Аналіз поеми Пушкіна “”Моцарт і Сальєрі”
Найбільш проста відповідь полягає в тім, що Пушкін ніколи не деталізує в ремарці дій і вчинків своїх персонажів. Дійсно, більшість ремарок у межах драматичного циклу винятково лаконічні, а в тих випадках, коли поводження персонажа зафіксоване в чьих-нибудь словах, ремарки й зовсім відсутні. “Співає”, “встає”, “стукають” – от характернейшие приклади
Однак на тлі правила вимальовуються досить характерні виключення, і в кожній із чотирьох драм легко помітити одну-дві ремарки, у яких є подробиці й пояснення (“Їде віз, наповнена
Статуї Командора досить було б просто кивнути головою, і подальше “на знак згоди” у пушкінській поетиці ремарок здається надмірністю. Зате “поспішність” Альбера, з якої він піднімає рукавичку, кинуту батьком, є миттєвий і блискучий
Укажемо ще на одне умовчання у ремарці, що належить до того ж типу. У розв’язці “Кам’яного гостя” читаємо: “Входить статуя Командора. Дона Ганна падає”.
Що значить падіння Ганни? Чи впала вона намертво – цього слова саме не вистачає для ясності – або ж це повторна непритомність, що вже приключилася з нею незадовго перед розв’язкою, після того як Дон Гуан назвав своє теперішнє ім’я? Смерть або непритомність Дони Ганни приводять до зовсім різних тлумачень як приходу Командора, так і всієї драми в цілому. Однак сам Пушкін залишає епізод непроясненим.
В одній з колишніх робіт нами була зроблена спроба витлумачити цю ремарку, розташовуючи три “падіння” героїнь “Кам’яного гостя” у порядку зростаючого значення. Під час дуелі Дон Гуана з Дон Карлосом “Лаура кидається на постелю”, потім Дону Ганна падає у вищезгадану непритомність і, виходить, що випливає раз падає намертво. Якщо допустити тут, що Пушкін застосував тип градації, називаний “клімаксом”, то “Кам’яний гість” закінчується загибеллю героя й героїні.
Ці міркування можна підкріпити словами Командора: “Кинь неї, усе кінчено…” (тобто: залиш неї; вона вмерла). Але їх можна зрозуміти й по-іншому: залиш неї, у цій ситуації вже ніщо не має значення, усе з тобою кінчене. Так що не допомагають і хитрування інтерпретації. Інтуїтивно схоплюється величезна інформація, але дискурсивно сформулювати її не можна: утворяться як би “чорні діри” змісту, у яких вона спресовується
Т же саме ставиться й до ремарки “Кидає отрута в склянку Моцарта”, причому ми говоримо не стільки про значеннєвий, скільки, у першу чергу, про собитийной невизначеності. Саме тому ми й одержуємо право говорити про можливості відкритого отруєння, демонстративного кидання отрути в склянку прямо на очах Моцарта. Природно, що у випадку невизначеності не можна залучити ніяких конкретних доказів на користь прийнятої нами версії, але зате можна вивести з її іншу картину подій і, отже, інші ідеї.
Найважливішим аргументом на користь нової гіпотези є неймовірне розширення, збагачення й відновлення змісту драми Пушкіна. При цьому інтерпретація з відкритим отруєнням не здійснює ніякої дослідницької сваволі, але зовсім вільно вписується в пушкінський текст, внутрішньо перебудовуючи й переакцентуючи його й у той же час залишаючи його таким же, якщо не більш психологічно достовірним. Тепер сцена отруєння Моцарта перестає бути замаскованою й зрадницькою розправою з беззахисною, довірливою людиною, перетворюючись у найгостріший і ризикований психологічний двобій, у якому герої, одержимі демонічним натхненням, кидають зухвалий виклик один одному й долі. Тут дуже важливо, що обоє друга-ворога вступають у боротьбу на рівних підставах, чим заодно виконується й закон драматургічної сценічності, що припускає відверте схлестивание двох воль, відкриту трагічну гру, характерну для всіх чотирьох п’єс циклу.
