Вовчок Марко Затейник
I
Жила-была одна почтенная семья, которая, вовсе того не ожидая и не желая, воспитывала пребеспокойного сына. Родители были почтенные, бабушка и дедушка почтенные, дяди и тетки почтенные, братья и сестры почтенные, но он ни в кого из них не уродился и, чем больше входил в лета, тем чувствительнее огорчал всех родных и знакомых.
Сначала он рос себе ничего и, казалось, мало чем отличался от прочих детей, но не успел стать на ноги, как уже начал чудить и затейничать. II
Был большой праздник: собрались встречать Новый год.
Погода стояла чудесная.
Все спешили. Из пяти пешеходов двоим непременно было так спешно, что они уж не шли, а бежали; из пяти ездоков двое непременно укоряли извозчика за вялую езду.
– Вот и Новый год на дворе,- раздавалось то справа, то слева.
– Вот и дождались!
Родители вышли в гостиную, дети тоже.
Зажжена большая лампа, сняты чехлы с голубой мебели, на столе новая, удивительно яркая и красивая скатерть.
Папаша – он в черном сюртуке, лакированных ботинках, новом галстуке и со знаком за какую-то беспорочность в петличке – сам заботливо осматривает лампу, поправляет светильню.
Мамаша – она в новом шелковом платье, кружевной наколке и тяжелом золотом браслете – держит новый абажур.
Прелесть, что за абажур! Когда родитель возлагает его на лампу, по комнате разливается какой-то чрезвычайно мягкий, не то бледно-голубой, не то бледно-розовый свет.
Родители отступают и окидывают взглядом гостиную. Они, видимо, очень довольны эффектом абажура.
– Не толпитесь вокруг стола,- сказал папаша детям,- это нехорошо. Вы можете опрокинуть лампу. А кто под Новый год ведет себя дурно…
– То есть, кто встретит Новый год дурным поведением,- проредактировала мамаша.
– Ну, да, кто Новый год встретит дурным поведением, тот целый год будет дурно вести себя и никем любим не будет.
– Потому что не будет достоин любви! – закруглила мамаша.
Затем родители прошли в столовую, а дети за ними.
Столовая тоже имела праздничный вид. Между чайным сервизом очень красиво возвышались две горки мелкого печенья, а между горками печенья – миндальный пирог.
Папаша поправил сбившуюся портьеру, мамаша восстановила нарушенную симметричность чайных чашек на подносе, расправила розан, воткнутый в вершину миндального пирога.
Затем они посмотрели друг на друга, как бы говоря: “Кажется, все в порядке?”
– Цветок бы сюда какой-нибудь! – сказал папаша после некоторого соображения.- В том углу как-то пусто…
– Можно азалию туда переставить! – сказала мамаша.
– Прекрасно! Прекрасно!
Папаша обратился к детям:
– Дети! – сказал он.- Идите в гостиную и имейте терпение. Не шалите и не ссорьтесь. Братцы с сестрицами должны обращаться деликатно…
– И никто не должен дразнить других,- закруглила мамаша.
Братцы и сестрицы возвратились в гостиную.
– Не падай! – сказала средняя сестрица среднему братцу, который зацепился ногой за ковер.- А то целый год будешь падать!
– Сама падай! – резко ответил средний братец, которому, очевидно, не понравилось пророчество.
– Ну, садиться и иметь терпенье! – скомандовал другой братец, старший.
И когда все расселись, он, с самоуверенностью генерала, который уверен, что под его командой все исправно, подошел к окну и начал писать кончиком языка какие-то вензеля на слегка замерзшем стекле.
Средняя сестрица, вероятно, в силу того, что если теперь “иметь терпенье, то придется иметь его и целый год”, и находя это для себя неудобным, соскользнула с кресла, очутилась у другого окна, где тоже начала работать язычком по стеклу.
А так как средний братец был чрезвычайно честолюбив и не выносил ничьего превосходства ни в чем, то и на стеклах третьего окна скоро запестрела старательно, хотя и не особенно изящно выведенная фраза: “Зина дура”.
Старшая сестрица, откинув несколько голову, любовалась, как эффектны ее ручки при свете лампы под новым абажуром.
Самый меньший братец сидел неподвижно. Он о чем-то думал.
Раздался звонок.
