ЛЕВАНДА ІОАНН
ЛЕВАНДА ІОАНН (спр. ім’я – Іван Сікачка; березень 1734, Київ – 06.07.1814, Київ) – церковний діяч і проповідник.
Народився в сім’ї шевця. 1748 р. вступив до Київської академії за рахунок священика Воскресенської церкви у Києві Іоанна Леванди, на честь якого й прийняв нове прізвище. По закінченні навчання (1759) два роки вчителював у Переяславській колегії, викладаючи риторику.
З 1763 р. – священик Успенського собору в Києві. Там дуже швидко прославився своїм ораторським мистецтвом. 7 серпня 1786 р. його призначено кафедральним протоієреєм
Вирізнявся своїми повчаннями, промовами з нагоди різних свят, прибуття високих гостей, похорон, вінчань тощо.
Іоанн Леванда – останній представник ораторсько-учительної прози в Україні. Автор більш як 200 проповідей, писаних спочатку під польським впливом. Та згодом він змінив свою манеру, роблячи її більш оригінальною і раціоналістичною. Секрет популярності проповідей криється, очевидно, в їхній простоті, живій оповідній мові, пересипаній доречними оповідками.
У його проповідях сконцентрувалися всі риси барокової гомілетики – як високого, так і низького бароко. За свідченням
Був удостоєний Хреста (1787), ордена св. Анни (1806). Багато з його повчань і вітальних промов надруковано ще за життя в Києві та Москві. Частина з них, очевидно, втрачена, оскільки якийсь шанувальник, отримавши від Іоанна Леванди повне зібрання творів для видання, залишив їх у Москві під час нашестя французів, де вони й загинули.
Цікавився Іоанн Леванда і історією України, зокрема мав цінну й велику збірку історичних документів. Мав також і багато знайомих серед українських діячів, із багатьма з них листувався, був близький до діячів Новгород-Сіверського патріотичного гуртка (О. Лобисевич, В. Капніст), відповідно й до кола українських автономістів.
Літ.: Терновский Ф., Голубев С. Киево – Софийский протоиерей Иоанн Леванда // Тр. Киев. дух. акад. 1873. № 10 – 12.
М. Шевчук
Related posts:
- Твір на тему: “Собори, зведені Дамаскином” Святий Іоанн був уродженцем Дамаску, саме звідси і походить його ім’я, з яким він став видатним діячем церкви. Батько Іоанна Сергій займав у тому місті високу посаду при дворі халіфа і займався збиранням податків з християн на користь мусульман. Вихованням Дамаскина займався дуже освічений сицилійський монах, якого батько Іонна купив на рабському ринку. За свідченням […]...
- “Собори, зведені Дамаскином” Святий Іоанн був уродженцем Дамаску, саме звідси і походить його ім’я, з яким він став видатним діячем церкви. Батько Іоанна Сергій займав у тому місті високу посаду при дворі халіфа і займався збиранням податків з християн на користь мусульман. Вихованням Дамаскина займався дуже освічений сицилійський монах, якого батько Іонна купив на рабському ринку. За свідченням […]...
- Записки Українського наукового товариства в Києві “Записки Українського наукового товариства в Києві” – неперіодичне видання Українського наукового товариства у Києві (1908-18). Всього 18 книг, останню було майже повністю знищено. Друкувалися матеріали історичної, філологічної, а на початках і природничої секцій. Містять наукові праці І. Франка, В. Перетца, М. Сумцова, С. Маслова, О. Шахматова, Б. Грінченка, М. Возняка та багатьох інших. Окремі томи […]...
- ПЛЕТЕНЕЦЬКИЙ ЄЛИСЕЙ ПЛЕТЕНЕЦЬКИЙ ЄЛИСЕЙ (бл. 1554, с. Плетеничі, тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл. – 29.10.1624, м. Київ) – церковний і культурний діяч, письменник. У 1595 р. став архімандритом Пінського Лещинського монастиря. З вересня 1599 р. – архімандрит у Києво-Печерській лаврі. Літературна спадщина Єлисея Плетенецького – це передмови до “Часослова” (1616), “Анфологіона” (1619), “Божественної літургії” (1620), до книги […]...
- Гаватович Якуб – Біографія (1598 – 1679) Якуб Гаватович (Гават) – польсько-український письменник. Походив з бідної родини львівських міщан; вчився у львівських школах і Краківській академії; був учителем в Кам’янці Струмиловій, ксьонзом у Бережанах і Вижнянах; у 1655 р. під час облоги Львова козаками, брав участь у переговорах з Богданом Хмельницьким; з 1669 р. жив у Львові; автор багатьох […]...
