Карманський Петро Сильвестрович Прощання
Гайда на коні! Час рушати. Вже півень кличе, вже зоріє, На сході млаво зоря тліє. Гайда на коні!
Час прощатись. Гайда! Гайда! Не слід зітхати…
Весело ж, гай! – ні, нишком, тихо! Вона ще спить і мріє – тихо! Гайда, на коні! Час рушати.
Здорова будь! Пора розстатись… Прощай, мій гаю, свідку муки, Любви, зітхань пустих, розпуки. Прощайте всі!
Пора розстатись. Чого ж спіткнувся, сивий коню? Жени наосліп, в пропасть млисту, Удар чолом в стіну скалисту – Нехай епічну на зимнім лоні… Жени, мій коню, рви щосили, Хоч серце плаче, тужить,
За нами тільки пес завиє, – Вона ж прокляла… Нум, щосили! Гоп!
Гоп! мій коню, в степ, як море. Чеши, креши, гони, мій сивий… Гони же – пан твій нещасливий, – Гоп!
Гоп! своє най згубить горе. Сумно ллються звуки цитри, Дрижачи, згасають, Стогнуть, плачуть і тугою Серце обгортають. Тії звуки пресумнії Так вона любила!.
Прийди, прийди та послухай, Вернись, моя мила! Сумно, сумно вигравають Струни шовковії: Прощавай, моя надіє, Прощавайте, мрії! Ох, як тяжко коло серця Від тяжкої муки! Ох, заграй же, моя цитро, Сумні, сумні звуки…
Коб ти знала, як страждаю, Як я мучусь в чужині… Вже’ лиш смерті
Морем горе розлялося, Так вже мучить, так в’ялить! Пеклом серце зайнялося: Тріскає, пече, кипить. Одну краплю з моря того, Щоб згасити пекла жар!
Одно слово з листу твого Доконало б чудо-чар… Одну іскру з пекла того Висушити моря глиб! Одно слово з листу твого Доконало б сього вмиг… Якби знала ти страждання В серцю моїм і в душі, То почула б ті благання: Написала б слові дві. Цвітом ти мене дарила…
Чом він цвів лиш день? Ти сама його садила Й виполола впень! Чом вінок ти розірвала, Що я сплів був сам? Ти з собою все забрала – Лишила бур’ян… Чом марою ти розплилась Від моїх жалів?
Піснь мою так заглушила, Наче арфи спів!.
Related posts:
- Карманський Петро Сильвестрович Двигну тебе на крилах туги I Як самота на душу склонить крила І в серці защемить невиплаканий жаль, Прийди тоді, прийди до мене, мила, Розкрий мені цілу твою печаль. Прийди, вложи чоло в мої долоні, Як стужена забута сирота, І лебеди, як вітер на вигоні, Що заколисує до сну жита. Прийди, я з вій твоїх зцілую слези І перейму твій […]...
- Карманський Петро Сильвестрович Пішов би я I Пішов би я у храм спокою, В якусь оазу мрій, задуми І, оповитий самотою, Снував би з серця вольні думи. Пішов би я у храм спокою. В якім миртовім тихім гаю Спочив би під крилом зефіру І до журчання водограю Достроював би власну ліру, – В якім миртовім тихім гаю? Як ранішня молитва дзвону […]...
- Карманський Петро Сильвестрович “Забудь мене…” Забудь мене, дивись байдуже, Як я поволі з туги в’яну, І не питай мене, чи дуже Ятряться в серці давні рани. Хіба ти винна, що недоля Між нас поклала яр розлуки? Кого розлучить люта доля, То як йому бажати злуки? Забудь, не плач, що ти не в силі Отерти сліз з очей каліки, Вони самі […]...
- Карманський Петро Сильвестрович Просвічення Сідартха Присвячую пам’яті Мого невід жалуваного друга, Професора В. Лесевича. Коли віл запрягнений до теліги І теліга не рушає з місця, Підганяють вола, не телігу… Індійська авадана Затісно стало Сідартсі жити В розкішних салях його терему, І звуки арфи, і хміль гарему – Усе вже стало його томити. А юну душу повили хмари Нудьги і смутку. […]...
