CТАРОСЛОВ’ЯНІЗМИ
Cтарослов’янізмами називаються слова, запозичені зі старослов’янської мови, що є найдавнішою формою слов’янського книжного мовлення, запровадженого в IX столітті Кирилом та Мефодієм з метою зробити зрозумілими всім слов’янам переклади текстів грецьких книг. Цю мову називають іще давньоболгарською, тому що в основу її був покладений солунський діалект болгарської мови. А оскільки розроблялася вона з метою перекладу книг релігійного змісту, її ще називають церковнослов’янською, а слова, запозичені з неї, – церковнослов’янізмами
1. Фонетичні ознаки:
А) Неповноголосні звукосполучення Ра, ла, ре на місці українських Оро, оло, еле: град, глава, злато, древо.
Б) Звукосполучення Ра – на початку слова на місці українського Ро-: раб.
В) Звукосполучення Жд на місці українського Ж: вождь, нужда.
Г) Літера Щ замість української Ч: священик, плащ.
Г) Літери Є, ю на початку слів замість українських О, у. єдиний, юний, юродивий, юдоль.
2. Словотворчі ознаки:
А) Суфікси іменників – знь, – тель, – ство, – иня
Б) Суфікси – ащ, – ущ, – м (ий) дієприкметникового походження: трудящий, грядущий, відомий, неопалимий.
В) Префікси Воз-, пре-, пред-, со-: воскреснути, возвістити, премудрий, предтеча, согрішити.
Г) Компоненти складних слів Благо-, бого-, добро-, зло-, град-: благодать, богослов, добродушний, злочин.
3. На старослов’янське походження слова може вказувати його церковно-релігійна семантика: святий, пророк, суєта, творець, гріх, господь.
В лексичному складі слов’янських мов старослов’янізми посідають особливе становище, з одного боку, спів-відносячись за певними ознаками з архаїзмами та варваризмами, але з іншого боку, не збігаючись з ними цілком. З архаїзмами церковнослов’янізми споріднює те, що значна частина їх застаріла й перейшла до пасивного лексичного запасу мови, отримавши синонімічні відповідники з активно діючої лексики. Проте, на відміну від архаїзмів, далеко не всі церковнослов’янізми застаріли чи сприймаються такими. “Архаїзмами, – пише Б. Томашевський, – називаються лише ті слова, в яких особливо відчувається належність до минулого. Архаїзмами є слова, які відмирають, виходять з ужитку, тоді як про слов’янізми в цілому цього не можна сказати.
Церковнослов’янізмами називаються слова, запозичені з церковнослов’янської мови, при цьому такі, походження яких усвідомлюється мовцем. В будь-якому випадку, це слова, які мають у літературній мові… синонім”. Не можуть бути ототожненими церковнослов’янізми з варваризмами, хоча формально ті й інші належать до слів іншомовного походження. Якщо варваризм сприймається як чужомовне вкраплення в національну мову, то слов’янізм не викликає враження чужомовної стихії, насамперед тому, що слов’янізми були й залишаються більш-менш зрозумілими всім носіям слов’янських мов. “Взаємодія між давньоруською та церковнослов’янською мовами, – писав Л. Якубинський, – полегшувалася тим, що церковнослов’янська мова, хоча й була мовою чужоземною, завезеною в Київську державу ззовні, але разом з тим була мовою, спорідненою з давньоруською, схожою на неї. Вона була, таким чином, мовою чужою, але не зовсім чужою.
З цієї причини в давньоруську мову проникали не лише окремі церковнослов’янські слова, але й граматичні форми… Зрозуміло, що з найдавніших часів ряд церковнослов’янських слів потрапляв у розмову освічених людей; тут ці слова переставали бути церковнослов’янськими, піддавались обрусінню”. Міра проникнення та активного функціонування старослов’янізмів у східнослов’янських мовах була, проте, неоднаковою. Найбільш уживаними слов’янізми були в російській літературній мові, тоді як на українську мову, в якій з ними успішно конкурували діалектно-просторічні елементи та полонізми, вони справили менш відчутний вплив.
