Вовчок Марко Лемеривна
Молодой богатый козак Шкандыбенко стоял над рекою и смотрел в воду. Река глубока и широка, вода синя и чиста и катится с сверканием и гулом. Под ногами у козака отражался свежий, низкий, зеленый пустой берег, где он стоял; в середине реки видно ясное небо с играющим, искрящимся солнцем, а около супротивного берега в воде опрокинулась деревня.
Да, целая деревня, со всеми своими садами, огородами, улицами и хатами, колодезными шестами и с высокою церковью. Верно, от того, что деревня при реке близко, так все свежо, зелено и ярко, так все быстро и пышно
Боже мой! Нигде не росла такая пышная калина, как там! Да нигде таких пышных пахучих розанов не цвело, ни такого шиповника. Тоже нигде не было такой бузины, ни такой сирени роскошной.
Тоже нигде не виданы, думаю, такие разноцветные маки, чернобривцы, алые гвоздики, стокроть, любистки, лилеи, повняки, душистый горошек, пионы
Если липа, то тениста так, что в какой угодно зной под ней прохлада; если стоит явор, то так ветвист, что любо поглядеть; если береза, то уж такая веселая береза, что на нее усмехнешься; если тополь, что за вышина, что за листва, что за прямизна! О вербах и говорить нечего; вербы разрослись, раскинулись на удивленье; иные распустили ветки по самой земле и стлались, другие подняли ветки вверх и в вышину унеслись. Ни в одном саду сухого сучка не видать, ни в одном огороде вялой травки.
Улица свежа и мягка, точно зеленый бархат. Даже на новых соломенных крышах ни с того, ни с сего, откуда ни возьмется, травка вдруг вырастает, и не по дням, а по часам начнет разрастаться-разрастаться, словно на своем настоящем месте, а что старые крыши, так те сплошь стоят зелены, на них не только травы растут, на них цветы цветут. Вон у козака Гайворона такой раз будяк алый в хате расцвел, что просто чудо!
Да что говорить! На езжаной дороге разросся куст крыжовника не в свою голову, да еще и того ему мало, еще топорщится во все стороны, еще места хочет. Что проезжающие возы колесами его мнут и давят, и ломают, это ему с полгоря; он с каждым годом, с каждым летом все большает, да большает.
Так эта деревня опрокидывалась с одного берега, а над другим берегом стоял молодой и богатый козак Шкандыбенко и глядел в воду. Но козак глядел в воду не на деревню – у него своя деревня хороша, стоит над той же рекою; и там у него хата славная, усадьба богатая; у него есть урожайные поля, есть чудесная степь, есть и лес зеленый; у него денег много и всякой роскоши с излишком; козак сам молодец и красен,- но, знать, всего этого козаку мало. Чего это опустил он так голову и глядит в воду, нахмуривши черные брови?
Какие мысли его одолевают? Козак не подымает головы, не взглядывает, но из синей чистой воды смотрят его черные глаза, мрачные, грозные и печальные, и колыхается задумчивое, беспокойное, измученное лицо с крепко сжатыми устами.
Козак был гневен и печален, сердце козацкое было возмущено и растерзано. И все это от того, что козак любил девушку и думал о ней. Он думал о ней ежечасно, ежеминутно, с того времени, как приехал беспечно к товарищу в гости и увидел ее впервой на улице. Впервой дрогнуло сердце, и он спросил товарища, чья она. “Вдовина дочь, небогатая девушка,- тебе неровня,- ответил ему товарищ.- Зовут ее Лемеривна”. Много еще товарищ после разных разностей рассказывал, и день тот угас своим чередом, но козаку уж все россказни проходили мимо ушей, и день только ясен был в памяти до той поры, пока девушка из глаз не скрылась.
Воротился козак домой – вся жизнь его перевернулась, точно все мысли переменились. Ни к чему охоты нет, ничто прежнее радости не дает: девушка только на уме, она только сердцу болит. Бывалая гордость, старая надменность, где все это девалось! Молодой чванный богач дрожа поджидал, спрятавшись за вербою, когда выйдет бедная девушка по воду одна, а дождавшись, весь замирая, спросил: “Пойдешь ли ты за меня, Лемеривна?” – “Нет,- ответила ему Лемеривна,- я за тебя не пойду, козак!” Как уязвила и удивила козака первая горькая неудача! Он кинулся прочь, дальше от девушки, от места, где она живет; он решил больше взгляда на нее не кинуть, мысли ей больше не дать.
