Бережний Василь Павлович В космічній безвісті
Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 305-318. І
Це було так несподівано, що Софі здригнулась: за прозорою стіною Операторської рухались страхітливі потвори. Відсахнулась, притуливши руки до грудей, але одразу ж полегшено зітхнула: стіни ж із найміцнішого стеліту! Потвори йшли тлумом, хилитаючи чудернацькими головами, тягнучи зубчасті хвости; деякі безхвості, а інші, здається, безголові, хоча, як може функціонувати організм без голови?
Коли страховиддя зникли з очей, тільки
Підійшла до панелі зв’язку, натиснула одну з численних кнопок. “Уїлфул, певне, знає, – подумала. – По його ж борту… Але чому він сам не інформує? Дивно…”
На молочному тлі екрана з’явилась гола, як бубон, голова Уїлфула.
– Що сталось? – запитала Софі. – Чому не інформуєш про свій бортовий пост?
– Нічого не сталося.
– А потвори?
– Потвори? – перепитав юнак. – Пройшли на Озерну палубу.
– Ти… до них… – здивувалась Софі. – Що відбувається?
– Приїжджай на Озерну – дізнаєшся. Я буду там!
Екран посірів, потьмянів і згас – наче на Софі дивилося велике сліпе око. Вимкнувся! Безпрецедентний випадок…
Софі трохи постояла, розмірковуючи, потім окинула оком осцилографи й вийшла з операторської.
“Що це з ним сталося? – думала, зійшовши на зовнішній ескалатор, який рухався з найбільшою швидкістю. – Дивно… Був такий пунктуальний, старанний, а це кидає пост!”
Крізь прозорий купол, який звідси, знизу, здається лише рискою, тонкою лінією, що відділяє чорноту космосу від оцієї теплої, пройнятої світлом атмосфери, видно розсипища далеких сонць, волокна туманностей. Якщо дивитися на них, то ніякого руху не помітиш. Софі на мить здалося, що й ескалатор стоїть і їхній гігантський корабель непорушно завис у просторі.
Але ноги відчували вібрацію, а відірвавши погляд від зірок, вона побачила, як мимо пропливають надпалубні будови – прозорі призми оранжерей, круглі бункери, куби майстерень, складів, естакади, переплетіння ажурних форм. І враз її охопило відчуття руху – прекрасне відчуття, що єднає тебе з Всесвітом. II
Березовий гай біля озера повнився гамором. Звучала вересклива музика, яку часом заглушували ще верескливіші голоси юнацького збіговиська. Хлопці купчилися невеликими гуртами, про щось енергійно сперечались; деякі бавилися в воді, а інші лежали на піску під кварцовим сяйвом. Тут і там валялися потворні голови й хвости. “Муляжі… – подумала Софі. – Он воно що…
Та тут, мабуть, увесь Допоміжний екіпаж… Вони все покидали й розважаються! Що за поведінка?”
Уїлфул одразу помітив її й рушив навстріч, легко ступаючи по жовтому піску. Був роздягнений, як і всі, розмахував руками і гукав ще здаля:
– Іди, іди! Приєднуйся до нас!
Софі зупинилася там, де густа, як щітка, зелена трава перепинила шлях піску.
– Ну, чого ти? – вигукнув Уїлфул. – Відкинь усякі вагання й радій разом з нами!
– А з якого це приводу ви так радієте?
– Ось дізнаєшся, то теж пристанеш до нас. Ходімо, я поінформую тебе.
– Кажи, – холодно промовила Софі, не рушаючи з місця.
– Ти знаєш, що таке карнавал? – запитав Уїлфул, все ще не облишаючи грайливого тону. – Чула такий термін?
Софі мовчала – напружувала пам’ять і ніяк не могла пригадати.
– Ну от, – сказав юнак, – слабо вивчала історію Землі чи, може, блоки пам’яті підводять. А ми оце натрапили на таке явище, переглядаючи стародавню кінохроніку. Це дуже оригінально – карнавал!
Певного дня люди надягали на себе маски, кумедні костюми й з піснями, танцями ходили по вулицях. Весело! Гарно!
Здивування не зникло з очей Софі.
– Мало чого не було в нетрях земних століть, – обізвалася лагідно. – А який стосунок це має до нас… до нашого “Кентавра”?