Чи не відбувається в нас у традиційній версії мимовільної екстраполяції більше пізньої манери зображення глибокого підтексту, що будується від побутового рівня?
У новій версії Сальери уже не виглядає тільки розумовим доктринером, холодним і розважливим логіком, як його нерідко представляють. Звичайно, у ньому скільки завгодно раціоналізму, але не випадково ще Адріанові Піотровському в постановці більш ніж сорокалітньої давнини не вистачало в Сальери “натхнення, порию як би демонічного. Для більшості сучасних дослідників пристрасність Сальери самоочевидна.
Так, О. Фельдман, говорячи про Моцарте, Сальери й взагалі про весь цикл, відзначає “поводження героїв, охоплених полум’ям страстей, у яких усвідомлене невіддільно від беззвітного”. Зрозуміло, це ставиться й до Моцарту, яким би простодушним і ребячливим він не здавався. Його демонічне “походження” відзначав ще Гете, і цілком можливо, що цей аспект був для Пушкіна не таким вуж несподіваним (28).
У той же час демонізм обох героїв зовсім не робить їх схожими. Будь-яка загальна риса лише більше висвечивает їхня несхожість і несумісність
У Сальери відчуємо явний зазор між грузлими й ретельними побудовами й буйним клекотанням страстей, які того й дивися підірвуть (та й зрештою підривають) його розумове спорудження. Моцарт, навпроти, живе без усякого внутрішнього зазору; його органічне існування навіть у момент найгострішої кризи виявляється вільно, легко й примхливо. Г. А. Гуковский, опираючись на думку Б. Я. Бухштаба, протиставляє Сальери й Моцарта як художників класицизму й романтизму.
На його думку, в “Моцарте й Сальери” мова йде не стільки про психологічний конфлікт, скільки “про трагічне зіткнення двох эстетических типів, двох художніх культур, за яких коштують дві системи культури взагалі”. Все це справедливо, але за історико-культурним рівнем конфлікту драми проглядається й онтологічний метауровень, де Моцарт і Сальери співвідносяться як два духовно-творчих типи, що доповнюють один одного, що затверджують і ліквідують самих себе
У вірші “Поет” (1827) Пушкін зображує лише половину багаторазово повторюваного духовно-творчого циклу, завершуючи його з композиційних міркувань у вищій крапці. Але щирий художник не залишається назавжди “на берегах пустельних хвиль”, а знову вертається до “турбот суєтного світла”, несучи із собою досвід перебування в “широкошумних дубровах” гармонії. Творчий результат у значній мірі залежить від легкої й упевненої невимушеності, з якої переборюється опір на різних відрізках кола.
Пушкінський Моцарт такий, що ми почуваємо його природну незарозумілість у будь-який момент життя – від гри на підлозі з дитиною до запису двох-трьох музичних думок, що прийшли в голову. Його млоїть безсоння, за ним день і ніч женеться чорна людина, але навіть і в цих випадках його стан завжди безпосередньо й цілісно. Моцарту дано вільно й без напруги підніматися й опускатися по щаблях творчого процесу, не затримуючись на границі емпіричного й абсолютного мирів.
Сальери зовсім не такий. Його натхнення пробивається до творчих висот ваговито й нерівно. Відштовхуючись від емпіричної поверхні, він застряє надовго у входу в область метафізичної волі, грузнучи в тенетах власних рефлексій і перебуваючи під нескоримою силою притягання почуттєвих страстей.
Не без іронії, але цілком точно він сам зараховує себе до “чад пороху”. Надмирна позиція обманює Сальери, він зваблюється через подальші духовні перспективи, і це самообдурення харчує його гордовитість, породжуючи в ньому необачна свідомість права маніпулювати долею Моцарта. Сальери, звичайно, знає щиру ціну своєму другові. У хвилину порушення він говорить йому: “Ти, Моцарт, бог, і сам того не знаєш; Я знаю, я” (VІ, 127).