Да вышло так, что для нее только и взгляды его, о ней только и мысли его. Он и с товарищами гулял, он и на многолюдные ярмарки ездил, и по пустым полям и степям бродил, и на других девушек смотрел, и с хвалеными красавицами знакомился,- но одному ли, с другими ли, в тиши ли, в шуме ли и многолюдстве – везде была одна девушка – одна эта стройная, бедная, спокойная девушка. Днем и ночью, в будни, в праздник он видел, как она проходила мимо, и в ушах у него звенели ее ответы,- ответы такие холодные и милые, спокойные и ясные, что резали ему сердце, как острым ножом, и сжимали, как железными тисками.
И вот козак в другой раз поджидает девушку, полон страха и томления, и в другой раз спрашивает: “Не пойдешь ли за меня? Без тебя мне жизнь не в жизнь!”
И в другой раз девушка ему отказала.
И пуще еще невмоготу стало козаку – он в третий раз спросил ее, и молил, и умилостивлял, и все обиды прежние, отказы прежние почитал уже благом, и только думал, какими услугами, какою покорностью угодить, как склонить, чем ублажить и умилостивить – тени не осталось прежнего козака молодца: удаль вся и молодечество пропали. Отягощенный печалью и думами, это теперь какой-то невольник покорный. Да! теперь уж для него нет обид, у него нет возмущенья против господства. В третий раз девушка сказала ему: “Я не пойду за тебя, козак!” Если бы она взяла и задушила его своими белыми руками, ему бы легче было, чем после того жить на свете.
Что за жизнь, когда нет ни сна, ни покоя, когда сердце кипит и тело болит? Ходил козак несчастный, сам не свой. Девушка была ему милей души и горче беды.
Раз случился пир в деревне, свадьба была, и пришел на эту свадьбу Шкандыбенко. Не веселиться пришел он на свадьбу, а поглядеть на Лемеривну.
Лемеривна сидела между другими девушками и вместе с ними пела свадебные песни звучным и свежим голосом, сама свежа и спокойна; и уста улыбались, и лицо разрумянилось, и хорошие очи ясно глядели на всех. А у козака в очах то темнело, то светлело, сердце то замирало, то оживало. Среди веселых гостей, среди шума и пенья он стоял, богач и молодец, словно беспомощный, бесприютный сирота, молча у стенки, не сводя взгляда с своей чаровницы.
Все это заметила Лемеривнина мать.
У Лемеривны мать была жадная старуха. Она только о том и думала, и сокрушалась, как бы да как бы разжиться да разбогатеть; и во сне, и наяву ей все мерещилось золото да серебро. Алчные, жесткие ее глаза впивались во все кругом пронзительно и быстро, словно жаждали и искали себе всюду добычи; сухие руки дрожали, словно торопились схватить и заграбить, и боялись упустить; лицо пожелтело желтей самого золота, а губы казались мертвенней серебра. Заботная, недовольная, тревожная, завистливая была ее жизнь.
Никогда душа ее сыта не бывала. Сокровищ, сокровищ алкалось ей денно и нощно. Тесна ей тихая хата за тенистыми липами, горек скромный достаток и единственная дорогая дочь не в утеху. Годы проходили, старость все пуще пришибала, ничтожное сокровище скудно копилось и медленно, по крошке…
И вдруг алчные, беспокойные взгляды упали на молодого козака, и в миг она все поняла и угадала. Незаметно очутилась она возле него, заговорила с ним хитро, приласкала; не сделавши прямо вопроса, выведала от отверженного юноши все, что ей надо знать было; не говоря ничего, она его утешила и обнадежила так сильно, что он ободрился и повеселел, и, бог весть откуда и как, явилась у него новая мысль, что не совсем еще беда, если девушка три раза отказала, и, святый знает, как и откуда, явилось у него новое намеренье, уж не спросившись девушки, послать сватов к ее матери, и, как и откуда, явилась надежда, что мать примет и все уладит. Быстрей забилось у козака сердце; громче вдруг раздались кругом пенье и говор; веселей и живей пир зашумел.