– Безпосередній. Ми створюємо Товариство друзів карнавалу – ДеКа. Обов’язки нам набридли остаточно.
Роки, десятиліття, століття – одне й те ж, одне й те ж. Та ти й по собі знаєш, невтомна Операторко! Ну от протягом якого часу ти виконуєш ці свої обов’язки?
– Понад п’ятсот земних років.
– Епоха! Вічність! – вигукнув юнак. – Пора кидати.
– Як ти можеш так мислити? – скинула на нього поглядом Софі. – Саме тому й не можна покинути.
– Може, я не точно сформулював свою думку… Я хотів сказати, що свої завдання ми вже давно виконали і тепер маємо всі підстави…
– Ніяких підстав! – перебила Софі. – Наше завдання – увесь час забезпечувати рух “Кентавра”.
– А хіба ми не забезпечили? Енергоблоки працюють у заданому режимі, біосфера… Поглянь, яка досконалість! – Уїлфул зробив паузу, ніби даючи можливість окинути зором голубу гладінь води, біло-зелений гай. – Між іншим, а ти замислювалась над тим, куди й чого прямує “Кентавр”? Ми в польоті вже півтисячі земних років – і що змінилося в космосі?
Анічогісінько. Силові поля характеризуються тими самими величинами. А далекі зорі так і лишаються далекими.
– Вони, може, ще й подаленіли внаслідок розбігання, для нас це не має значення.
– Згоден, Софі. Всі ті зорі, далекі світи – чистісінькі абстракції, і нам вони ні до чого. Для нас має значення наше життя й тільки наше життя.
– Життя без мети? Без відкриттів?
– Ти ще зрозумієш, Софі, ще відчуєш…
– Я вже зрозуміла: на нас насувається небезпека, бо “Кентавр” полишений на самого себе.
– А Земля, якої вже давно не видно й не чути, хіба не полишена сама на себе?
– Порівняв… Земля – планета великих ресурсів, довговічних систем кругообігу матерії. А наш “Кентавр” – тільки космічний корабель.
– Він давно став для нас планетою, – уперто провадив далі Уїлфул. – Хай маленька, але планета.
– Яка потребує, щоб кожен з нас пильно виконував свої обов’язки, – додала Софі… – Ми ж мусимо звітувати Головному екіпажеві.
– До того моменту така величезна відстань, що її можна вважати безконечною, – заперечив юнак.
– Усе має кінець, навіть оця ваша… аномалія. – Софі окинула поглядом гамірливий пляж і твердо сказала: – Я вимагаю…
– Навіщо такі крайнощі? – перебив її Уїлфул. – Адже нічого не сталося – автоматика підтримує нормальну роботу всіх систем життєзабезпечення корабля. Що ж тобі ще треба?
– Мені треба, щоб ви всі згадали перший пункт Розпорядку роботи Допоміжного екіпажу. А там недвозначно сказано, що залишати свій пост…
– Знаємо, знаємо. У нас блоки пам’яті ще працюють. – Уїлфул раптом звернувся до своїх товаришів на ультракоротких хвилях: – Усі до мене! Старша операторка вимагає, щоб ми негайно розійшлися по своїх постах…
Гульбище враз ущухло. Натовп тісним колом оточив Софі. Хтось вигукнув:
– Може, вона не знає про карнавал?
– Я розповів, – сказав Уїлфул. – Але Софі дотримується іншої думки.
Він говорив начебто так, як і належить дисциплінованому членові Допоміжного екіпажу, але водночас надавав своїй інформації такого емоційного забарвлення, що суть її набирала протилежного значення. Софі слухала з усе наростаючим потенціалом тривоги. Йшлося до того, що ці фанатики карнавалу можуть наважитись на такі дії…
– Головний екіпаж, якщо вірити хроніці, більше п’ятисот років перебуває в камерах анабіозу, – провадив далі Уїлфул. – І хіба не ми забезпечуємо постійний режим роботи кріогенного устаткування? Хіба ці обов’язки не поглинають нашої життєвої енергії? А ми ж ніколи навіть не бачили цього екіпажу і могли б подумати, що це уявна величина, яка зовсім не впливає на ті процеси, що мають місце на “Кентаврі”.