Старший братец, как мячик, отскочил от окна на средину комнаты, средняя сестрица начала торопливо тереть стекло носовым платком, но честолюбец, выводивший на стекле “Зина дура”, не имел сил отказаться от удовольствия хотя наскоро взглянуть, какой эффект произведет эта характерная надпись на ту, к кому относилась, и крикнул средней сестрице:
– Скорей сюда! Скорей!. Ай, что нашел!.
И указал на надпись.
Быстрые, любопытные глаза стремительно подскочившей средней сестрицы сверкнули гневом, щечки вспыхнули и…
И неизвестно, чем бы окончилось это дело, если бы дедушка и бабушка, вместе с тетеньками и дяденьками, не входили уже в сопровождении родителей в гостиную, где старшая сестрица встречала их грациозным книксеном, милою улыбкой с поцелуями.
– Здравствуйте, детки, здравствуйте! – игриво говорил разбитым тенором дедушка, седой, как лунь, щеголеватый, веселый старичок, в бархатных сапогах, в широком, как балахон, сюртуке с огромными карманами, “числом свыше узаконенного числа”, как острил дедушка, где у него всегда были запасы разных гостинцев, которыми он любил подолгу поддразнивать внуков, потому что был убежден дедушка: сперва следует подержать в опасенье и неизвестности, а потом уж отдать, иначе не будут ценить и чувствовать.
– Здравствуйте, детки, здравствуйте! – говорила надтреснутым сопрано бабушка, седая, как серебро, щеголеватая, довольная старушка, в бархатных ботинках, в блондовом чепце и широком шелковом капоте с глубокими карманами, где она носила, как тоже острил дедушка, “экстренные запасы”, которые с улыбкою передавала ему, прикрыв платком от взоров внуков.
– Ну-ка, выдвигайся, кто отличился добрым поведением и прилежанием в науках! – продолжал дедушка.
– Ну-ка, выдвигайся,- продолжала бабушка.
Родители, тетеньки и дяденьки, обступавшие пестрым полукругом дедушку и бабушку, улыбались.
Старшая сестрица тоже улыбалась, очевидно, считая себя изъятою из решенного уже для нее вопроса; старший братец подался назад в видимом убеждении, что это щекотливое дело касается не его, а средних.
Средняя сестрица храбро выдвинулась вперед, но средний братец, считавший, как уже было сказано, всякое чужое в чем бы то ни было превосходство для себя позором, выдвинулся еще дальше.
Только меньшой стоял на месте.
– Ну-ка, теперь выдвигайся, кто больше всех напроказил! – сказал дедушка.
– Ну-ка! – сказала бабушка.
Средняя сестрица проворно очутилась на возможно заднем плане. Средний братец старался отретироваться еще дальше.
– Хе-хе-хе! – засмеялся дедушка, чрезвычайно утешенный своею остроумною выходкой.
– Хе-хе-хе! – засмеялась бабушка, чрезвычайно утешавшаяся всякою выходкой дедушки.
Все засмеялись, потому что все были довольны дедушкой и бабушкой и самими собою.
– А ты что там стоишь, черноглазый пенек? – обратился дедушка к меньшему братцу, который, приняв дедушкин поцелуй, оставался неподвижен.- В паркет хочешь врасти, а? Ну-ка, подойди поближе!
– Подойди же поближе к дедушке,- внушительно прибавил папаша.
– Как следует доброму внучку! – закруглила мамаша.
– Видно, напроказил? – продолжал дедушка.- Погляди-ка на меня! Прямо, прямо на меня!
Большие темные глаза, далеко уступающие в искрометности веселым глазам прочих братцев и сестриц, как будто утомленные долгим созерцаньем чего-то неясного и далекого, устремились в маленькие, с желтой пестринкой, зрачки дедушки.
– Ну, ну,- говорил с добродушным лукавством дедушка,- ну… уж моргни, моргни, я позволяю…
– Моргни, дедушка позволяет,- говорила, посмеиваясь, бабушка.
Но темные глаза не моргали, и выраженье их было несколько странное. Они, казалось, с недоуменьем вглядывались в улыбающуюся, испещренную алыми жилками физиономию дедушки, словно впервые только ее, как следует, видели.
– Что это он так сегодня надулся? – обратился дедушка к родителям.