Лемеривна не взглянула на него приветливей, лишнего слова не промолвила, но он со свадьбы воротился домой, охваченный новыми надеждами, намереньями, замыслами, нетерпеньем…
– Давно тебя любит Шкандыбенко? – спросила старая Лемериха у дочери, как только они вышли со свадебного пира и отделились от прочих гостей.- Давно?
– С тех пор, как мы знакомы,- отвечала Лемеривна.
– Он за тебя посватается! – проговорила старуха.- Он посватается!
– Я не пойду за него, мама,- сказала Лемеривна.
– Не пойдешь! – вскрикнула старуха и засмеялась.- Не пойдешь! – повторила она еще и опять засмеялась.
Это повторение одного слова, этот смех звучали так, словно ее потешало безвредное детское безумье, не могущее стать помехою ни в чем. Она погрузилась в мысли и так быстро шла, что дочь только поспевала за ней следом.
Related posts:
- Вовчок Марко Купеческая дочка I Умерла у нашей барыни горничная девушка, и приказчику веленье прислано барское: немедля другую к барыне представить. Выбрал приказчик меня. Я была сирота, только и роду всего у меня, что дедушка. Ласковый такой старичок был, седенький, смирный. Выслушал он приказ, вздохнул да и повез меня. Барыня наша жила в уездном городке. Городок был ветхонький, словно […]...
- Вовчок Марко Саша I Я ее давно-давно знаю: мы из одной деревни; вместе в куклы игрывали. Уж какая она была искренняя, какая сердечная девочка, скажу вам! Как подружится с кем, полюбит – рада душу отдать; в глаза смотрит; пожелай чего-нибудь я – угадает, угодит. Мы с ней слюбились крепко. Бывало, она мне все свое отдает; и не прошу […]...
- Вовчок Марко Червонный король Как померла старая барыня, мы достались молодым господам. У покойницы две дочки были барышни. Меньшая-то смирная была. Сызмала постилась по понедельникам. Из себя уродилась невзрачная, и неловка, и неречиста, так маменька ей насоветывала и приказывала: “Ты уж, Анночка,- говаривала,- ты уж обрекись, голубчик, да постись хорошенько: авось, бог поможет милосердный, женишка какого себе и выпостишь: […]...
- Вовчок Марко Маша I Не родись ты пригож, а родись счастлив, говорят, и правду говорять истинную! Меня в молодости красавицею величали, а счастье-то мое какое! Ох, много я изведала на своем веку! Муж у меня был буйный, грозный. А вот сестра из себя невглядная была, и слабая такая, хилая, худенькая, да талан ей бог послал: муж в ней […]...
- Вовчок Марко Катерина I Не нажить уж нам такой знахарки, как покойная Даниловна! Сколько людей за нее бога молят! Кто ее знал – благословляет, и кто только слыхал про нее – и тот благословляет. Так уж из рода в род ей почет идет. А я-то ведь взросла вместе с нею. Она была из чужой стороны к нам завезена. […]...
- Вовчок Марко Затейник I Жила-была одна почтенная семья, которая, вовсе того не ожидая и не желая, воспитывала пребеспокойного сына. Родители были почтенные, бабушка и дедушка почтенные, дяди и тетки почтенные, братья и сестры почтенные, но он ни в кого из них не уродился и, чем больше входил в лета, тем чувствительнее огорчал всех родных и знакомых. Сначала он […]...
- Вовчок Марко Максим Гримач I Не за вас се діялось, – давно колись, як панувала на Вкраїні удвозі Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною. Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручеві, чи що; то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не оплачуючи: шовки, оксамити, парчі-сутозлоті, пахучі шафрани й крами дорогії, […]...
- Вовчок Марко Невільничка (присв’ячено Б. А. М.) Давно колись, у Овручеві, коли знаєте, народивсь хлопчик Остап і, як тільки став він на свої ніжки, зараз пішов по Овручеві, подививсь усюди – та й каже: “Ге-ге! Погано жити людям у Овручі! Треба б сьому лиху запобігти!” Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра – турки, татари, – не […]...
- Вовчок Марко Козачка I Жив у нас у селі козак Хмара; багатир був! Що було в його поля, худоби, що всякого добра! Не дав йому Господь діточок купочки, уродилась дівчинка одна одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили. Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату […]...
