Фоніка

Related posts:

1. Емпіризм Емпіризм (грецьк. етреіrіа – досвід) – філософський напрям, представники якого вважають чуттєвий досвід єдиним джерелом знань (Гельвецій: “Все, що недоступне органам чуття, недоступне і розумові”). В літературознавстві Е. конкретизується терміном “емпіричне літературознавство”, яке збирає, описує й класифікує літературні явища без глибокого концептуального їх осмислення. Таких істориків літератури називають фактографами, які працюють як бібліографи і переважно […]...
2. “Які стильові тенденції переважають в індивідуальному стилі письменника?” Стиль є індивідуальним втіленням художнього методу письменника. Та якщо метод визначає загальний напрям творчості автора, то його стиль відображає індивідуальні властивості художнього слова, яке використовує письменник. І якщо в методі можливо знайти лише загальні риси, які пов’язують певну групу митців, то у стилі проглядаються індивідуальні риси того чи іншого письменника: манера письма, особистий досвід, талант […]...
3. ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідження, узагальнення та систематизацію загальних літературознавчих понять здійснює теорія літератури (від грец. θεω&;#961;&;#943;&;#945; – спостереження, дослідження). Вона розвивається як узагальнююча наукова дисципліна, оскільки поставлені нею проблеми можуть бути розроблені тільки на […]...
4. Цикл Цикл (грецьк. kyklos – коло) – ряд пов’язаних між собою явищ, які творять певну замкнуту цілість. У літературі – сукупність художніх творів одного жанру, які об’єднуються задумом автора в естетичну цілість. Послідовність творів, які включаються до Ц., визначається плинністю настрою ліричного героя чи розвитком внутрішнього конфлікту, переживання. Різні за мотивами, інтонаційно-ритмічною структурою, строфічною будовою, жанрами, […]...
5. Літературознавче джерелознавство Літературознавче джерелознавство – допоміжна літературознавча дисципліна, яка визначає методологічні прийоми збирання, класифікації, вивчення та використання рукописних та друкованих матеріалів для дослідження певного літературного явища, процесу чи творчості окремого автора, з’ясовує походження та вірогідність кожного джерела наукової студії. Л. д. має тісний зв’язок із палеографією, історіографією, лексикографією, історичною граматикою і т. п. Предметом Л. д. можуть […]...
6. Інтелектуалізм у літературі Інтелектуалізм у літературі (лат. intellectus – розум, пізнання, intellectualis – розумовий, розсудливий) – умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, пов’язаної з відчутною перевагою інтелектуально-раціональних елементів образного мислення митця над емоційно-чуттєвими. Якщо виходити з єдності емоційної та інтелектуальної сфер духов-ного світу людини, то І. не має аксіологічного статусу, є диференційною ознакою певного типу людини, […]...
7. Естетичне почуття Естетичне почуття – вищий прояв емоційного зворушення людини під впливом естетичних цінностей. Емоційність, що супроводжує чуттєве збудження, проймається інтелектуальним досвідом людини, осмислюється, оскільки позначається і виражається (передається іншим людям) лексико-синтаксичними засобами. Читач, сприймаючи текст літературного твору, асоціативно через відтворювально-творчу уяву співпереживає з персонажами, часто ідентифікується з ними, “заряджається” їхніми почуттями. Виникає т. зв. попередня читацька […]...
8. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ Індивідуальним втіленням художнього методу є стиль. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За влучним висловом Л. Тимофеева, “в методі знаходять насамперед те загальне, що пов’язує митців, а в стилі – те індивідуальне, що розділяє їх: особистий досвід, талант, манера письма та ін.”. С тил ь – це сукупність художніх […]...
9. Сюрреалізм Сюрреалізм (tpp. surrealite – надреальне, надприродне) – авангардистська течія, котра виникла спочатку в літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші мистецтва. Вперше цей термін ужив французький поет Г. Аполлінер до одного із своїх творів, вкладаючи у нього значення “нового реалізму”‘. С як іманентне явище формувався на основі дадаїзму, живився філософськими джерелами інтуїтивізму (А. Бергсон), […]...
10. ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА Літературна критика (від грец. &;#954;&;#961;Ι&;#964;Ι&;#954;&;#942; – здатність судити, розглядати, оцінювати) як складова частина літературознавства має своїм завданням давати ідейно-естетичну оцінку творам письменників, показувати їхнє місце в літературному процесі доби, розкривати позитивні і негативні якості. Літературна критика призначена для письменників та читачів. Першим вона допомагає усвідомити вимоги дійсності до їхньої творчості, а другим – виробити певні […]...
