Вовчок Марко Кармелюк
I
Хто бував на Україні? Хто зна Україну?
Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садках, і весною… весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть і усі соловейки защебечуть. Скільки соловейків тоді щебече – і злічити, здається, не можна. Одного разу, у дорозі, вилучилося мені заночувати на селі, у маленькій такій хатці, у вишневім садочку. Приїхали ми пізно ввечері і зараз спати полягали.
На селі хутенько, як сонечко закотилось, помовкли голоси і рух усякий
Усе округи дуже тихо було: чутно тільки порошать листя під віконечком, та леління води річкової коло млина, та десь недалечке хтось потихесечку дитину люляв – і очі стулялися. І вже почало снить і марить, що бистра річка, що як минали – в очі лиснула, приливає усе ближче та ближче, що дерева ростуть і шелестять не під віконечком, а над самісіньким узголов’ячком, і дитинка небачена, колисана узяла на себе лик прудкого, змореного хлопчика, а та, що його колисала,- лик молодої, ставної, задумливої козачки,- коли під віконечком соловейко у вишнях свиснув, трохи оддалік другий, третій, і вже не знаю, скільки
Втома томить усе гірш, сон усе хилить міцніш, та ні втома том’яща, ані сон міцний не змогли сього щебетання. Лучче вже, думаю, устати та сісти посидіти коло віконечка. Узеньку вуличку як зараз бачу поперед собою і біленькі хатки з темними віконечками, через низькії ліси вишенник у білих сяючих квітах.
Непевний світ місяця-молодика серпорогого, зорі меркаючі, і, як зараз чую, як було свіжо, пахучо й тепло… А щебетання гриміло й розкочувалося до самого світу – так-таки і не дали соловейки спати до ранку божого.
Ось така-то колись була деревня на Украйні. Невеличка була: усього хаток із двадцять і небагаті люди жили там.
У одній хатці, що вкрай стояла, к полю, жила удова, а у вдовиці був син, дитина єдина, і звали того сина Іван, а на прозвання Кармель. Смільчака такого, такого красеня, такого розумниці, як цей хлопчик удався, пошукати по цілім широкім і великім світі та ще удень, при ясному сонцеві, та ще із свічею пломенистою. Найглибші річкові пороги й нурти перепливати, у самісінькі пущі лісові забиратись, на височенні дерева узлізати, у самі пропасні яри спускатись, то йому було все одно, що вам або нам водиці іспити.
Теж куди його послати, то найде дорогу, за що візьметься, усьому кінець доведе. А вже як товариш попросить об чім, то він, здається, з-під землі дістане, а не одмовиться. А коли бідолаха який убогий йому вклониться, то він, здається, голівонькою своєю наляже, а вже вдовольнить. Голод, холод, усяку біду і напасть він готовий прийняти для іншого. Що більш виростав той хлопчик, то він кращав та луччав, і оце він ріс-ріс і виріс, і як уступив він у вісімнадцятий рік, таким він зробився красенем невимовленим, невиписаним, що хто його уперше стрічав, то й стане перед ним й оніміє, і потім ніколи вже не зміг забути його обличчя красного.
А мати – та зроду не примогла споглянути на його без усміху й без поцілунку. Жили вони сливе так само, як і всі люди на селі,- трохи заможні й від одних, трохи вбогше від других.
Тільки разом скоїлось лихо, біда прийшла на молодого Кармеля: що день в бога, що година у дні, Кармель усе смутніш та смутніш, а що за смуток такий, за ким і за чим – ніхто того не знає: ані мати, ні товариші, ні чужі люди.
Перше між товариством його голос чутніш од усіх, його сміх дзвінкіш од усіх, а тепер сміх його не розноситься, і голос його ледве почуєш, тай його самого сливе що не видати стало, хіба випадком стрінеться та зійдеться з товариством, блідий та мовчущий. Що було ввечері по роботі з товаришами походити, поговорити, то тепер він усе править куди-небудь од усіх заховатись – до гаю, або у поле. чи у степ далеко сам утікає.
Мати не прибере, що їй бути. зовсім стара (знудилася. Вже як вона собі голову мутила й журила, чи не хоче він того, іншого, п’ятого, десятого, сотого – усього, що тільки б її сила та воля йому дати,- ні, він нічого не жадає! Збоку дивували люди, що се таке з ним поробилося.