- Вовчок Марко Чумак I Як помер наш батько, – нехай йому земля пером! – оставив нам дев’ять пар волів полових, хороших. Нас було три брати; я – найменший, хлопчиком після батька остався. Середній одруживсь і покинув чумацтво. Мати дуже просила: “Покинь, сину, чумакувати; я тепер нещаслива у світі, – хоч ти мене трохи розважатимеш.” Да таки й плохий […]...
- Максим Гримач (скорочено) – Вовчок Марко Давно це було, коли панували в Україні Польща і Московщина. Застави між державами хоч і стояли, та не густо, – спритні люди часто перевозили дніпром усякий крам, не сплачуючи мита. Навпроти Черкас над дніпром стояв хутір Максима Гримача. Чоловік він був дуже багатий і на вроду хороший, ще й веселий. Люди його любили, бо будь-кого […]...
- ЗНО – Марко Вовчок Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) – українська письменниця, твори якої мали антикріпосницьке спрямування. Її вважають основоположницею дитячої української прози. Марко Вовчок зміцнила основи української соціально-побутової прози. Вагоме місце у творчості посідають дві книги “Народних оповідань” (віддруковані за сприянням П. Куліша), соціальна повість “Інститутка”, твори для дітей. Особливості творчості: – збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання, […]...
- Марко Вовчок – Максим Гримач (СКОРОЧЕНО) Марко Вовчок Максим Гримач (СКОРОЧЕНО) Давно це було, коли панували в Україні Польща і Московщина. Застави між державами хоч і стояли, та не густо, – спритні люди часто перевозили Дніпром усякий крам, не сплачуючи мита. Навпроти Черкас над Дніпром стояв хутір Максима Гримача. Чоловік він був дуже багатий і на вроду хороший, ще й веселий. […]...
- Вовчок Марко Путешествие во внутрь страны Amicus Plato, sed magis amica veritas 1. I ОТ ПЕТЕРБУРГА ДО МОСКВЫ День жаркий, ветреный, удушливый. Повсюду пыль столбом. В вокзале Николаевской железной дороги шум и суета. По платформе бегают, словно на пожаре, роняют дорожные мешки, зонтики, пледы, перчатки, рассыпают запасенную в дорогу провизию. Два кренделька и печеное яйцо катятся к лаковым блестящим ботинкам какого-то […]...
- Вовчок Марко Три долі I У слободі я родилась – П’ятигір. Там, недалечке од нас, – може, коли Слободянські сторони доводилось переїздить, то чували, – стара жона викопала печери у крейдяній горі? Тридцять чи сорок літ копала, – такі великі викопала, господи! Було, ми ходимо малими по печерах тих, – запалимо віти соснові та й ходимо; а хід узенький […]...
- Вовчок Марко Ледащиця I Пані наша була не перволіток та й не яка стара; а з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. Вбиралася шпетненько – шнурочок до шнурочка, гапличок до гапличка. Ходить, було, як намальована. І в кімнатах у нас було гарно: вичищено, вилощено, покрашено, – і кріслечко, і столичок, усе як слід, по-панськіи. Було, пані кам’яних […]...
- Вовчок Марко Сестра I Мати вмерла – я ще малесенькою була, добре й не запам’ятаю. Тільки мені наче сниться, що хитав мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько. Як поховали паніматку, батько не хотів удруге оженитись. Не буде вже над мою першу милу, – було, каже. – Коли господь її прийняв, нехай уже діточки господарюють!” Батько […]...
- Вовчок Марко Інститутка Т. Г. Шевченку I Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся. Було, мене й б’ють (бодай не згадувать!) – не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи – і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, – то так і моє […]...
- Вовчок Марко Свекруха I Жила колись у нашому селі вдова Орлиха. Я ще була невелика дівчинка, не дуже-то що пам’ятаю, а чула се од покійної матері – нехай царствує! Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин. Мигається мені та Орлиха, мов у тумані, – висока, у червоному очіпку, все чорні брови здвигає. Чоловік її давно помер; старшого […]...
- Вовчок Марко Два сини М. О. Максимовичу I Чоловік умер, двоє діток мені покинув, два сини. Треба мені заробляти, треба своїх діток годувати. Не справлюсь сама. Те продала, те продала – усе попродала. Важко нам, убогим, своє добро збувати, що воно в нас кров’ю обкипіло! Збула. Клопочуся, бідкаюся – з ночі до ночі. Ніколи раразд і діточками втішатись. А […]...
