РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА – УЇЛЬЯМ ШЕКСПІР
УЇЛЬЯМ ШЕКСПІР
РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА
ПРОЛОГ
Шляхетні рівно, знатні дві сім’ї
В Вероні пишній, де проходить дія,
Ведуть запеклі і тяжкі бої,-
Аж враз кривава сталась там подія.
Коханців двоє, з роду ватажків, Ворожі ті утроби народили;
І тільки смерть трагічна юнаків
Криваву ворожнечу припинила.
Життя коротке їх, сумну любов,
Їх смерть і мир запеклої родини,
Як змила ту ненависть чиста кров –
Ми вам покажемо за дві години.
Пробачте нам недоліки пера,
Всі хиби виправить старанна гра.
ДІЯ
Бенволіо
Ось він іде. Прошу вас, відійдіть.
Я розпитаю й все з’ясую вмить.
Кузене, з добрим ранком!
Ромео
Ранком? Що ти!
Бенволіо
Годинник вибив дев’ять.
Ромео
Та невже?.. Як довго тягнуться години смутку!
То батько мій так спішно звідси вийшов?
Бенволіо
Так, батько твій. Але який же смуток Так здовжує години для Ромео?
Ромео
Нудьга за тим, хто б міг їх скоротити.
Бенволіо
Ти любиш?
Ромео
Нудьгую без взаємного кохання.
Бенволіо
На жаль, кохання чарівне на вигляд, А в дійсності – жорстоке й деспотичне!
Ромео
На жаль, сліпе кохання
І без очей веде й керує нами!
Де ми обідаємо? Що тут сталось?..
Не говори про сварку… Я все чув.
Ненависть ця страшна, любов страшніша!
З ненависті любов! О гнів кохання!
З нічого – все: і розквіт, і буяння!
О легкості тягар! Сенс пустоти!
Безформний хаос пречудових форм!
Свинцевий пух і полум’я холодне,
Цілюща слабість і блискучий дим…
Безсонний сон, єство, що не існує!
Не маю радості, а все ж люблю я…
Ти не смієшся?
Бенволіо
Ні, я швидше плачу.
Ромео
Сумні всі ті, хто так, як я кохав!
Мене гнітить моя тяжка печаль,
Твоя ж – удвоє збільшує мій жаль.
Ти співчуття до мене виявляєш.
І, мов ножем, мені ти серце краєш.
Любов – це дим, що в’ється від зітхання;
В очах коханців – це вогонь бажання!
Коли ж закохані в тривозі, в горі –
Сльозами можуть затопити й море!
А ще?.. Безумство мудре – це любов:
Воно отруює й зціляє кров!
Зала в будинку Капулетті.
Ромео
(до свого слуги)
Хто синьйорина та, що подає Свою прекрасну руку кавалеру?
Слуга
Не знаю я, сеньйоре.
Ромео
Всі факели померкли перед нею!
Вона сіяє вродою своєю
На щоках ночі, як діамант безцінний
У мавра в вусі; скарб занадто цінний,
Занадто дорогий він для життя
І для землі! Вона – любов моя!
Її оточують прекрасні дами,
Вона ж між них – голубка між галками!
Як закінчать танок – я підійду,
За ніжну ручку я її візьму,
І щастя неземне тоді відчую…
Тібальд
По голосу це мусить бути Монтеккі. –
Мою рапіру, хлопче! – Як цей раб
Наважився прийти в блазенській масці,
Щоб глузувати з нашого бенкету?
Ні, честю роду я клянусь, за сміх
Убити його, вважаю я,- не гріх!
Ромео
(до Джульєтти)
Коли торкнувсь рукою не достойно
І осквернив я цей олтар святий,
Уста – два пілігрими – хай пристойно
Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.
Джульєтта
О пілігриме, в тім гріха немає –
З молитвою торкатись рук святих;
Такий привіт нам звичай дозволяє.
Стискання рук – то поцілунок їх.
Ромео
Але, крім рук, ще дано й губи їм…
Джульєтта
Так,- для молитви, любий пілігрим…
Ромео
О, то дозволь мені, свята, й устами
Молитися побожно, як руками!
(Цілує її)
Твої уста очистили мій гріх…
Джульєтта Взяли твій гріх мої уста з твоїх.
Ромео
Мій гріх? В твоїх словах я докір чую! Верни ж мій гріх…
Джульєтта
Мов з книги, ти цілуєш…
Хор
Стара любов лежить на ложі смерті –
Натомість юний пломінь запалав;
Готовий був він через неї вмерти,-
І над усе Джульєтту покохав.
Ромео любить, ця любов взаємна,-
Напевне, те кохання чарівне!