У літературі XVIII – XIX століть старослов’янізми найчастіше використовувалися з метою надання мові урочистого, піднесеного звучання, яке старослов’янізмам забезпечувало, з одного боку, їхнє церковне, а отже, “високе” в емоційному і смисловому відношенні забарвлення, з іншого боку – архаїзованість їхнього звучання, яка створювала більш-менш різкий контраст між ними та їхніми відповідниками в побутовому мовленні. В. Тредіаковський писав з цього приводу:
Пусть вникнет он в язык славенский наш степенный,
Не голос чтится там, но сладостнейший глас; Читают око все, хоть говорят все глаз; Не лоб там, но чело; не щеки, но ланиты; Не губы и не рот, уста там багряниты; Не нынь там и не вал, но ныне и волна; Священна книга вся сих нежностей полна.
А. Кантемір у трактаті з віршознавства (1742 р.) писав: “Наш язык изрядно от славенского занимает отменные слова, чтобы отдалиться в стихотворстве от обыкновенного простого слога и укрепить тем стихи свои”. Наводимо приклад вживання старослов’янізмів з метою надання мові урочистого, піднесеного звучання:
Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, мати, возлагаю.
(Т. Шевченко)
У художньому творі старослов’янізми можуть використовуватись із протилежною метою – створення комічного ефекту. В українській літературі одним з перших до старослов’янізмів у цій їх функції звернувся І. Котляревський: “Що ти тут, старосто мій, – теє-то, як його – розгла-гольствуєш з пришельцем?” (типовий зразок мови чиновника Возного з п’єси “Наталка Полтавка”). Поряд із церковнослов’янізмами інколи виділяють так звані Біблеїзми: “Особливою стилістичною категорією є церковнослов’янізми в текстах, що імітують стиль Біблії. В цій функції вони називаються Біблеїзмами.
При зверненні до Біблії, яка відома переважно в церковнослов’янському перекладі, в поезії використовувалися церковнослов’янізми. Лексика в таких творах звичайно збігається з передачею певних біблійних образів, особливо тих образних виразів східного походження, які відрізнялися від образної системи європейської поезії. Характерною формою поезії, насиченої біблеїзмами, були так звані “оди духовні”, які представляли собою переробку псалмів”. Наприклад:
Благословен господь мой Бог, Мою десницу укрепивый И персты в брани научивый Сотреть врагов взнесенный рог… …Вещает ложь язык врагов, Десница их сильна враждою, Уста обильны суетою; Скрывают в сердце злобный ков. Но я, о Боже, возглашу Тебе песнь нову повсечасно; Я в десять струн тебе согласно Псалмы и песни приношу.
(М. Ломоносов, “Преложение псалма 143”)
Біблеїзми досить часто трапляються у віршах Т. Шевченка, пов’язаних тією чи іншою мірою з біблійною тематикою або образами:
Трудящим людям, всеблагий,
На їх окраденій землі
Свою ти силу ниспошли.
А чистих серцем? Коло їх Постав ти ангели свої, Щоб чистоту їх соблюли.
Злоначинающих спини,
У пута кутії не куй,
В склепи глибокі не муруй.
А доброзиждущим рукам І покажи, і поможи, Святую силу ниспошли.
А всім нам вкупі на землі Єдиьомисліє подай І братолюбіє пошли.
(Т. Шевченко, “Молитва”)
Related posts:
- Етимологія Етимологія (грецьк. etymologia, від etymon – справжнє значення слова і logos – слово, вчення) – встановлення походження слова; науково-дослідна процедура розкриття походження й історії розвитку звукової форми та значення слова чи морфеми, а також результат цієї процедури; розділ історичного мовознавства, предметом вивчення якого є лексика з метою виявлення первісної будови та давніх значень слів однієї […]...