Але наодинці із собою він, переслідуючи свої мети, аналітично розчленовує аксіоматичну характеристику. З одного боку, тут, на землі, Моцарт всього-на-всього “гуляка дозвільний”, а з іншого боку – він “якийсь херувим”, що з небес “трохи заніс нам пісень райських”. Умоглядні побудови, підігріті борошнами заздрості, ведуть до переконання в несумісності Моцарта із земними художниками. Тому краще, якщо Моцарт, полетівши, не вернеться більше з миру недосяжних гармоній.
Але Моцарт не гуляка й не ангел, він один з “щасливців дозвільних”. Як щирому генієві, йому “властива воля, ненавмисність духовної дії, що не кориться ніяким упередженим приписанням”. Фактично Моцарт завжди в злагоді з абсолютними станами, настільки в ладі, що не дуже відрізняє побут від буття, і навіть у моменти суєтності вважає себе вправі не “піклуватися про потреби низького життя”.
Такого нерозрізнення й не прощає йому Сальери.
Всі тільки що сказане може служити підставою й традиційної версії отруєння, але сама можливість онтологічного порівняння героїв виникла при розгортанні нової версії, у яку, продовжуючи онтологічні мотиви, природно вписується ігровий момент. Гра й фатальний смертельний двобій – таке ототожнення в “Моцарте й Сальери” многим представляється нонсенсом, хоча в загальному плані, і зокрема стосовно до російської історії кінця XVІІІ – початку XІX в., розмивання границі між “життям” і “грою” приймається як цілком реальне явище.





Related posts:
- Сюжет і амплуа поеми Пушкіна “”Моцарт і Сальери” Найрізноманітніші амплуа, жанри й сюжети поводження людей у період, що цікавить нас, дозволяють затверджувати, що сам Пушкін був органічно включений у процес життєвої гри й що він, подібно своєму Моцарту, порию зовсім усвідомлено грав різного роду веселі, ризиковані й драматичні ситуації. Життєва гра містить у собі проектування людиною різних модусів свого існування в напрямку самоорганізації […]...
- Майстерність у побудові діалогу. По одному з добутків російської літератури XIX століття – А. С. Пушкін ‘Моцарт і Сальери” У першому ж діалозі Сальери доводить на прикладі всього свого життя, що ніколи не був заздрісником. Чому саме Моцарт так змінив характер літнього вже Сальери, допоміг пробудитися в ньому невідомому раніше почуттю заздрості? Та й заздрість пі це? Чи не ховає Сальери під цим пригожим у цьому випадку прийменником інше почуття, більше серйозне й хворобливе […]...
- Порівняльна характеристика образів Моцарта й Сальери (по трагедії А. С. Пушкіна “Моцарт і Сальери”) …Геній і лиходійство – Дві речі неспільні. А. Пушкін. Моцарт і Сальери В основу “маленької трагедії” Пушкіна про Моцарте й Сальери покладена відома Легенда про смерть знаменитого композитора від руки друга-музиканта, що заздрить його славі й таланту. Перед нами з’являються два чоловіки, чиє життя тісно пов’язана з музикою, але мети й мотиви Творчості – різні […]...
- Аналіз вірша Пушкіна “Паж, або П’ятнадцятий рік” * Що користі в ньому? Як якийсь херувим, * Він трохи заніс нам пісень райських…” По цих непрямих асоціаціях вірш і Драма притягаються друг до друга, а виходить, і мотив відкритого отруєння одержує більшу ймовірність і значимість. Глянемо, нарешті, на кульмінацію “Моцарта й Сальери” з погляду сценічності. Цілком можливо, що, ідучи від традиційної версії, ми […]...