Почали люди обсуждати та розбирати, й пішла чутка така, що се з того часу йому сталося, як почав він по чужих селах їздити та з чужими людьми знатись, й думали, що, може, подруживсь він з яким недобрим чоловіком та й смутиться й мутиться. Як тільки почула се його мати, зараз стала питати його: “Ти туди й туди їздиш; сину (а він їздив по сільських ярмарках, по хуторах, по деревнях й містах з житом, з усяким зерном, овощем, з плодом, своє власне, що було на спродаж, спродавати і теж людське часом наймавсь, возив, і було йому найлюбше приятство от такеньки де-небудь поїхати),- яких ти там людей бачиш?”
– Яких же я людей бачу? – одказує Кармель.- Багатих та вбогих.
– З якими ти людьми, сину, подругуєш? – пита мати.
– Мої друзі – вбогі бідолахи,- говорить Кармель,- от мої друзі!
Ну, мати вже зараз думає, що його хто-небудь з багачів обидив або скривдив, і зараз випитує:
– Моє ти сердечко миле, хто ж се тебе обидив, хто скривдив, кажи мені!
І вже обіймає його й до серця пригортає,- дожида тільки, щоб він їй поскарживсь, а вона тутеньки його й пожалує, і попестить, і покохає. Та він нічого не казав,- тільки подививсь на неї. Мати ще гірш тривожиться та непокоїться, і вже не знати, що думає й собі уявляє, як там обидили й скривдили їй сина, і усе “кажи” та “кажи” вговоряє його та благає.
– Ні,- говорить Кармель,- мене не обижали й не кривдили мене.
– Та чи так, мій голубе, срібло моє, злото моє. Чи справді не обижали?
– Поправді не обижали,- говорить Кармель.
– То чому ж ти такий в мене зробивсь? За чим сумуєш? Що бракує тобі?
Тоді й каже Кармель мамі:
– Скрізь,- каже,- скрізь, де я не піду, де не поїду, скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих. От що мою душу розриває! От що моє серце розшарпує!
Мати почала його вговоряти та тішити якомога:
– Такеньки вже ведеться, бач, зроду-віку, та такеньки, мабуть, судилося, та нічого вже, здається, робити.
Тішила й вговоряла, як вміла, а де слів не вистачало, то вона замість їх ніженням та пестінням наділяла. Тільки що Кармель нічим не втішається, нічим не успокоюється.
Одного вечора – чудовий такий був вечір весняний, що сама веснянка на думку наверталась – одного вечора удова Кармелиха прилягла у своїй хатці й лежачи думала та горювала, що то за біда така з її Івасем. Сонечко вже закотилось, і зорі меркали у хатнє віконце, здалека заносилися дівочі голоси – співали веснянку, невповні розквітшії квітки ледве пахли, соловейки тільки ще своє щебетання наладжували, як почулася-хода тиха, двері хатні, розчинилися й увійшов Кармель у хату, оглянувсь по хаті, не зобачив неньку і сів коло віконця. Може, то від непевного світла вечірнього здалося удові, що він такий блідий – тільки здалося їй, що він страх блідий і вимучений, і серце в неї такеньки стиснулось тісно й такечки жалко їй стало своє дитя коханеє, що й голосу не найшлося слова вимовити до його. Мовчки й нишком-тихенько вона лежала й на його дивилася. А він дививсь у віконце, дививсь і заспівав…
Ах, що то яка пісня була! Смутна та сумна, з повного та щирого серця виходила! Он ідуть дні за днями, Часи за часами, А я щастя не зазнаю, Горе мені з вами! Нещасливим уродився, Нещасливим згину, Мене мати породила В нещасну годину. І, здається, молодому Нічого журиться, А прийдеться молодому З туги утопиться!
Болить моя головонька, Оченьками мружу; Сам не знаю, не відаю, За чим же я тужу! Вбогі люди! Вбогі люди!
Скрізь вас, всюди бачу, Як згадаю вашу муку, Сам не раз заплачу. Весно моя, весняночко, Усім несеш дари, Тільки мені безщасному Жодної відради! Скрізь дивляться тії очі, Що меркнуть від муки, Скрізь, усюди потомлені Простягують руки,- Із-за квіту пахучого, Як сонце злоститься, З-за дерева веселого, Як місяць ясниться – Вдень, і вночі, і ввечері, І всяку годину!
