Сюжет, герої, проблематика “Повістей Белкина” А. С. Пушкіна
Цикл “Повістей Белкина” з’явився першим завершеним прозаїчним утвором Пушкіна. Для письменника-реаліста, що відтворить, відтворююче життя, форми повісті й роману в прозі були особливо підходящими. Вони залучали Пушкіна своєї набагато більшої, ніж вірші, дохідливістю до самих широких читацьких кіл. “Повісті й романи читаються всіма й скрізь”, – відзначав він.
Вигляд лагідного й смиренного И. П. Белкина, що виникає з передмови видавця й з автобіографічної передмови нібито самого Белкина до “Історії села Горюхина”, накиданий
У
Якщо в “Арапі Петра Великого” Пушкіна зняв з ходулею великого історичного діяча, то в “Станційному доглядачі” він підняв свого маленького, приниженого героя, виявивши в цій повісті, як і взагалі в “Повістях Белкина”, воістину “натуральну” дійсність, життя, що “живе”, як захоплено повторював вустами одного зі своїх героїв Достоєвський. Цим пояснюється величезне значення, що мав “Станційний доглядач” надалі розвитку літератури. Образ доглядача був прямим попередником Черевички-На з “Шинелі” Гоголя й всіх тих “бідних людей”, які незабаром починають заповнювати сторінки повістей і романів письменників “натуральної школи” – колиски російського реалізму другої половини XIX століття.
Як і “Маленькі трагедії”, “Повести Белкина” відрізняються граничної экономив^’ художніх засобів. З перших же рядків Пушкін знайомить читача зі своїми героями, уводить його в коло подій. Так само скупа й не менш виразне окреслення характерів персонажів. Автор майже не дає зовнішнього портрета героїв, майже не зупиняється й на їхніх щиросердечних переживаннях.
У той же час вигляд кожного з персонажів проступає із чудовою рельєфністю й виразністю з його вчинків і мовлень. “Письменникові треба не перестаючи вивчати цей скарб”, – радив Лев Толстої про “Повісті Белкина” знайомому літераторові.
До циклу “Повістей” безпосередньо примикає незавершена й самим Пушкіним не публікувалася “Історія села Горюхина”. Тягар кріпосної неволі й своє співчутливе відношення до прикростей і лих закріпаченого селянства Пушкін підкреслив уже назвою села: Торюхино” (протягом довгого часу воно друкувалося перекручено: Торохино”).
Варто тільки згадати запис поміщицького календаря, що приводиться Пушкіним: “4 травня. Сніг. Тришка за брутальність біт. 6 травня – корова бура впала. Сенька за пияцтво біт.
8 травня – погода ясна. 9 травня – дощ і сніг. Тришка-Біт по погоді”. Подібні цитати надають нарочито наївної, нехитрої й разом з тим виконаної сарказму “Історії” характер явної політичної сатири. Недарма манеру “смиренного” го-рюхинского літописця підхопив і блискуче розвив у своїй “Історії одного міста” найбільш сильний російський політичний сатирик Салтиков-Щедрін.
У Творчості самого Пушкіна “Історія села Горюхина” є початком того шляху, що привів його до створення “Дубровского”, а потім і “Капітанської дочки”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)