- Карманський Петро Сильвестрович Надгробні стихирі Evasi effugi. Spes et Fortuna valete, Nil mihi vobiscum est, ludificate alios. (Саркофаг Л. Антонія в латер. музеї в Римі). Наспів Прощай, безодне сліз і мук! Обрій стемнів і маяк згас, Довкола тьма, а тайний звук Манить мене в лиман – до вас, Блаженні тіні! Добраніч всім! Мені пора Спочить по довгих трудах дня. Противний […]...
- Карманський Петро Сильвестрович “Пекельний жар, жажда в’ялить…” Пекельний жар, жажда в’ялить Кругом піщане море… Диви: оаза! Там біжить Нещасний путник – боресь! Послідних сил ще не добув. Русло ріки розкрилось… Біжить щосил, пристав, глянув – Марою все розплилось. І я з бідою свій тягнув Тяжкий леміш по ниві. Про людську долю я забув, Не знав, що дні щасливі. В безвір’я море я […]...
- Карманський Петро Сильвестрович З тюрми Бряжчать кайдани, крики варти, Прокльони в’язнів – море муки. А мимохіть на білі карти Падуть важкі слова розпуки. Запала ніч. Втишились в’язні, Заснуло все камінним сном. Лиш я сиджу в холодній казні, Сиджу з розпаленим чолом. “І що то буде? Що то буде?” – Ридає по кутках печаль. Лавиною паде на груди Якийсь незмірний дикий […]...
- Карманський Петро Сильвестрович Емігранти Різьбяреві Михайлові Паращукові Весна. Вітрець цілує скибу, Воздух міниться, сонце сяє, Чабан кладе нову колибу, Бринить бджола, сопілка грає – Життя, краса – аж любо, любо! Село німе. З-під стріх не в’ється Синявий дим: лиш вряди-годи Завиє пес – усе здригнеться І з хиж несесь квиління: хліба! О горе вам, раби загонів, Якщо весна до […]...
- Карманський Петро Сильвестрович “Мені не жаль…” Мені не жаль, що нам судилось Нести до скону хрест розлуки, Моє чуття не раз сталилось На пробнім камені розпуки. Мені не жаль… З мертвих спокоєм йму верстати Тернистий шлях страждань і суму, З брильянтів сліз буду кувати Твої трофеї: скорбну думу. З мертвих спокоєм… Лиш інколи в часі знемоги З дна серця вирветься зітхання, […]...
- Прощання Прощання Життя на хвильку обірвалось: Затихли серце і душа, Нічого я не відчувала, Лиш чула гострі ті слова. Слова, як лезо, серце мучать І розривають на шматки; Душа так бідкається, рветься – Немає більш куди їй йти. Ти був так поряд – зовсім близько І водночас – такий чужий. Ти був зі мною близько-близько, А […]...
- Діалог “Прощання” “Прощання” звичайно пов’язують з “Блакитною трояндою”. Підстава – нещасливе кохання. До того ж, діалог написано прозою. Такі зіставлення можна продовжити: характер дівчини споріднений з характером Гощинської; вона не може задовольнитися тим, що має, і весь час допитується – що станеться з її почуттями далі; дівчина переконана, що її коханню не судився довгий вік. А втім, […]...
- Ой на горі вогонь горить – історичні пісні Ой на горі вогонь горить, Під горою козак лежить, Порубаний, постріляний, Китайкою покриваний; Накрив очі осокою, А ніженьки китайкою; А в головах ворон кряче, А в ніженьках коник плаче: – Ой коню мій вороненький, Товаришу мій вірненький! Не плач, коню, надо мною, Не бий землі під собою. Біжи, коню, дорогою Степовою, широкою, Щоб татари не […]...
- Вінграновський Микола Степанович Козак Петро Мамарига Козак Петро Мамарига летів на своєму коні, а татари обсідали Петра з усіх чотирьох сторін. Козак Петро Мамарига побачив перед собою степове озеро. – Гиворе! – сказав Петро своєму коню. – Удвох нам невтекти. Тікай сам. Як-не-як, а самому тобі буде легше. А я заховаюсь в озері. Петро вирізав шаблею очеретину і поплив. Гивор додивився, […]...
- ПЕТРО ПАНЧ – Петро Йосипович Панченко Петро Панч – новеліст, повістяр і романіст, автор казок для, дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід. Народився він 4 липня 1891 року в місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про яке він зворушливо написав у книзі “На калиновім мості”, було багатим […]...