Я ж не маю порадоньки! Я од журби згину.
Проспівав він та й замовк, і тоді ледве схаменулася стара мати і каже:
– Кармелю! Де, в кого ти навчився такої пісні?
Кармель іздригнувсь, почувши голос,- пізнав неньку й одказує їй:
– Сама ся пісня в мене склалась.
І вже які він пісні складував і як їх співав, господи, милий боже! Чарівничі се були чисто пісні! Іншому трапилося підслухати, як він співав, й дещо перейняти – тільки що не на веселі радощі сі пісні складені, і хто їх перейняв, хто почув, кожен голову схилить і задумається. II
Одного разу поїхав Кармель у чуже село, верст, може, за двадцять неміряних, у млин.
Related posts:
- Кармелюк – Марко Вовчок Марко Вовчок (1833-1907 pp.) “Кармелюк” Серед творів Марка Вовчка на історичну тему виділяється повість “Кармелюк”. Протягом усього життя Марко Вовчок цікавилася історичним минулим України, зокрема боротьбою українського народу за соціальне і національне визволення. Письменниця багато вивчала історичні праці і документи, збирала перекази, легенди, думи і пісні, присвячені цій тематиці. Перебуваючи за кордоном, вона задумала написати […]...
- Вовчок Марко Невільничка (присв’ячено Б. А. М.) Давно колись, у Овручеві, коли знаєте, народивсь хлопчик Остап і, як тільки став він на свої ніжки, зараз пішов по Овручеві, подививсь усюди – та й каже: “Ге-ге! Погано жити людям у Овручі! Треба б сьому лиху запобігти!” Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра – турки, татари, – не […]...
- Вовчок Марко Чумак I Як помер наш батько, – нехай йому земля пером! – оставив нам дев’ять пар волів полових, хороших. Нас було три брати; я – найменший, хлопчиком після батька остався. Середній одруживсь і покинув чумацтво. Мати дуже просила: “Покинь, сину, чумакувати; я тепер нещаслива у світі, – хоч ти мене трохи розважатимеш.” Да таки й плохий […]...
- Вовчок Марко Свекруха I Жила колись у нашому селі вдова Орлиха. Я ще була невелика дівчинка, не дуже-то що пам’ятаю, а чула се од покійної матері – нехай царствує! Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин. Мигається мені та Орлиха, мов у тумані, – висока, у червоному очіпку, все чорні брови здвигає. Чоловік її давно помер; старшого […]...
- Вовчок Марко Козачка I Жив у нас у селі козак Хмара; багатир був! Що було в його поля, худоби, що всякого добра! Не дав йому Господь діточок купочки, уродилась дівчинка одна одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили. Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату […]...
- Вовчок Марко Два сини М. О. Максимовичу I Чоловік умер, двоє діток мені покинув, два сини. Треба мені заробляти, треба своїх діток годувати. Не справлюсь сама. Те продала, те продала – усе попродала. Важко нам, убогим, своє добро збувати, що воно в нас кров’ю обкипіло! Збула. Клопочуся, бідкаюся – з ночі до ночі. Ніколи раразд і діточками втішатись. А […]...
- Вовчок Марко Горпина I Старий Якименко оженив сина та таку-то вже невісточку собі взяв, що й не сказати! Білолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик; і в хаті й на дворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий. Аби на світ благословилось, уже вона й прокинулась, як рання пташка, і клопочеться, […]...
- Вовчок Марко Отець Андрій І “Ох, Боже мій, Боже, що та любов зможе!” – як то в пісні співають. У нашому селі був чоловік, Петро Самійленко. Він мені й родич далекий. Чоловік був дуже добрий, до своїх щирий, зроду-віку нікого не скривдив. А веселий був! Як коли в празник зберуться люди до його хати, почне він точить: як жид […]...
- Вовчок Марко Сестра I Мати вмерла – я ще малесенькою була, добре й не запам’ятаю. Тільки мені наче сниться, що хитав мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько. Як поховали паніматку, батько не хотів удруге оженитись. Не буде вже над мою першу милу, – було, каже. – Коли господь її прийняв, нехай уже діточки господарюють!” Батько […]...
- Вовчок Марко Не до пари I Як не живи, а лихо не мине. Так уже нам Бог дав, така вже доля наша… Була в мене небога; при мені вона й зросла, бо сиротою зосталася змалечку. Я й батька, і матір її поховала й оплакала; я й її розуму навчала і добра її гляділа. У неї була й хата славна, і […]...