- Вовчок Марко Не до пари I Як не живи, а лихо не мине. Так уже нам Бог дав, така вже доля наша… Була в мене небога; при мені вона й зросла, бо сиротою зосталася змалечку. Я й батька, і матір її поховала й оплакала; я й її розуму навчала і добра її гляділа. У неї була й хата славна, і […]...
- Вовчок Марко Кармелюк I Хто бував на Україні? Хто зна Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садках, і весною… весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть і усі соловейки защебечуть. Скільки соловейків тоді щебече – і злічити, […]...
- Вовчок Марко Горпина I Старий Якименко оженив сина та таку-то вже невісточку собі взяв, що й не сказати! Білолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик; і в хаті й на дворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий. Аби на світ благословилось, уже вона й прокинулась, як рання пташка, і клопочеться, […]...
- Марко Вовчок (1833-1907) Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлюбі – Маркович, у другому – Лобач-Жученко; літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у дворянській сім’ї. Навчалась у приватному пансіоні в Харкові, жила в Орлі у своєї тітки як вихователька її дітей. Узявши шлюб з українським фольклористом та етнографом О. Марковичем, […]...
- Вовчок Марко Отець Андрій І “Ох, Боже мій, Боже, що та любов зможе!” – як то в пісні співають. У нашому селі був чоловік, Петро Самійленко. Він мені й родич далекий. Чоловік був дуже добрий, до своїх щирий, зроду-віку нікого не скривдив. А веселий був! Як коли в празник зберуться люди до його хати, почне він точить: як жид […]...
- Вовчок Марко Як Хапко солоду відрікся Коли вже ви так просите, то нехай воно буде по-вашому – розкажу вам, як Хапко солоду відрікся. Чому не розказать. Тільки умова така: не вередувати і не перебендювати. Не знаю, як хто, а я не люблю, як беруть мене на решето та починають сіяти та пересіювати на всі боки: “А се, дядьку, щось не припада, […]...
- ПЛАН – П. КУЛІШ, МАРКО ВОВЧОК 9 КЛАС УКPAЇHCЬKA ЛІТЕРАТУРА ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ П. КУЛІШ, МАРКО ВОВЧОК ПЛАН Герої оповідання Марка Вовчка “Максим Тримач” – справжні романтичні натури I. Який він, романтичний герой? (Коли ми говоримо “романтичний”, то маємо на увазі “небуденний, такий, що торкнувся якихось потаємних куточків нашої душі”. Коли ж романтичним є герой літературного твору, то він обов’язково якийсь […]...
- МАКСИМ ТРИМАЧ – МАРКО ВОВЧОК УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу Діяльність “Руської трійці” І Не за вас се діялось, – давно колись, як панувала на Вкраїні удвійзі Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною. Застави хоть стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як тепер по Збручеві, чи що; то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не оплачуючи: […]...
- Марко Вовчок – Максим Гримач Оповідання написане в романтичному дусі на мотив соціальної нерівності, що стоїть на перешкоді закоханих і призводить до трагічних наслідків. У гордої Катрі почуття – на першому місці, вона не хоче йти заміж аби за кого. Батько дотримується усталених поглядів і звичаїв – віддавати дочку за рівного, а Семен – кріпак, підневільна людина. Потім розуміє свою […]...
- Вовчок Марко Дев’ять братів і десята сестриця Галя I Жила собі удова коло Києва, на Подолі, та не мала щастя-долі: було гірке її життя. Терпіла вона превелику нужду та вбожество. Жила удова коло бучного міста, де бучнії будинки громоздилися, де сяяли та виблискували церкви золотохресті, де люди з ранку та до вечора ворушилися й копошилися, а такого вбожества безпомошною, яке удова собі мала, […]...
- Марко Вовчок – Максим Гримач (АНАЛІЗ) Аналіз твору Марка Вовчка “Максим Гримач” 1857 р. Літературний рід: епос. Жанр : родинно-побутове оповідання. Тема : зображення життя вільних селян у закріпаченій Україні середини XIX ст. Головна ідея : обстоювання не спотвореного майновими розрахунками родинного щастя. Головні герої : заможний козак Максим Гримач, Катря – старша дочка, Тетяна – молодша; Семен, кріпак, коханий Катрі. […]...
