Бережний Василь Павлович Марсіанка
Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 76-80.
– Ви усвідомлюєте, докторе, як це для мене важливо? – Чорноволосий чоловік з гострим блиском очей різко звівся на білому ліжку, притиснувши руки до грудей. – Ви, звичайно, гадаєте, що я рвуся з лікарні тому, що надходить новорічна ніч. Запевняю вас: це не так. Я тільки через Марсіанку! А Новий рік… Ну, минає дві тисячі п’ятнадцятий, почнеться шістнадцятий, то й що?
Ми весь час живемо між минулим і майбутнім…
– Але ж у вас підвищена
Впевнений, що наша доброзичлива Домінанта[2] дозволить вам скуштувати навіть вина.
– Дякую за гостинність, але ж моя Марсіанка…
– Зрештою, ви й сам досвідчений медик, – сказав лікар, схиливши голову набік. – Отож ви…
– Ні, ви не усвідомлюєте! – перебив Данило Кузьмович, стріпнувши чорним чубом. – По очах бачу:
Спати, дуже хочеться спати… спати…
Обважніла лікарева голова поволі похилилася до плеча.
Данило Кузьмович обережно встав із ліжка, ступив до передпокою і, відчинивши шафу, почав підбирати собі одяг. Тут висіло кілька зимових костюмів різних розмірів і фасонів. Вибрав сірий комбінезон із синтетичного матеріалу.
Легенький, теплий і зручний; в ньому не страшні найлютіші морози.
А надворі з кожною хвилиною густішали сутінки. Сніг давно перестав, ущух і вітер. “Бач, як стишилося перед Новим роком, – подумав Данило Кузьмович, заклеюючи стрічкою пройму на грудях. – Еге, планета обертається нечутно, не заскрипить! Що ж там сталося з моєю Марсіанкою?
Невже вона?. Ех, коли б хоч Назар був дома!”
Ставши на порозі, Данило Кузьмович подивився на загіпнотизованого лікаря. Промайнуло співчуття: проспить зустріч Нового року. Ну, та не біда!
Це ж умовність! Хоч і всесвітня, але умовність. І навіть за теперішнім єдиним календарем для всієї Землі Новий рік настає неодночасно. В Рангуні і Ташкенті вже його зустріли. Так що… Стривожений долею своєї Марсіанки, Данило Кузьмович все інше вважав не вартим уваги.
Навіть своє здоров’я. Марсіанка! Як вона там себе почуває?
Цілих дев’ять годин протримали його в клініці! Може, вона замерзла, загинула… Та й Назар – хороший синок! Батька в лікарню, а сам – до Космоцентру.
Неслухняні, зовсім неслухняні діти. Такі самі, як і три тисячі років тому в древніх шумерів.
Данило Кузьмович згадав, як він, розсердившись, вимкнув відеофон, коли Назар спробував його заспокоювати. Може, й не треба було, але… Хай знає!
Вийшов з палати, озирнувся навколо: чи нема нікого поблизу? Здалося, наче хтось іде слідом. Став на сходинку ескалатора, але втратив кілька секунд, поки намацав кнопку пуску, – тремтіла рука. Внизу накинув на голову капюшон і, ступнувши крізь теплу повітряну запону, яка заміняє двері, вийшов надвір. В обличчя так і ввіткнулися тисячі голок морозу, густе холодне повітря забило подих.
Ну, та нічого. Тут ось задача: як дістатися до фітотрона[3]? Може, аеросаньми?.
Але ж в передгір’ї небезпечно. Електромобілем?. Так дорога в горах, певне, завалена снігом…
Вертоліт!
В примарному світлі ліхтаря бовваніли машини, які більше скидалися на комах, аніж на літальні апарати. Мимоволі оглядаючись на тихий корпус клініки, Данило Кузьмович попростував до крайнього вертольота. Сніг поскрипував під ногами, і це чомусь дратувало його.
Заспокоївся в кабіні. Сів біля пульта управління – панель засвітилася спокійним матовим світлом. Не гаючи й хвилини, повернув ручку пуску і одразу ж відчув, як апарат легенько струснувся, ніби прокидаючись зі сну. Над прозорим куполом кабіни закружляли лопаті пропелера, вбуравлюючись у темну товщу атмосфери.