– Для Нового-то года! – прибавила бабушка.
– Не понимаю…- начал папаша.
Но тут снова раздался звонок.
– Верно, Рублевы! – сказал папаша.
Раздался второй звонок.
– Верно, Кредитовы! – сказала мамаша.
Произошло маленькое движение. Дедушка и бабушка выпрямились, родители двинулись к выходным дверям, старшая сестрица таки ухитрилась, что и на ее личико хватило местечка в зеркале, в котором отразились быстро повернувшиеся к нему разнообразно убранные головки тетенек, дяденьки обдернули на себе лацканы, поправили галстуки, а у кого были усы, те разгладили и усы.
Related posts:
- Урок 70, 71, 72 – ВОЛШЕБНЫЕ СКАЗКИ Літературне читання 2 клас – Н. В. Гавриш – 2012 ВОЛШЕБНЫЕ СКАЗКИ Уроки 70, 71, 72 – РАЗМИНКА Прочитай трудноговорку. Поддеревом тетерев Тетерева встретил: – Тетерев, тетерев! Как твои тетеревята? Тетерев тетереву в ответ: – Мои тетеревята – Здоровые ребята, Твоим тетеревятам От них привет. ЧИТАЕМ СЕСТРИЦА АЛЕНУШКА И БРАТЕЦ ИВАНУШКА Жили-были старик да старуха, […]...
- Вовчок Марко Червонный король Как померла старая барыня, мы достались молодым господам. У покойницы две дочки были барышни. Меньшая-то смирная была. Сызмала постилась по понедельникам. Из себя уродилась невзрачная, и неловка, и неречиста, так маменька ей насоветывала и приказывала: “Ты уж, Анночка,- говаривала,- ты уж обрекись, голубчик, да постись хорошенько: авось, бог поможет милосердный, женишка какого себе и выпостишь: […]...
- Вовчок Марко Саша I Я ее давно-давно знаю: мы из одной деревни; вместе в куклы игрывали. Уж какая она была искренняя, какая сердечная девочка, скажу вам! Как подружится с кем, полюбит – рада душу отдать; в глаза смотрит; пожелай чего-нибудь я – угадает, угодит. Мы с ней слюбились крепко. Бывало, она мне все свое отдает; и не прошу […]...
- Вовчок Марко Купеческая дочка I Умерла у нашей барыни горничная девушка, и приказчику веленье прислано барское: немедля другую к барыне представить. Выбрал приказчик меня. Я была сирота, только и роду всего у меня, что дедушка. Ласковый такой старичок был, седенький, смирный. Выслушал он приказ, вздохнул да и повез меня. Барыня наша жила в уездном городке. Городок был ветхонький, словно […]...
- Вовчок Марко Путешествие во внутрь страны Amicus Plato, sed magis amica veritas 1. I ОТ ПЕТЕРБУРГА ДО МОСКВЫ День жаркий, ветреный, удушливый. Повсюду пыль столбом. В вокзале Николаевской железной дороги шум и суета. По платформе бегают, словно на пожаре, роняют дорожные мешки, зонтики, пледы, перчатки, рассыпают запасенную в дорогу провизию. Два кренделька и печеное яйцо катятся к лаковым блестящим ботинкам какого-то […]...
- Вовчок Марко Лемеривна Молодой богатый козак Шкандыбенко стоял над рекою и смотрел в воду. Река глубока и широка, вода синя и чиста и катится с сверканием и гулом. Под ногами у козака отражался свежий, низкий, зеленый пустой берег, где он стоял; в середине реки видно ясное небо с играющим, искрящимся солнцем, а около супротивного берега в воде опрокинулась […]...
- Вовчок Марко Катерина I Не нажить уж нам такой знахарки, как покойная Даниловна! Сколько людей за нее бога молят! Кто ее знал – благословляет, и кто только слыхал про нее – и тот благословляет. Так уж из рода в род ей почет идет. А я-то ведь взросла вместе с нею. Она была из чужой стороны к нам завезена. […]...
- Вовчок Марко Чумак I Як помер наш батько, – нехай йому земля пером! – оставив нам дев’ять пар волів полових, хороших. Нас було три брати; я – найменший, хлопчиком після батька остався. Середній одруживсь і покинув чумацтво. Мати дуже просила: “Покинь, сину, чумакувати; я тепер нещаслива у світі, – хоч ти мене трохи розважатимеш.” Да таки й плохий […]...