- ЯКУБ ГАВАТОВИЧ (Гават) Якуб Гаватович (Гават) – польсько-український письменник. Походив з бідної родини львівських міщан; вчився у львівських школах і Краківській академії; був учителем в Кам’янці Струмиловій, ксьонзом у Бережанах і Вижнянах; у 1655 р. під час облоги Львова козаками, брав участь у переговорах з Богданом Хмельницьким; з 1669 р. жив у Львові; автор багатьох польськомовних творів. Дві […]...
- ЦАМБЛАК ГРИГОРІЙ ЦАМБЛАК ГРИГОРІЙ (бл. 1364, Тирново, Болгарія – 1420) – письменник – проповідник, церковний і культурний діяч. Початкову освіту здобув у Тирново. Потім продовжив навчання в Константинополі та Афоні. Деякий час був ігуменом сербського монастиря в Дечанах, служив у канцелярії константинопольського патріарха, пресвітером митрополичої молдововолоської церкви в Сучаві. 1409 р. прибув до Києва й активно включився […]...
- КИРИЛО ТУРОВСЬКИЙ КИРИЛО ТУРОВСЬКИЙ (бл. 1130 – 1134, м. Туров, тепер смт. Гомельської обл., Білорусь – 1182) – представник ораторського мистецтва другої половини XII ст. Народився в родині заможних батьків. “Житіє Кирила” повідомляє, що майбутній письменник рано став ченцем і присвятив себе читанню та тлумаченню “божественних писаній”. Князь і міщани столиці Туровської землі умовили його посісти єпископальну […]...
- ТИМЧАСОВА КОМІСІЯ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ ДАВНІХ АКТІВ ТИМЧАСОВА КОМІСІЯ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ ДАВНІХ АКТІВ у Києві (Археографічна Київська комісія) – наукова установа, створена 1843 р. при Київському військовому, Подільському і Волинському генерал-губернаторі для збирання й видання історичних документальних матеріалів. Містилася в будинку Київського університету. З ліквідацією в 1845 р. Тимчасового комітету для дослідження старожитностей у Києві (існував з 1835 р.) на комісію було […]...
- Збірник афоризмів “Пчола” В афоризмах сконцентрована мудрість і життєвий досвід народу, тому це був один із найулюбленіших жанрів літератури в усі часи. На Русі ще з дохристиянських часів існувало багато прислів’їв і приказок, а після хрещення з Біблією прийшла велика кількість перекладних книжних висловів. Перекладні афоризми фольклорного і книжного характеру прийшли на Русь разом зі збірником “Стоеловець” Геннадія. […]...
- Стельмах Ярослав – Біографія Ярослав Михайлович Стельмах (30 листопада 1949, Київ – 4 серпня 2001) – український дитячий письменник, драматург, кіносценарист, перекладач. Син письменника Михайла Стельмаха. Народився 30 листопада 1949 року у Києві. В 1971 році закінчив Київський педагогічний інститут іноземних мов, у 1981 році – Вищі літературні курсив Москві, потім аспірантуру. Жив в Києві на Печерському узвозі, 8. […]...
- Молода Україна “Молода Україна” – громадсько-політичний рух у Галичині 1870-90, ініційований І. Франком. Протистояв “москвофільству” та “народовству”. Представники “М. У.” репрезентували свої радикальні погляди на сторінках часописів “Друг”, “Громадський друг”, “Молот”, “Світ”, “Житє і слово”, “Народ”, прагнули європеїзації української культури, дотримувалися позитивістських поглядів на мистецтво, обстоювали міметичні принципи художньої творчості. Під такою назвою впродовж 1900-26 виходили періодичні […]...
- Діяльність М. Старицького на ниві національного і культурного відродження України В історію української культури М. Старицький увійшов як організатор національного професійного театру і голова першого на Україні театрального товариства, режисер, актор, видавець. Це був період зрушень у суспільно-політичному житті країни. Загострилася криза кріпосницької системи. Студентська молодь жваво відгукнулась на політичні події часу. У період соціального і культурного піднесення Старицький перебуває у вирі громадського життя: відвідує […]...