- Вовчок Марко Інститутка Т. Г. Шевченку I Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся. Було, мене й б’ють (бодай не згадувать!) – не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи – і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, – то так і моє […]...
- Вовчок Марко Три долі I У слободі я родилась – П’ятигір. Там, недалечке од нас, – може, коли Слободянські сторони доводилось переїздить, то чували, – стара жона викопала печери у крейдяній горі? Тридцять чи сорок літ копала, – такі великі викопала, господи! Було, ми ходимо малими по печерах тих, – запалимо віти соснові та й ходимо; а хід узенький […]...
- Вовчок Марко Ледащиця I Пані наша була не перволіток та й не яка стара; а з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. Вбиралася шпетненько – шнурочок до шнурочка, гапличок до гапличка. Ходить, було, як намальована. І в кімнатах у нас було гарно: вичищено, вилощено, покрашено, – і кріслечко, і столичок, усе як слід, по-панськіи. Було, пані кам’яних […]...
- Вовчок Марко Як Хапко солоду відрікся Коли вже ви так просите, то нехай воно буде по-вашому – розкажу вам, як Хапко солоду відрікся. Чому не розказать. Тільки умова така: не вередувати і не перебендювати. Не знаю, як хто, а я не люблю, як беруть мене на решето та починають сіяти та пересіювати на всі боки: “А се, дядьку, щось не припада, […]...
- Вовчок Марко Саша I Я ее давно-давно знаю: мы из одной деревни; вместе в куклы игрывали. Уж какая она была искренняя, какая сердечная девочка, скажу вам! Как подружится с кем, полюбит – рада душу отдать; в глаза смотрит; пожелай чего-нибудь я – угадает, угодит. Мы с ней слюбились крепко. Бывало, она мне все свое отдает; и не прошу […]...
- Вовчок Марко Максим Гримач I Не за вас се діялось, – давно колись, як панувала на Вкраїні удвозі Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною. Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручеві, чи що; то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не оплачуючи: шовки, оксамити, парчі-сутозлоті, пахучі шафрани й крами дорогії, […]...
- Вовчок Марко Дев’ять братів і десята сестриця Галя I Жила собі удова коло Києва, на Подолі, та не мала щастя-долі: було гірке її життя. Терпіла вона превелику нужду та вбожество. Жила удова коло бучного міста, де бучнії будинки громоздилися, де сяяли та виблискували церкви золотохресті, де люди з ранку та до вечора ворушилися й копошилися, а такого вбожества безпомошною, яке удова собі мала, […]...
- Вовчок Марко Купеческая дочка I Умерла у нашей барыни горничная девушка, и приказчику веленье прислано барское: немедля другую к барыне представить. Выбрал приказчик меня. Я была сирота, только и роду всего у меня, что дедушка. Ласковый такой старичок был, седенький, смирный. Выслушал он приказ, вздохнул да и повез меня. Барыня наша жила в уездном городке. Городок был ветхонький, словно […]...
- Вовчок Марко Маша I Не родись ты пригож, а родись счастлив, говорят, и правду говорять истинную! Меня в молодости красавицею величали, а счастье-то мое какое! Ох, много я изведала на своем веку! Муж у меня был буйный, грозный. А вот сестра из себя невглядная была, и слабая такая, хилая, худенькая, да талан ей бог послал: муж в ней […]...
- Вовчок Марко Затейник I Жила-была одна почтенная семья, которая, вовсе того не ожидая и не желая, воспитывала пребеспокойного сына. Родители были почтенные, бабушка и дедушка почтенные, дяди и тетки почтенные, братья и сестры почтенные, но он ни в кого из них не уродился и, чем больше входил в лета, тем чувствительнее огорчал всех родных и знакомых. Сначала он […]...
- Вовчок Марко Лемеривна Молодой богатый козак Шкандыбенко стоял над рекою и смотрел в воду. Река глубока и широка, вода синя и чиста и катится с сверканием и гулом. Под ногами у козака отражался свежий, низкий, зеленый пустой берег, где он стоял; в середине реки видно ясное небо с играющим, искрящимся солнцем, а около супротивного берега в воде опрокинулась […]...