- Марко Вовчок. “Максим Гримач” – короткий опис, художня характеристика твору Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) – українська письменниця, твори якої мали антикріпосницьке спрямування. Її вважають основоположницею дитячої української прози. Марко Вовчок зміцнила основи української соціально-побутової прози. Вагоме місце у творчості посідають дві книги “Народних оповідань” (віддруковані за сприянням П. Куліша), соціальна повість “Інститутка”, твори для дітей. Особливості творчості: – збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання, […]...
- Скорочено МАКСИМ ТРИМАЧ – МАРКО ВОВЧОК (Стислий виклад) І Це було давно, коли ще панувала на Вкраїні удвійзі Польща і Московщина. Проти Черкас, нижче Домонтова, сидів хутором над Дніпром Максим Тримач. Такий собі багатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах. І гарний був: повновидий, чорнобровий, чорноусий. А веселий, а жартівливий! Дуже його любили. – От, – каже, було, […]...
- МАРКО ВОВЧОК. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ. “МАКСИМ ТРИМАЧ”. РОМАНТИЧНІСТЬ ТВОРУ, ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО СЮЖЕТУ, ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ Тема. МАРКО ВОВЧОК. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ. “МАКСИМ ТРИМАЧ”. РОМАНТИЧНІСТЬ ТВОРУ, ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО СЮЖЕТУ, ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ 1. Події у творі відбуваються… А Напередодні Першої світової війни. Б Під час революції 1918 року. В Наприкінці XVII – початку XVIII ст. Г Коли на Україні панувала Польща і Московщина. 2. Неподалік від якого міста жив Максим Тримач? А Києва. […]...
- МАРКО ВОВЧОК 6-9 класи ЛІТЕРАТУРА НАПРИКІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XIX ст. МАРКО ВОВЧОК (1833 – 1907) Справжнє ім’я – Марія Олександрівна Вілінська. Народилася в с. Єкатерининському, що в Орловській губернії (нині с. Козаки Липецької області, Російська Федерація), у дворянській родині, померла в Кабардино-Балкарії – у м. Нальчику. Письменниця. Найвідоміші твори: повість “Інститутка”, збірка “Народні оповідання” (оповідання […]...
- Вовчок Марко – Біографія Народилася Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) 10 (22) грудня 1833р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів, зокрема батьків д. І. Писарєва (пізніше – видатного критика й близького друга письменниці). В салоні […]...
- Марко Вовчок – Горпина В оповіданні “Горпина” письменниця створила типовий образ пана-ліберала. Та Марко Вовчок довела, що навіть ліберали можуть бути ворогами українського народу. Головна героїня оповідання – Горпина. Вона була “білолицю, гарною й веселою, а прудкою, як зайчик: і в хаті, й надворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж чують гучно її голосок дзвенячий”. У Горпини […]...
- Інститутка – Марко Вовчок Марко Вовчок (1833-1907 pp.) “Інститутка” Уперше найвидатніший твір Марка Вовчка – соціальна повість “Інститутка” – був надрукований російською мовою в перекладі І. С. Тургенева у 1860 р. на сторінках журналу “Отечественные записки”. Українською мовою повість вийшла в журналі “Основа” в 1862 р. з посвятою Т. Г. Шевченку. Марко Вовчок працювала над повістю протягом 1859-1861 pp.: […]...
- Марко Вовчок – Два сини В оповіданні Два сини Марко Вовчок правдиво змалювала солдатчину, що була важкою карою для селянства. Мати-вдова двох синів Андрійка та Василя. Коли сини дійшли віку, їх забрали в солдати. Андрій десь загинув, а Василь, з підірваним солдатчиною здоров’ям, повернувся до матері. помирати. Після смерті Василя стара мати доживає віку в самотині. Живу. дивлюсь, як хата […]...
- СОСНА – МАРКО ВОВЧОК Літературне читання 4 клас – О. В. Науменко – Генеза 2015 КРАСА СВІТУ В ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ ЛІРИКА Пейзажна лірика МАРКО ВОВЧОК Справжнє ім’я Марка Вовчка (1833-1907) – Марія Олександрівна Вілінська. Народилася письменниця в Орловській губернії. Навчалася в жіночому пансіонаті в Харкові. Після одруження разом із чоловіком виїхала в Україну, займалася фольклористикою, вивчила українську мову, звичаї […]...