Гримаси побуту в сатиричної прозу Маяковського
Сатиричні добутки В. Маяковський створював на всіх етапах своєї творчості. Відомо, що в ранні роки він співробітничав у журналах “Сатирикон” і “Новий сатирикон”, а у своїй автобіографії “Я сам” під датою “1928&;#8243;, тобто за два роки до смерті, написав: “Пишу поему “Погано” на противагу поемі 1927 року “Добре”. Правда, “Погано” поет так і не написав, але сатирі віддавав данину й у віршах, і в п’єсах. Її Теми, образи, спрямованість, вихідний пафос мінялися.
Розглянемо їх докладніше. У ранній поезії В. Маяковського
У поезії В. Маяковського виникає традиційний для романтичної поезії конфлікт творчої особистості, авторського “я” бунт, самітність (недарма часто вірші раннього В. Маяковського порівнюють із лермонтовскими), бажання дражнити, дратувати багатими й ситих, іншими словами, эпатировать їх. Для тодішньої поезії напрямку, до якого належав молодий автор, футуризму це було типово. Далеке обивательське середовище зображувалося сатирично.
Поет малює її як бездуховну, занурену в мир низинних інтересів, у
Так, він використовує іронію в самих назвах цілого ряду добутків, які поет позначив як “гімни”: “Гімн судді”, “Гімн ученому”, “Гімн критикові”, “Гімн обіду”. Як відомо, гімн це врочиста пісня. Гімни ж Маяковського це зла сатира.
Його герої це судді, сумовиті люди, які самі не вміють радуватися життю й заповідять це іншим, прагнуть усе регламентувати, зробити безбарвним і сумовитим. Як місце дії свого гімну поет називає Перу, але справжня адреса цілком прозора
Особливо яскравий сатиричний пафос чується в “Гімні обіду”. Герої вірша ті самі ситі, які знаходять значення символу буржуазности. У вірші виникає прийом, що у літературній науці зветься синекдоха: замість цілого називають частину.
В “Гімні обіду” замість людини діє шлунок: “Шлунок у панамі! Тебе ль заразять величчю смерті для нової ери?! Шлунку нічим боліти не можна, крім апендициту й холери!
” Своєрідним поворотним моментом у сатиричній творчості В. Маяковського стала складена їм у жовтні 1917 року частівка: “Їли ананаси, рябчиків жуй, День твій останній приходить, буржуй”. Тут ще й ранній романтичний поет, і В. Маяковський, що поставив свою творчість на службу нової влади. Ці відносини поет і нова влада складалися далеко не просто, це окрема тема, але один безсумнівно бунтар і футурист В. Маяковський щиро повірив вреволюцию.
В автобіографії він писав: “Приймати або не приймати? Такого питання для мене (і для інших москвичів-футуристів) не було. Моя революція”. Сатирична спрямованість поезії В. Маяковського міняється
По-перше, її героями стають вороги революції. Ця тема на довгі роки стала важливої для поета, вона ддала рясну їжу його творчості. У перші роки після революції це вірші, які становили “вікна РОСТУ”, тобто Росойского телеграфного агентства, що випускають) агітаційні плакати на злість дня. В. Маяковський брав участь у їхньому створенні і як поет, і як художник до багатьом віршам додавалися малюнки, вірніше, те й інше створювалося як єдине ціле в традиції народних картинок лубків, що також складалися з картинок і підписів до них.
В “Вікнах РОСТУ” В. Маяковський використовує такі сатиричні прийоми, як гротеск, гіпербола, пародія так, деякі написи створюються на мотиви відомих пісень, наприклад, “У Францію два гренадери” або відомої по шаляпинскому виконанню “Блохи”.
Персонажі їхні білі генерали, несвідомі робітники й селяни, буржуї неодмінно в циліндрі й з товстим животом. До нового життя Маяковський висуває максималістські вимоги, тому багато хто його вірші сатирично показують її пороки. Так, більшу популярність придбали сатиричні вірші В. Маяковського “Про дряни”, “Прозаседавшиеся”. Останнє створює гротексную картину того, як нові чиновники нескінченно засідають, хоча на тлі того, що ми знаємо про
(1 votes, average: 5.00 out of 5)