Клініка плавно зрушила з місця і почала швидко віддалитися убік. На екрані інфрачервоного локатора з’явилися обриси рельєфу. Данило Кузьмович не звертав на нього уваги, вдивлявся у вечорову імлу новорічного вечора, сподіваючись скоро побачити Карпати.
І все-таки Данило Кузьмович почав думати про наближення Нового року. Чи й цей буде такий багатий на події, як його попередник? 2015-й кінчається. Хороший був рік! Данилові Кузьмовичу уявився довгий і широкий шлях, який лишився позаду, – з усіма радощами і болями, втіхами і сподіваннями.
Найбільшою подією був, звичайно, політ на Марс. Вся земна куля стежила за ним, затамувавши подих. Ще б пак! Політ під час великого зближення Марса і Землі мав на меті лише обліт загадкової планети. Данило Кузьмович хвилювався, сказати б, подвійно.
Адже син, його син був на борту корабля!
Данило Кузьмович замріявся. Вертоліт погойдувало, наче колиску, електромотор гудів не дужче бджоли, а поруч – синій кришталь ночі, підсвічений знизу вогнями людських жител, зверху – зорями. Гарно! Та, згадавши про лютий сніжний буран, Данило Кузьмович спохмурнів. І надало ж йому спорудити свій фітотрон якраз під горою! Якщо Марсіанка загинула…
Аж плечі пересмикнулися в Данила Кузьмовича, так неначе відчув той сніг на своєму тілі. Поглянув на годинника – вже 6 пора й Карпатам показатись, а їх нема й нема.
Тільки він це подумав – на екрані проступили гори. Тепер Данило Кузьмович не відривав очей від світлового прямокутника. Так-так… Смерекова гора, Ведмежа, Макова долина… А он і Весела!
Як вона куріла, кидалася снігом! Це був справжній вулкан, над яким шаленіла сива хуга. Що він пережив! “Ну! – стискав кулаки Данило Кузьмович. – Зажди… Ми з тобою ще поборемось!” Поглядаючи з вертольота на величний і буремний краєвид, помережаний світлом і тінями, він подумав про Природу: “І чого б лютувати?
Все одно тебе приручать! Як дикого коня. Як вогонь. Як плазму…”
Скерував свого апарата на посадку. І чим ближче було до землі, тим дужче щеміло серце. Що сталося з Марсіанкою?
Довга будівля фітотрона була темна Грузнучи – і пояс у снігу, Данило Кузьмович кинувся туди до зловісної темряви. Ось і брукований шлях. Тут снігу зовсім мало: чи вітром змело, чи, може, Назар вернувся та розчистив. Данило Кузьмович несподівано закляк, стояв і прислухався.
Йому здалося, що з фітотрона долинає чийсь приглушений голос. Підійшов ближче і жахнувся: посередині фітотрона зяяв пролом, приблизно третина стіни вивалена. Звідти й лунав приглушений голос.
До зустрічі, о любий ненаглядний!
В безодні космосу привиджусь я тобі…
Данило Кузьмович дивився на руйнацію і вже не звертав ніякої уваги на голос транзистора, що чудом уцілів між потрощеними стінами машинного залу. Загинула апаратура!
Коли він побачив катастрофу, плечі його опустилися, руки безвільно звисли. Тяжко зітхнувши, поволеньки обернувся і обважнілою ходою попрошкував через пролом у стіні в уціліле приміщення. Тут було тихо і затишно. Почулося, наче щось стиха шепоче. Прислухався.
Справді, якийсь шурхіт долинав до його слуху. Швидким кроком Данило Кузьмович дістався до тамбура і безпомилковим рухом намацав ребристий корпус ліхтаря. Піднісши його поперед себе, ввімкнув, та так і остовпів.
Під яскравим промінням на всій площі фітотрона похитувалося колосся.
– Вціліла… – прошепотів. – Люба моя, дорога! Ах, ти ж… Колос викинула! – і розкотисто розсміявся.
– Даниле Кузьмовичу!
Обернувся і побачив… лікаря. Той наближався до нього з простягнутими руками.
– Що з вами, Даниле Кузьмовичу? Заспокойтеся…
– Легко сказати “заспокойтеся”… Ви ж бачите, скільки колосу!
– Ну то й що?
– Витримала, не загинула! Навіть розвивається!
– А чому вона мала загинути, оця пшениця?
– Та це ж Марсіанка! Розумієте, Назар привіз її з Марса…
– А… Ну, все одно не слід так хвилюватися. Та ще й тікати з клініки, маючи високу температуру.
