Іронія
Іронія (грецьк. еіrоnеіа – лукавство, глузування, удавання) – художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. В стилістиці – фігура, яку називають “антифразис”, коли висловлювання*набуває у контексті протилежного значення. І. – це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою. Осмислення І. як естетичної категорії, як ідейно-емоційної оцінки явищ дійсності сягає античності, зокрема філософії Сократа. Проте І. Сократа заперечує реальну істину і суб’єктивне уявлення її: “Я
Оригінальне розуміння І. було в Україні. Теорія І. розроблялася викладачами поетик Києво-Могилянської академії (В. Новицький, Тихін Олександрович, Йоасаф Кроковський, Стефан Яворський, Лаврентій Горка, Георгій Кониський, Феофан Прокопович, Митрофан довгалевський та ін.). У творах XVII-XVIII ст. розвивається її особлива форма – самоіронія, самонасмішка.
У творах “мандрованих дяків” автори прикидаються простаками, дурниками, говорять нібито нісенітниці, але насправді – про серйозні речі, несумісні з довколишнім світом абсурду. І.-запитання – улюблений прийом Г. Сковороди.
Романтичну І. розробили німецькі романтики (Ф. Шлегель, А. Мюллер), спрямовуючи її на літературну форму і використовуючи як засіб заперечення всього нерухомого й закостенілого. Г.-В.-Ф. Гегель вважав І. романтиків суб’єктивною грою свідомості. В Україні розвивалася концепція заперечної І. (І.
Котляревський, А. Метлинський, М. Костомаров). Особлива заслуга в. осмисленні І. в художній практиці належить Т. Шевченку. У нього вона спрямована не до суб’єкта, а до об’єкта. Насмішка не заповнює остаточно її зміст. Іроніст – це сумна людина, бо обставини буття України трагічні. Т. Шевченко створив геніальні іронічні рядки, що стали афоризмом: “Од молдаванина до фінна /На всіх язиках все мовчить, / Бо благоденствує!”.
Його І. перетворюється на засіб звинувачення антигуманних суспільних явищ, колоніальної політики царської Росії. Франкову І. можна назвати холодною, крижаною. Проте іронічний автор у творах І. Франка – не апатик, якому все байдуже.
Письменник використовує апатію як маску, засіб розвінчання потворного. Українська література XX ст. (М. Хвильовий, В. Еллан (Блакитний), Остап Вишня, М. Куліш, П. Загребельний, Є. дудар, О. Чорногуз, Ю. Андрухович) розвиває І., характерну для літератури * XIX ст., так звану “епічну іронію” (Т.
Манн). І. як “об’єктивна суб’єктивність” виявляється в романах “Левине серце”, “Гола душа” П. Загребельного; “Позичений чоловік”, “Парад планет” Є. Гуцала, “Аристократ/й Вапнярки”, “Претендент на папаху” О. Чорногуза, у творах Ю. Андруховича, Є. дударя. І. є часто єдиною формою вільного погляду на світ і героя.
Related posts:
- Іронія і гротеск у творі “Крихітка Цахес” Гротеск (химерний, незвичайний, від італ. – грот, печера) – максимально можливе перебільшення, засноване на нарочитому перетворенні дійсності за допомогою фантазії. Іронія (гр. – удавання, прихований глум). Прихована насмішка; глузування, кпини, сарказм, кепкування, глум. Стилістичний засіб, коли слову або зворотові надається протилежне значення з метою глузування. Художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. […]...
- Чим різняться гумор, іронія, сарказм? В основі комічного лежить смішне, але форми його втілення в художньому творі різні. В гуморі поєднуються “доброзичлива усмішка з дотепним її виявом, який грунтується на суперечності між уявним і сущим. Гумор не заперечує певного життєвого явища, а лише підкреслює його недосконалість, як, наприклад, у творі Остапа Вишні “Дзвонарі”: “…- Турбує вас кандидат філологічних наук Іван […]...
