Образи-Символи в п’єсі А. Н. Островського “Гроза”
1. Образ грози. Час у п’єсі. 2. Сни Катерини й символічні образи кінця світла 3. Герої-Символи: Дикої й Кабаниха.
Уже сама назва п’єси А. Н. Островського “Гроза” символічно. Гроза – це не тільки атмосферне явище, це алегоричне позначення взаємин між старшими й молодшими, що мають влада й зависимими.
“…Тижня дві ніякі грози треба мною не буде, кайданів цих на ногах немає…” – Тихін Кабанів радий хоч ненадовго вирватися з будинку, де мати “надає наказів, один іншого грозней”. Образ грози-погрози – тісно пов’язаний
Кожна тепер травичка, кожна квітка радується, а ми ховаємося, боїмося, точно напасти який! Гроза вб’є! Не гроза це, а благодать! Так, благодать!
У вас усім гроза!
” – соромить Кулигин співгромадян, що тріпотять при звуках грому. Дійсно, гроза як явище природи так само необхідна, як і сонячна погода. Дощ змиває бруд, очищає землю, сприяє кращому росту рослин Людина, що бачить у грозі явище, природне в круговороті життя, а не знак божественного гніву, не випробовує страху. Відношення до грози певним чином характеризує героїв п’єси.
Фаталістичне
“; “Так уже як не ховайся! Коли кому судилося, так нікуди не підеш”. Але в сприйнятті Дикого, Кабанихи й багатьох інших страх перед грозою є чимсь звичним і не занадто яскравим переживанням. ” Те-Те от, жити-те треба так, щоб завжди бути готової до всього; страху-те б такого не було”, – холоднокровно зауважує Кабаниха.
Вона не сумнівається в тім, що гроза – знак божого гніву.
Але героїня настільки переконана в тім, що веде правильний спосіб життя, що не випробовує ніякої тривоги. Живейший трепет перед грозою в п’єсі випробовує тільки Катерина. Можна сказати, що цей страх наочно демонструє її щиросердечний розлад З одного боку, Катерина жадає кинути виклик осоружному існуванню, піти назустріч своєї любові. З іншої ж сторони, вона не здатна отрешиться від подань, викликаних тим середовищем, у якій вона виросла й продовжує жити.
Страх, на думку Катерини, є невід’ємним елементом життя, причому це не стільки страх перед смертю як такий, скільки страх перед прийдешнім покаранням, перед своєю духовною неспроможністю: “Усякий повинен боятися.
Не те страшно, що вб’є тебе, а те, що смерть тебе раптом застане, як ти є, з усіма твоїми гріхами, з усіма помислами лукавими”. У п’єсі ми знаходимо й інше відношення до грози, до страху, що вона нібито неодмінно повинна викликати. “Я от не боюся”, – говорять Варвара й винахідник Кулигин.
Відношення до грози характеризує й взаємодія того або іншого персонажа п’єси згодом. Дикої, Кабанихи й ті, хто розділяє їхній погляд на грозу як на прояв небесного невдоволення, звичайно, нерозривно пов’язані з минулим. Внутрішній конфлікт Катерини походить від того, що вона не має сил не порвати з поданнями, що йдуть у минуле, не зберігати завіти “Домострою” у недоторканній чистоті.
Таким чином, вона перебуває в крапці сьогодення, у суперечливому, переломному часі, коли людин повинен вибрати, як йому надходити.
Варвара й Кулигин спрямовані в майбутнє. У долі Варвари це підкреслюється завдяки тому, що вона йде з рідного доманеизвестно куди, майже як герої фольклору, що відправляються на пошуки щастя, а Кулигин постійно перебуває в наукові пошуках Образ часу раз у раз прослизає в п’єсі. Час не рухається рівномірно: воно те стискується до декількох митей, то тягнеться неимоверно довго.
Ці перетворення символізують різні відчуття й зміни, залежно від контексту.
“Точно, бувало, у рай увійду, і не бачу нікого, і час не пам’ятаю, і не чую, коли служба скінчиться. Точно як все це в одну секунду було” – так Катерина характеризує особливий стан духовного польоту, що вона переживала в дитинстві, відвідуючи церкву “Останні часи… по всіх прикметах останні.
Ще у вас у місті рай і тиша, а по інших містах так просто содом, матінка: шум, біганина, їзда невпинна! Народ-Те так і снує, один туди, інший сюди”. Прискорення темпу життя мандрівниця Феклуша трактує як наближення до кінця світла Цікаво, що суб’єктивне відчуття стиску часу по-різному переживається Катериной і Феклушей.
Якщо для Катерини швидко, що пролетіло час, церковної служби пов’язане з відчуттям непередаваного щастя, то для Феклуши “применшення” часу є апокалиптическим символом: “…
Час-Те коротше стає. Бувало, літо або зима-те тягнуться-тягнуться, не дочекаєшся, коли скінчаться, а нині й не побачиш, як пролетять Дні-Те й годинники всі ті ж начебто залишилися; а час-те, за наші гріхи, усе коротше й коротше робиться”. Не менш символични образи з дитячих снів Катерини й фантастичні образи в оповіданні мандрівниці. Нетутешні сади й палаци, спів ангельських голосів, поле в сні – все це символи чистої душі, що ще не знає протиріч і сумнівів.
Але невтримний рух часу знаходить вираження й у снах Катерини: “Уж не сняться – мені, Варячи, як колись, райські дерева так гори; а точно мене хтось обіймає так гаряче-гаряче й веде мене кудись, і я йду за ним, іду…
“. Так переживання Катерини знаходять висвітлення вснах. Те, що вона намагається придушити в собі, піднімається із глибин несвідомого. Мотиви “суєти”, “вогненного змія”, які виникають в оповіданні Феклуши – це не просто результат фантастичного сприйняття дійсності простою людиною, неосвіченим і марновірним. Теми, що звучать в оповіданні мандрівниці, тісно зв’язані й з фольклором, і з біблійними мотивами.
Якщо вогненний змій – це всього-на-всього поїзд, то суєта в поданні Феклуши – ємний і багатозначний образ.
Як часто люди квапляться щось встигнути, не завжди правильно оцінюючи реальне значення своїх справ і прагнень: “Йому представляється-те, що він за справою біжить; квапиться, бедний, людей не довідається, йому ввижається, що його вабить хтось; а прийде на місце^-те, ан порожньо, немає нічого, мрія одна”. Але в п’єсі “Гроза” символични не тільки явища й поняття. Символични й фігури персонажів п’єси Особливо це ставиться до купця Дикому й Марфі Ігнатіївні Кабановой, прозваної в місті Кабанихой.
Символичное прізвисько, та й прізвище поважного Савела Прокофьича з повним правом можна назвати мовця. Це не випадково, адже саме в образах цих людей і втілилася гроза, не містичний небесний гнів, а цілком реальна тиранічна влада, що твердо зміцнилася на грішній землі
(1 votes, average: 5.00 out of 5)