- Ой на горі вогонь горить – Історичні пісні ОЙ НА ГОРІ ВОГОНЬ ГОРИТЬ Ой на горі вогонь горить, Під горою козак лежить, Порубаний, постріляний, Китайкою покриваний; Накрив очі осокою, А ніженьки китайкою; А в головах ворон кряче, А в ніженьках коник плаче: “Ой коню мій вороненький, Товаришу мій вірненький! Не плач, коню, надо мною, Не бий землі під собою. Біжи, коню, дорогою Степовою, […]...
- ОЙ НА ГОРІ ВОГОНЬ ГОРИТЬ – Українські народні балади УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ОЙ НА ГОРІ ВОГОНЬ ГОРИТЬ Ой на горі вогонь горить, Під горою козак лежить, Порубаний, постріляний, Китайкою покриваний. Накрив очі осокою, А ніженьки китайкою; А в головах ворон кряче, А в ніженьках коник плаче: -Ой коню мій вороненький, Товаришу мій вірненький! Не плач, коню, надо мною, […]...
- Скорочено – ОЙ НА ГОРІ ВОГОНЬ ГОРИТЬ – УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ БАЛАДИ Ой на горі вогонь горить, А в долині козак лежить. Порубаний, постріляний, Китайкою покриваний. Накрив очі осокою, А ніженьки китайкою. А ніженьки китайкою, А рученьки нагайкою. Що в головах ворон кряче, А в ніженьках коник плаче. “Ой коню мій вороненький, Товаришу мій вірненький! Не плач, коню, надо мною, Не бий землі під собою. Біжи, коню, […]...
- Рецензії на повісті Трифонова Відблиски багаття і Довге прощання Твір-міркування. Історія – це наука про минуле. Вірніше, про те, як минуле впливає на сьогодення. Слово “історія” у перекладі із грецького означає “дослідження, або оповідання про минуле”. Уроки історії в нашій школі проходять дуже цікаво. Ми не тільки слухаємо оповідання вчителя, але й користуємося барвистими наочними приладдя, дивимося навчальні фільми, навіть пробуємо становити комп’ютерні програми […]...
- Твір на тему: Наодинці з природою, або Прощання з Осінню (твір-опис) Наодинці з природою, або Прощання з Осінню (твір-опис) Як прекрасно йти тоненькою стрічечкою стежини і, забуваючи про все, розчинятися у величній красі лісу! Він начебто розкриває для тебе свої обійми, і ти завмираєш у німому подиві. Тиша захоплює тебе. Ти стоїш нерухомо, немов чекаєш на щось. Але от налітає вітер, і все відразу оживає. Прокидаються […]...
- АНАКОЛУФ >Анаколуф (від грец. &;#940;&;#957;&;#945;&;#954;ό&;#955;&;#959;&;#965;θ&;#959;&;#957; – неправильність, непослідовність) – це стилістична фігура, побудована з порушенням граматичної узгодженості між словами, членами речення. Наприклад: “На сто колін, перед стома богами // Я падаю: прийди мені, прийди!” (І. Драч) – замість: Прийди до мене. Анаколуф підкреслює відтінки емоцій того, хто говорить, свідчить про його внутрішній стан (найчастіше – схвильованості), […]...
- Микола Вінграновський – Козак Петро Мамарига ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА КОЗАК ПЕТРО МАМАРИГА Казка Козак Петро Мамарига летів на своєму коні, а татари обсідали Петра з усіх чотирьох сторін. Козак Петро Мамарига побачив перед собою степове озеро. – Гиворе! – сказав Петро своєму коню. – Удвох нам невтекти. Тікай сам. Як-не-як, а самому тобі буде легше. А я заховаюсь в озері. Петро вирізав […]...
- Короткий сюжет новели Артура Шницлера “Прощання” Сенс життя для Альберта вже три місяці полягає в терплячому багатогодинному очікуванні його коханої Ганни. Вони вмовилися, що щодня, із трьох до семи годин, він буде чекати на неї, і він терпляче чекає, щораз годинниками, і часто – дарма. Ганна не сміє відлучатися з будинку, якщо її чоловік затримується. Болісні очікування підточують сили й працездатність […]...
