Бережний Василь Павлович Діти одного Сонця
Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 23-36. І.
Невеликий електрокар обтічної форми, забравши пасажирів з космічного корабля “Аеліта”, який щойно повернувся з Марса, рушив у напрямку приземкуватого вокзалу космодрому. Туди ще було далекувато, а вже виднівся гурт зустрічаючих біля входу, здебільшого – жінки з букетами квітів у руках. Чорніли триноги телевізійних камер: повернулась комплексна експедиція, звичайно ж, телеглядачам цікаво.
Костянтин Федорович Новик,
Нелегкий політ, інтенсивна праця на розкопках, та ще й у скафандрах, тяжка хвороба добре-таки підірвали йому здоров’я. Борода побіліла, і товариші прозвали його марсіанським аксакалом, хоч і самі… Правду
Він аж кинувся, помітивши, що починає дрімати. Отакої! Заснути перед зустріччю!
Озирнувся – усі сидять принишклі, зосереджені, тільки “холера ясна”, тобто Микола Рудий, розтягує свої тонкі губи в іронічній посмішці. Чи помітив, як він клюнув носом? А Олена, хоч і не займається археологією, буде, певно, здивована…
Хоча б уже скоріш…
– Увага! Водій електрокара, поверніться забрати залишений на борту пакет.
– Холера ясна! – буркнув Микола Рудий. – Так ми ніколи не доїдемо.
Звичайно ж, усім не терпиться якомога швидше зустрітися зі своїми рідними, але тут обставини беруть верх над бажаннями. Костянтин Федорович лише зітхнув, коли при розвороті електрокара будинок вокзалу, а з ним і барвистий гурт зустрічаючих зникли з очей. Нічого страшного: збільшується час на адаптацію…
II.
Олена – ставна молода жінка – сиділа, закинувши ногу на ногу, маленькими ковточками попивала каву, жартувала й сміялася, намагаючись приховати душевне сум’яття. Навіть наспівувала давню пісеньку:
Куди їдеш, куди від’їжджаєш,
Сизокрилий орле?
Вона відмовляла його від експедиції з самого початку, як тільки він похвалився, і тепер, перед самим від’їздом, теж не відступалася:
– Розкопки на Марсі? Безглуздя!
Костянтин поглядав на її примружені очі, пухкі губи, що ніжно торкалися порцелянової чашечки, і думав, як то йому буде тяжко без неї – любого Оленятка. Ще ж немає й року, як вони одружилися. Але про те, щоб відмовитись від марсіанської мандрівки, він, звичайно, і думки не допускав.
– Поясни їй хоч ти, Михайле, – звернувся до свого найближчого друга, запрошеного на прощальну каву. – Може, вона з тобою згодиться.
Михайло – широкоплечий бородатий молодий чоловік – поглянув на Олену, осміхнувся, потім, прибравши серйозного вигляду, сказав:
– Якщо відверто, Костю, я теж маю великі сумніви. Сама твоя гіпотеза… надто хистка.
У Новика підскочили брови: досі Михайло не висловлювався про його марсіанську гіпотезу, і це сприймалося, як мовчазне схвалення.
– От бачиш, і Михайло! – підхопила Олена. – А ти затявся… Доводь свою правоту на Землі!
– А хіба я не доводив? – заперечив Новик. – Аналіз нових олдовайських[1] знахідок відсунув появу гомо сапієнса ще на мільйон років… Цю загадку можна розгадати лише на Марсі.
– Ну чому, чому саме на Марсі? – Олена із стуком поставила чашечку на блюдце.
– Тому, що в нашій Сонячній системі найраніше склалися умови для виникнення життя саме на Марсі, – спокійно відповів Новик.
– Але ж там не знайдено навіть мікробів, поверхня цієї планети стерильна, – заперечив Михайло.
– Не забувай, що марсіанська атмосфера мільйони років зазнавала дисипації[2], і ультрафіолетове випромінювання Сонця безперешкодно робило свою справу. Звичайно, після такої обробки поверхня буде стерильною. А от у надрах, я вважаю, можна знайти останки… гомо сапієнсів.
– Аякже, так вони на тебе і чекають! – перебила Олена.
– Якби всі були такі скептики, як ви з Михайлом, то мене нізащо б не включили до складу експедиції.