Він ворога блага, вона ж таємно
Принаду з згубного гачка краде.
Як ворог давній, він ввійти не сміє
З вітанням ніжним до коханки в дім.
Не має також жодної надії
Й вона на те, щоб бачитися з ним.
Та час зведе їх, сили дасть кохання,
Й солодкі втіхи зменшать їх страждання.
ДІЯ ДРУГА
Сад Капулетті.
Ромео
Та тихо! В тім вікні блиснуло світло!
О, там – мій схід, Джульєтта – ясне сонце!
Зійди ж, прекрасне сонце, і убий
Своїм яскравим сяйвом заздрий місяць!
Уже й без того зблід він, занедужав
Від прикрості, що ти – його служниця,
А все ж затьмарила його красою.
О, не служи богині заздрій цноти!
Безбарвний і блідий весталки одяг
Лише безумці носять. Скинь його!
О, ти моя богиня і любов! –
Коли б вона те знала…
Джульєтта
Ромео мій! О, нащо ти Ромео?
Зміни своє ім’я, зречися батька;
Як ні,- то присягни мені в коханні,
І більше я не буду Капулетті.
Лише твоє ім’я – мій ворог лютий;
А ти – це ти, а зовсім не Монтеккі…
О, вибери собі нове ім’я! Та що ім’я?
Як не назвеш троянду –
Не зміниться в ній аромат солодкий!
Хоч як назви Ромео – він Ромео,
Й найвища досконалість все ж при ньому,
Хоч би він був і зовсім безіменний…
О, скинь же, скинь своє ім’я, Ромео!
Взамін того, що й не твоя частина,
Візьми мене, всю, всю!
Ромео
Ловлю на слові!
Назви мене коханим – і умить
Я вдруге охрещусь і більш ніколи
Не буду зватися Ромео.
Джульєтта
Хто показав тобі сюди дорогу?
Ромео
Моя любов! Вона мене навчила
Й дала мені пораду…
Джульєтта
Скажи, якщо ти любиш, щиру правду.
Коли ж вважаєш ти, що переміг
Мене занадто швидко – я нахмурюсь
Й скажу уперто: “Ні!”, щоб ти благав.
Інакше – ні, нізащо в світі! Ні!
Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна
І, може, легковажною здаюсь.
Повір мені – і я вірніша буду,
Ніж ті, що хитро удають байдужість.
І я могла б байдужою здаватись,
Якби зненацька не підслухав ти
Любов мою й слова мої сердечні…
Пробач мені, мій любий, і не думай,
Що мій порив палкий – це легковажність
Мою любов відкрила темна ніч.
Ромео
Клянусь цим місяцем благословенним,
Що сріблом облива верхи дерев…
Джульєтта
Не треба зовсім. Або, як хочеш, поклянись собою –
Душі моєї чарівним кумиром,-
І я повірю.
Ромео
Без нагороди так мене покинеш?
Джульєтта
Якої ж нагороди хочеш ти?
Ромео
Повинна ти в коханні присягти.
Джульєтта
Три слова ще, Ромео, й на добраніч!
Якщо любов твоя до мене щира
І хочеш ти зі мною взяти шлюб,
То завтра сповісти мене про це,-
І я пришлю по відповідь когось,-
Де і коли ти хочеш повінчатись;
І я судьбу складу тобі до ніг
Й з володарем піду хоч на край світу
Ромео
Люба!
Джульєтта
Милий, завтра ранком
В котрій годині присилають до тебе?
Ромео
Найкраще о дев’ятій.
Джульєтта
Не спізнюсь.
Мов двадцять літ, чекати тих годин!
Забула я, чого тебе вернула…
Ромео
Дозволь зостатись, доки ти згадаєш.
Джульєтта
Не буду згадувати, щоб ти зостався;
Та не забуду, як з тобою любо!
Світає… Хтіла б я, щоб ти пішов.
Але не далі, аніж птах отой,
Який літає на шовковій нитці.
Ромео
Як я хотів би бути твоїм птахом!
Джульєтта
І я, мій любий, теж цього хотіла б,
Та ласками замучила б тебе…
Прощай, прощай! Тяжкий час розставання..
О, стільки в нім солодкого страждання,
Що все прощалися б, хоч і світає!
Келія брата Лоренцо.
Ромео
То слухай же: я присягнув Джульєтті,-
Люблю дочку сеньйора Капулетті.
Вона все серце в мене узяла
Й мені своє навіки віддала.
Ми вирішили, отче, що робити,
Та мусиш ти союз наш освятити,
Навік з’єднати шлюбом.
Брат Лоренцо
Ну, юний вітрогон, рушай в дорогу!
Подам тобі для того допомогу,
Щоб через шлюб ваш та родинна злоба
У дружбу обернулася до гроба.
