Олена Теліга – Соняшний спогад

СОНЯШНИЙ СПОГАД Василеві К/уриленкові/ І Мій чорний день хитнувся і розтанув, Гарячим сонцем спалений згори. Це знову ти, ніколи не коханий І завжди близький, спогадом гориш.

Ось я вдихнула чудодійний розчин Ясного сміху, променястих слів І знов вернула на поля і площі Своїх давно перейдених шляхів… Де не було примар на виднокрузі, Де на терезах вірної ваги,

Так, як тепер, моїх непевних друзів Не відтягали – певні вороги. II

День липневий жовто-червоний І дзвінкий, мов веселий рій! Чи ж не молодість наша дзвоном Розліталась від наших мрій? У воді швидкі перегони, Відпочинок на межах піль.

Чи ж не молодість наша дзвоном Ударяла у срібло хвиль? І від сонця цілком бронзові,

Заблукавши в зелену тінь, Ми звірялись собі в любові… До героїв і до богинь. III Де ж ти смієшся, думаєш і ходиш

З незмінним сяйвом в соняшних очах? Мій любий хлопче, знов нагрілись води І спіє липень в теплих овочах!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Олена Теліга – Соняшний спогад