Росли укупочці, зросли (скорочено) – Шевченко Тарас


Росли укупочці, зросли; Сміятись, гратись перестали. Неначе й справді розійшлись!.. Зійшлись незабаром. Побрались; І тихо, весело прийшли,

Душею-серцем неповинні. Аж до самої домовини. А меж людьми ж вони жили! Подай же й нам, всещедрий Боже! Отак цвісти, отак рости,

Так одружитися і йти, Не сварячись в тяжкій дорозі, На той світ тихий перейти. Не плач, не вопль, не скрежет зуба – Любов безвічную, сугубу

На той світ тихий принести.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Вірш “Росли укупочці, зросли… ” змальовує ідилічну картину любові, сімейного щастя. Відчувається, що така ж мрія володіє і серцем поета: мати пару, жити в мирі та злагоді, пройти з чистим серцем разом “тяжку дорогу” й не розгубити свого кохання.



Росли укупочці, зросли (скорочено) – Шевченко Тарас