– Яка там температура? Мені танцювати хочеться! – Данила Кузьмович струснув лікаря. – Ви ж тільки подумайте: я тут створив їй марсіанський клімат, а вона в земному, бач, як пішла в ріст.
– Тільки не пробуйте знову гіпнотизувати… – усміхнувся лікар.
– Ага, а як ви… прокинулись?
– Буквально через кілька хвилин. І це, до речі, ще одне свідчення того, що ви нездоровий. Пора, пора в клініку. І, до речі, мене дивує, що ви, відомий невропатолог, займаєтесь…
– Пшеницею?. Ну, тут нічого дивного нема. Це моє хоббі. Страх як люблю рослини. Досліджував передачу імпульсів у них і… полюбив.
А ви чим захоплюєтесь?
Він старався зав’язати розмову, щоб намилуватися своєю Марсіанкою.
– Я, – відповів лікар, – запеклий рибалка. Вудочки, гачки – все те саме, що й піввіку тому.
– Ех, і здорово ж!.
– Ви про риболовлю?
– Та ні. Здорово, кажу, як вийде вона з цієї ділянки на поля. Бачите, як росте: є колосся при землі, є вище, ще вище. Стіна з колосків. І не вилягатиме, як гілляста…
От Марсіаночка!
Лікар позирнув на годинника:
– Даниле Кузьмовичу! Вітаю вас з Новим роком!
– І я вас також!
Вони потиснули один одному руки і пішли до вертольотів.
В тиші фітотрона шепталося колосся, наче питало стебло в стебла: “Де це ми прокинулись?. Де?.”
– Примітки: [1] Електронний діагност. [2] Назва електронної машини (господиня). [3] Фітотрон – приміщення із штучним кліматом для вирощування рослин. .
Related posts:
- Бережний Василь Павлович Ох, ці телепати Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 126-148. I. – От навіжений – знову завів! І нащо такі мотоцикли роблять? Реве, як трактор! – Так це ж гоночний, хіба не бачиш? Сєва підвів голову, на якій виблискував шолом, озирнувся, але нікого поблизу не було. […]...
- Бережний Василь Павлович В зоряні світи Бережний В. П. В зоряні світи: Науково-фантастична повість. – К.: Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”, 1958. “Людство не залишиться вічно на Землі, а, в гонитві за світлом і простором, спочатку несміливо сягне за межі атмосфери, а потім завоює собі весь простір навколо сонця”. К. Е. ЦІОЛКОВСЬКИЙ. Напередодні вильоту Іван Макаровим Плугар – чоловік середній на зріст […]...
- Бережний Василь Павлович Селенітка Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 241-262. І Ніщо так не приваблювало Яриночку, як величезний диск Землі на темному оксамиті неба. Коли їй щось боліло, і вона плакала, аж заходилась, мама несла її до оглядової Вежі, примовляючи: – А ми ось Землю побачимо!. […]...
- Бережний Василь Павлович Лабіринт Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 233-261. I. Забринів зумер – довго, настирливо. Кук-Соммерс трубки не брав. То нервовими кроками ходив по лабораторії, то присідав до столу і, загородивши пальці лівої руки в рідку чуприну, тупо дивився на свої плутані замітки. А телефон […]...
- Бережний Василь Павлович Сакура Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 221-240. Бокс, в якому мешкала Кьоко з своєю маленькою донькою, нагадував цвинтарну урну, покладену набік. Маленький коридорчик з умивальником, далі вузький прохід до покою, в якому заледве вмістилося ліжко, столик та двоє сидінь біля нього. Денне світло […]...
- Бережний Василь Павлович Дарунки Шамбали Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 52-70. Північне море штормило. Сяяло сонце, на чистому небі не було ні хмаринки, а вітер кошлатив темно-сіру поверхню неозорих вод, зганяючи отари білих баранців. Ростислав Микитюк любив спостерігати мінливу стихію, годинами простоював на кормі, тримаючись руками за […]...
- Бережний Василь Павлович Модель слави Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 210-221. 1 Гілки тополі за вікном схитнулися, певне, там закублилось птаство, і Максим Петрович поклав ручку на чистий аркуш, підпер голову рукою і деякий час бездумно дивився на дерево, на білясті клапті неба, що просвічували крізь нього. Останнім часом він […]...