- Іронія і гротеск в зображенні зіткнення демонічних сил із московською дійсністю (за романом М. Булгакова “Майстер і Маргарита”) Іронія і гротеск в зображенні зіткнення демонічних сил із московською дійсністю (за романом М. Булгакова “Майстер і Маргарита”) І. Спроба визначення жанру. (Як правило, жанр твору диктує використання певних художніх засобів. Але у даному випадку важко визначити різновид роману, в якому є міф і реальність, комічне й трагічне водночас. Саме тому Булгаков використовує у різних […]...
- Г. КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО “КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА”. ІРОНІЯ І САТИРА У ПОВІСТІ Тема. Г. КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО “КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА”. ІРОНІЯ І САТИРА У ПОВІСТІ Варіант 1 1. Як звістка про сватання Забрьохи до Олени вразила пана Халявського? А Він вирішив обом помститися. Б Виявив байдужість. В Страждав і сумував. Г Звернувся по допомогу до Явдохи. 2. Прохання, з яким звернувся М. Забрьоха до Я. Зубихи, щоб вона: А Допомогла […]...
- Тема. Г. Квітка-Основ’яненко “конотопська відьма”. Іронія і сатира у повісті Варіант 1 1. Як звістка про сватання Забрьохи до Олени вразила пана Халявського? А Він вирішив обом помститися. Б Виявив байдужість. В Страждав і сумував. Г Звернувся по допомогу до Явдохи. 2. Прохання, з яким звернувся М. Забрьоха до Я. Зубихи, щоб вона: А Допомогла порахувати козаків. Б Посприяла його одруженню на Олені. В Випустила […]...
- Іронія і гротеск у творі – “МАЛЮК ЦАХЕС, НА ПРІЗВИСЬКО ЦИНОБЕР” РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ § 3. “МАЛЮК ЦАХЕС, НА ПРІЗВИСЬКО ЦИНОБЕР” – ШЕДЕВР РОМАНТИЧНОЇ КАЗКИ-НОВЕЛИ Іронія і гротеск у творі Зобразити всю складність вирішення конфлікту митця і “філістерів” автору допомагають іронія та гротеск. Іронія в казці тотальна: жоден персонаж не змальовується автором без іронії. Навіть Бальтазар, улюблений герой автора, не уникнув іронічного ставлення до себе. Авторська […]...
- Іронія і гротеск у казці-новелі Гофмана “Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер” Одним з найкращих творів Гофмана вважається казка-новела “Крихітка Цахес”. В ній розповідається про потворного злого карлика, якого пожаліла фея Рожа-Гожа і наділила магією трьох золотих волосин. Гофман широко використовує іронію в своїй казці. На початку твору він висміює запровадження освіти в князівстві Керепес, яке контролювалось поліцейським свавіллям. Під репресії підпадали феї, у яких відбирали майно, […]...
- Романтизм і іронія в “Повістях Белкина” О. С. Пушкіна Шкільний твір по добуткам О. С. Пушкіна. “Повесті покійного Івана Петровича Белкина” складаються з 5 повістей: “Постріл”, “Заметіль”, “Трунар”, “Станційний доглядач”, “Панянка-селянка”. Пушкіна взяв для повісті самі типові романтичні сюжети, які й у наш час цілком можуть повторитися. “Повесті Белкина” задумані автором як пародія на жанр романтичної літератури. Його герої споконвічно попадають у ситуації, де […]...
- Трагічна іронія про долю людства в романі “Ми” “Ми” – роман про Майбутнє, про далеке майбутнє – через тисячу років. У ньому перевіряється заможність мрії, протягом століть людської цивілізації, що супроводжувала. Тривожне відчуття виникає вже від назви книги. “Ми” – слово-гасло, слово-символ свідомості маси Письменник показує реальну суть утопії, здійсненої нібито від імені більшості й заради його блага. У категоричності “ми” звучить заборона […]...
- Іронія і сатира у поемі Некрасова “Кому на Русі жити добре” Образи захисників народних в поемі Некрасова “Кому на Русі жити добре” Селяни – беззахисні жертви поміщиків. Вони терплять багато несправедливостей, але, скаржитися їм нікому. “Високо бог, далеко цар”, – говорить Мотрону Тимофіївні старий Савелій. Цар, який тримав у своїх руках державну владу, не захисник народу. Царська влада представляється селянинові у вигляді двох страшних лих – […]...