Михайло запалив сигарету і, солодко затягуючись, сказав:
– Я знаю, дехто в Академії схильний підтримувати теорію про марсіанське походження людства. Але ж ні ти, ні хтось інший не пояснили того факту, що… гм… нащадкам тих марсіан, які нібито переселились на Землю, довелося пройти школу палеоліту, потім міді і бронзи… Чому так сталося?
– Нічого дивного, що в моїй гіпотезі ще є чимало темних місць. Було б дивніше, коли б їх не було. І оце теж: чому вони, або їхні нащадки, змушені були починати з нуля? Поки що ми не маємо однозначної відповіді. Можливо, перше покоління прибульців не змогло адаптуватися і загинуло, адже параметри Землі – тяжіння, сонячна радіація, атмосфера і гідросфера – істотно відрізняються від марсіанських. Залишилися, скажімо, діти, підлітки, у яких поступово виробилися пристосувальні реакції.
Зрештою, не можна виключати і катастрофи. Так що…
– Все одно, білими нитками шито! – кинула знервовано Олена. – Де ж їхній космічний флот? Не знайдено ж і уламочка!
– Ти не уявляєш, люба, що таке мільйони років, – лагідно зауважив Новик. – Такий потужний агрегат, як Земля, здатний перемолоти не те що дрібні космічні кораблі, а навіть велетенські міста. Для Вавілона, скажімо, вистачило якихось дві тисячі років. А мільйон чи п’ять…
Якби жителі покинули найбільше місто Землі – Мехіко, воно б зникло без сліду, дарма, що розташоване на висоті понад два кілометри. І потім – деякі сліди все ж таки лишилися…
– Баальбекська веранда? – обізвався Михайло. – В цю схему вона не включається. Це не такий уже стародавній об’єкт і споруджений не з метою космоплавання.
– В кожному разі, ви, – Новик перевів погляд з Олени на Михайла, – мусите визнати: взяти участь у цій експедиції – це мій моральний обов’язок.
– Ох, якби я могла, то прихилила б Марс до Землі… – зітхнула Олена. – Ти от говориш про мільйони, а мене страшать кілька років…
– А… не можна було… вам обом? – запитав Михайло.
– Не схотіла. – Новик окинув дружину радісним поглядом. – А я й не наполягав. Сам розумієш: скарб треба берегти. Гадаю, п’ять років промине – й оком не змигнеш.
– І все-таки, – вів своє Михайло, – я глибоко переконаний, що колискою людства є Земля і тільки Земля.
– Надворі космічна ера, – заперечив Новик, – а мислення у нас… приземлене. Якщо твою формулу розширити, все стане на свої місця: колискою людства є Сонячна система і тільки вона.
– Е, ні, – заперечив Михайло, – я не хочу включати жодної іншої планети. Я – землянин до останньої клітини. Такий феномен Природа створила у мить натхнення…
Отак вони сперечались, відшукуючи аргументи з різних наук про Землю і Космос, але найшла коса на камінь, кожен обстоював свій погляд. Олена, зрозуміло, тягла руку за Михайла, марно сподіваючись, що чоловік передумає і відмовиться летіти. Проте Новик був непохитний, вважав цю експедицію головною подією свого життя, говорив про “внесок в науку”, моральний обов’язок, поклик долі тощо.
– Ну що ж… – Олена якось безпорадно усміхнулася. Була схожа на маленьку дівчинку, якої цурається батько. – У такому випадку побажаймо успіхів у безнадійній справі нашому впертому “марсіанинові”!
Костянтин Федорович помітив, як затремтіли її губи.
– Дякую, Оленятко! – сказав бадьоро, щоб заспокоїти її й себе. – А якщо будуть якісь труднощі… – Обернувся до Михайла: – Я сподіваюся, ти виручиш, допоможеш?
– Авжеж. – Михайло знітився, він мало знав Олену, а вдома у них був оце вперше. – Не май сумніву…
Коли через кілька днів прощались на космодромі, Новик міцно обняв свого друга і ще раз попросив піклуватися про Олену. А вона стояла така беззахисна, потемніла з лиця, що в Новика замлоїло у грудях. В останні хвилини казав їй заспокійливі, ніжні слова, та позбутися тривожного передчуття так і не зміг.