- Бережний Василь Павлович Хронотонна Ніагара Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 319-337. На велетенському міжзоряному кораблі, який впродовж уже тисячі років заглиблюється в простір Галактики, начебто нічого особливого й не сталося. Так само, як вчора, як і рік і десять років тому, він рухається по інерції; в його […]...
- Бережний Василь Павлович В космічній безвісті Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 305-318. І Це було так несподівано, що Софі здригнулась: за прозорою стіною Операторської рухались страхітливі потвори. Відсахнулась, притуливши руки до грудей, але одразу ж полегшено зітхнула: стіни ж із найміцнішого стеліту! Потвори йшли тлумом, хилитаючи чудернацькими головами, […]...
- Бережний Василь Павлович Космічний Гольфстрім Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 3-116. 1 Капітан “Вікінга” сидів у кріслі біля пульта керування і, коли відчув, що його хилить на сон, випростав спину, розвів руки, потягнувся. В’ялість розливалася по всьому тілу – такого ще не бувало з того самого дня, коли вони покинули […]...
- Бережний Василь Павлович Тролейбусом до Хрещатика Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 121-125. На тому боці зупинився тролейбус, одні пасажири виходили, інші заходили, а Льоня нетерпляче переступав з ноги на ногу, ждучи, коли проїдуть машини. І треба ж отак: підійшов до кіоска купити газету – жодної машини не було, […]...
- Бережний Василь Павлович Сонячна сага Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 365-373. – Бам-бум-банг!. Теплі, золотисті звуки проймають мозок, усе тіло, а воно ж цілу вічність пролежало скоцюрблене від холоду, скуте клінічною смертю. – Банг-бум-бам! Очі Вайза Омнісієнта розплющились, але нічого не бачили. Сизий морок поглинав усе: і […]...
- Бережний Василь Павлович Доля “Оракула” Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 188-200. 1 Величезний Луна-парк сяяв різнобарвними вогнями, гримів музикою, закликаючи до веселощів і розваг. Химерними зигзагами шугали то вгору, то вниз каретки “Супер-1000”, катаючи верескливі парочки, що їм аж дух забивало; плавно, під музику кружляв, наче котився похилими площинами, велетенський […]...
- Бережний Василь Павлович Музичний атавізм Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 73-75. Це трапилось одного дня 2966 року. Хто перший почув оті дивовижні звуки, що линули з плаского даху, сказати важко. Та не минуло й кількох хвилин, як навпроти будинку зібрався натовп. А невтомна стрічка тротуару підвозила й підвозила людей – молодих […]...
- Бережний Василь Павлович Юнак з моря Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 171-178. Цього літа погода на Чорноморському узбережжі видалась нестійка. В бахрому прохолодних дощів лише зрідка впліталась золота нитка сонячного дня, та й то під вечір тускніла, окутуючись мжичкою. Відпочиваючі занудилися б зовсім, коли б не всесвітній чемпіонат з футболу в […]...
- Бережний Василь Павлович Під крижаним щитом Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “…Звістка про це відкриття блискавично облетіла планету. Інтернаціональна Рада одностайно прийняла розгорнуту ухвалу про Антарктиду, а також вжила запобіжних заходів стосовно навколосонячного простору. ” (З відеострічки “Хроніка-2300”) І Никифор дивився, як вона поспішає до свого апарата, – ноги в чорних панчохах, червона курточка, – […]...
- Бережний Василь Павлович Ефемерида кохання Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 270-278. І У великому місті, що розкинулось під прозорим склепінням у кратері Шіллера, сталася надзвичайна подія. Коли численне його населення рушило до своїх їдалень на обід, жодні двері не розсунулися, ніде не прозвучало з мікрофонів таке звичне: […]...
- Бережний Василь Павлович Брате мій, Орле Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – Стор. 140-151. 1 – Що ти бачиш? – Сіра пелена, по ній пляма рухається. А що то? – Море. Пливе лайнер. Мабуть, туристи… Після операції, як тільки одужаєш, і ми з тобою попливемо. Правда? – Обов’язково. – Ти побачиш, природа щедра […]...
- Бережний Василь Павлович Експедиція в природу Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 88-95. – Лежи, лежи, синку, тобі ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо. Скажи, синку, поясни мені: навіщо ви це зробили? – Навіщо? А хто його зна… Хотілося до природи, кортіло дихнути тією… дикою атмосферою… […]...