- Схарактеризуйте образ ліричного героя раннього циклу Книги пісень Г. Гейне – Страждання юності. Авторська іронія в Ліричному інтермеццо Схарактеризуйте образ ліричного героя раннього циклу “Книги пісень” Г. Гейне – “Страждання юності”. Авторська іронія в “Ліричному інтермеццо”. Світову славу Г. Гейне принесла збірка “Книга пісень” (1827), до якої ввійшли вірші 1816-1827 рр. Вона складається з чотирьох циклів: “Страждання юності”, “Ліричне інтермецо”, “Повернення на батьківщину” та “Північне море”, окремий підрозділ в останньому циклі склали вірші […]...
- Балада прикмет (скорочено) – Війон Француа Переклад Л. Первомайського Я знаю – мухи гинуть в молоці, Я знаю добру і лиху годину, Я знаю – є співці, сліпці й скопці, Я знаю по голках сосну й ялину, Я знаю, як кохають до загину, Я знаю чорне, біле і рябе, Я знаю, як господь створив людину, Я знаю все й не знаю […]...
- Скорочено – БАЛАДА ПРИКМЕТ – ФРАНСУА ВІЙОН 7 КЛАС ФРАНСУА ВІЙОН БАЛАДА ПРИКМЕТ Я знаю – мухи гинуть в молоці, Я знаю добру і лиху годину, Я знаю – є співці, сліпці й скопці, Я знаю по голках сосну й ялину, Я знаю, як кохають до загину, Я знаю чорне, біле і рябе, Я знаю, як Господь створив людину, Я знаю все […]...
- БАЛАДА ПРИКМЕТ – ФРАНСУА ВІЙОН Я знаю – мухи гинуть в молоці, Я знаю добру і лиху годину, Я знаю – с співці, сліпці й скопці, Я знаю по голках сосну й ялину, Я знаю, як кохають до загину, Я знаю чорне, біле і рябе, Я знаю, як Господь створив людину, Я знаю все й не знаю лиш себе. Я […]...
- Стрепсіад – герой комедії Арістофана “Хмари” Стрепсіад – герой комедії Арістофана “Хмари” (423 до н. е.), багатий землевласник, що оселився в місті після шлюбу з афінської аристократкою. Він і в старості залишився грубим, жадібним і хитрим селянином, не позбавленим, однак, здорового глузду. Комедія починається скаргами старого на свого сина Фідаппіда, протринькав великий статок багато заборгував з-за своєї пристрасті до коней. Селянська […]...
- Катрен Катрен (фр. quatrain) – чотиривірш, строфа з чотирьох рядків із суміжним, перехресним чи кільцевим римуванням при розмаїтому чергуванні будь-яких клаузул. Вживається і в неповному римованому вірші (рубаї), і в неримованому. Структура К. сприяє досягненню оптимального ритмоінтонаційного, синтаксичного та смислового значення: Сміються, плачуть солов’ї а І б’ють піснями в груди: б Цілуй, цілуй, цілуй її – […]...
- Прекрасне Прекрасне – одна з категорій естетики, виражає ту грань естетичного освоєння світу, що відповідає ідеалові людини і супроводжується почуттям естетичної насолоди. Мірою П. з боку об’єкта є симетрія, гармонія, пропорція, ансамбль його природних властивостей, які забезпечують позитивне значення явищ для людини; з боку суб’єкта мірою П. є духовне багатство вільної особи, яка невимушено, незацікавлено (з […]...
- Патронім Патронім (лат. pater – батько, грецьк. опута – ім’я) – найменування персонажа модифікованим іменем його батька. Цей стилістичний прийом був відомий за Києво-руської доби: Чи не гоже було б нам, браття, Розпочати давніми словами Скорбну повість про Ігорів похід, Ігоря Святославовича? (переклад М. Рильського). У пізніші часи в Україні поряд із давньою формою П. з’явилася […]...
- Слово Слово – основна структурно-семантична одиниця мови, що є назвою предметів, їх властивостей, процесів, явищ дійсності. Йому притаманні семантичні, фонетичні, граматичні ознаки, специфічні для кожної мови. С складається з морфем, виступає компонентом речення і може становити собою сукупність словоформ (див.: ). У С. закріплюються результати пізнавальної діяльності людей, воно є засобом вираження, передачі та формування понять. […]...