“Он куди він хилить, – промайнула думка в Софі. – Ентропія системи зростає…” Уявила автономний енергоблок у центрі корабля, а навколо нього, наче бджолині соти, герметично закриті камери анабіозу. Якщо вимкнути батарею трансформаторів…
– Я пропоную негайно стати до виконання своїх обов’язків! – перервала Софі розбалакування Уїлфула. – Згідно з першим пунктом…
Її заглушили вигуки:
– Карнавал!
– Карнавал!
– Маску!
– Надіньте на неї маску!
– Приєднуйся до нас! – ледве не оглушив її Уїлфул. – Це ж так весело, так цікаво!
Софі вловлювала ситуацію і слухом, і зором, і ще якимось, може, тільки їй притаманним чуттям. “Якщо вони накинуть на мене маску… Це ж ізоляція… Вирватись, вирватись! Швидше до Операторської!”
Але як прорватись крізь оцей натовп дужих, спритних тіл? Софі відчула таке напруження, що аж у голові задзвеніло. Мозок лихоманило – імпульси закружляли в шаленому вихорі, пам’ять видавала інформацію безладно, і годі було розібратися в цьому хаосі.
А вирішували секунди! Хаос, хаос… А чому, власне…
– Увага! – піднесла руку Софі. Голос її звучав так владно, що всі зупинилися. – От я щойно подумала: наш мозок вивчив багато складних структур і процесів, а себе ще й досі не осмислив. Виходить, мозок змушений знайомитись із самим собою, вивчати самого себе так само, як і сторонні об’єкти.
А мусив би, здається, просто знати про себе все, і то з самого моменту виникнення.
Related posts:
- Бережний Василь Павлович Ох, ці телепати Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 126-148. I. – От навіжений – знову завів! І нащо такі мотоцикли роблять? Реве, як трактор! – Так це ж гоночний, хіба не бачиш? Сєва підвів голову, на якій виблискував шолом, озирнувся, але нікого поблизу не було. […]...
- Бережний Василь Павлович Марсіанка Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 76-80. – Ви усвідомлюєте, докторе, як це для мене важливо? – Чорноволосий чоловік з гострим блиском очей різко звівся на білому ліжку, притиснувши руки до грудей. – Ви, звичайно, гадаєте, що я рвуся з лікарні тому, що надходить новорічна ніч. Запевняю […]...
- Бережний Василь Павлович Селенітка Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 241-262. І Ніщо так не приваблювало Яриночку, як величезний диск Землі на темному оксамиті неба. Коли їй щось боліло, і вона плакала, аж заходилась, мама несла її до оглядової Вежі, примовляючи: – А ми ось Землю побачимо!. […]...
- Бережний Василь Павлович Сакура Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 221-240. Бокс, в якому мешкала Кьоко з своєю маленькою донькою, нагадував цвинтарну урну, покладену набік. Маленький коридорчик з умивальником, далі вузький прохід до покою, в якому заледве вмістилося ліжко, столик та двоє сидінь біля нього. Денне світло […]...
- Бережний Василь Павлович Лабіринт Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 233-261. I. Забринів зумер – довго, настирливо. Кук-Соммерс трубки не брав. То нервовими кроками ходив по лабораторії, то присідав до столу і, загородивши пальці лівої руки в рідку чуприну, тупо дивився на свої плутані замітки. А телефон […]...
- Бережний Василь Павлович Сенсація на Марсі Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 346-349. Сухорлявий Фа мав постійну перепустку на поверхню планети і користався з цього дуже часто. На контрольному пункті його знали в обличчя, і старий Спостерігач неба не завжди й виймав свою чорну картку з білими цятками зірок. […]...
- Бережний Василь Павлович Таємнича статуя Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 80-87. Михайло прокинувся дуже рано – ще навіть мама не встала. Прокинувся раптово, одразу, так, наче його хтось голкою вколов. Схопився, підбіг до розчиненого вікна і відсунув штору. В світанковому небі сріблився серп Місяця. Михайло обіперся […]...
- Бережний Василь Павлович Материн голос Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 380-382. Опинившись на Місяці, вона все роззиралась, захоплювалась: Ніколи не думала, що тут так гарно! Він водив її безконечними тунелями Лунополіса, показував поверхневі споруди, що прозорим склепінням підпирали чорне, всіяне зорями небо. – А ходити як легко, […]...