- Бережний Василь Павлович Таємнича статуя Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 80-87. Михайло прокинувся дуже рано – ще навіть мама не встала. Прокинувся раптово, одразу, так, наче його хтось голкою вколов. Схопився, підбіг до розчиненого вікна і відсунув штору. В світанковому небі сріблився серп Місяця. Михайло обіперся […]...
- Бережний Василь Павлович До Золотої Зорі Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 162-193. “…Як сказали жерці, за 11340 років у Єгипті царювали тільки смертні люди, а не боги в людському образі… За цей час, розповіли жерці, сонце чотири рази сходило не на своєму звичайному місці: а саме – двічі […]...
- Бережний Василь Павлович Істина поруч Бережний Василь. Істина поруч. – Радянський письменник, Київ, 1968. У маленькій герметичній радіорубці космічного корабля згорбилася дівчина. Тісно, як тут тісно! Раніше вона не помічала цього, а зараз ніби зійшлися всі шість площин, що відгородили її від усього світу, і от-от стиснуть, розчавлять… І апаратура давить їй на груди, а ті кілька кубічних метрів повітря, […]...
- Бережний Василь Павлович Материн голос Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 380-382. Опинившись на Місяці, вона все роззиралась, захоплювалась: Ніколи не думала, що тут так гарно! Він водив її безконечними тунелями Лунополіса, показував поверхневі споруди, що прозорим склепінням підпирали чорне, всіяне зорями небо. – А ходити як легко, […]...
- Бережний Василь Павлович Архітектурна фантазія Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 194-232. Стерничий з нетерпінням чекав, коли нарешті з’явиться цей загайний Тао. Не відривав очей від екрана, стежачи за кожним його рухом з того моменту, як розвідник причалив і перейшов на борт корабля. Ох і повільно ж він […]...
- Бережний Василь Павлович Феномен ноосфери Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 293-297. Відкласти старт? Такого ще не було жодного разу протягом їхньої тривалої галактичної експедиції! Сот явно нервував. Мішки для ніг то набухали, то зморщувались, і його тіло то здіймалося вгору, то опускалося майже до самісінької підлоги. Велике […]...
- Бережний Василь Павлович Діти одного Сонця Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 23-36. І. Невеликий електрокар обтічної форми, забравши пасажирів з космічного корабля “Аеліта”, який щойно повернувся з Марса, рушив у напрямку приземкуватого вокзалу космодрому. Туди ще було далекувато, а вже виднівся гурт зустрічаючих біля входу, здебільшого – жінки […]...
- Бережний Василь Павлович Гравіантена Івана Мудрого Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 102-120. І хто це знає, й хто про це повіда? Звідкіль цей Всесвіт народивсь та виник? “Космогонія” (збірник “Рігведа”). І. Вони ходили мовчки по верхній алеї Володимирської гірки, так ніби їм ні про що було говорити. А […]...
- Бережний Василь Павлович Така далека подорож Чамхаба Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 350-364. І Чамхаб одразу впізнав цю будівлю й зійшов з рухомої стрічки на тротуар. Перед ним, віддалік від траси, лежав велетенський сірий камінь, схожий на мозок людини: дві півкулі, звивисті борозни. “Штукарство, – подумав Чамхаб, відчувши глуху […]...
- Бережний Василь Павлович ДЕМ’ЯНКО ДЕРЕВ’ЯНКО, або ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОННОГО ХЛОПЧИКА Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серія “Пригоди. Фантастика” ЩО ЗАДУМАВ ГОЛОВАНЬ Одного жаркого літнього дня учні Непитайлівської школи Невідомого району – Головань і Рукань – приїхали до Києва на екскурсію. Вони найкраще вчилися, і зрозуміло, що саме їх, а не кого іншого преміювали путівками до столиці. […]...
- Антон Павлович Чехов – Людина у футлярі Кінець XIX ст. Сільська місцевість в Росії. Село Мироносицькій. Ветеринарний лікар Іван Іванович Чімша-Гімалайський і вчитель гімназії Буркин, проохотівшісь весь день, розташовуються на нічліг у сараї старости. Буркин розповідає Іван Іванович історію вчителя грецької мови Бєлікова, з яким вони викладали в одній гімназії. Бєліков був відомий тим, що “навіть в гарну погоду виходив у калошах […]...
