Поетичне вираження одвічного прагнення українського народу до волі в поезії Грабовського
Павло Арсенович Грабовський – полум’яний патріот, борець проти Мороку і зла, кайданів несвободи рідного народу. Поет оспівав мучеників, трудівників, які йшли тернистим шляхом в ім’я прекрасного майбутнього, “справжні герої” – так називає він їх. Цим страдникам, що вірно служили народові, “чий вік минув за працею”, Грабовський присвячує ліричні вірші, що ввійшли до збірок “Пролісок”, “З півночі”.
Йдучи від дійсності, поет зумів піднести на новий рівень образ най благороднішого і найпослідовнішого борця за
Боровся я за щастя для людини,
За світло в чорній млі.
У багатьох поезіях оспівується борець, якого не можуть звернути зобного шляху ніякі муки і переслідування, бо його супроводжує світла й непохитна віра в майбутнє:
І добрим словом спогадає, Поломок вільний мертвих нас! Твори ці писалися в часи чорної реакції, коли “і в минулому – могили, і попереду – хрести”, коли, за висловом поета,
Треба знайти в собі сили, волю, щоб перебороти морок реакції, виявитись дужчим за ворога – і тоді: “за годиною прокляття, мук, кайданів та крові” прийде жадане “панство волі”.
Поет щиро розповідає про свої тимчасові занепад духом і слабості у вірші “Сповідь”. І тут же відразу нагадує про свій обов’язок перед товаришами по боротьбі: Про знемогу мою, про хвилини оці Мені навіть і згадувати сором.
Короткочасна криза подолана. Не можна піддаватись тимчасовим настроям, якими б гіркими не були розчарування.
Найсильніше гімн борцеві про звучав у вірші “Справжні герої” Моя хвала живим, як і помершим Отим борцям за будуче Русі… Справжні герої – узагальнений образ борців, які безстрашно йшли в ім’я майбутнього, це його сучасники, люди, які своєю самовідданою працею борються “за будуче Русі”.
Поет наголошує в поезії-роздумі “Уперед” на необхідності знайти в собі сили, щоб перебороти в собі тимчасове, все те, що натискує зовні, і випростатися знову на весь зріст: шлях тільки один – вперед!
Уперед! Годі скніти рабами, Час кормигу гидливу знести! “Життя – неминуча боротьба”. І поет закликає віддати всю силу, енергію “за окутий, пригноблений люд”. Автор звертається до тих, хто не хоче конати” під владою “катів-бузувірів”, закликає до бою святого:
Скиньмо владу катів-бузувірів Щоб людиною став чоловік! Проголошуючи віру в перемогу народу, Грабовський звертається до своїх сучасників зі словом надії. Цим словом починається вірш “Надія”: Не зітхай так безнадійно, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй ще подвійно, З лану битви не тікай. Заклик не тік атаки “з лану битви” вселяв людям віру в перемогу світла над темрявою і надихав їх на боротьбу.
Поет вірив у те, що “побачать вбогі України діти будуче славетне, будете прекрасне”.
Центральним образом у вірші “Надія” є народ, який візьме владу в свої руки. Саме через образ народу проводиться ідея створення нового справедливого суспільного ладу:
Глянь на люди – чесні лиця Ще не всі обвіяв страх. П. Грабовський вірить, що його закличне слово розбудить народ. Він візьме владу в свої руки, і прийде царство свободи.
П. А. Грабовський – поет високого громадянського обов’язку. Де б він не був: чи то за тюремними гратами, чи у Вілюйську, чи в Якутську, чи в Тобольську,- тяжкий сум за Україною визначав зміст його творчості; поет відчував, що має жити для рідної землі, служити їй своїм словом.
Ще в юності майбутній поет дав собі клятву піти “на муки за народ” і залишився їй вірним все своє життя. Про це свідчать вірші, які я хочу взяти за основу при розкритті теми запропонованого твору. На думку перш за все прийшли поезії, присвячені Н. К. Сигиді (збірка “Пролісок”). їх близько двадцяти.
Поет доносить до нас не тільки ніжність замученої в каторжній тюрмі Надії, а й стверджує її незламність, велику силу волі, вбачаючи в жінці не тільки кохану, а й ідейну посестру.
Мені здається, що образ Надії асоціюється в поета з образом України-неньки, яка одвічно прагнула до волі, до незалежності.
Цей мотив звучить і в інших творах поета: “До Русі-України”, “Ой, яка ти сумна, Україно”, “Прийде день великої відради”, “До українців”, “Орли”, “Дітям”.
У першому вірші думка автора сягає до історичного минулого України. Він бажає бачити свою рідну землю вільною від чужоземних поневолювачів, рівною серед інших народів світу.
Грабовського не покидає ідея возз’єднання українського народу, розшматованого чужими кордонами. Могутність держави, на думку поета, в єдності, тому він палким словом закликає галичан, наддніпрянців до спільної праці на благо своєї вітчизни.
Хочу зазначити, що більшість віршів, присвячених Україні і українцям,- це реалістичні картини з життя уярмленого народу, висловлені вголос роздуми її сина, котрого назавжди відірвано від Батьківщини. (“Я ніколи не побачу своєї матері – України,- писав в одному з листів Грабовський,- як і не побачив своєї рідної неньки, що померла два роки тому”).
У вірші “Прийде день великої відради” поет висловлює віру: український народ скине соціальне ярмо і звільниться від шовіністичного гніту.
Грабовський завжди був громадянином своєї держави, його особисте “я” впліталося в терновий вінок громадянського погляду.
Серце поета болить від того, що вподовж віків страждає його рідний народ, його розпинають кати, всі ті, “хто паном був у краї нещасному”. Дорогою ціною за волю рідної землі платили її кращі сини (“Ой, яка ти сумна, Україно”).
Поета-борця тривожить відсутність згоди між українцями, одностайності, що заважає здійсненню заповітної мрії. Дехто з поетів-українців (вірш “Поетам-українцям”) забуває про своє призначення, про сутність поетичного кредо.
Лукаві сини дбають лише про власне забезпечення, вони “гнуть головоньку” перед чужоземними загарбниками, відцуравшись від рідного народу, рідної мови.
Поета хвилює проблема української діаспори. Ми знаємо, що доля розкидала українців по всьому світові. Грабовському прикро, що більшість братів по нації, живучи за межами України, свій природний дар віддають чужинцям, тим самим збагачуючи їх культуру.
У вірші “До українців” письменник закликає об’єднатися всіх, хто покинув межі рідної держави, для того, щоб відродити рідну культуру. Тема, розглянута автором у вірші “До українців”, актуальна і сьогодні.
Думаю, що всі вірші, присвячені Україні та її народові, мають не тільки політичний зміст, але й моральний. До такого висновку я прийшла, коли прочитала поезію під назвою “Дітям”.
У цьому вірші поетове слово до дітей, молодого покоління, того покоління, якому будувати майбутнє. Вони – нащадки і Т. Шевченка, і І. Котляревського, і Панаса Мирного – всіх тих, хто не був байдужим до своєї держави, до свого народу.
Від імені старшого покоління Павло Арсенович закликає дітей любити рідний край, допомагати ближньому, у своїх діях керуватися нормами християнської моралі.
Заповіт Грабовського сприймаю і я, людина кінця XX століття. Без любові до України, без розуміння шляхів її відродження, без осмислення свого місця в розбудові держави нам не побудувати ту Україну, про яку так марили корифеї української літератури.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)