- Бережний Василь Павлович Музичний атавізм Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 73-75. Це трапилось одного дня 2966 року. Хто перший почув оті дивовижні звуки, що линули з плаского даху, сказати важко. Та не минуло й кількох хвилин, як навпроти будинку зібрався натовп. А невтомна стрічка тротуару підвозила й підвозила людей – молодих […]...
- Бережний Василь Павлович Доля “Оракула” Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 188-200. 1 Величезний Луна-парк сяяв різнобарвними вогнями, гримів музикою, закликаючи до веселощів і розваг. Химерними зигзагами шугали то вгору, то вниз каретки “Супер-1000”, катаючи верескливі парочки, що їм аж дух забивало; плавно, під музику кружляв, наче котився похилими площинами, велетенський […]...
- Бережний Василь Павлович Тролейбусом до Хрещатика Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 121-125. На тому боці зупинився тролейбус, одні пасажири виходили, інші заходили, а Льоня нетерпляче переступав з ноги на ногу, ждучи, коли проїдуть машини. І треба ж отак: підійшов до кіоска купити газету – жодної машини не було, […]...
- Бережний Василь Павлович Модель слави Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 210-221. 1 Гілки тополі за вікном схитнулися, певне, там закублилось птаство, і Максим Петрович поклав ручку на чистий аркуш, підпер голову рукою і деякий час бездумно дивився на дерево, на білясті клапті неба, що просвічували крізь нього. Останнім часом він […]...
- Бережний Василь Павлович Космічний Гольфстрім Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 3-116. 1 Капітан “Вікінга” сидів у кріслі біля пульта керування і, коли відчув, що його хилить на сон, випростав спину, розвів руки, потягнувся. В’ялість розливалася по всьому тілу – такого ще не бувало з того самого дня, коли вони покинули […]...
- Бережний Василь Павлович Під крижаним щитом Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “…Звістка про це відкриття блискавично облетіла планету. Інтернаціональна Рада одностайно прийняла розгорнуту ухвалу про Антарктиду, а також вжила запобіжних заходів стосовно навколосонячного простору. ” (З відеострічки “Хроніка-2300”) І Никифор дивився, як вона поспішає до свого апарата, – ноги в чорних панчохах, червона курточка, – […]...
- Бережний Василь Павлович Брате мій, Орле Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – Стор. 140-151. 1 – Що ти бачиш? – Сіра пелена, по ній пляма рухається. А що то? – Море. Пливе лайнер. Мабуть, туристи… Після операції, як тільки одужаєш, і ми з тобою попливемо. Правда? – Обов’язково. – Ти побачиш, природа щедра […]...
- Бережний Василь Павлович До Золотої Зорі Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 162-193. “…Як сказали жерці, за 11340 років у Єгипті царювали тільки смертні люди, а не боги в людському образі… За цей час, розповіли жерці, сонце чотири рази сходило не на своєму звичайному місці: а саме – двічі […]...
- Бережний Василь Павлович Істина поруч Бережний Василь. Істина поруч. – Радянський письменник, Київ, 1968. У маленькій герметичній радіорубці космічного корабля згорбилася дівчина. Тісно, як тут тісно! Раніше вона не помічала цього, а зараз ніби зійшлися всі шість площин, що відгородили її від усього світу, і от-от стиснуть, розчавлять… І апаратура давить їй на груди, а ті кілька кубічних метрів повітря, […]...
- Бережний Василь Павлович Дарунки Шамбали Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 52-70. Північне море штормило. Сяяло сонце, на чистому небі не було ні хмаринки, а вітер кошлатив темно-сіру поверхню неозорих вод, зганяючи отари білих баранців. Ростислав Микитюк любив спостерігати мінливу стихію, годинами простоював на кормі, тримаючись руками за […]...
- Бережний Василь Павлович Архітектурна фантазія Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 194-232. Стерничий з нетерпінням чекав, коли нарешті з’явиться цей загайний Тао. Не відривав очей від екрана, стежачи за кожним його рухом з того моменту, як розвідник причалив і перейшов на борт корабля. Ох і повільно ж він […]...