- Герой трагедії А. С. Пушкіна “Моцарт і Сальери” Історичний прототип: італійський композитор Антонио Сальери (1750-1825), автор сорока із зайвим опер, пользовавшихся наприкінці XVIII в. великою популярністю (найвідоміша серед них – “Тарар” на лібрето П. Бомарше). Задум цієї “маленької трагедії” виник у середині 20-х років, коли навколо імені Вольфганга Амадея Моцарта (1756-1791) зложився своєрідний культ, одним із проявів якого стали сенсаційні публікації, касавшиеся життя […]...
- Моцарт великий композитор Адольф Гассе виявився провидчески прав: “Цей хлопчик затьмарив всіх”. Місто Зальцбург, де у свій час народився Моцарт, став теперішньою музичною Меккою мистецтва – сюди приїжджають доторкнутися до класичної музики, тут відкрита музична академія, проводяться фестивалі, присвячені великому Моцарту. Ім’я Моцарта завоювало мир і продовжує зачаровувати всіх, хто вперше відкриває для себе його музику Моцарт грав […]...
- Ідея “надлюдини” у трагедії А. С. Пушкіна “Моцарт і Сальери” і романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Постійні звертання до А. С. Пушкіна – одна з найважливіших особливостей усього Творчості Ф. М. Достоєвського. “Усе, що є в мене гарного, всім цим я зобов’язаний йому”, – визнавався Достоєвський. Він був першим, хто по-справжньому глибоко зрозумів творчість Пушкіна, проникнув у мир його ідей. Після мовлення Достоєвського на відкритті пам’ятника Пушкіну в Москві багато суперечок […]...
- Трагедія мистецтва в “Маленьких трагедіях” А. С. Пушкіна (На прикладі добутку “Моцарт і Сальери”) 1. Цінність моральних правил. 2. Кристальна чистота музики. 3. Геній і лиходійство…своєрідний геній. І власною величчю великий. Е. А. Баратинський “Маленькі трагедії” – один з найцікавіших періодів творчості А. С. Пушкіна Вони створювалися в Болдіно, восени 1830 року. Письменник змушений був залишитися в цьому містечку, тому що в Москві в той час панувала епідемія холери. […]...
- Твір аналіз циклу творів Пушкіна “Маленькі трагедії” У творчій спадщині Пушкіна існує цикл невеликих драматичних добутків, називаних “маленькими трагедіями”. По характері вони близькі до філософської лірики. У них також піднімаються більші загальнолюдські проблеми, пов’язані з питаннями про сенс життя, про смерть і безсмертя, про призначення мистецтва. “Маленькі трагедії” Пушкін написав в 1830 р. під час знаменитої Болдийской осіни, що виявилася одним з […]...
- Вольфганг Амадей Моцарт Та його твори Австрійський композитор. Володів феноменальним музичним слухом і пам’яттю. Виступав як клавесиніст-віртуоз, скрипаль, органіст, диригент, блискуче імпровізував. Заняття музикою почав під керівництвом батька – Л. Моцарта. Перші твори з’явилися в 1761. З 5-літнього віку з тріумфом гастролював у Німеччині, Австрії, Франції, Великобританії, Швейцарії, Італії. У 1765 у Лондоні виконані його 1-і симфонії. У 1770 Моцарт якийсь […]...
- Аналіз поеми Пушкіна “Руслан і Людмила” Насолодам молодого життя Пушкін віддавався таким же захватом, як віддавався літературі, як віддавався високим ідеям і вільним думкам. Цікаво, що за весь 1818 р. він майже зовсім не пише листів, та й віршів пише не так багато. Йому явно не до них. Він весь у крутінні, у забавах і спокусах великого міста. 27 жовтня 1819 […]...
- Аналіз поеми Пушкіна “Камінний гість” Серед п’єс болдинского циклу “Кам’яний гість” представляє особливу складність для тлумачення. Драма не була обійдена увагою дослідників, а кожне нове прочитання не тільки описує сенс, але самим описом щось додає до нього. Крім того, тлумачення “Кам’яного гостя” ускладнюються широким фоном інших художніх втілень “вічного” образу Дон Жуана. Нарешті, пушкінська версія являє собою найвищу ступінь поетичності. […]...