- Вовчок Марко Катерина I Не нажить уж нам такой знахарки, как покойная Даниловна! Сколько людей за нее бога молят! Кто ее знал – благословляет, и кто только слыхал про нее – и тот благословляет. Так уж из рода в род ей почет идет. А я-то ведь взросла вместе с нею. Она была из чужой стороны к нам завезена. […]...
- Вовчок Марко Червонный король Как померла старая барыня, мы достались молодым господам. У покойницы две дочки были барышни. Меньшая-то смирная была. Сызмала постилась по понедельникам. Из себя уродилась невзрачная, и неловка, и неречиста, так маменька ей насоветывала и приказывала: “Ты уж, Анночка,- говаривала,- ты уж обрекись, голубчик, да постись хорошенько: авось, бог поможет милосердный, женишка какого себе и выпостишь: […]...
- Вовчок Марко Путешествие во внутрь страны Amicus Plato, sed magis amica veritas 1. I ОТ ПЕТЕРБУРГА ДО МОСКВЫ День жаркий, ветреный, удушливый. Повсюду пыль столбом. В вокзале Николаевской железной дороги шум и суета. По платформе бегают, словно на пожаре, роняют дорожные мешки, зонтики, пледы, перчатки, рассыпают запасенную в дорогу провизию. Два кренделька и печеное яйцо катятся к лаковым блестящим ботинкам какого-то […]...
- Марко Вовчок (1833-1907) Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлюбі – Маркович, у другому – Лобач-Жученко; літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у дворянській сім’ї. Навчалась у приватному пансіоні в Харкові, жила в Орлі у своєї тітки як вихователька її дітей. Узявши шлюб з українським фольклористом та етнографом О. Марковичем, […]...
- Марко Вовчок – Два сини В оповіданні Два сини Марко Вовчок правдиво змалювала солдатчину, що була важкою карою для селянства. Мати-вдова двох синів Андрійка та Василя. Коли сини дійшли віку, їх забрали в солдати. Андрій десь загинув, а Василь, з підірваним солдатчиною здоров’ям, повернувся до матері. помирати. Після смерті Василя стара мати доживає віку в самотині. Живу. дивлюсь, як хата […]...
- Образ Назара в повісті “Інститутка” Марко Вовчок Ще одним яскравим антикріпосницьким образом є Назар. Він рішучий, вольовий, як і Прокіп, здатний на силовий протест проти кріпацтва. Назар – панський візник. В уста цього персонажа авторка вкладає найбільш влучні та дотепні характеристики панів: він дуже влучно порівняв пана-ліберала з квачем, а про інститутку він зневажливо говорить: “Якби таку жінку та мені – я […]...
- Марко Вовчок – Отець Андрій В оповіданні “Отець Андрій” Марко Вовчок стримано, але досить сміливо, як на той час, показала, що селяни можуть протистояти сваволі поміщиків, якщо вони спільно і рішуче виступлять на захист своїх інтересів. Описаний в оповіданні побутовий епізод під пером Марка Вовчка набув виразного соціального звучання. Порівнюючи гурт парубків з військом, письменниця тонко натякала на те, що […]...
- Марко Вовчок – Горпина В оповіданні “Горпина” письменниця створила типовий образ пана-ліберала. Та Марко Вовчок довела, що навіть ліберали можуть бути ворогами українського народу. Головна героїня оповідання – Горпина. Вона була “білолицю, гарною й веселою, а прудкою, як зайчик: і в хаті, й надворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж чують гучно її голосок дзвенячий”. У Горпини […]...
- Вілінська Марія Олександрівна (Марко Вовчок) Марія Олександрівна Вілінська (Марко Вовчок) народилася 22 грудня 1833 р. в селі Єкатеринівка Єлецького повіту в родині збіднілого дворянина, капітана у відставці. Першою її батьківщиною стала Росія, хоч рід за переказами веде свою історію з Чернігівщини. Мати володіла кількома мовами, любила музику, співала українських пісень. Батько помер, коли Марії було 6 років, мати вийшла заміж […]...
- Біографія Вовчок Марко Марія Олександрівна Вілінська (літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилася 10 (22) грудня 1833 p. у маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у родині збіднілого дворянина, майора у відставці. Першою вчителькою майбутньої письменниці стала її мати, яка володіла кількома мовами, зналася на музиці і дуже любила українські пісні. Через шість років помер батько Марії Олександрівни. Згодом […]...