Сад Капулетті.
Джульєтта
А як наш шлюб? Що він сказав про нього?
Maмка
Чи маєте ви дозвіл йти на сповідь?
Джульєтта
Так.
Мамка
То до отця Лоренцо йдіть мерщій:
Там в келії чекатиме жених,
Щоб взяти нині вас собі за жінку.
Джульєтта
Спішу до щастя! Нянечко, прощайте!
Келія брата Лоренцо.
Джульєтта
Добривечір, духовний отче мій!
Брат Лоренцо
За вас обох подякує Ромео.
Ромео
Моя Джульєтто! Як в твоїх грудях
Від щастя серце б’ється, так як в мене,
Й ти можеш краще виявити радість,-
Знайди слова, яких мені бракує,
І всолоди повітря навкруги
Своїм диханням ніжним.
О, нехай Мелодія чудова слів твоїх
Змалює те блаженство чарівне,
Яке ми відчуваємо в цю хвилину.
Брат Лоренцо
Ходімо! Святий обряд Благословить вас.
Я ж бо вас тепер На самоті нізащо не покину,
Ах доки не зіллю вас в плоть єдину.
ДІЯ ТРЕТЯ
Міський майдан.
Тібальт
Ромео, я ненавиджу тебе,
Й для тебе слова іншого й вітання
Не можу я знайти, окрім “падлюка!”.
Ромео
А я, Тібальт, проте, причину маю
Любить тебе; вона тобі прощає
І лють твою, й образливі слова.
Я не падлюка; отже, прощавай!
Тібальт
Хлопчисько! Пробачити не можу
Образ тяжких, що ти мені вчинив!
Вернися ж і ставай мерщій до бою!
Меркуціо
Тібальте! Щуролове! Гей, виходь!
Тібальт
До ваших послуг!
Б’ються. Меркуціо
Поранено мене…
Чума, чума обом родинам вашим!
Кінець мені… А він так і утік?
Невже він викрутивсь і зовсім цілий?..
Ромео
Тібальт живий! Меркуціо – немає!..
Тібальт
Гидкий хлопчисько! Тут ти з ним братався,
То й вирушиш з ним разом!
Ромео
Ще побачим!
Б’ються. Тібальт падає.
Бенволіо
Тікай мерщій, Ромео!
Збігається народ! Тібальта вбито!
Тікай, бо князь тебе на смерть засудить,
Якщо тебе захоплять! Геть! Тікай!
Кімната в будинку Капулетті.
Мамка
Тібальт сконав. Ромео ж – на вигнання;
Ромео вбив його, а він – на вигнання.
Джульєтта
Тібальта кров пролив Ромео?! Боже!
Мамка
Так, так! Жахливий день! Пролив, пролив!
Джульєтта
Та чи мені засуджувати дружину?
О бідний муж мій! Хто ж твоє ім’я,
Крім мене, приголубить, коли я,
Твоя жона не більш як три години,
Вже так його пошматувати встигла?..
Живий мій муж, хоча його Тібальт
Убити хтів. Тібальта вбито, хоч
Хотів убити він мужа. Все гаразд!
“Ромео – на вигнання” – словом цим
Убито всіх відразу! Батька й матір,
Тібальта, і Ромео, і Джульєтту!
Всі, всі загинули відразу! Всі!
Мамка
Іди до спочивальні! Я знайду
Твого Ромео. Знаю, він в Лоренцо.
Ти чуєш? Приведу його. Чекай!
Вночі він буде тут, твій чоловік.
Джульєтта
Так, так! І перстень цей йому віддай.
Хай прийде він,- ми простимось навік!
Кімната Джульєтти.
Джульєтта
Ти хочеш йти?.. До ранку ще далеко:
То світло ще не денне…
Не треба поспішати! Залишись!
Ромео
Нехай мене захоплять, хай уб’ють!
Я буду радий, як цього ти хочеш.
Мені зостатись легше, ніж піти. –
Приходь же смерть! Джульєтта так бажає.
Джульєтта
Ні, ні, вже ранок! Ранок! Поспішай!
Іди! Мерщій тікай!
О, йди мерщій! Ясніє день, ясніє!
Ромео
Ясніє день? А лихо все темніє!
Прощай, прощай! Один лиш поцілунок –
І я спущусь.
Мамка
Ромео ваш – вигнанець;
Б’юсь об заклад, що не посміє він
З’явитись тут, щоб вимагати дружину;
Гадаю я, вам краще йти за графа.
О, він чудовий кавалер!
Ромео перед ним – лише ганчірка.
