживане явище; 2) як явище, що стосується окремого мовця; 3) як явище, що стосується теорії й практики укладання словників. Активна лексика – це частина […]...
- Словник Словник – книга, яка містить систематизований опис слів. Кожний С. складається з упорядкованого реєстру слів-заголовків, що супроводжуються словниковими статтями. Наявність таких статей, їх зміст залежать від типу С. Розрізняють енциклопедичні та лінгвістичні С. У перших – пояснюються поняття, які окреслюються, позначаються словами, наприклад, “Енциклопедія Українознавства” (1955-84) за редакцією В. Кубійовича. Власне слова виступають об’єктом лінгвістичних […]...
- ПОЕТИЗМИ Поетизмами називаються слова, уживані майже виключно в мові поетичних творів і дуже рідко за їхніми межами: “Мова є одність. Але пам’ятай, о, поете: як в домі, // В одності мови чіткий поділ на поверхи є. // Поверхи, отже, назвімо: є мова, щоденних взаємин, // Мова науки і є вповні відмінна від них // Мова поезії. […]...
- Твір на тему “Культура мовлення” Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. По тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. Мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. І культура мовлення є дуже важливою, […]...
- Словник синонімів української мови Синоніми – це слова, які відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням. (Г. О. Козачук “Українська мова для абітурієнтів”). Такі слова поєднуються в синонімічний ряд, в якому одне – найуживаніше та стилістично нейтральне – називається стрижневим. Саме стержневе слово виділене […]...
- Пунктуація Пунктуація (лат. punctuatio, від punctum – крапка) – 1. Система графічних позаалфавітних знаків (розділових), які складають разом із графікою та орфографією основні засоби писемної мови; головне призначення П. – членування та графічна організація писемного (друкованого) тексту. 2. Правила, які кодифікують норми пунктуаційного оформлення писемного тексту; складаються історично для кожної мови. 3. Розділ мовознавства, який вивчає […]...
- Тавтологія Тавтологія (грецьк. tаutos – те саме і logos – слово) – спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Т. як стилістичний засіб увиразнення належить до стилістики, як спосіб організації віршованого мовлення – до віршування, як прояв мовленнєвої неохайності – до культури мовлення. Як риторична, стилістична фігура Т. спостерігається в художній […]...
- Ізосинтаксизм Ізосинтаксизм (грецьк. isos – рівний та syntaxis – складання) – суміжне розташування віршових рядків, побудоване за принципом синтагматичного членування аналогічних синтаксичних одиниць поетичного мовлення, вживається у вигляді різних стилістичних прийомів (анафора, епіфора, ізоколон І т. п.). І. спостерігається у вільних віршах, верлібрі, в тонічній системі віршування: Був такий день, Коли не можна нічого тягти з […]...
- Поетичне мовлення Поетичне мовлення – мовлення художньої літератури, позначене підвищеною емоційністю та образністю, насичене тропами, стилістичними фігурами, перейняте шляхетною фонікою. Найбільш притаманне П. м. ліриці з її яскравими естетико-виражальними можливостями, витонченою мелодійністю. П. м. живиться невичерпними джерелами національної мови, її активним та пасивним словником, щоразу набуваючи неповторного колориту у доробку автора, стаючи визначальною рисою його стилю. П. […]...
- Стилістична фігура Стилістична фігура (лат. stilus – грифель для писання та figura – образ, зовнішній вигляд) – незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення. С. ф. досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. С. ф., яка ще називається фігурою поетичного мовлення […]...
- Прозаїзм Прозаїзм (лат. рrosus – вільний) – слово або зворот побутового мовлення, науковий чи технічний термін, який у художньому контексті видається неорганічним. Приміром: “Синхрофазотрони ридають, як леви” (І. драч). Особливо захоплюються П. авангардисти, вважаючи, що в такий спосіб вони наближують поезію до життя: Сіпаючи дзвоника – Він спостерігав, як на небі зорі щуляться, [ хотілось гавкнути […]...
- Слово Слово – основна структурно-семантична одиниця мови, що є назвою предметів, їх властивостей, процесів, явищ дійсності. Йому притаманні семантичні, фонетичні, граматичні ознаки, специфічні для кожної мови. С складається з морфем, виступає компонентом речення і може становити собою сукупність словоформ (див.: ). У С. закріплюються результати пізнавальної діяльності людей, воно є засобом вираження, передачі та формування понять. […]...
- Лани широкополі – крилаті вирази Лани широкополі Слова з поезії Т. Г. Шевченка “Заповіт” (1845): Як умру то поховайте, Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Для зображення неозорих українських полів поет створив шляхом словоскладання епітет “широкополі” (взагалі такого типу неологізмів у поезії Шевченка небагато). […]...