- РАДИВИЛОВСЬКИЙ АНТОНІЙ РАДИВИЛОВСЬКИЙ АНТОНІЙ (р. нар. невід. – 10.12.1688, Київ) – письменник і церковний діяч. Народився, ймовірно, на Чернігівщині. Навчався в Києво-Могилянській колегії. Вважають, що 1656 р. виголосив слово на посвяту І. Гізеля в архімандрити. З 1671 р. – намісник Києво-Печерського монастиря і лаврський проповідник, а з кінця 1683 р. – ігумен Микільського монастиря, що мав незалежність […]...
- Шлях “Шлях” – місячник літератури, мистецтва та громадського життя. Виходив у Москві (1917) та Києві (1918-19) за редакцією Ф. Коломийченка. Містив твори українських письменників, критиків, літературознавців, істориків, публіцистів. Висвітлював шляхи розвитку української літератури, мистецтва, порушував проблеми громадсько-культурного життя. Виник у березні 1917 на хвилі революційного піднесення в Україні, коли вже хитався царат, коли, як наголошувалося у […]...
- Іван Корсак – Таємниця святого Арсенія Головний персонаж нової книжки знаного українського літератора з Волині, лауреата премії ім. В. Чорновола Івана Корсака Арсеній Мацієвич (1697-1772) – представник другої хвилі генерації українських просвітите-лів у Росії. Син священика з волинської шляхти. Останній із супротивни-ків церковних реформ Петра I. Член найсвятішого Синоду. Митрополит Ростовський упродовж 20-ти років (для Ростова це “найсвітліша доба в його […]...
- ГАЛЯТОВСЬКИЙ ІОАНИКІЙ ГАЛЯТОВСЬКИЙ ІОАНИКІЙ (р. нар. невід. – 12.01. 1688) – письменник, культурно-освітній і церковний діяч. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Працював її викладачем, у 1659- 1664 рр. – ректором. З 1669 р. й до кінця життя був архімандритом Єлецького монастиря в Чернігові. Автор збірки проповідей “Ключь разумннія” (три віщання: IC, 1659; Л., 1663, 1665), збірок оповідань […]...
- АНДРІЄВИЧ ДАВИД АНДРІЄВИЧ ДАВИД (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський поет першої половини XVII ст. Належав до Луцького братства. Був ченцем монастиря Василія Великого і, ймовірно, вчителем Луцької братської школи. 1628 р. видрукував у Луцьку “Лямент по святобливо вмерлім… Іоанну Василевичу, презвитерю…”, який призначався для декламації під час похорону Іоанна Василевича. Твір є типовою пам’яткою українського […]...
- Оновлення українського театру другої половини XIX століття Оновлення українського театру другої половини XIX століття У другій половині XIX століття драматургія досягає свого найвищого піднесення, стає одним з провідних родів літературної творчості. Це піднесення драматургічної творчості було викликане самим життям і, зокрема, бурхливим розвитком українського театрального мистецтва. У другій половині XIX ст. український театр не тільки посів визначне місце в громадсько-культурному і політичному […]...
- Балабанів гурток Балабанів гурток – гурток українських культурно-освітніх діячів першої половини XVII ст., залучених Гедеоном Балабаном (1530-1607) до редакційно-видавничої діяльності, що розгорнулася у Стрятині (біля м. Рогатина) та Крилосі (біля м. Галича). Керував стрятинською друкарнею небіж Г. Балабана – Федір, редакторську роботу здійснював Федір Касіянович, активно працювали Памво Беринда, Гаврило Дорофієвич, Тарасій Земка. Б. г. продовжував справу […]...
- ЗИЗАНІЙ (ЗИЗАНІЙ-ТУСТАНОВСЬКИЙ) ЛАВРЕНТІЙ ЗИЗАНІЙ (ЗИЗАНІЙ-ТУСТАНОВСЬКИЙ) ЛАВРЕНТІЙ (р. нар. невід., с. Тустань, тепер Галицького р-ну Івано-Франківської обл. або с. Потелич, тепер Жовківського р-ну Львівської обл. – не раніше лютого 1634 р., м. Корець, тепер Рівненської обл.) – письменник, перекладач, мовознавець, педагог – просвітник, церковний діяч. Брат Стефана Зизанія. Походив із простого роду. Справжнім прізвищем могло бути Кукіль, що означає […]...