- Вовчок Марко Ледащиця I Пані наша була не перволіток та й не яка стара; а з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. Вбиралася шпетненько – шнурочок до шнурочка, гапличок до гапличка. Ходить, було, як намальована. І в кімнатах у нас було гарно: вичищено, вилощено, покрашено, – і кріслечко, і столичок, усе як слід, по-панськіи. Було, пані кам’яних […]...
- Вовчок Марко Сестра I Мати вмерла – я ще малесенькою була, добре й не запам’ятаю. Тільки мені наче сниться, що хитав мене хтось у колисці і співав надо мною тихесенько. Як поховали паніматку, батько не хотів удруге оженитись. Не буде вже над мою першу милу, – було, каже. – Коли господь її прийняв, нехай уже діточки господарюють!” Батько […]...
- Вовчок Марко Інститутка Т. Г. Шевченку I Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся. Було, мене й б’ють (бодай не згадувать!) – не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи – і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, – то так і моє […]...
- Вовчок Марко Не до пари I Як не живи, а лихо не мине. Так уже нам Бог дав, така вже доля наша… Була в мене небога; при мені вона й зросла, бо сиротою зосталася змалечку. Я й батька, і матір її поховала й оплакала; я й її розуму навчала і добра її гляділа. У неї була й хата славна, і […]...
- Вовчок Марко Козачка I Жив у нас у селі козак Хмара; багатир був! Що було в його поля, худоби, що всякого добра! Не дав йому Господь діточок купочки, уродилась дівчинка одна одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили. Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати почали в хату […]...
- Вовчок Марко Три долі I У слободі я родилась – П’ятигір. Там, недалечке од нас, – може, коли Слободянські сторони доводилось переїздить, то чували, – стара жона викопала печери у крейдяній горі? Тридцять чи сорок літ копала, – такі великі викопала, господи! Було, ми ходимо малими по печерах тих, – запалимо віти соснові та й ходимо; а хід узенький […]...
- Вовчок Марко Маша I Не родись ты пригож, а родись счастлив, говорят, и правду говорять истинную! Меня в молодости красавицею величали, а счастье-то мое какое! Ох, много я изведала на своем веку! Муж у меня был буйный, грозный. А вот сестра из себя невглядная была, и слабая такая, хилая, худенькая, да талан ей бог послал: муж в ней […]...
- Вовчок Марко Кармелюк I Хто бував на Україні? Хто зна Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садках, і весною… весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть і усі соловейки защебечуть. Скільки соловейків тоді щебече – і злічити, […]...
- Вовчок Марко Невільничка (присв’ячено Б. А. М.) Давно колись, у Овручеві, коли знаєте, народивсь хлопчик Остап і, як тільки став він на свої ніжки, зараз пішов по Овручеві, подививсь усюди – та й каже: “Ге-ге! Погано жити людям у Овручі! Треба б сьому лиху запобігти!” Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра – турки, татари, – не […]...
- Вовчок Марко Свекруха I Жила колись у нашому селі вдова Орлиха. Я ще була невелика дівчинка, не дуже-то що пам’ятаю, а чула се од покійної матері – нехай царствує! Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин. Мигається мені та Орлиха, мов у тумані, – висока, у червоному очіпку, все чорні брови здвигає. Чоловік її давно помер; старшого […]...
- Вовчок Марко Два сини М. О. Максимовичу I Чоловік умер, двоє діток мені покинув, два сини. Треба мені заробляти, треба своїх діток годувати. Не справлюсь сама. Те продала, те продала – усе попродала. Важко нам, убогим, своє добро збувати, що воно в нас кров’ю обкипіло! Збула. Клопочуся, бідкаюся – з ночі до ночі. Ніколи раразд і діточками втішатись. А […]...
- Вовчок Марко Горпина I Старий Якименко оженив сина та таку-то вже невісточку собі взяв, що й не сказати! Білолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик; і в хаті й на дворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий. Аби на світ благословилось, уже вона й прокинулась, як рання пташка, і клопочеться, […]...