- Консонантизм Консонантизм – система приголосних фонем певної мови. На відміну від вокальних фонем при творенні приголосних окремі органи мовлення наближаються одні до одних. Це спричинює виникнення перешкод, породжує шум. К. української літературної мови складають 32 фонеми – 22 твердих і 10 м’яких: /в/, /й/, /л/, /м/, /н/, /р/; /б/, /п/, /д/, /т/, /дз/, /ц/, /дж/, /ч/, […]...
- Кування слів – крилаті вирази Кування слів Так називали Творення неологізмів в українській мові наприкінці XIX ст. Вислів поширився на початку 80-х років у зв’язку з перекладацькою діяльністю М. Старицького і вживався літературною критикою і публіцистикою того часу найчастіше з негативним забарвленням. Збірник моїх віршів цілком заборонений і знаєте за що? За те, що в моїх віршах є ковані слова […]...
- Текст Текст (лат. textum – тканина, зв’язок, побудова) – відтворені на письмі або друком авторська праця, висловлювання, документи тощо; основна частина друкарського набору – без малюнків, приміток і т. п.; слова до музичного твору (пісні, опери); у поліграфії – шрифт, кегль якого дорівнює 20 пунктам (7,52 мм). Починаючи з 1960-70, Т. і мовні правила його побудови […]...
- Твір на тему “Мова та спілкування в житті людини” Кожна людина хоче спілкуватися з іншими людьми. Люди не живуть без спілкування, хіба що їх закине куди-небудь на безлюдний острів. Не спілкуючись з іншими, людина може здичавіти. А для того, щоб спілкуватися, обмінюватися інформацією, вкрай потрібна мова. У словах будь-якої мови зберігаються поняття, якими людина користується в повсякденному житті. Якби не було мови, то предмети […]...
- Доречність мовлення Доречність мовлення це така організація язикових засобів, що найбільше підходить для ситуації висловлення, відповідає завданням і цілям спілкування, сприяє встановленню контакту між мовцем (пишучим) і слухаючої (читаючим). Мовлення це зв’язне ціле, і кожне слово в ній, будь-яка конструкція повинні бути цілеспрямовані, стилістично доречні. “Кожний з ораторів, відзначав В. Т. Бєлінський, говорить сообразуясь із предметом свого […]...
- Розмовна мова Розмовна мова – різновид літературної мови, вживаний у повсякденному спілкуванні, у неофіційних життєвих ситуаціях, відмінний від книжної літературної мови. Характеризується спонтанністю висловлювань без попереднього відбору мовного матеріалу. Форма функціонування Р. м. переважно усна, діалогічна. Порозуміння за допомогою засобів Р. м. полегшується використанням інтонації та допоміжних позамовних комунікативних засобів – міміки, жестів, урахуванням реакції співрозмовника. Р. […]...
- Зарозуміла мова – Засоби словотворчого увиразнення мовлення РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 6. ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ 6.2. Художньо-мовленнєва організація літературного твору 6.2.1. Засоби словотворчого увиразнення мовлення 6.2.1.2. Зарозуміла мова Зарозуміла мова (рос. “заумь”, “заумный язык”) – це специфічний різновид індивідуальної словотворчості, що вбирає в себе слова і словотворчі звороти, які характеризуються ослабленістю або й повною відсутністю предметних значень, буквально – мова, що […]...
- Про викладання церковно-слов’янської мови в сучасній школі Церковно-слов’янська Мова постійно збагачує, розвиває народне мовлення, є невичерпним джерелом ідейного й художнього впливу на різні стилі. Завдяки йому російська літературна мова примикає до грецької античної й візантійської традицій. З нього в російське літературне мовлення ввійшло, за словами М. В. Ломоносова, “безліч висловів” з “грецького достатку” 9 . Грецизми символ, ка нон, ікона й багато […]...
- Художні засоби (зображально-виражальні) Художні засоби (зображально-виражальні) – сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети – творить художньо-естетичну вартість. Оскільки митець зображає певний світ і виражає до нього своє ставлення, то Х. з. називаються ще зображально-виражальними засобами. Це – базова основа художнього мовлення, за допомогою якого митець створює нову художню реальність за естетичними критеріями, рівновелику […]...
