Гайдебуров В. П. – редактор “Тижня”


Коли редактором-видавцем “Тижня” став У. П. Гайдебуров, цензура відразу насторожилася, ловлять крізь газеті Гайдебурова-сына якісь тенденції, які, з одного боку, начебто, і йшли з традицій “Тижня” 1880-х років, з її толстовскими ідеями непротивлення, що викликало полемічні випади із боку старих демократів, з другого – орієнтувалися на толстовське неприйняття приватної земельної власності, які цей геніальний мислитель вважав “великим гріхом”, пізніше озаглавивши так свою знамениту статтю.

Вже у грудні 1894 року цензор С.-Петербургского

цензурного комітету А. А. Пелікан особливу увагу привернув до себе опублікування з газети статті покійного А. М. Енгельгардта “Як мужик про землю думає”, написаної ще 1879 року для “Вітчизняних записок”, і процитував як особливо обурливі рядки: “Думка про чорний переділ глибоко саме у мізках простого російського людини”; “мужик тлумачить про спільний переділі, у тому, що землю відберуть від усіх, що вона казенна, т. е. загальна, що землі наріжуть кожному стільки, скільки він подужати може”. А. Пелікан зазначив, стаття не потребує коментаря, вона неблагонамеренная, а оскільки номер вже
виходить, газету потрібно призупинити, а редактору – статтю вирізати. У 1895 року обурення цензури викликала передова стаття з № 29 газети “Чорні точки” через те, що вона носила “печатку якогось ради уряду України у формі вкрай безтактної”, і навіть стаття “Гірше чуми”.

Адміністрацію насторожило, що у цій “скромною газеті, які вже яка давала приводів до зауважень”, “з певного часу почали з’являтися дедалі частіше ворожі російському дворянства статті, у яких прагнення цього вищого у державі стану противополагаются загальним державним інтересам”, а статті з № 42 за 1895 рік “Дворянський питання” автор відкрито “знущається з дворянським станом”. За “Нотатки” з № 18, де “з обурливим спотворенням істини становище російського народу зображувалося у самому похмурому вигляді”, й статтю “Помилки страху” з № 5-6 “Книжок” за застереження. У “Нотатках” цензори справедливо побачили “картину безтямного й деспотичного сваволі влади й безвихідною пригніченості населення”, зображення “поліцейських і земських начальників” “дикими і розгнузданими деспотами”. Членів Ради головного управління потряс мову статті – “з прийомами і шаржем майданних ораторів, поджигающих натовп до буянні”, і це у той час, коли, як “неневідомо, між робітниками на багатьох фабриках і заводах відбуваються страйки”. Стаття “Помилки страху”, де, як стверджував цензор, “розвивається до крайніх меж, систематично і дуже докладно, визнане шкідливим вчення Толстого про неспротив злу” і “пропагується вчення про некараності злочинів, прямо що призводить до руйнації державного та громадського пристрої і до торжества анархії”, належала перу Михайла Осиповича Меншикова, який в середині 1880-х років, будучи чиновником Картографічної частини Головного гідрографічного управління, почав друкуватися в “Тижню”.

Перша підписана їм стаття “Про літератури і письменників” була опублікована у 1891 року. Вийшовши у відставку у травні 1892 року у чині штабс-капітана, він став провідним публіцистом і критиком газети й додатку до ній, а згодом і секретарем редакції “Тижня”. Саме його статті є дуже подразником адміністрації. Ще за Гайдебурове-отце в № 7 “Книжок “Тижня”” за 1893 рік Меньшиков фактично заступився за критиков-демократов, передусім за М. Р. Чернишевського, коли виступив проти статей А. Волинського в “Північному віснику”, назвавши їх “критичним декадансом”.

Вже Меньшиков захоплювався ідеями Л. М. Толстого, з яким познайомився трохи згодом – 1894 року. Публіциста “Тижня” залучали передусім моральні аспекти толстовства. Саме з погляду він, мабуть, єдиний підтримав думку знаменитого письменника, яку у роботі “Неделание”. Статтю М. Меншикова “Робота совісті” Толстой у листі до М. З. Лєскова назвав “прекрасної”.

Певний парадокс у тому, що емоційний Михайло Осипович, звісно, найбільше бачив у словах Л. Толстого: “Отже, більшість людності християнського світу сьогодення живе языческою життям й не так оскільки вона хоче жити так, як тому, що пристрій життя, колись потрібна людей зовсім іншим свідомістю, залишилося те саме й підтримується постоянною суєтою людей, яка дає їм часу схаменутись змінити яке відповідно своєму свідомості”, – бачив у цих словах моральний сенс, не вдумуючись – або прагнучи вдумуватися – у тому соціальне звучання. Але читачі, а тому числі були й цензори, пам’ятали і шматки з статті “Про голод”, які з текстом якої у списках познайомилися багато, де принцип “неделания” зла було сформульовано дуже социально-жестко: є лише одне спосіб позбавити народ з голоду – “не об’їдати його”. Тому статті М. Меншикова про Товстому, зокрема “Помилки страху”, було неможливо не насторожувати цензуру, тим більше при Гайдебурове-сыне його у “Тижню” значно розширилося (їдучи зарубіжних країн восени 1894 і вони влітку 1895 року, У. Гайдебуров залишав замість себе Меншикова), він відчула себе вільніше, при цьому У. П. Гайдебуров “мізинець” цензора зовсім н



Гайдебуров В. П. – редактор “Тижня”