- Герой трагедії А. К. Толстого “Смерть Іоанна Грозного” Історичний прототип – Іван IV Васильович Грозний, син Василя III, великий князь московський і перший російський цар (з 1547 р.). Герой Толстого – складна, багатогранна фігура. Зображуючи в особі И. Г. носія ідеї жорстокої деспотичної влади, монарха, як писав автор, “із закоренілою звичкою не знати нічого, крім своєї сваволі, і не терпіти протиріччя ні в […]...
- Музагет “Музагет” – місячник літератури й мистецтва, орган однойменного Товариства українських письменників і митців, покликаний стати вільною трибуною мистецької думки, мистецького життя у всіх його напрямах. Головним завданням було ознайомлення читача з новими здобутками, зокрема символістського напряму. Перший номер, театральний, вийшов у 1919 у Києві, “М.” мав розділи: поезія, проза, мистецька хроніка, критика і бібліографія. Містив […]...
- Досвітні вогні “Досвітні вогні” – літературно-художній збірник творів українських письменників, упорядкований Б. Грінченком, виданий 1906 у Києві М. Череповським. Відкривався однойменним віршем Лесі Українки. Тут були надруковані поезії Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федьковича, П. Грабовського, О. Маковея, М, Чернявського, М. Вороного та ін., прозові твори Г. Квітки-Основ’яненка (“Підбрехач”), І. Нечуя-Левицького (“Благосло-віть бабі Палажці скоропостижно вмерти”), Ольги […]...
- Смерть Івана Грозного Дія відбувається в Москві в 1584 р. і починається сваркою в Боярської думи: Михайлі Оголеною, брат цариці Марії Федорівни, сперечається за місце з Салтиковим і втягує у сварку інших бояр. Захар’їн-Юр’єв, брат першої московської дружини, перериває суперечки, заговоривши про важливість зібрав їх справи: Іоанн, терзаючись каяттям після вбивства сина, вирішив прийняти чернечий сан і вказав […]...
- Літературна Україна “Літературна Україна” – щотижнева газета, орган правління СПУ. Заснована 1927 у Києві (в різні часи виходила у Харкові, Луганську, Уфі, Москві) як орган ВУСППУ (до 1934). Мала назву “Літературна газета” (до 1962), друкувалася також під назвою “Література і мистецтво” (1941-45). Обов’язки головного редактора “Л. У.” виконували Б. Коваленко, І. Ле, П. Усенко, І. Кочерга, Л. […]...
- Хронограф Хронограф (грецьк. chrоnos – час і grаpho – пишу) – жанр історичного повістування в давній літературі, зведений огляд історії. Раніші X. викладали історію країн Сходу, держави Олександра Македонського, Риму, Візантії, Київської Русі. У писемності Київської Русі прижилися три перекладні візантійські X.: хроніки Іоанна Малали (VI ст.), Георгія Синкелна (VIII-IX ст.), Георгія Амартола (IX ст.). Вони […]...
- Біографія Віктора Петрова (Домонтовича) Віктор Платонович Петров, який писав також під псевдонімами Віктор Домонтович та Віктор Бер – український філософ, літературознавець, історик і письменник першої половини XX століття. Разом з Валер’яном Підмогильним – один з основоположників жанру українського інтелектуального роману. З кінця тридцятих років – радянський розвідник. Народився в сім’ї священика. Дитинство пройшло в Одесі. У 1913 році закінчив […]...
- Гроно “Гроно” – літературно-мистецький збірник, виданий 1920 у Києві однойменною групою молодих українських письменників, утворена за ініціативою В. Поліщука (1920) при редакції газети “Більшовик” – органу Київського губкому, КП(б)У (П. Филипович, Д. Загул, Г. Косинка, Гео Шкурупій, А. Петрицький, Г. Нарбут та ін.). У збірнику декларувалося “Credo” цієї групи, де визначався її метод (“спіралізм”), як щось […]...
- ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ КИРИЛО ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ КИРИЛО (р. нар. невід. – 1646) – філософ, поет, богослов першої половини XVII ст. Навчався, очевидно, у Львівському кафедральному училищі. У 1589 – 1592 рр. викладав у Львівській братській школі. З 1592 р. вчителював у Вільні, на початку XVII ст. знову повернувся до Львова, де став одним із провідних діячів Львівського братства. У 1614 […]...
- Ізмарагд “Ізмарагд” (грецьк. smаragdos – смарагд) – літературний збірник творів релігійно-дидактичного змісту; склався у XIII-XIV ст. у Київській Русі, поширювався у списках серед східних слов’ян до XVIII ст. Кожна з відомих трьох редакцій включає до 100 “слів” і “повчань”, що стосуються норм церковного та морально-побутового життя. Твори, включені до “І.”, належать ранньохристиянським, візантійським та києво-руським авторам, […]...