- Вовчок Марко Максим Гримач I Не за вас се діялось, – давно колись, як панувала на Вкраїні удвозі Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною. Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручеві, чи що; то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не оплачуючи: шовки, оксамити, парчі-сутозлоті, пахучі шафрани й крами дорогії, […]...
- Марко Вовчок (1833-1907) Марія Олександрівна Вілінська (у першому шлюбі – Маркович, у другому – Лобач-Жученко; літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у дворянській сім’ї. Навчалась у приватному пансіоні в Харкові, жила в Орлі у своєї тітки як вихователька її дітей. Узявши шлюб з українським фольклористом та етнографом О. Марковичем, […]...
- Вовчок Марко Отець Андрій І “Ох, Боже мій, Боже, що та любов зможе!” – як то в пісні співають. У нашому селі був чоловік, Петро Самійленко. Він мені й родич далекий. Чоловік був дуже добрий, до своїх щирий, зроду-віку нікого не скривдив. А веселий був! Як коли в празник зберуться люди до його хати, почне він точить: як жид […]...
- Вовчок Марко Як Хапко солоду відрікся Коли вже ви так просите, то нехай воно буде по-вашому – розкажу вам, як Хапко солоду відрікся. Чому не розказать. Тільки умова така: не вередувати і не перебендювати. Не знаю, як хто, а я не люблю, як беруть мене на решето та починають сіяти та пересіювати на всі боки: “А се, дядьку, щось не припада, […]...
- Вовчок Марко Дев’ять братів і десята сестриця Галя I Жила собі удова коло Києва, на Подолі, та не мала щастя-долі: було гірке її життя. Терпіла вона превелику нужду та вбожество. Жила удова коло бучного міста, де бучнії будинки громоздилися, де сяяли та виблискували церкви золотохресті, де люди з ранку та до вечора ворушилися й копошилися, а такого вбожества безпомошною, яке удова собі мала, […]...
- ЗНО – Марко Вовчок Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) – українська письменниця, твори якої мали антикріпосницьке спрямування. Її вважають основоположницею дитячої української прози. Марко Вовчок зміцнила основи української соціально-побутової прози. Вагоме місце у творчості посідають дві книги “Народних оповідань” (віддруковані за сприянням П. Куліша), соціальна повість “Інститутка”, твори для дітей. Особливості творчості: – збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання, […]...
- МАРКО ВОВЧОК 6-9 класи ЛІТЕРАТУРА НАПРИКІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XIX ст. МАРКО ВОВЧОК (1833 – 1907) Справжнє ім’я – Марія Олександрівна Вілінська. Народилася в с. Єкатерининському, що в Орловській губернії (нині с. Козаки Липецької області, Російська Федерація), у дворянській родині, померла в Кабардино-Балкарії – у м. Нальчику. Письменниця. Найвідоміші твори: повість “Інститутка”, збірка “Народні оповідання” (оповідання […]...
- СОСНА – МАРКО ВОВЧОК Літературне читання 4 клас – О. В. Науменко – Генеза 2015 КРАСА СВІТУ В ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ ЛІРИКА Пейзажна лірика МАРКО ВОВЧОК Справжнє ім’я Марка Вовчка (1833-1907) – Марія Олександрівна Вілінська. Народилася письменниця в Орловській губернії. Навчалася в жіночому пансіонаті в Харкові. Після одруження разом із чоловіком виїхала в Україну, займалася фольклористикою, вивчила українську мову, звичаї […]...
- Кармелюк – Марко Вовчок Марко Вовчок (1833-1907 pp.) “Кармелюк” Серед творів Марка Вовчка на історичну тему виділяється повість “Кармелюк”. Протягом усього життя Марко Вовчок цікавилася історичним минулим України, зокрема боротьбою українського народу за соціальне і національне визволення. Письменниця багато вивчала історичні праці і документи, збирала перекази, легенди, думи і пісні, присвячені цій тематиці. Перебуваючи за кордоном, вона задумала написати […]...
- Інститутка – Марко Вовчок Марко Вовчок (1833-1907 pp.) “Інститутка” Уперше найвидатніший твір Марка Вовчка – соціальна повість “Інститутка” – був надрукований російською мовою в перекладі І. С. Тургенева у 1860 р. на сторінках журналу “Отечественные записки”. Українською мовою повість вийшла в журналі “Основа” в 1862 р. з посвятою Т. Г. Шевченку. Марко Вовчок працювала над повістю протягом 1859-1861 pp.: […]...