- Старослов’янізми РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 6. ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ 6.2.Художньо-мовленнєва організація літературного твору 6.2.2.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення 6.2.2.5. Старослов’янізми Старослов’янізмами називаються слова, запозичені зі старослов’янської мови, що є найдавнішою формою слов’янського книжного мовлення, запровадженого в IX столітті Кирилом та Мефодієм з метою зробити зрозумілими всім слов’янам переклади текстів грецьких книг. Цю мову називають іще давньоболгарською, […]...
- Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 6. ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ 6.2.Художньо-мовленнєва організація літературного твору 6.2.2.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення Засобами лексико-синонімічного увиразнення є слова та форми слів у лексичному запасі національної мови, що відступають від узвичаєної норми слововживання та словопозначення, наприклад: хмариночка, замість – хмара, злото – замість золото; іроплан – замість літак; пика – замість обличчя […]...
- Написання слів іншомовного походження Складності у написанні слів іншомовного походження виникають при написанні деяких голосних, вживанні апострофа та м’якого знаку, подвоєнні приголосних. Написання голосного и в словах іншомовного походження: 1) після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш та р перед іншими приголосними крім й: дизель, ширма, риф, режим, стимул; 2) у географічних назвах на – ида, – […]...
- ЖАРГОНІЗМИ Жаргонізмами (франц. jargon, від галло-романського gargone – базікання) називаються слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми – це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові і, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери […]...
- Іншомовні слова (твір на лінгвістичну тему) Ми живемо в світі, який сформувався за багатовікову історію розвитку народів різних країн, культур, мов. Ми не можемо жити, не спілкуючись з іншими людьми. Кожний народ використовує те, що придумали інші. Якшо уважніше придивитись до слів, які ми вживаємо щодня, то виявиться, що багато з них прийшли до нас з інших мов, тобто мають іншомовне […]...
- ПРОСТОРІЧНІ СЛОВА Просторічними називаються слова та форми мовлення, вживання яких, за висловом Б. Томашевського, “не рекомендується літературними нормами, але які фактично у вільному, інтимному, непублічному мовленні охоче вживаються”. Наприклад: Двера, звиняйте, урем’я, жисть і т. д. До просторічних, таким чином, найчастіше відносять спотворені слова, які засвідчують низький рівень мовленнєвої культури – фактичний або ж умовний, тобто уживаний […]...
- Лексика Лексика (грецьк. lexikos – словесний, словниковий) – сукупність слів мови, її словниковий склад. Термін використовується і стосовно окремих пластів словникового складу (побутова Л., поетична Л. і та ін.), і для позначення всіх слів, властивих якому-небудь художньому творові (Л. “Слова про Ігорів похід”) чи вжитих тим чи іншим письменником (Л. Т. Шевченка). За походженням слова поділяються […]...
- Фонема Фонема (грецьк. phonema – звук, голос) – найменша неподільна звукова одиниця мови, що поєднує в собі різні диференціальні ознаки і служить для побудови та розрізнення морфем і слів. У мовленні реалізується у звуках, що називаються алофонами, або варіантами. Уперше термін “Ф.” використав французький мовознавець А. Дуфрі – Держене в 1873 у значенні “мовний звук”. Згодом […]...
- СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ УВИРАЗНЕННЯ Синтаксичні засоби увиразнення мовлення складає група так званих Стилістичних фігур мовлення, тобто своєрідних відмітних форм синтаксичного впорядкування фрази: “стилістичні фігури – це особливі побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для образного вираження думок і почувань людини”. Термін “фігура” (лат. figura – обрис, зовнішній вигляд) уперше з’явився в античній риториці, куди […]...
- Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури) РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 6. ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ 6.2.Художньо-мовленнєва організація літературного твору 6.2.4. Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури) Синтаксичні засоби увиразнення мовлення складає група так званих стилістичних фігур мовлення, тобто своєрідних відмітних форм синтаксичного впорядкування фрази: “стилістичні фігури – це особливі побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для […]...
- Поетичний синтаксис ІНВЕРСІЯ (від. лат. inversio – перестановка) – одна з фігур поетичної мови, порушення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. Наприклад: “Врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти” (П. Тичина). Підмет фашисти поставлено в кінець речення, щоб підкреслити злочинність їхніх дій. ТАВТОЛОГІЯ (від гр. tauto – те саме, logos – слово) […]...