11. Концепція Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати чужі, запозичені погляди. Те ж стосується й письменників, які мають свої концепції дійсності, героя, творчості. Термін “К.” вживається і для […]...
12. Ідеал Ідеал (фр. ideal, від грецьк. idea – першообраз) – взірець досконалості будь-чого у будь-якій сфері, що виробляється мисленням людини у відповідних суспільних умовах. І. узагальнює наявний досвід, пізнані тенденції розвитку явищ і включає завбачуваний, бажаний результат розвитку. Розрізняють суспільно-політичний, морально-етичний та естетичний І. Всі різновиди І. виконують спонукальну, мотиваційну та оцінну функції. У художній літературі […]...
13. Белетристика Белетристика (фр. belles-lettres – красне письменство) – в широкому значенні – твори художньої літератури взагалі, у вужчому – художня проза. Дуже часто Б. називають прозу, для якої характерні гостросюжетність, інтрига, несподівані перипетії, що завжди приваблюють широкі кола читачів. У першому значенні термін Б. виходить з ужитку. Все частіше в сучасному літературознавстві Б. позначає легку, жваву, […]...
14. Літературний період, або Літературна доба (епоха) Літературний період, або Літературна доба (епоха) – фрагмент історико-літературного процесу, окреслений певними вирішальними моментами в історії літератури (у зв’язку чи поза зв’язком з епохальними моментами історії краю), котрі виразно відрізняють його від попереднього і наступного (позитивістський, або реалістичний, Л-п. від модерністського тощо). Л-п. – вихідне поняття в історико-літературній періодизації. Характеризують Л-п. його ознаки: літературні напрями […]...
15. Критерій оцінки літературного твору Критерій оцінки літературного твору (грецьк. kriterion – мірило, засіб судження) – система засобів (принципів, зразків, норм, канонів, аргументів) для визначення своєрідності художніх творів, оцінки їх естетичної досконалості чи недосконалості, належності до сфери мистецтва. Термін “К.” етимологічно і понятійно пов’язаний із терміном “критика”: критика – судження, оцінка, К. – засіб судження, мірило оцінки. Якщо предмети матеріальної […]...
16. Генеративна поетика Генеративна поетика (лат. generativus, від genero – народжую) – напрям сучасного літературознавства, що полягає у використанні генеративної лінгвістики для моделювання літературних явищ від окремих елементів (тропи, стилістичні фігури, віршовані форми, сюжет, жанр тощо) до їх загальної структури та еволюції поетичних систем. Спирається на уявлення, що розмаїття художніх компонентів можна вивести з найпростіших складників. Г. п. […]...
17. Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е. Г’юм – засновник клубу “Школа імажизму”. Пізніше цей напрям у літературі представляли Е. Паунд, Р. Олдінгтон, Дж. Г. Флетчер, Т.-С. […]...
18. Гробіанська література Гробіанська література (кім. grob – грубий, der Grobian – грубіян) – течія в німецькій літературі XV-XVI ст., зумовлена запереченням поезії мінезингерів, пов’язана із настановами “поводження за столом”. Г. л. спостерігалася у шванках, фастнахтшпілях, спрямовувалася на висміювання непристойності, простацтва, вульгарності. Основний твір цієї течії – “Гробіанус” (1549) Ф. Дедекінда, написаний дистихом латинською мовою. Елементи Г. л. […]...
19. Коментар Коментар (лат. commentarium – нотатки, тлумачення) – пояснення до тексту, тлумачення твору. При великому обсязі пояснень К. виноситься в кінець твору, книги. Всебічний К. твору може бути самостійним окремим виданням. Грунтовний К. вміщують серійні видання, наприклад “Бібліотека української літератури” (“БУЛ”), академічні видання творів класиків літератури. Прикладом окремого видання К. е праці Ю. Івакіна “Коментар до […]...
20. Апарат книги Апарат книги – додаткові тексти, що включаються в ансамбль книги поряд з основними для сприяння читачеві в користуванні книгою (довідково-допоміжний апарат) і розумінні змісту (науково-довідковий апарат). Довідково-допоміжний апарат складають зміст, анотація, предметний, іменний та ін, покажчики, списки ілюстрацій, таблиць, колонтитул. Науково-довідковий апарат включає вступну статтю, передмову автора, редактора, видавця, післямову, коментарі, примітки, бібліографічні посилання, прикнижкові […]...