- ЗБІРНИКИ ЗБІРНИКИ – рукописні (іноді друковані) книги, складені з матеріалів найрізноманітнішого змісту й походження (перекладних і оригінальних). Містять історичні твори, біблійні уривки, повісті, житія, повчання, проповіді, апокрифи, легенди, притчі, байки, афоризми, прислів’я, приказки, вірші, пісні й думи, драми, інтермедії, пародії, листи, урядові та інші документи, навчальні й наукові тексти, лікарські, куховарські поради тощо. Збірники були дуже […]...
- Літературний архів Літературний архів (гр. archaithos – стародавній) – зібрання документів з історії літератури, що зберігаються у спеціальних сховищах, музеях чи бібліотеках. Цим терміном називаються також відповідні установи, спеціально створені для збирання, зберігання та опрацювання матеріалів з історії літератури (Центральний державний архів-музей літератури І мистецтва м. Києва, відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, відділ […]...
- Оновлення драматургічної творчості Однією з найважливіших умов, що забезпечили піднесення справді народного, високоідейного, реалістичного сценічного мистецтва, було братерське єднання передових діячів російської і української театральних культур. Велику роль в становленні нового українського театру відітрав геніальний російський актор Михайло Семенович Щепкін (1788-1863). Початок театральної діяльності М. С. Щепкіна був безпосередньо пов’язаний з Україною, з першими творами нової української драматургії. […]...
- ЯВОРСЬКИЙ СТЕФАН ЯВОРСЬКИЙ СТЕФАН (світське ім’я Семен, 1658, м. Яворів, тепер Львівської обл. – 24.11.1722, Москва) – філософ, поет, церковний і громадсько-політичний діяч. Походив із православної шляхетської родини з м. Яворова в Галичині, яка після Андрусівського миру 1667 р. переїхала в Красилівку поблизу Ніжина. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії та єзуїтських школах Любліна, Львова, Познані, Вільно. Для […]...
- Степ “Степ” – літературно-науковий, громадсько-культурний альманах, виданий в Одесі 1916. Був продовженням журналу “Основа” (три номери вийшли також у Одесі 1915), що, в свою чергу, замінив заборонений у Києві 1914 місячник “Літературно-науковий вісник”. Відкривався портретом щойно померлого (1915) діяча культури, відомого цукрозаводчика В. Симиренка. Альманах містив статтю А. Ніковського про В. Симиренка, вірші, поезії в прозі, […]...
- СЕРАШОН (СЕРАПІОН ВЛАДИМИРСЬКИЙ) СЕРАШОН (СЕРАПІОН ВЛАДИМИРСЬКИЙ) (р. і м. нар. невід. – 12.07.1275, Владимир, похований в Успенському соборі) – представник ораторської прози епохи пізнього Середньовіччя. Відомо, що 1238 р. Серапіон був архімандритом Києво-Печерського монастиря, а 1274 р. поставлений єпископом у м. Владимирі-на-Клязьмі. До наших днів дійшло п’ять проповідей Серапіона, що належать йому напевне. З короткого запису в літописі, […]...
- Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів “Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів” – літературно-науковий збірник, у якому подано різноманітний матеріал з України та з-за кордону, що висвітлює життя і творчість М. Драгоманова, його внесок у розвиток філософської, громадсько-культурної та естетичної думки України, співпрацю з європейським науковим світом. Уклав і видав М. Павлик 1896 у Львові до […]...
- ЩЕРБАЦЬКИЙ ГЕОРГІЙ ЩЕРБАЦЬКИЙ ГЕОРГІЙ (світське ім’я Григорій, р. нар. невід. – 18.08.1754, Москва) – письменник і культурно-освітній діяч XVIII ст. Закінчив курс Київської академії, з 1749 р. – її викладач (до того був ченцем Софійського собору у Києві). Викладав риторику (1750 – 1751), філософію і грецьку мову (1751 – 1752), з 1752 р. – префект академії. О. […]...
- Вишенський Іван – Біографія Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського, який викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й “власть мирскую”, польсько-шляхетських і українських гнобителів. Народився І. Вишенський десь між 1545 – 1550 pp. у містечку Судова Вишня в Галичині (теперішня Львівська область) у міщанській родині. З творів письменника […]...