- Комічне. Сатира Ви вже знаєте, що в художніх творах події, персонажі, їх вчинки, взаємини можуть зображуватися в серйозному або комічному плані. Так, повість Я. Качури “Іван Богун” написана в серйозному плані, є навіть трагічні моменти, але чимало місць, зокрема діалоги між шляхтою і козаками, смішать читача. Комічне (від гр. кошікоз – веселий, смішний) – те, що здається […]...
- Металогічний тип художнього образу РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 2. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ 2.3. Види літературно-художнього образу 2.3.2. Металогічний тип художнього образу Металогічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка, узагальнюючи зміст одиничного образу предмета, у ньому змальовуваного, виходить за його межі і вказує на якийсь інший, якісно відмінний від нього предмет. Чуттєвий […]...
- Антиципація Антиципація (лат. anticipatio; ante – перед і сареге – брати) – випередження, здогад. У логіці А. називають теоретичне передбачення явищ або дій на основі попереднього досвіду. У системі І. Канта А. сприйняття називається твердження, в якому висловлюється все, що можна осягнути наперед, до пізнання через конкретні відчуття. В риториці А. – фігура, що виражає передбачення […]...
- Сарказм Сарказм (грецьк. sarkasmos – терзання, від sarkadzo – рву м’ясо) – їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті і гнівного презирства. С. не має подвійного, часто прихованого дна, як іронія, близько до якої він стоїть, виражається завжди прямо. С притаманне поєднання гніву, ненависті з гіркою посмішкою. Об’єктом С. – виступають, як правило, речі небезпечні, […]...
- Авторське мовлення Авторське мовлення – на відміну від мовлення літературних персонажів чи дійових осіб (власне прямого мовлення) – текст, в якому автор безпосередньо характеризує зображувані події та відповідні образи. У більшості епічних та ліро-епічних творів авторське мовлення здійснюється від третьої особи, іноді – від першої (оповідання Марка Вовчка). У драматичних творах авторське мовлення зводиться до ремарок, часто […]...
- Потворне Потворне – одна з естетичних категорій, яка позначає ту грань естетичного освоєння світу, що породжена сприйняттям предметів, явищ об’єктивної дійсності, суспільних подій, * вчинків людей і не відповідає естетичному ідеалові людини, має негативне значення для неї, суспільства в цілому. П. – антипод прекрасного і величного. Прикметами П. явищ є дисгармонійність, аритмічність, недосконалість структурної організації, деформованість, […]...
- СТРУКТУРА ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ Під структурою художнього твору будемо розуміти його загальну смислову побудову, тобто умовну Розчленованість його органічно-цілісної образної організації на окремі смислозначущі елементи та їх внутрішній Взаємозв ‘язок, що посилює та підкреслює смислову суть і естетичну виразність художнього твору. Окремі елементи, на які розпадається твір, при найбільш загальному його смисловому поділі співвідносять з двома тісно взаємозумовленими сторонами, […]...
- Пароніми Пароніми (грецьк. para – біля, мимо і опута – ім’я) – слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше – це спільнокореневі слова: авторитетний – авторитарний, програмний – програмовий, надягати – одягати, пригадати – прогадати. Цілеспрямоване використання П. – ефективний засіб посилення виразності, підвищення дієвості тексту художньої літератури, […]...
- Рефрен Рефрен (фр. refrain), або Приспів – повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах. Подеколи набуває жанрових ознак, як-от в “Елегії з рефреном” В. Підпалого: А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Трава забуяє вгору; А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Научать літати листя; А втім, мені легко-легко, […]...
- Сходинки (Східці), або драбинка Сходинки (Східці), або драбинка – графічне членування віршового рядка на окремі ритмічно-інтонаційні та експресивно-смислові фрагменти задля увиразнення поетичного мовлення. Вживаються у віршуванні, де окремим словам чи групам слів надається більше інтонаційної самостійності (фразовість) при функціональному зростанні паузності, що розглядається як допоміжний пунктуаційний засіб, доповнюючи логічне членування віршового рядка емоційним. С. вважаються “винаходом” В. Маяковського. Насправді […]...