III.
Піщана буря – явище на Марсі не рідкісне, проте, коли усе навколо заволокло оранжевою млою, двоє дослідників у скафандрах, обвішаних інструментом, були заскочені зненацька. Міріади піщинок запорощали по шоломах та окулярах.
– Холера ясна! – почувся в навушниках голос Миколи Рудого. – Може, повернемось?
Зупинились, розглядаючись навколо. Крізь піщані хвилі, що набігали одна на одну, бази не видно, а гори, до яких вони прямували, бовваніли неподалік. Світло скаламутилось, сонячне кружальце зникло, можна заблукати. І хоч запаси води і кисню достатні, але все ж таки…
– Давай, мабуть, дійдемо, – сказав Новик, – тут рукою подати. Переждемо. Тільки треба зв’язатися.
Рудий не заперечував, розмотали свої “ласо” і, з’єднавши їх защібками, почовгали по сипучому піску.
Related posts:
- Бережний Василь Павлович Таємнича статуя Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 80-87. Михайло прокинувся дуже рано – ще навіть мама не встала. Прокинувся раптово, одразу, так, наче його хтось голкою вколов. Схопився, підбіг до розчиненого вікна і відсунув штору. В світанковому небі сріблився серп Місяця. Михайло обіперся […]...
- Бережний Василь Павлович Лабіринт Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 233-261. I. Забринів зумер – довго, настирливо. Кук-Соммерс трубки не брав. То нервовими кроками ходив по лабораторії, то присідав до столу і, загородивши пальці лівої руки в рідку чуприну, тупо дивився на свої плутані замітки. А телефон […]...
- Бережний Василь Павлович Селенітка Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 241-262. І Ніщо так не приваблювало Яриночку, як величезний диск Землі на темному оксамиті неба. Коли їй щось боліло, і вона плакала, аж заходилась, мама несла її до оглядової Вежі, примовляючи: – А ми ось Землю побачимо!. […]...
- Бережний Василь Павлович Сакура Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 221-240. Бокс, в якому мешкала Кьоко з своєю маленькою донькою, нагадував цвинтарну урну, покладену набік. Маленький коридорчик з умивальником, далі вузький прохід до покою, в якому заледве вмістилося ліжко, столик та двоє сидінь біля нього. Денне світло […]...
- Бережний Василь Павлович Марсіанка Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 76-80. – Ви усвідомлюєте, докторе, як це для мене важливо? – Чорноволосий чоловік з гострим блиском очей різко звівся на білому ліжку, притиснувши руки до грудей. – Ви, звичайно, гадаєте, що я рвуся з лікарні тому, що надходить новорічна ніч. Запевняю […]...
- Бережний Василь Павлович В космічній безвісті Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 305-318. І Це було так несподівано, що Софі здригнулась: за прозорою стіною Операторської рухались страхітливі потвори. Відсахнулась, притуливши руки до грудей, але одразу ж полегшено зітхнула: стіни ж із найміцнішого стеліту! Потвори йшли тлумом, хилитаючи чудернацькими головами, […]...
- Бережний Василь Павлович Ох, ці телепати Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 126-148. I. – От навіжений – знову завів! І нащо такі мотоцикли роблять? Реве, як трактор! – Так це ж гоночний, хіба не бачиш? Сєва підвів голову, на якій виблискував шолом, озирнувся, але нікого поблизу не було. […]...
- Бережний Василь Павлович Брате мій, Орле Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – Стор. 140-151. 1 – Що ти бачиш? – Сіра пелена, по ній пляма рухається. А що то? – Море. Пливе лайнер. Мабуть, туристи… Після операції, як тільки одужаєш, і ми з тобою попливемо. Правда? – Обов’язково. – Ти побачиш, природа щедра […]...
- Бережний Василь Павлович Дарунки Шамбали Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 52-70. Північне море штормило. Сяяло сонце, на чистому небі не було ні хмаринки, а вітер кошлатив темно-сіру поверхню неозорих вод, зганяючи отари білих баранців. Ростислав Микитюк любив спостерігати мінливу стихію, годинами простоював на кормі, тримаючись руками за […]...
- Бережний Василь Павлович До Золотої Зорі Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 162-193. “…Як сказали жерці, за 11340 років у Єгипті царювали тільки смертні люди, а не боги в людському образі… За цей час, розповіли жерці, сонце чотири рази сходило не на своєму звичайному місці: а саме – двічі […]...