- Поетичний синтаксис – ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Поетичний синтаксис ІНВЕРСІЯ (від. лат. inversio – перестановка) – одна з фігур поетичної мови, порушення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. Наприклад: “Врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти” (П. Тичина). Підмет фашисти поставлено в кінець речення, щоб підкреслити злочинність їхніх дій. ТАВТОЛОГІЯ (від гр. tauto – те […]...
- Поетичний синтаксис в українській літературі Одиницею мови в синтаксисі є речення. Існують головні засоби синтаксичної організації мови, що надають їй емоційної виразності: граматичне оформлення речень; порядок слів у реченні; оформлення інтонації речень. Їх прийнято називати Фігурами: Інверсія (лат. “перестановка”) – це незвичайний порядок слів у реченні, необхідний для підкреслення слова або слів, на які падає логічний наголос; Анафора (тр. “віднесення […]...
- Теорія наслідування, або Мімезис Теорія наслідування, або Мімезис (грецьк. mimesis – наслідування) – естетична теорія, яка пояснює походження і сутність, мистецтва наслідуванням людиною природи. Ще Аристотель у “Поетиці” писав, що людині від народження властиве наслідування, яке дає їй насолоду. Наслідуючи довкілля задля насолоди в розмаїтий спосіб, людина творить різні види мистецтва і три роди поезії (епос, лірику, драму). Ідею […]...
- Мнемонічні вірші Мнемонічні вірші (грецьк. mneme – пам’ять) – вірші навчально-дидактичного призначення, що створюються для розвитку пам’яті. Віддавен використовувалися в освітній практиці, коли заримовувалися певні граматичні або математичні правила, відомості з різних дисциплін: Є ще люди сонні, наче сови, А глухі до слова – це найгірш. Ти дорідної прислухайсь мови, Прокажи відмінки – це ж як вірш! […]...
- ІСТОРИЗМИ Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь і т. д. З цієї ж причини історизми інколи називають матеріальними архаїзмами. На відміну від останніх історизми не мають у сучасній мові синонімів. Історизми трапляються переважно в художніх творах історичної тематики, де вони позначають […]...
- Арго Арго (франц. argot – жаргон) – І. Соціальний різновид мови, який характеризується вузькопрофесійною або своєрідно освоєною загальновживаною лексикою, що має елементи умовності, штучності і “таємничості”. А. існує на базі загальнонародної мови, зокрема її граматики, але використовує слова з інших мов, діалектів та штучно створені; відрізняється деякими граматичними формами та окремими особливостями вимови. А. – мова […]...
- Архаїзми Архаїзми (грецьк. archaios – давній) – застарілі слова, словосполучення, граматичні чи синтаксичні форми, що вживаються в художній літературі як прийоми з різними стилістичними функціями: для якомога точнішого відтворення колориту зображуваної історичної доби, для підкреслення особливостей мови персонажів минувшини, з урочистою чи іронічною метою, для витворення семантичного синкретизму. До А. відносять історизми (частина слів, витіснена з […]...
- Екзотика Екзотика (грецьк. exotikos – чужий, іноземний) – незвичайні для мистецтва та літератури культурні явища, які на тлі традиції вражають особливими, “нетиповими” якостями. Саме такими сприймалися в Європі гаїтянські полотна П. Гогена, поетична збірка А. Кримського “Пальмове гілля” (1901) – українським читачем: Ох, арабські фоліанти! Вас несила вже читати; Бо розкинувсь сад запашний Під вікном моєї […]...
- ПОЕТИЗМИ Поетизмами називаються слова, уживані майже виключно в мові поетичних творів і дуже рідко за їхніми межами: “Мова є одність. Але пам’ятай, о, поете: як в домі, // В одності мови чіткий поділ на поверхи є. // Поверхи, отже, назвімо: є мова, щоденних взаємин, // Мова науки і є вповні відмінна від них // Мова поезії. […]...