- Бережний Василь Павлович Формула Космосу Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 37-51. I. Кирило Федотович – сивоголовий обважнілий чоловік – вийшов з Виставочного павільйону глибоко замислений. На одутлому його обличчі промайнула іронічна посмішка. “Чи ти ба, яка метаморфоза, – пробурмотів сам до себе. – Космос йому ворожий!” Пристояв, […]...
- Бережний Василь Павлович Космічна Ніагара Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 11-29. На велетенському міжзоряному кораблі, який впродовж уже тисячі років заглиблюється в простір Галактики, начебто нічого особливого й не сталося. Так само, як вчора, як і рік і десять років тому, він рухається по інерції; в його незчисленних, залитих світлом залах, […]...
- Бережний Василь Павлович В зоряні світи Бережний В. П. В зоряні світи: Науково-фантастична повість. – К.: Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”, 1958. “Людство не залишиться вічно на Землі, а, в гонитві за світлом і простором, спочатку несміливо сягне за межі атмосфери, а потім завоює собі весь простір навколо сонця”. К. Е. ЦІОЛКОВСЬКИЙ. Напередодні вильоту Іван Макаровим Плугар – чоловік середній на зріст […]...
- Бережний Василь Павлович Експедиція в природу Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 88-95. – Лежи, лежи, синку, тобі ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо. Скажи, синку, поясни мені: навіщо ви це зробили? – Навіщо? А хто його зна… Хотілося до природи, кортіло дихнути тією… дикою атмосферою… […]...
- Бережний Василь Павлович Феномен ноосфери Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 293-297. Відкласти старт? Такого ще не було жодного разу протягом їхньої тривалої галактичної експедиції! Сот явно нервував. Мішки для ніг то набухали, то зморщувались, і його тіло то здіймалося вгору, то опускалося майже до самісінької підлоги. Велике […]...
- Бережний Василь Павлович Сонячна сага Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 365-373. – Бам-бум-банг!. Теплі, золотисті звуки проймають мозок, усе тіло, а воно ж цілу вічність пролежало скоцюрблене від холоду, скуте клінічною смертю. – Банг-бум-бам! Очі Вайза Омнісієнта розплющились, але нічого не бачили. Сизий морок поглинав усе: і […]...
- Бережний Василь Павлович Хронотонна Ніагара Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 319-337. На велетенському міжзоряному кораблі, який впродовж уже тисячі років заглиблюється в простір Галактики, начебто нічого особливого й не сталося. Так само, як вчора, як і рік і десять років тому, він рухається по інерції; в його […]...
- Бережний Василь Павлович Юнак з моря Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 171-178. Цього літа погода на Чорноморському узбережжі видалась нестійка. В бахрому прохолодних дощів лише зрідка впліталась золота нитка сонячного дня, та й то під вечір тускніла, окутуючись мжичкою. Відпочиваючі занудилися б зовсім, коли б не всесвітній чемпіонат з футболу в […]...
- Бережний Василь Павлович Ефемерида кохання Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 270-278. І У великому місті, що розкинулось під прозорим склепінням у кратері Шіллера, сталася надзвичайна подія. Коли численне його населення рушило до своїх їдалень на обід, жодні двері не розсунулися, ніде не прозвучало з мікрофонів таке звичне: […]...
- Бережний Василь Павлович Діти одного Сонця Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 23-36. І. Невеликий електрокар обтічної форми, забравши пасажирів з космічного корабля “Аеліта”, який щойно повернувся з Марса, рушив у напрямку приземкуватого вокзалу космодрому. Туди ще було далекувато, а вже виднівся гурт зустрічаючих біля входу, здебільшого – жінки […]...
- Бережний Василь Павлович Гравіантена Івана Мудрого Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 102-120. І хто це знає, й хто про це повіда? Звідкіль цей Всесвіт народивсь та виник? “Космогонія” (збірник “Рігведа”). І. Вони ходили мовчки по верхній алеї Володимирської гірки, так ніби їм ні про що було говорити. А […]...
- Бережний Василь Павлович Така далека подорож Чамхаба Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 350-364. І Чамхаб одразу впізнав цю будівлю й зійшов з рухомої стрічки на тротуар. Перед ним, віддалік від траси, лежав велетенський сірий камінь, схожий на мозок людини: дві півкулі, звивисті борозни. “Штукарство, – подумав Чамхаб, відчувши глуху […]...