- Бережний Василь Павлович В зоряні світи Бережний В. П. В зоряні світи: Науково-фантастична повість. – К.: Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”, 1958. “Людство не залишиться вічно на Землі, а, в гонитві за світлом і простором, спочатку несміливо сягне за межі атмосфери, а потім завоює собі весь простір навколо сонця”. К. Е. ЦІОЛКОВСЬКИЙ. Напередодні вильоту Іван Макаровим Плугар – чоловік середній на зріст […]...
- Бережний Василь Павлович Експедиція в природу Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 88-95. – Лежи, лежи, синку, тобі ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо. Скажи, синку, поясни мені: навіщо ви це зробили? – Навіщо? А хто його зна… Хотілося до природи, кортіло дихнути тією… дикою атмосферою… […]...
- Бережний Василь Павлович Музичний атавізм Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 73-75. Це трапилось одного дня 2966 року. Хто перший почув оті дивовижні звуки, що линули з плаского даху, сказати важко. Та не минуло й кількох хвилин, як навпроти будинку зібрався натовп. А невтомна стрічка тротуару підвозила й підвозила людей – молодих […]...
- Бережний Василь Павлович Під крижаним щитом Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “…Звістка про це відкриття блискавично облетіла планету. Інтернаціональна Рада одностайно прийняла розгорнуту ухвалу про Антарктиду, а також вжила запобіжних заходів стосовно навколосонячного простору. ” (З відеострічки “Хроніка-2300”) І Никифор дивився, як вона поспішає до свого апарата, – ноги в чорних панчохах, червона курточка, – […]...
- Бережний Василь Павлович Юнак з моря Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 171-178. Цього літа погода на Чорноморському узбережжі видалась нестійка. В бахрому прохолодних дощів лише зрідка впліталась золота нитка сонячного дня, та й то під вечір тускніла, окутуючись мжичкою. Відпочиваючі занудилися б зовсім, коли б не всесвітній чемпіонат з футболу в […]...
- Бережний Василь Павлович Сонячна сага Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 365-373. – Бам-бум-банг!. Теплі, золотисті звуки проймають мозок, усе тіло, а воно ж цілу вічність пролежало скоцюрблене від холоду, скуте клінічною смертю. – Банг-бум-бам! Очі Вайза Омнісієнта розплющились, але нічого не бачили. Сизий морок поглинав усе: і […]...
- Бережний Василь Павлович Космічний Гольфстрім Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 3-116. 1 Капітан “Вікінга” сидів у кріслі біля пульта керування і, коли відчув, що його хилить на сон, випростав спину, розвів руки, потягнувся. В’ялість розливалася по всьому тілу – такого ще не бувало з того самого дня, коли вони покинули […]...
- Бережний Василь Павлович Тролейбусом до Хрещатика Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 121-125. На тому боці зупинився тролейбус, одні пасажири виходили, інші заходили, а Льоня нетерпляче переступав з ноги на ногу, ждучи, коли проїдуть машини. І треба ж отак: підійшов до кіоска купити газету – жодної машини не було, […]...
- Бережний Василь Павлович Модель слави Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 210-221. 1 Гілки тополі за вікном схитнулися, певне, там закублилось птаство, і Максим Петрович поклав ручку на чистий аркуш, підпер голову рукою і деякий час бездумно дивився на дерево, на білясті клапті неба, що просвічували крізь нього. Останнім часом він […]...
- Бережний Василь Павлович Хронотонна Ніагара Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 319-337. На велетенському міжзоряному кораблі, який впродовж уже тисячі років заглиблюється в простір Галактики, начебто нічого особливого й не сталося. Так само, як вчора, як і рік і десять років тому, він рухається по інерції; в його […]...
- Бережний Василь Павлович Істина поруч Бережний Василь. Істина поруч. – Радянський письменник, Київ, 1968. У маленькій герметичній радіорубці космічного корабля згорбилася дівчина. Тісно, як тут тісно! Раніше вона не помічала цього, а зараз ніби зійшлися всі шість площин, що відгородили її від усього світу, і от-от стиснуть, розчавлять… І апаратура давить їй на груди, а ті кілька кубічних метрів повітря, […]...