- Твір на тему: Іменні частини мови (повідомлення на лінгвістичну тему в науковому стилі) Імена, тобто назви, мають багато частин мови. Імена предметів (це означає – їхні назви) мають іменники, наприклад: земля, вітер, Україна. Ці частини мови відповідають на питання: хто? що? залежно від того, означають вони живий чи неживий предмет. Імена ознак предметів (які вони?) мають прикметники, наприклад: рідна (яка?) країна, поривчастий (який?) вітер, веселе (яке?) свято. Імена […]...
- Епіфора Епіфора (грецьк. epiphora – перенесення, повторення) – стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз – у прозі чи драмі. Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого смислового значення Е. набуває у поєднанні з анафорою (див.: Симплока): – У тебе задовгі руки, […]...
- Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови в поезії Дмитра Павличка І все ж таки: в началі було – Слово. І все ж таки: начальний дух – Любов! Євген Маланюк Скільки прекрасних віршів присвячено нашій рідній мові! Різні за настроєністю і тональністю, за тематикою і способом її розкриття, за метою і манерою написання, вони поєднані наскрізною ідеєю любові до української мови, любові, що її випромінює кожен […]...
- Діалектизми Діалектизми (грецьк. dialektos) – слова або словосполучення у літературній мові, що не входять в її лексико-семантичну систему, а належать лише певному говорові (діалектові) загальнонаціональної мови. д. є лексичними (бульба, бараболі, крумплі – “картопля”), словотвірними (веселиця, веселівка – “райдуга”), семантичними (босий кінь – “непідкований”, жолоб – “ущелина в горах”), фразеологічними (тиць, пиць – і розвиднілося, “приший […]...
- Тавтологія Тавтологія (грецьк. tаutos – те саме і logos – слово) – спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Т. як стилістичний засіб увиразнення належить до стилістики, як спосіб організації віршованого мовлення – до віршування, як прояв мовленнєвої неохайності – до культури мовлення. Як риторична, стилістична фігура Т. спостерігається в художній […]...
- ЗНО – Народна лірика Образотворчі засоби ліричних пісень – Анафора – Однаковий початок рядків у вірші, пісні, що застосовується для підкреслення важливого за смислом слова. Антитеза – протиставлення з метою контрастного змалювання явищ (заперечення певного твердження, тези). – Епіфора – протилежна анафорі за своєю роллю в поетичному тексті. – Інверсія – порушення узвичаєного порядку слів у реченні з метою […]...
- РИТОРИЧНІ ФІГУРИ Риторичними фігурами (грец. &;#961;&;#951;&;#964;&;#959;&;#961;Ι&;#954;&;#942; – риторика, наука про ораторське мистецтво) називаються фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер. Риторичні фігури постають внаслідок порушення комунікативно-логічних норм висловлювання, оскільки ті діалогічні інтонації, які вони вносять у процес мовлення, не розраховані на реальну відповідь або практичну дію, як це має місце в “живому”, побутовому спілкуванні, […]...
- Неологізми – Засоби словотворчого увиразнення мовлення РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 6. ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ 6.2. Художньо-мовленнєва організація літературного твору 6.2.1. Засоби словотворчого увиразнення мовлення 6.2.1.1. Неологізми Неологізми (від грец. – новий і? – слово) – це новостворені слова, значення слів, словосполучення, що з’явилися в мові й ще не перейшли до розряду загальновживаних. Загальна причина появи неологізмів полягає в необхідності давати […]...
- ДІАЛЕКТИЗМИ Діалектизми (від грец. διάλεκτοζ – говір, наріччя) – це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами. Наприклад: трепета – осика, блават – волошка (південно-західні говори); конопляник – горобець, клювак – дятел (північні говори); баклажан – помідор, калачики – кукурудза (південно-східні говори). Поряд з поняттям діалекту існує […]...
- Редиф Редиф (араб. – букв.: “той, хто сидить за вершником”) – повторювання слова або кількох слів наприкінці кожного рядка в тюркомовній, арабській класичній та сучасній східній поезії, поширене, скажімо, в газелі. Застосований у першому бейті, Р. без будь-яких змін має перейти весь вірш, як в одному з творів Гафіза, перекладеному В. Мисиком: Днів, що з друзями […]...