- ЗАРОЗУМІЛА МОВА Зарозуміла мова (рос. “заумь”, “заумный язык”) – це специфічний різновид індивідуальної словотворчості, що вбирає в себе слова і словотворчі звороти, які характеризуються ослабленістю або й повною відсутністю предметних значень, буквально – мова, що лежить за межами раціонального розуміння (узвичаєних його норм), безпредметна мова. Основні принципи зарозумілої мови були вироблені на початку XX століття в поетиці […]...
- Аналіз вірша “Місто” Семенко М. Семенко протягом усього свого творчого життя експериментував із формою вірша, шукав власну інтонацію, невимушену й наближену до розмовної, розробляв і опрацьовував нові мотиви, зокрема еротичні та урбаністичні. Вірш “Місто” має яскраво виражений урбаністичний характер. Вид лірики: вірш-медитація. Жанр: ліричний вірш. Провідний мотив. У вірші “Місто” автор, використавши прийоми й засоби футуризму, не тільки відтворив […]...
- Невласне-пряма мова Невласне-пряма мова – своєрідний тип мови, проміжний між прямою і непрямою мовою. Н.-п. м. зближує з прямою те, що в ній зберігаються лексичні й синтаксичні риси чужого висловлювання, манера мовлення і настрій персонажа, але Н.-п. м. подається ніби від імені автора, в мову якого вплітається мова дійової особи. Відтак створюється двоплановість висловлювання: передається “внутрішнє мовлення” […]...
- Говірний вірш Говірний вірш – інтонаційний тип вірша, який, на відміну від наспівного чи ораторського, відтворює своєрідність живого мовлення, спираючись на відносну свободу та неврегульованість ритмомелодики, темпу, павзної системи інтонації мовлення. При цьому простежується широка варіативність поєднання довгих та коротких, повних та неповних речень, довільні лексичні сполуки, фразеологічні звороти, еліптичні форми експресивного характеру. Г. в. широко застосовував […]...
- Мова роману Л. Костенко “Маруся Чурай” Читаючи роман “Маруся Чурай”, не можна не захоплюватися прекрасною мовою твору. Ця мова містить у собі усе багатство стильових різновидів живої української мови – від розмовної, офіційної до вишуканих взірців літературної. Лексичне багатство роману вражає: тут і високий стиль інтелектуальної мови автора, і суха суддівська мова, пересипана канцеляризмами та русизмами, і розмовна мова міщан, козаків. […]...
- Звуковий повтор Звуковий повтор – основний принцип художньої, переважно поетичної, фоніки, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. До З. п. належать не лише випадки ушляхетненої інструментації (алітерація, асонанс), а й інші форми: звуковий паралелізм, анафора, епіфора, зіткнення, рима, кільце тощо. Неабияке значення мають у З. п. звуконаслідування та інші форми звукопису. З. п. […]...
- Творчий задум Творчий задум – перший етап творчого процесу письменника як намір, бажання написати твір. Т. з. має образно-емоційну форму, це – ембріон майбутнього твору. Т. з. виникає індивідуально, або як свідоме наставлення на конкретну тему, проблему і відповідний жанр, або як невиразний потяг до творчості у певному напрямі. У першому випадку збирається матеріал, конкретизується задум; у […]...
- Правильність мовлення Неправильність мовлення вживання слів веде за собою помилки в області думки й потім у практиці життя. Дм. Писарєв. Вимога правильності мовлення ставиться не тільки до лексики воно поширюється й на граматику, словотвір, вимову, наголос, а в письмовому мовленні на орфографію й пунктуацію, Дотримання норми головна умова культури мовлення. Нормою називаються язикові варіанти, найпоширеніші із числа […]...
- Мова роману “Маруся Чурай” Читаючи роман “Маруся Чурай”, не можна не захоплюватися прекрасною мовою твору. Ця мова містить у собі усе багатство стильових різновидів живої української мови – від розмовної, офіційної до вишуканих взірців літературної. Лексичне багатство роману вражає: тут і високий стиль інтелектуальної мови автора, і суха суддівська мова, пересипана канцеляризмами та русизмами, і розмовна мова міщан, козаків. […]...
- ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МОВОЗНАВСТВО РОЗДІЛ І. ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА 1. ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МОВОЗНАВСТВО Літературознавство* – одна з двох найголовніших філологічних дисциплін. Інша філологічна наука – це мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua – мова). Обидві науки об’єднує спільна спрямованість на вивчення словесності. Однак завдання в них специфічні. Якщо лінгвістика досліджує мову, її функції, універсальні характеристики, структуру та історичний розвиток, […]...
- Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Тичини Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Тичини, унікально виражена за допомогою багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора й епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо. Термін, запропонований Ю. Лавріненком та В. Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П. Тичини й походить від назви його збірки […]...