- Бережний Василь Павлович Доля “Оракула” Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 188-200. 1 Величезний Луна-парк сяяв різнобарвними вогнями, гримів музикою, закликаючи до веселощів і розваг. Химерними зигзагами шугали то вгору, то вниз каретки “Супер-1000”, катаючи верескливі парочки, що їм аж дух забивало; плавно, під музику кружляв, наче котився похилими площинами, велетенський […]...
- Бережний Василь Павлович Феномен ноосфери Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 293-297. Відкласти старт? Такого ще не було жодного разу протягом їхньої тривалої галактичної експедиції! Сот явно нервував. Мішки для ніг то набухали, то зморщувались, і його тіло то здіймалося вгору, то опускалося майже до самісінької підлоги. Велике […]...
- Бережний Василь Павлович Ефемерида кохання Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 270-278. І У великому місті, що розкинулось під прозорим склепінням у кратері Шіллера, сталася надзвичайна подія. Коли численне його населення рушило до своїх їдалень на обід, жодні двері не розсунулися, ніде не прозвучало з мікрофонів таке звичне: […]...
- Бережний Василь Павлович Материн голос Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 380-382. Опинившись на Місяці, вона все роззиралась, захоплювалась: Ніколи не думала, що тут так гарно! Він водив її безконечними тунелями Лунополіса, показував поверхневі споруди, що прозорим склепінням підпирали чорне, всіяне зорями небо. – А ходити як легко, […]...
- Бережний Василь Павлович Архітектурна фантазія Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 194-232. Стерничий з нетерпінням чекав, коли нарешті з’явиться цей загайний Тао. Не відривав очей від екрана, стежачи за кожним його рухом з того моменту, як розвідник причалив і перейшов на борт корабля. Ох і повільно ж він […]...
- Бережний Василь Павлович Гравіантена Івана Мудрого Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 102-120. І хто це знає, й хто про це повіда? Звідкіль цей Всесвіт народивсь та виник? “Космогонія” (збірник “Рігведа”). І. Вони ходили мовчки по верхній алеї Володимирської гірки, так ніби їм ні про що було говорити. А […]...
- Бережний Василь Павлович Така далека подорож Чамхаба Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 350-364. І Чамхаб одразу впізнав цю будівлю й зійшов з рухомої стрічки на тротуар. Перед ним, віддалік від траси, лежав велетенський сірий камінь, схожий на мозок людини: дві півкулі, звивисті борозни. “Штукарство, – подумав Чамхаб, відчувши глуху […]...
- Як думають і говорять “діти сонця” (по п’єсі М. Горького “Діти сонця”) Порівнюючи роботу письменника над ромуном і п’єсою, Горький відзначав, що, “зчиняя роман, письменник користується двома прийомами: діалогом і описом. Драматург користується тільки діалогом. Він, так сказати, працює голим словом…”. И в самій справі, у кожному художнійном добутку (крім драматургического) можна зустріти портретне описание героїв і їхніх характерів, пейзажні замальовки й різні міркування автора на ту […]...
- Бережний Василь Павлович ДЕМ’ЯНКО ДЕРЕВ’ЯНКО, або ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОННОГО ХЛОПЧИКА Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серія “Пригоди. Фантастика” ЩО ЗАДУМАВ ГОЛОВАНЬ Одного жаркого літнього дня учні Непитайлівської школи Невідомого району – Головань і Рукань – приїхали до Києва на екскурсію. Вони найкраще вчилися, і зрозуміло, що саме їх, а не кого іншого преміювали путівками до столиці. […]...
- Характеристика героїв (“Діти сонця”) Порівнюючи роботу письменника над романом і п’єсою, Горький зазначав, що, “пишучи роман, письменник користується двома прийомами: діалогом і описом. Драматург користується тільки діалогом. Він, так би мовити, працює голим словом…”.< br> Дійсно, в будь-якому художньому творі (крім драматургічного) можна зустріти портретний опис героїв і їхніх характерів, пейзажні замальовки і різні міркування автора на ту чи […]...