- Антон Павлович Чехов Іонич Земський лікар Дмитро Іонович Старцев приїжджає працювати в губернське місто С., де незабаром знайомиться з Туркіна. Всі члени цієї привітної родини славляться своїми талантами: дотепний Іван Петрович Туркіна ставить аматорські вистави, його дружина Віра Йосипівна пише повісті й романи, а дочка Катерина Іванівна грає на роялі і збирається їхати вчитися до консерваторії. Сім’я справляє на […]...
- Антон Павлович Чехов Палата № 6 У повітовому місті в невеликому лікарняному флігелі знаходиться палата № 6 для душевнохворих. Там “смердить кислою капустою, фітільнимі гаром, клопа і аміаком, і ця сморід у першу хвилину справляє на вас таке враження, начебто ви входите в звіринець “. У палаті мешкають п’ять осіб. Перший – “худорлявий міщанин з рудими блискучими вусами і з заплаканими […]...
- Антон Павлович Чехов Хамелеон Антон Павлович Чехов Хамелеон Перекладач: А. Хуторян Джерело: З книги: Чехов А. П. Вибрані твори:- К.: Дніпро, 1981. Через базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі і з клуночком у руці. Услід за ним ступає рудий городовик з решетом, вщерть повним конфіскованого агрусу. Навкруги тиша… На площі ні душі… Повідчинювані двері крамниць і […]...
- Антон Павлович Чехов Зловмисник Антон Павлович Чехов Зловмисник Перекладач: А. Хуторян Джерело: З книги: Чехов А. П. Вибрані твори:- К.: Дніпро, 1981. Перед судовим слідчим стоїть маленький, надзвичайно худий чоловічок у пістрьовій сорочці і латаних штанях. Його обросле волоссям і поїдене ряботинням обличчя та очі, ледве видні з-за густих, навислих брів, мають вираз похмурої суровості. На голові ціла шапка […]...
- Багряний Іван Павлович Сад Гетсиманський Пропонований увазі читачів роман “Сад Гетсиманський” належить перу Івана Багряного – письменника, мало знаного у нас, але широко відомого серед української еміграції. Іван Багряний (1907 – 1963) зазнав сталінських репресій у 30-ті роки, пройшов всі кола пекла, як потім і герої його роману. 1945 року змушений був емігрувати з СРСР. У ФРН були написані романи […]...
- Антон Павлович Чехов Маска Антон Павлович Чехов Маска Перекладач: А. Хуторян Джерело: З книги: Чехов А. П. Вибрані твори:- К.: Дніпро, 1981. У Х-ому громадському клубі з благодійною метою влаштовували бал-маскарад, чи, як його називали місцеві панночки, бал-парей. Була дванадцята година ночі. Інтелігенти, які не танцювали, без масок – їх було п’ять душ – сиділи в читальні за великим […]...
- Багряний Іван Павлович Міщаночка Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. – …На заводе в “X” Есть одна девчонка: И красится, и пудрится… Зубоскалит громко! – Це було написано на дверях завкому. Ще й карикатура намальована: якась сучасна міщаночка з “перепоночкою” (талія) як оса. З локонами, “фути-нути”. Це на Надю Н-о. На зібраннях зубоскале; […]...
- Багряний Іван Павлович Розгром I Коли надходить ніч і сон утікає з очей, а напружені нерви гудуть і вібрують, як дроти на буремних роздоріжжях, тоді… Вона встає передо мною… Ольга… Вона встає передо мною, як символ, як прообраз цілого покоління, поставленого грудьми проти трагічної епохи віч-на-віч, в нерівнім – до розпачу, до трагізму нерівнім! – двобої; покоління сміливого і […]...
- Антон Павлович Чехов – Агрус Іван Іванич та Буркин йдуть по полю. Вдалині видніється село Мироносицькій. Починається дощ, і вони вирішують зайти до приятеля-поміщику Павлу Константіничу Альохін, садиба якого розташовується неподалік у селі Софіїне. Альохін, “чоловік років сорока, високий, повний з довгим волоссям, схожий більше на професора чи художника, ніж на поміщика”, зустрічає гостей на порозі комори, в якому шумить […]...
- Антон Павлович Чехов – Про кохання Іван Іванич та Буркин проводять ніч у садибі Альохіна, Вранці за сніданком Альохін розповідає гостям історію свого кохання. Він оселився в Софіїну після закінчення університету. На маєтку були великі борги, тому що батько Альохіна витратив багато грошей, щоб дати освіту синові. Альохін вирішив, що не поїде з маєтку і буде працювати, поки не сплатить борг. […]...