- Деідеологізація Деідеологізація – процес вивільнення громадського життя, гуманітарних наук, літератури та мистецтва з-під засилля ідеології. Теорія Д. має сенс, якщо ідеологію розуміють як сукупність ідей, вигідних певним групам людей, панівним верствам, як засіб маніпуляції масами, або в тому разі, коли насильно нав’язують людям якусь одну систему ідей, переслідуючи ідейних опонентів. Особливої шкоди було завдано українському письменству […]...
- Рефрен, Приспів Рефрен (фр. refrain), або Приспів – повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах. Подеколи набуває жанрових ознак, як-от в “Елегії з рефреном” В. Підпалого: А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Трава забуяє вгору; А втім, мені легко-легко, Бо знаю: вернулись птахи – Научать літати листя; А втім, мені легко-легко, […]...
- Добро Добро – одне з найбільш загальних понять моральної свідомості, одна з основних категорій етики. Разом зі своєю протилежністю – злом – Д. є найбільш узагальненою формою розмежування моральних, аморальних вчинків, якостей тощо, які відповідають чи не відповідають в даній культурно-історичній ситуації усталеним вимогам моральності. З допомогою категорії Д. здійснюється етична оцінка як явищ соціальної практики, […]...
- Художня деталь в літературі Художня деталь – засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція. Через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення митця, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею твору. Художня […]...
- Життя літературне Життя літературне – сукупність суспільних явищ, що зумовлюють певну літературну епоху. Ж. л. охоплює всі суспільні Інституції літературної епохи, котрі є підгрунтям творчої діяльності й спілкування письменників, критиків, видавців, читачів. Ж. л. визначає рівень літературної культури епохи, панівні в даному середовищі смаки, уподобання, вартості, суспільне становище письменника, підтримку його з боку суспільних організацій, приватних осіб […]...
- Лексика Лексика (грецьк. lexikos – словесний, словниковий) – сукупність слів мови, її словниковий склад. Термін використовується і стосовно окремих пластів словникового складу (побутова Л., поетична Л. і та ін.), і для позначення всіх слів, властивих якому-небудь художньому творові (Л. “Слова про Ігорів похід”) чи вжитих тим чи іншим письменником (Л. Т. Шевченка). За походженням слова поділяються […]...
- Багатосполучниковість Багатосполучниковість, або Полісиндетон (грецьк. poly – багато і syndeton – зв’язане) – одна з фігур поетичного мовлення, виповнена повторюваними однаковими сполучниками задля посилення ліричної виразності чи медитативності. Цікавим прикладом Б. сприймається сонет Б.-І. Антонича “І”, насичений сполучником “і” в анафоричній та епіфоричній позицій І вітер, що жене на руннім полі, І дощ, що жне руді […]...
- Танка, або “Коротка пісня” Танка, або “Коротка пісня” – п’ятивірш, що складається із чергування п’яти – та семискладових рядків (5-7-5-7-7). Одиницею віршового метра у Т. вважається склад, велике значення відводиться музичній тональності. Т. виникла у японській поезії у VIII ст., досягла розквіту у ІХ-Х ст., ставши класичною строфічною формою, тоді як інші зникли (нагаута, седока тощо), розкрила свої можливості […]...
- Ономатопея Ономатопея (грецък. onomatopoeia – звуконаслідування) – імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Прямий вияв 0. як зв’язку звучання і його змісту спостерігається в казках, загадках, скоромовках, наприклад: “Кум-кума, бузька нема, а ми тому раді-раді…” В художньому тексті 0. як евфонічна фігура вживається рідко: Хлип… хлип… Дайте мені на хліб! […]...
- Багатосполучниковість, або Полісиндетон Багатосполучниковість, або Полісиндетон (грецьк. poly – багато і syndeton – зв’язане) – одна з фігур поетичного мовлення, виповнена повторюваними однаковими сполучниками задля посилення ліричної виразності чи медитативності. Цікавим прикладом Б. сприймається сонет Б.-І. Антонича “І”, насичений сполучником “і” в анафоричній та епіфоричній позицій І вітер, що жене на руннім полі, І дощ, що жне руді […]...
- Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття (Емілія Лучак). І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. […]...