- Аналіз поеми Руслан і Людмила Пушкіна А. С О. С. Пушкін працював над поемою “Руслан і Людмила” три роки, і в 1820 році вона була закінчена. Добуток являє собою як би з’єднання старовини, російської історії згодом А. З. Пушкіна. Дійсно, тут багато історичних елементів, наприклад опис бенкету в князя Володимира. “Там російський дух, там Руссю пахне”, – говорить автор. Багато билинних мотивів і […]...
- “Якби увесь світ міг почувати силу гармонії.” (Моцарт) Вольфганг Амадей Іоанн Хризостом Теофіль Моцарт народився в Австрії, у місті Зальцбург на березі річки Залках. У XVІІІ столітті місто вважалося центром музичного життя. Маленький Моцарт рано познайомився з музикою, що звучала в резиденції архієпископа, з домашніми концертами в заможних городян і зі світом народної музики. Батько Вольфганга, Леопольд Моцарт, був одним з найбільш освітчених […]...
- Аналіз поеми Пушкіна “Будиночок у Коломне” Поема “Будиночок у Коломне” при житті Пушкіна було надруковано двічі: в альманасі “Новосілля” (1833) і в складі його книги “Поеми й повести” (1835). Ставшая відомої через трохи лет після її створення, вона була розцінена як чергове й, може бути, саме очевидне свідчення “збідніння” таланта Пушкіна. В 1839 р. критик “Галатеї” визначив поему як “забавний анекдот, […]...
- Аналіз структури поеми А. С. Пушкіна “Полтава” Якщо не прийняти це міркування як побуждающего мотив для здійснення аналізу структури, то залишається одне – обійти цей гострий і неприємний момент шляхом використання евфемізмів, “реабилитирующих” Пушкіна як художника слова. Що й робиться дотепер. “Мазепа, мабуть, перший з пушкінських характерів, витриманий від початку до кінця як різко негативний, що заслуговує найсуворішого вироку, у ньому немає […]...
- Структурний аналіз поеми Пушкіна “Мідний вершник” …Всі прапори в гості будуть до нас, И забенкетуємо на просторі. Пройшло сто років, і велика мрія Петра здійснилася: …юний град, Полнощных країн врода й диво, З тьми лісів, із драговини блат Піднісся пишно, гордовито… Пушкін вимовляє захоплений гімн утвору Петра, зізнається в любові до “юного граду”, перед блиском якого “померкла стара Москва”. Однак відношення […]...
- Аналіз поеми А. С. Пушкіна “Цигани&;amp;#039 Пушкін на власному досвіді испробовал можливість повернення людини в природу. Будучи в Кишиневі, він кілька тижнів провів у циганському таборі. В “Циганах” Пушкін засудив цю примху як слабість, як самовдоволення й егоїзм. Алеко, що затверджує волю для себе серед недоторканих цивілізацією “природних” людей у циганському таборі, не терпить ніяких обмежень цієї волі й тим самим […]...
- Короткий аналіз поеми Пушкіна “Цигани” В “Циганах” (як трохи раніше й в “Кавказькому бранці”) використовується сюжет, що одержав широку популярність із часів французького письменника й мислителя Жан Жака Руссо. Алеко, розчарований цивілізованим “міським” суспільством, попадає в екзотичний для читача циганський табір, у новий для себе мир “природних” людей – простих, вільних, близьких до природи, позбавлених забобонів, без якої б те […]...
- Короткий аналіз поеми Пушкіна “Мідний вершник” * “Красуйся, град Петров, стій * Неколебимо, як Росія…” Однак образ Петра в “Мідному вершнику” (на відміну від поеми “Полтава”) даний у діалектичному протиріччі. Він “кумир”, “державец напівмиру”, але він же й “бовдур”, що “вуздою залізної Росію підняв дибки”. Так виправдується бунт Євгенія, що відстоює своє право на існування, на людське щастя. Ще Валерій Брюсов […]...