Павло Глазовий – Біографія

Павло Прокопович Глазовий (30 серпня 1922, Новоскелєватка – 29 жовтня 2004, Київ) – український поет-гуморист і сатирик.

Сміху іскорки ясні… Їх залишив по собі класик сучасного українського гумору, справді-бо народний улюбленець Павло Глазовий Знаю: славі, що прийшла до нього, він не прагнув запобігати. Пошуковцем посад, звань, нагород ніколи не був. Тим надійнішою постає ця слава тепер. А народна шана – це передовсім природне відлуння на добро, яке ніс Павло Глазовий у світ…

Високий, поставний, з красивим відкритим обличчям, що

ледь-ледь (наче здалеку) підсвічувала тепла усмішка, навіть на людях він здавався самітником, зосередженим на своїх думках – наче над отією книгою, що кожен Майстер пише все життя. Павло Глазовий створив у своїх творах строкату й різноманітну галерею персонажів, що самі промовляють за себе, живуть своїм життям, постають такими, якими є: не кращими й не гіршими, але скрізь – справжніми. Котрі, то на жаль, то на радість, втілюють риси, характерні для свого часу і свого народу.

У гумористиці Павла Глазового, в єдності віршованих історій, ситуативних подробиць, постає широка картина народного життя та його особливості:

духовні, моральні, етичні й побутові… Про все це автор веде мову з усмішкою, іронією, часом легким сарказмом (гуморист!). Але ширше й важливіше – з великим і щирим уболіванням за людину. Її життя, мову, Батьківщину… З гарячими думками про майбутнє: чи збережуть українці своє рідне – слово, культуру, пам’ять, звичаї?

Ці тривоги чим далі сильніше переймали старого-старого письменника, поставали у нових і нових віршах. Він поспішав і – встиг! Останнє десятиліття стало прощальним злетом. Благословенна доля берегла пам’ять, талант, гострий розум, зацікавлення до сущого навколо – і до останніх днів на землі. Вісімдесятидволітній мудрець (не лише письменник, а й великий читач з назавжди для душі обраним Шевченком) Павло Прокопович пам’ятав усе життя: “Раз добром зігріте серце вік не прохолоне… ” …

Нехай ці слова завжди звучать услід добрій пам’яті про нього, хай вплітаються у них “сміху іскорки ясні”, які Павло Глазовий лишив по собі. Добрий чоловік – добрим людям. Життя ж – вогонь.

У тім вогні Серця людські палають, А сміху іскорки ясні Над полум’ям літають: Смішні пригоди і слова, Події та картини. Я сам згоряю у вогні Й збираю ті іскрини. Якби не міг збирати я Веселого й смішного, Давно розпалась би душа Під тягарем страшного. Сонце нашої свободи Йде все вище й вище, Вільно дихаєм сьогодні – Аж у носі свище… Нам недавно комуняки Дихать не давали, А жінки й дівчата груди в пазусі ховали.

І до чого ж були справді Нерозумні люди! Не дай Боже, якась дівка Оголила б груди, – Їй би всипала матуся Ще й додав би тато. Чи не тому й дітей колись Родилось багато?

Там, де влада потрапляє в благородні руки, Розвиваються мистецтва, Буяють науки, А як вискочать угору Бовдури й нахаби, Їх нічого не цікавить, крім голої баби… (Фрагмент) Анатолій Скрипник


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Павло Глазовий – Біографія