- Мої міркування над романом Распутіна “Прощання із Запеклої” Усякий учинок став говорити про людину й світ начебто останню правду, тому що “щира людина, – як пише Распутін, – чи висловлюється не тільки в мінути прощання й страждання – він це і є, його й запам’ятаєте”. А в повісті не одна людина, тут ціле життя села і її жителів. Вона обірвалася б нечутно, якби […]...
- Аналіз повести “Прощання із Запеклої” Распутіна В. Г “Прощання із Запеклої” В основі сюжету повести В. Г. Распутіна “Прощання із Запеклої” лежить реальна Історія. У процесі будівництва ГЕС на Ангарі були затоплені околишні села. Переселення стало хворобливим явищем для жителів затоплюваних сіл. Добуток відкривається поетичною картиною опису початку бурхливого льодоходу на Ангарі. Автор підкреслює циклічний характер цієї дії: так було щороку. Але одночасно […]...
- Сюжет повести Валентина Распутіна “Прощання із Запеклої” Але от один раз нижче по Ангарі починають будувати греблю для електростанції, і стає ясно, що багато околишніх сіл, і в першу чергу острівна Матера, будуть затоплені. “Якщо навіть поставити друг на дружкові п’ять таких островів, однаково затопить із верхівкою й місця потім не показати, де там селилися люди. Прийде переїжджати”. Нечисленне населення Матеры й […]...
- “Прощання із Запеклої” – драма народного життя у філолофсько-моральному аспекті Зовсім реальні ситуації й характери старого й нового села стали приводом для філософських міркувань автора про проблеми буття: про життя й смерть, вірності й зрадництві, про подяку й пам’ять. “Прощання із Запеклої” – продовження драми народного життя у філолофсько-моральному аспекті. Сюжет добутку – Історія затоплення острова з однойменною назвою. Люди представлені в момент розставання із […]...
- Виклад роману Бехера “Прощання” У романі “Прощання” (1940) Бехер з’єднує тему двох Германій з темою становлення особистості, подолання помилкових і знаходження щирих, демократичних і передових позицій, веде мову про важкий, але цілющому прощанні зі старою, реакційною Німеччиною. Роман написаний по автобіографічних мотивах. Його фабульний стрижень становить традиційний життєпис підлітка, а потім юнака Гансу Гастля, сина прокурора: роки його навчання […]...
- Багряний Іван Павлович Петро каменяр Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. Чорний від сажі, брудний від глини і рудий від цегли Петро йде по вулиці. – Павлуш-ша!. А Павлуша?!. – Р-риковсь-кої… Ех… – ти! Що?. – Я на вас чхать хотів… да!. – і для більшої переконаносты скріпив усе матом. А руками як вітряк […]...
- Роз’яснення епізоду прощання Штольца з Обломовим Обломів формує подання про себе, розуміє, що він був недостоин любові з Іллінською, тому-те він так і радується (що, втім, було до цієї сцени), що Штольц женився на Ользі Сергіївні, про явище, що він представляє в суспільстві: про це раніше догадався Штольц, тепер це дійшло й до нього. Найкраще сутність цього епізоду розкриває образ Обломова, […]...
- Короткий зміст Прощання із запеклої Распутіна В. Г У цьому добутку автор по-новому розробляє теми, які хвилюють його: тут і ностальгія по “малій батьківщині”, і суперечка поколінь, і роздуму про моральне здоров’я народу. У повісті Матера – це власне ім’я, назва села й острова на Ангарі, а образ Матери – своєрідний символ селянської Росії й народної історії. Саме слово “запеклий” означає “зрілий”, “досвідчений”, […]...
- РЕЦЕНЗІЯ НА ПОВІСТЬ В. Г. РАСПУТІНА “ПРОЩАННЯ ІЗ МАТЕРОЮ” В 1987 році у видавництві “Художня література” вийшла книга Валентина Распутіна, у яку ввійшли його повісті й оповідання. Своє покликання Распутін визначив так: “Коли потрібно стояти за совість, за правду, література йде туди, де потрібно. Писа – тель – це не просто професійне, а усе більше суспільне поняття, і від цивільних проблем йому не піти. […]...