21. Біографізм Біографізм (грецьк. bios – життя і grаpho – пишу, зображаю) – комплекс літературнознавчих понять, що мають відношення до життєвого шляху письменника та його творчості. Включає власне біографію (життєпис), автобіографію (життєпис, належний самому автору), біобібліографію (поєднання біографії з бібліографією творів митця). Як методологічний інструмент науки про літературу та критику, Б. має давню історію, чи не найвиразнішою […]...
22. Аргументація Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentatio – наведення аргументів) – обгрунтування будь-якого положення, судження. В літературознавстві, передусім у теорії літератури, в історико-літературних працях, вимоги, розроблені логікою щодо істинності суджень, діють тільки частково, оскільки мистецтво істотно відмінне від науки. Тим більше своєрідною є А. в літературній критиці. Якщо в науці головним аргументом є думка, істинність […]...
23. На шляху “На шляху” – літературно-художній альманах молодих авторів, виданий у Чернівцях 1906 студентським товариством “Союз” з нагоди тридцятиріччя його заснування. Включає: вірші, новели,, оповідання дев’ятнадцяти письменників з Буковини, що виступили в літературі наприкінці 90-х XX ст., серед них С. Канюк, І. Карбулицький, Д. Макогон, М. Дашкевич, І. Підгоренко та інші, які продовжили літературну діяльність у наступні […]...
24. Варіанти тексту Варіанти тексту (лат. varians – мінливий) – у широкому розумінні – текстові відмінності між автографами, копіями, списками чи друкованими виданнями одного і того ж твору, У вужчому значенні – видозміни тексту внаслідок його виконання (приміром, сценічного) чи переписування (різні списки Києво-Печерського патерика) тощо. У сучасній літературній практиці найбільш поширений перший приклад, в якому найчастіше виявляються […]...
25. Авторське право Авторське право – частина цивільного права, встановлює права і обов’язки, пов’язані із створенням і використанням творів літератури, науки і мистецтва. Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мистецтва, виражені в об’єктивній формі (рукопис, креслення і т. п.), що дозволяє відтворювати результат творчої діяльності автора. Для його охорони не потрібно реєстрації або виконання інших формальностей; […]...
26. Буря і натиск “Буря і натиск” (“Sturm und Drang” ) – літературний рух 70 – початку 80-х XVIII ст. у Німеччині, зумовлений бурхливим несприйняттям канонів класицизму та Просвітництва з їхнім культом розуму. Названий за однойменною драмою Ф.-М. Клінгера. Франкфурт, Страсбург і Геттінген – осередки.”Б. і н.”, що найвиразніше позначився на творчості Й.-Г. Гердера, Ф.-М. Клінгера, Ф. Мюллера, молодого […]...
27. Ансамбль книги Ансамбль книги (фр. ensemble – разом) – певна сукупність результатів літературно-художньої, історико-філологічної, науково-публіцистичної, образотворчої і художньо-промислової діяльності, що утворюють ідейно-естетичну єдність. Означаються три типи ансамблів книги: 1 – містить тільки твори художньої літератури, функціонально зорієнтований на максимальний ідейно-емоційний вплив самого тексту художнього твору і оперативність включення його в актуальний контекст; 2 – ілюстровані видання художніх […]...
28. Неокласика “Неокласика” – умовна назва естетичної платформи невеликого кола київських поетів, перекладачів та літературознавців 20-х – початку 30-х (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський, О. Бургардт). То було неформальне товариство вільних митців, котрі шанували талант, поціновували літературу за іманентними художніми критеріями, не визнавали позамистецьких, власне, пробільшовицьких структурувань (“Плуг”, “Гарт”, Аспанфут та ін.). їх об’єднувала […]...
29. Науково-фантастична література Науково-фантастична література – напрям у художній творчості, який формується наприкінці XIX століття творами Ж – Верна і Г. Уеллса і найвищого розвитку досягає у XX ст. Відмітними рисами науково-фантастичної літератури є розгортання подій в близькому або далекому майбутньому, найчастіше в космічному просторі з: використанням апаратів і артефактів науково-технічного прогресу, подорож у часі, зустрічі з представниками […]...