- “Кожен звук промовляє до мене” Людська природа багата звуками, які є не тільки виразом різних почуттів і бажань, але і провідниками існуючого в природі тяжіння до ритму, краси. Співають прекрасно птиці, але і комахи видають іноді не менш красиві звуки. Однак виразність, яка властива звуковому життю відносно до людської природи, ніде не перетворює звуки в мову, що притаманне тільки людині. […]...
- Каталог Каталог (грецьк. katalogos – список) – систематичний перелік книг, картин, музейних експонатів та інших предметів, складений для полегшення їх розшуку. В бібліотечній практиці складається з метою інформування про фонди даної бібліотеки і сприяння їх використанню. Розрізняють К. алфавітний, генеральний (центральний), службовий, спеціальний, предметний, систематичний, читацький. Зведені К. охоплюють фонди кількох бібліотек з метою кооперування зусиль […]...
- Шарада Шарада (фр. charade, від Прованс, charrado – бесіда) – різновид версифікаційної гри, котрий полягає у відгадуванні закодованих слів чи виразів, сприяючи розвитку інтелекту та активізації мовного поля під незвичним, асоціативним кутом зору. Цей жанр здавен використовувався з дидактичною метою, викликав інтерес у літературі бароко, авангардизму тощо. Приклад Ш. – вірш Д. Білоуса: Одне – сніп […]...
- Консонантизм Консонантизм – система приголосних фонем певної мови. На відміну від вокальних фонем при творенні приголосних окремі органи мовлення наближаються одні до одних. Це спричинює виникнення перешкод, породжує шум. К. української літературної мови складають 32 фонеми – 22 твердих і 10 м’яких: /в/, /й/, /л/, /м/, /н/, /р/; /б/, /п/, /д/, /т/, /дз/, /ц/, /дж/, /ч/, […]...
- Аугментатив Аугментатив (лат. augmentativus, від augmentum – нарощення) – слово з побільшеним значенням (вітрище, котяра, деревисько тощо): “Я твій” – десь чують дідугани” (П. Тичина). А. утворюється за допомогою епентези (грецьк. epenthesis – вставка), тобто появи додаткового звука в складі слова, зокрема “о” (О. Різниченко: “Сокира щугоне униз, / І череп, ніби диня, репне), суфікса “єн” […]...
- Типи лінгвістичних словників. Короткі відомості про лексикографічну роботу в Україні Лексикографія – це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Залежно від призначення розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні. Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов’язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного […]...
- Історичні зміни в морфемній будові слова Зміни в словниковому складі мови, а також зміни в значенні слів спричиняють процеси, що викликають зміни у структурі слів та їх основ. Опрощення – іст. зміна у структурі слова, у наслідок якої раніше членована на морфеми основа стає нечленованою, перетворюючись на кореневий морф (жи-р, на-род, жи-в-іт, по-душ-к-а, пи-р, вік-н-о). Буває повним і неповним, при неповному […]...
- Твір на тему: “Цікавий числівник” Числівник – частина мови, що має статус самостійної. Ця частина мови може позначати кількість предметів, їх порядок або число. Числівник відповідає на питання: який? Скільки? Ця частина мови має певну класифікацію і ділиться на кількісні числівники, збірні числівники і порядкові числівники. Варто зауважити, що кількісні числівники також включають визначено-кількісні слова і невизначено-кількісні слова. І якщо […]...
- ХУДОЖНЬО-МОВЛЕННЄВА ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ Художнє мовлення у складі літературного твору виступає як зовнішня його форма, тобто як та конкретно-чуттєва словесна оболонка, в якій втілюється зміст твору, за допомогою якої відтворюються образи й події, про які йдеться у творі, та передається авторське до них ставлення. Художня своєрідність мовленнєвої організації літературного твору знаходить свій вияв у специфічному підборі або ж творенні […]...