- Патріотизм це не любов до ідеї – по повісті “Прощання із Запеклої” У повісті Прощання із Запеклої письменник пише про малу батьківщину, без якої не може бути теперішньої людини. У книзі Що в слові, що за словом Распутін так пояснює це поняття: Мала батьківщина дає нам набагато більше, ніж ми в стані усвідомити. Я вірю, що й у моїй письменницькій справі вона зіграла не останню роль… Повість […]...
- Доля російського села в повісті Распутіна “Прощання із Запеклої” И нарешті, прийшов час, коли кращі письменники й публіцисти вдарили в дзвін, прагнучи попередити нас, що природу треба рятувати. Ю. Черниченко зрівняв сучасні відносини людини й природи із громадянською війною: “Не було б громадян – не було б ніякої війни”. Із закликом задуматися про проблеми екології виступили такі чудові письменники, як Ч. Айтматов, В. Астафьев, […]...
- Петро Петрович Гулак-Артемовський У класній кімнаті великого поміщицького будинку за столом сиділи вчитель Петро Петрович та малий панич, якого він готував” до вступу в гімназію. Хлопчик старанно виводив цифри, вмочаючи загострене гусяче перо у масивну бронзову чорнильницю. Раптом у відчинене вікно долинув болісний зойк, що відразу ж перетворився на жахливий лемент. Молодий учитель підійшов до вікна. Хто це […]...
- Сонце низенько Скорочено Сонце низенько, Вечір близенько, Спішу до тебе, Моє серденько. Ти ж обіцяла Мене любити. Ні з ким не знатись, Для мене жити. Серденько моє. Як ми обоє Кохались вірно. Чесно, примірно; Ой як я прийду. Тебе не застану, Зломлю рученьки – Жить перестану. “Ой прийди, прийди. Не вчиню кривди. Як буде кривда, Я буду винна. […]...
- Долі російського села в літературі 1980-х років (В. Распутін “Прощання із Запеклої”, А. Солженицын “Матренин двір”) Приїжджаючи до них улітку відпочивати, а точніше, працювати, ми своїми очами бачимо, як важке життя селян і наскільки складно нам, міським, пристосуватися до цього життя. Але завжди хочеться приїхати в Село, відпочити від міської суєти. Багато письменників торкнулися у своїй Творчості долю російського села. Одні захоплювалися сільською природою й “училися в істині блаженство знаходити”. Інші […]...
- Сонце низенько скорочено – Родинно-побутові пісні Сонце низенько, Вечір близенько, Спішу до тебе, Моє серденько. Ти ж обіцяла Мене любити. Ні з ким не знатись, Для мене жити. Серденько моє. Як ми обоє Кохались вірно. Чесно, примірно; Ой як я прийду. Тебе не застану, Зломлю рученьки Жить перестану. “Ой прийди, прийди. Не вчиню кривди. Як буде кривда, Я буду винна. Ой […]...
- Скорочено РИБАЛКА – ПЕТРО ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ Українська балада Вода шумить!.. вода гуля!.. На березі Рибалка молоденький На поплавець глядить і примовля: “Ловіться, рибочки, великі і маленькі!” Що рибка смик – то серце тьох!.. Серденько щось Рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох, Чи то коханнячко?.. не зна він, – а сумує! Сумує він, – аж ось реве, Аж ось гуде, […]...
- Щирі друзі Петро Конашевнч та Марко Жмайло (за уривком “В Острозькій школі” А. Чайковського) В українській літературі є багато творів про щиру та вірну дружбу, особливо серед дітей. Це й повісті “Гуси-лебеді летять”, “Щедрий вечір” М. Стельмаха, і оповідання “Лісничиха” В. Донченка. Про щиру дружбу двох друзів розповідається і в уривку “В Острозькій школі” з роману А. Чайковського. Головні герої цього твору – Петро Конащевич та Марко Жмайло. Так […]...
- Рибалка (скорочено) – Гулак-Артемовський Петро Вода шумить!.. Вода гуля!.. На березі Рибалка молоденький На поплавець глядить і примовля: – Ловіться, рибочки, великі і маленькі! Що рибка смик – то серце тьох!.. Серденько щось Рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох, Чи то коханнячко?.. Не зна він, – а сумує! Сумує він, – аж ось реве. Аж ось гуде, і […]...