- Біографія Вовчок Марко Марія Олександрівна Вілінська (літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилася 10 (22) грудня 1833 p. у маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у родині збіднілого дворянина, майора у відставці. Першою вчителькою майбутньої письменниці стала її мати, яка володіла кількома мовами, зналася на музиці і дуже любила українські пісні. Через шість років помер батько Марії Олександрівни. Згодом […]...
- Вовчок Марко – Біографія Народилася Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) 10 (22) грудня 1833р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів, зокрема батьків д. І. Писарєва (пізніше – видатного критика й близького друга письменниці). В салоні […]...
- Марко Вовчок – Біографія МАРКО ВОВЧОК (1833-1907) Народилася Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) 10 (22) грудня 1833р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів, зокрема батьків Д. І. Писарєва (пізніше – видатного критика й близького друга […]...
- Марко Вовчок – Горпина В оповіданні “Горпина” письменниця створила типовий образ пана-ліберала. Та Марко Вовчок довела, що навіть ліберали можуть бути ворогами українського народу. Головна героїня оповідання – Горпина. Вона була “білолицю, гарною й веселою, а прудкою, як зайчик: і в хаті, й надворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж чують гучно її голосок дзвенячий”. У Горпини […]...
- Марко Вовчок – Два сини В оповіданні Два сини Марко Вовчок правдиво змалювала солдатчину, що була важкою карою для селянства. Мати-вдова двох синів Андрійка та Василя. Коли сини дійшли віку, їх забрали в солдати. Андрій десь загинув, а Василь, з підірваним солдатчиною здоров’ям, повернувся до матері. помирати. Після смерті Василя стара мати доживає віку в самотині. Живу. дивлюсь, як хата […]...
- ПЛАН – П. КУЛІШ, МАРКО ВОВЧОК 9 КЛАС УКPAЇHCЬKA ЛІТЕРАТУРА ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ П. КУЛІШ, МАРКО ВОВЧОК ПЛАН Герої оповідання Марка Вовчка “Максим Тримач” – справжні романтичні натури I. Який він, романтичний герой? (Коли ми говоримо “романтичний”, то маємо на увазі “небуденний, такий, що торкнувся якихось потаємних куточків нашої душі”. Коли ж романтичним є герой літературного твору, то він обов’язково якийсь […]...
- Марко Вовчок – Біографія (СКОРОЧЕНО) Марко Вовчок Справжнє ім’я – Марія Вілінська (1833-1907) Народилася 10 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. В салоні тітки К. П. Мардовіної в Орлі познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О. В. Маркевичем. Проживаючи в 1851 – 1858 рр. у […]...
- Вовчок Марко Інститутка (скорочено) МАРКО ВОВЧОК (1833-1907) ІНСТИТУТКА (Повість) І Героїня оповіданні, Устина, розповідає, що зроду вона вдалася веселою. Навіть якщо били, то бува заплаче, а потім роздумається – і знов сміється. Коли сироті виповнилося десять років, її віддали у двір до пані. Стара пані була тихенька, ледве ходила, а коли говорила, то було важко зрозуміти, що вона каже; […]...
- Творчий шлях – Марко Вовчок Марко Вовчок (1833-1907 pp.) Творчий шлях Творчий доробок письменниці значний. Він налічує три збірки оповідань українською і російською мовами – “Народні оповідання” (1857 p.; 1862 р.), “Рассказы из народного русского быта” (1859 р.), понад десять повістей, кілька казок. До першої збірки “Народні оповідання”, яку письменниця почала писати у Немирові 1856 p., а закінчила вже наступного […]...
- Повість “Інститутка” Марко Вовчок Повість “Інститутка” Марко Вовчок почала писати 1858 р. в Немирові, а завершувала наступного року в Петербурзі. Письменниця досягла в ній класичної довершеності сюжетно-композиційної організації, гармонії змісту й форми. “Інститутка” – найяскравіший зразок індивідуальної творчої манери Марка Вовчка як українського письменника. У повісті зображено долю села напередодні ліквідації кріпацтва. В конкретних явищах, що відбуваються переважно в […]...