Цей шлюб вам більше щастя принесе,
Багато кращий він. А хоч і ні –
Той муж помер чи все одно, що вмер:
Хоч він живий, але для вас він мертвий
Джульєтта
Пекельна згубниця! Старий диявол!
Який страшніший гріх? Навчать мене,
Щоб зрадила я мужа і присягу,
Чи ганити й принижувати його.
Іди собі, пораднице гидка!
Моїй душі віднині ти чужа! –
Піду ще до ченця по допомогу;
Коли ж рятунку жодного нема,
Я заподію смерть собі сама!
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Келія брата Лоренцо.
Брат Лоренцо
Ах, знаю я твою біду, Джульєтто!
Що діяти – я раду й сам не дам…
Я чув, що мусиш ти в четвер вінчатись
І шлюб отой відкласти неможливо.
Джульєтта
О краще, ніж виходить за Паріса,
Звели мені стрибнути з тої башти;
Або до злодіїв мене пошли;
Або штовхни мене в кубло гадюче…
Все, все, про що я й слухати не можу,
Щоб не тремтіти з жаху,- все зроблю
Без страху й без вагання, щоб зостатись
Незрадною дружиною Ромео!
Брат Лоренцо
То слухай же, іди тепер додому,
Весела будь і згоду дай на шлюб.
Візьми оцей фіал. Як ляжеш в постіль,
Усю до краплі випий рідину.
І вмить тобі по жилах піде холод,
І летаргічний сон тебе скує.
І ось в такій подобі смерті ти
Пролежиш рівно сорок дві години
Й прокинешся, як від солодких снів.
Коли ж уранці прийде наречений.
Щоб розбудить тебе,- ти будеш мертва.
Я сповіщу про все листом Ромео;
Він з’явиться сюди – і разом з ним
Ми будемо ждати пробудження твого.
Джульєтта
Любов, дай сили! Сила дасть рятунок!
Прощай, мій отче!
ДІЯ П’ЯТА
Ромео
Звістка з Верони! – Що там, Балтазаре?
Ну, як Джульєтта? Вдруге я питаю.
Лихого бути не може, як їй добре.
Балтазар
О, добре їй – лихого бути не може.
Спить плоть її в гробниці Капулетті.
Душа ж її у янголів на небі.
Я бачив сам, як в склеп її несли.
І поскакав, щоб сповістити вас.
Ромео
Іди мерщій! Найми ж скоріше коней.
Я зараз теж прийду. Не забарюсь.
З тобою ляжу нині я вночі,
Моя Джульєтто! Засіб лиш знайти…
Входить аптекар.
Аптекар Чого вам треба? Ромео
А йди сюди. Ти бідний, бачу я.
Бери! Ось маєш, сорок тут дукатів.
За них отрути дай мені такої,
Щоб враз вона всі жили отруїла…
Аптекар
Цей порошок змішайте з рідиною
І випийте; й хоч би ви мали сили
Ще більш, ніж двадцятеро чоловік,-
Отрута ця вас стратить за хвилину.
Кладовище. Склеп родини Капулетті.
Ромео
О ти, любов моя! Моя дружино!
Смерть випила мед дихання твого,
Та не змогла краси твоєї взяти
І не перемогла. І стяг краси
Ще на устах, на щоках багряніє,
Ще смерть не підняла свій стяг блідий! –
Чому і зараз ти така прекрасна?
Подумати можна, що безплотна смерть
У тебе закохалась, що паскудний
Кістяк огидний тут тебе замкнув,
У темнім склепі для утіх любовних!
Боюсь за тебе й через те зостанусь
З тобою тут. Ніколи я не вийду
З цього похмурого палацу ночі.
Милуйтесь очі,- це в останній раз!
Ви, руки, пригорніть її востаннє!
Ви, брама дихання мого, уста,
Зміцніть навіки правним поцілунком
Мій договір з корисливою смертю! –
За тебе п’ю, моя любов! О чесний Аптекарю!
Швидка твоя отрута… Отак я з поцілунком умираю!..
Джульєтта прокидається
Джульєтта
О мій отче!
Порадник мій! А де ж моя дружина?
Я знаю добре, де я маю бути;
Я там тепер. А де ж Ромео мій?..
Що любий мій в руці стискає? Склянку?
О, бачу я, що передчасну смерть
Йому подіяла страшна отрута…
Який скупий! Все випив! Не лишив
Й краплини благодатної для мене,
Що помогла б мені піти за ним!..
Хтось іде!.. Мерщій, мерщій!..
О щастя! Ось кинджал!
(Вихоплює кинджал Ромео з піхов.)
Сиди у піхвах!
(Заколює себе.)
Зостанься в них і дай мені умерти!..
З англійської переклала. ІРИНА СТЕШЕНКО
(1 votes, average: 5.00 out of 5)