- “Одного роду, та не одного класу”. Образи братів Половців за романом Ю. Яновського “Вершники” Буремні роки громадянської війни – це велика трагедія цілої нації. Якою фанатичною відданістю ідеї можна виправдати те, що син убиває матір, зрікається батька, брат убиває брата? До чого ж це може призвести? Ю. Яновський сміливо про це каже у романі “Вершники” – кривавій трагедії народу, жахливої, непоправної: “Дехто простягав руки – і йому рубали руки, […]...
- Антон Павлович Чехов Палата № 6 У повітовому місті в невеликому лікарняному флігелі знаходиться палата № 6 для душевнохворих. Там “смердить кислою капустою, фітільнимі гаром, клопа і аміаком, і ця сморід у першу хвилину справляє на вас таке враження, начебто ви входите в звіринець “. У палаті мешкають п’ять осіб. Перший – “худорлявий міщанин з рудими блискучими вусами і з заплаканими […]...
- Олена Пчілка “Діти – се наш дорогий скарб, се наша надія, се – молода Україна” “ДІТИ – СЕ НАШ ДОРОГИЙ СКАРБ, СЕ НАША НАДІЯ, СЕ – МОЛОДА УКРАЇНА” Ці слова належать людині, яка все життя присвятила справі розвитку української культури, невтомно й самовіддано працювала в ім’я відродження української нації. Звати цю людину Ольга Петрівна Драгоманова (по чоловікові Косач). Псевдонім, який вона собі обрала і під яким найчастіше друкувалася, – Олена […]...
- М. Зощенко. Перед сходом сонця Автобіографічна і наукова повість “Перед сходом сонця” – сповідальний розповідь про те, як автор намагався перемогти свою меланхолію і страх життя. Він вважав цей страх своєї душевної хворобою, а зовсім не особливістю таланту, і намагався побороти себе, переконати себе дитячому життєрадісне світосприйняття. Для цього (як він вважав, начитавшись Павлова і Фрейда) слід було зжити дитячі […]...
- Діти революції (За повістю М. Стельмаха “Щедрий вечір”) У повісті “Щедрий вечір” Михайло Стельмах розповідає про своє дитинство, яке пройшло за років Жовтневої революції та громадянської війни. Герої Стельмаха вже знайомі читачеві. У повісті “Гуси-лебеді летять” автор дивиться на навколишній світ дитячими очима. На сторінках повісті “Щедрий вечір” Михайлик та Люба вже трохи старші, збагачені певним життєвим досвідом. Тепер для героїв Стельмаха найголовніше […]...
- Дмитро Павличко – Сонця і правди сурмач (Скорочено) На прикладі творчості Малишка потвердила свою істинність давня теза: великі часи народжують великих поетів. Невтомний трудівник, сказати б точніше, добровільний каторжанин свого жорстокого натхнення, Малишко був людиною вогнистого темпераменту. Ніжність, невичерпні поклади якої йому подарувала природа, була в нього так само з горючого матеріалу. Він не міг написати ні рядка без пожежі в грудях, без […]...
- Мова – це душа народу, “щоденне чудо”, “сонця зір” (за творчістю Д. Павличка) Поет широкого тематичного діапазону, Дмитро Павличко створив багато ліричних віршів, які відзначаються свіжістю, образністю, яскравою поетичною мовою. Але особливу увагу привертають вірші поета, присвячені рідній мові. Роздуми поета про місце української мови в минулому, сучасному та майбутньому лягли в основу багатьох його поезій. Проблема розвитку української мови, національної культури була для нього важливою й досить […]...
- Твiр-опис. Захiд сонця на морi Цього лiта я вiдпочивав у дитячому оздоровчому таборi на березi Чорного моря у м. Євпаторiї. Скiльки вражень я привiз iз цього чудового мiста! Не вистачило б цiлого зошита, щоб описати чарiвне море, гарячий цiлющий пiсок, нових друзiв, наш веселий вiдпочинок. Але одне враження було найяскравiшим. Спробую розповiсти вам про нього. А було це так. Щовечора […]...
- Хроніка одного життя О. Теліга Олена Теліга… Що ми знаємо про неї сьогодні? У свій час батько дівчини був відомим гідрографом, професором політехнічного інституту в Петербурзі. Виходець з Харківщини, Іван Шовгенів (так звали батька) після революції 1917 року повернувся в Україну, розпочав роботу в Київському політехнічному інституті У роки визвольних змагань перебував при уряді Української Народної Республіки. Разом з урядом […]...