- Марко Вовчок – основоположниця прози для дітей. Народність оповідань Марко Вовчок – основоположних прози для дітей. Народність оповідань. Видатна українська письменниця-демократка Марко Вовчок прийшла в літературу наприкінці п’ятидесятих років минулого століття. Ідейними натхненниками, справжніми володарями дум передових людей в Росії і Україні в ті роки були революційні демократи, великі просвітителі Герцен, Шевченко, Чернишевський, Добролюбов, Некрасов, Салтиков-Щедрін. Певна річ, що в перших оповіданнях Марка Вовчка […]...
- ЗНО – Марко Вовчок Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) – українська письменниця, твори якої мали антикріпосницьке спрямування. Її вважають основоположницею дитячої української прози. Марко Вовчок зміцнила основи української соціально-побутової прози. Вагоме місце у творчості посідають дві книги “Народних оповідань” (віддруковані за сприянням П. Куліша), соціальна повість “Інститутка”, твори для дітей. Особливості творчості: – збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання, […]...
- Інститутка – Марко Вовчок Марко Вовчок (1833-1907 pp.) “Інститутка” Уперше найвидатніший твір Марка Вовчка – соціальна повість “Інститутка” – був надрукований російською мовою в перекладі І. С. Тургенева у 1860 р. на сторінках журналу “Отечественные записки”. Українською мовою повість вийшла в журналі “Основа” в 1862 р. з посвятою Т. Г. Шевченку. Марко Вовчок працювала над повістю протягом 1859-1861 pp.: […]...
- Марко Вовчок – основоположних прози для дітей Видатна українська письменниця-демократка Марко Вовчок прийшла в літературу наприкінці п’ятидесятих років минулого століття. Ідейними натхненниками, справжніми володарями дум передових людей в Росії і Україні в ті роки були революційні демократи, великі просвітителі Герцен, Шевченко, Чернишевський, Добролюбов, Некрасов, Салтиков-Щедрін. Певна річ, що в перших оповіданнях Марка Вовчка немає яскравих образів протестантів, бунтарів, відвертих сміливих борців проти […]...
- Скорочено МАКСИМ ТРИМАЧ – МАРКО ВОВЧОК (Стислий виклад) І Це було давно, коли ще панувала на Вкраїні удвійзі Польща і Московщина. Проти Черкас, нижче Домонтова, сидів хутором над Дніпром Максим Тримач. Такий собі багатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах. І гарний був: повновидий, чорнобровий, чорноусий. А веселий, а жартівливий! Дуже його любили. – От, – каже, було, […]...
- Вовчок Марко Інститутка (скорочено) МАРКО ВОВЧОК (1833-1907) ІНСТИТУТКА (Повість) І Героїня оповіданні, Устина, розповідає, що зроду вона вдалася веселою. Навіть якщо били, то бува заплаче, а потім роздумається – і знов сміється. Коли сироті виповнилося десять років, її віддали у двір до пані. Стара пані була тихенька, ледве ходила, а коли говорила, то було важко зрозуміти, що вона каже; […]...
- Інститутка (дуже стисло/скорочено) – Вовчок Марко I Оповідачка розказує про свою долю: не знає вона своїх батька та матері, змалку у неволі. Але вона на те не зважає – не можна ж людині весь час журитися. За старої пані дівчата у дворі жили спокійно, не дозволяла вона тільки виходити нікуди, навіть до церкви у неділю. Хіба що на велике свято. Зате […]...
- Марко Вовчок – Максим Гримач Оповідання написане в романтичному дусі на мотив соціальної нерівності, що стоїть на перешкоді закоханих і призводить до трагічних наслідків. У гордої Катрі почуття – на першому місці, вона не хоче йти заміж аби за кого. Батько дотримується усталених поглядів і звичаїв – віддавати дочку за рівного, а Семен – кріпак, підневільна людина. Потім розуміє свою […]...
- Марко Вовчок – видатна українська письменниця Марко Вовчок – видатна українська письменниця другої половини XІX ст., що продовжила й розвивала традиції Тараса Шевченка в українській літературі. Народилася Марія Олександрівна Вілінська 22 грудня 1833 року в селі Єкатеринівка на Орловщині в родині дрібного поміщика. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. Марія Олександрівна протягом життя активно спілкувалася з багатьма відомими діячами української та […]...