30. Сентименталізм Сентименталізм (від фр. sentiment – почуття, чуттєвість, чутливість) – напрям в літературі та мистецтві другої половини XVIII ст., що утверджує чуттєвість в художній творчості на противагу раціоналізму, класицизму та культу розуму епохи Просвітництва. Сентименталізм дістав свою назву за твором англійського письменника Л. Стерна “Сентиментальна подорож…” (1768). Сентиментальна література звертається до почуття, її героєм є переважно […]...
31. Естопсихологія Естопсихологія – напрям у літературознавстві, який виник у рамках психологічної школи у 80-х XIX ст. у Франції і ставив перед літературознавством вимогу пояснювати особливості літературного твору за відомими принципами естетики, а заразом вивчати особу автора та аналізувати суспільні умови, в яких виник літературний твір. Е. пов’язують з виходом у Парижі книги французького літературознавця й естетика […]...
32. Бароко Бароко (італ. barocco – дивний, химерний) – напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст., якому належить важливе місце у поступі європейської культури. Б. прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Художня система Б. надзвичайно складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Література Б. характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різних […]...
33. Література Література (лат. littera – буква, літера) – сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер. Л. за своїм змістом розмежовується на філософську, політичну, природничу (біологічну, […]...
34. Інтонація Інтонація (лат. intono – голосно вимовляю) – основні виражальні засоби мовлення, які, виконуючи комунікативну, структурну та аксіологічну функції, дають можливість відтворити ставлення (найчастіше емоційне) мовця до певного предмета чи співбесідника. Фонічні чинники І., передовсім мелодика, акцентний лад і т. п., що на письмі передаються відповідними графічними та пунктуаційними знаками, відіграють велику роль у художньому, зокрема […]...
35. Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають своєрідність клаузул за місцем наголосу (окситонна, парокситонна, дактилічна, гіпердактилічна), враховуючи останній наголошений склад та ненаголошені, розташовані за дайм. К., характеризуючись зменшенням останньої стопи у віршовому […]...
36. Імпресіонізм Імпресіонізм (від фр. impression – враження) – напрям у мистецтві, який основним завданням вважав ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст.. насамперед у малярстві (назва пішла від картини К-Моне “Імпресія. Схід сонця”, 1873). Його представники – художники К. Моне, Е. Мане, О. […]...
37. Принципи аналізу літературного твору Принципи аналізу літературного твору – основні положення прийнятої літературознавцем концепції художньої літератури, які спрямовують його літературно-критичну рефлексію щодо конкретних літературних творів. П. а. л. т. ефективно виконують евристичні функції, якщо вони узагальнюють істотні особливості художньої літератури як мистецтва слова з її родо-жанровим розмаїттям, а не випливають лише зі світоглядних позицій літературознавця. Трактування літератури як образного […]...
38. ШИШАЦЬКИЙ-ІЛЛІЧ ОЛЕКСАНДР ШИШАЦЬКИЙ-ІЛЛІЧ ОЛЕКСАНДР (1828, м. Олішевка, тепер с. Красилівка Козелецького р-ну Чернігівської обл. – 02.03.1859, Чернігів) – фольклорист, етнограф, поет. Народився в сім’ї священика. Закінчив Чернігівську духовну семінарію. Працював писарем у Чернігівському губернському правлінні. Під впливом знайомства з М. Білозерським, П. Кулішем та іншими українськими діячами записував народну творчість, збирав етнографічні матеріали, багато з яких надсилав […]...
39. Бароко: який зміст цього терміну? У XVIII столітті слово “бароко” вживалося для характеристики, часто негативної, літературних творів складної форми. Проте його походження точно не встановлене, незважаючи на побутування в кількох мовах. У португальській вираз регоlа Ьаггоса означає перлина неправильної форми. Латинське слово Ьагосо – це термін логіки, особливо складний вид висновку. У перекладі з італійської bагоссо – вигадливий, примхливий. І, […]...
40. Етика Етика (грецьк. ethos – звичка, звичай, ethicos – моральний) – філософська наука про походження і сутність моралі, моральної свідомості людини. Е. систематизує, класифікує і пояснює норми і правила, які регулюють поведінку людини в суспільстві з урахуванням особистих, колективних і громадських інтересів. Термін “Е.” часто вживається для позначення моралі як сукупності моральних уявлень, якостей людини, тому […]...