- Бережний Василь Павлович ДЕМ’ЯНКО ДЕРЕВ’ЯНКО, або ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОННОГО ХЛОПЧИКА Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серія “Пригоди. Фантастика” ЩО ЗАДУМАВ ГОЛОВАНЬ Одного жаркого літнього дня учні Непитайлівської школи Невідомого району – Головань і Рукань – приїхали до Києва на екскурсію. Вони найкраще вчилися, і зрозуміло, що саме їх, а не кого іншого преміювали путівками до столиці. […]...
- Антон Павлович Чехов Хамелеон Антон Павлович Чехов Хамелеон Перекладач: А. Хуторян Джерело: З книги: Чехов А. П. Вибрані твори:- К.: Дніпро, 1981. Через базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі і з клуночком у руці. Услід за ним ступає рудий городовик з решетом, вщерть повним конфіскованого агрусу. Навкруги тиша… На площі ні душі… Повідчинювані двері крамниць і […]...
- Антон Павлович Чехов Зловмисник Антон Павлович Чехов Зловмисник Перекладач: А. Хуторян Джерело: З книги: Чехов А. П. Вибрані твори:- К.: Дніпро, 1981. Перед судовим слідчим стоїть маленький, надзвичайно худий чоловічок у пістрьовій сорочці і латаних штанях. Його обросле волоссям і поїдене ряботинням обличчя та очі, ледве видні з-за густих, навислих брів, мають вираз похмурої суровості. На голові ціла шапка […]...
- Антон Павлович Чехов – Агрус Іван Іванич та Буркин йдуть по полю. Вдалині видніється село Мироносицькій. Починається дощ, і вони вирішують зайти до приятеля-поміщику Павлу Константіничу Альохін, садиба якого розташовується неподалік у селі Софіїне. Альохін, “чоловік років сорока, високий, повний з довгим волоссям, схожий більше на професора чи художника, ніж на поміщика”, зустрічає гостей на порозі комори, в якому шумить […]...
- Багряний Іван Павлович Міщаночка Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. – …На заводе в “X” Есть одна девчонка: И красится, и пудрится… Зубоскалит громко! – Це було написано на дверях завкому. Ще й карикатура намальована: якась сучасна міщаночка з “перепоночкою” (талія) як оса. З локонами, “фути-нути”. Це на Надю Н-о. На зібраннях зубоскале; […]...
- Багряний Іван Павлович Сад Гетсиманський Пропонований увазі читачів роман “Сад Гетсиманський” належить перу Івана Багряного – письменника, мало знаного у нас, але широко відомого серед української еміграції. Іван Багряний (1907 – 1963) зазнав сталінських репресій у 30-ті роки, пройшов всі кола пекла, як потім і герої його роману. 1945 року змушений був емігрувати з СРСР. У ФРН були написані романи […]...
- Антон Павлович Чехов Маска Антон Павлович Чехов Маска Перекладач: А. Хуторян Джерело: З книги: Чехов А. П. Вибрані твори:- К.: Дніпро, 1981. У Х-ому громадському клубі з благодійною метою влаштовували бал-маскарад, чи, як його називали місцеві панночки, бал-парей. Була дванадцята година ночі. Інтелігенти, які не танцювали, без масок – їх було п’ять душ – сиділи в читальні за великим […]...
- Антон Павлович Чехов – Про кохання Іван Іванич та Буркин проводять ніч у садибі Альохіна, Вранці за сніданком Альохін розповідає гостям історію свого кохання. Він оселився в Софіїну після закінчення університету. На маєтку були великі борги, тому що батько Альохіна витратив багато грошей, щоб дати освіту синові. Альохін вирішив, що не поїде з маєтку і буде працювати, поки не сплатить борг. […]...
- Багряний Іван Павлович Розгром I Коли надходить ніч і сон утікає з очей, а напружені нерви гудуть і вібрують, як дроти на буремних роздоріжжях, тоді… Вона встає передо мною… Ольга… Вона встає передо мною, як символ, як прообраз цілого покоління, поставленого грудьми проти трагічної епохи віч-на-віч, в нерівнім – до розпачу, до трагізму нерівнім! – двобої; покоління сміливого і […]...