Глібов Леонід Іванович Диковина
Ішли у город дечого купити Два чоловіка із селян – Гордій та Севастян. Гордій умів на світі жити, Куток свій щиро поважав, Далеко щастя не шукав,- Шукають щастя нещасливі,- Воно само його знайшло, В своїм добрі, на рідній ниві І виросло, і розцвіло. От Севастян – се друге діло; Тому інаково щастило, Не близький світ топтав: Не тільки в Крим ходив, в Туреччині бував, Далеко десь, аж біля моря; Набрався розуму, довідавсь дива й горя; Один був гріх: і не дихне, Як не брехне. – Що,- каже,- тут ми топчемось з тобою, Мовляли, з хати до млина?
Он за балканською
Сокирою рубать? Гуртом, чи що б то, гризти? – Еге,- зам’явся Севастян,- гуртом їдять.
– Диковина! – Гордій мовляє.- Чого на світі не буває! От хоч і тут… чи бачиш той місток? Надивовижу всім турецький огірок, А наш місток диковина не тая, Чи є в Туреччині такая? – Що ж там таке? – питає Севастян.- Який там бог послав
Правдивий чоловік і їдь, і йди, Не сподіваючись біди, Ану поткнись брехун – утне такую шкоду: Розсунеться – і той шубовсть у воду. Була торік тут приключка страшна: Шубовснув пан один і старшина. – Он воно як! Се дивне діло!
Признаться, де вже я не був, Такого дива і не чув…- Промовив Севастян несміло. – Ото ж то й то! – плете Гордій.- Місточок неабиякий! Твій огірок – диковина сказати – Нехай би як гарбуз, а то ще більше хати! – Розсердивсь неборак: – Який ти молодець!
Попереду ще треба знати, Які там в біса хати – Неначе курінець, Такі, що ледве можна влізти, Лягти або присісти.- Отак балакають, ідуть, Вже й потомилися, аж ноги волочуть. До города дорога й не далека, Не забариться б перейти, Та як на те така стояла спека, Що й місця не знайти; У холодку – і там парня, аж в’ялить, Бо сонечко вогнем неначе палить. Ідуть… от-от місток… блищить уже й вода.
“От,- дума Севастян,- біда…” – Та й душно ж! – каже він,- морока!. А що, бак, річка тут глибока? – Найглибше під містком, сажнів у два води,- Сказав Гордій,- а далі хоч бреди,- Прехитра, пане-брате, річка, Дарма що невеличка,- Одначе Севастян придумав, що сказать: – Бач, курява яка, чобіт і не пізнать…
Ходім ми просто через річку; Обмиєм чоботи та й вийдем на травичку,- І ближче, і чистіш. – Еге,- додав Гордій,- і охвітніш…
Брехню, як бачте, добре чеше Мій Севастян, А інший неборак із городян І Севастяна перебреше.
[1891].
Related posts:
- Глібов Леонід Іванович Дуля І Гуляло море на просторі, З далеких гір туман глядів, Як свічечки, блищали зорі, І місяць весело світив. Була безсонная година; Не спала ніч, ніхто не спав, Не спала тихая долина, Вітрець губатий жартував, Десь деренчав деркач горлатий, Кигикав чайчин голосок, Посвистував кулик дзьобатий, Дзинчав комар, гудів жучок; В гаю русалочки гуляли, Вінок із квіточок […]...
- Глібов Леонід Іванович Скоробагатько Десь на шляху, біля діброви, У хаті чепурній шинкарочка жила; Про біле личко, чорні брови Далеко чутка йшла. Один купець – забув, як звати,- Із ярмарку багато грошей віз І до шинкарчиної хати Він привернув і з воза зліз. Вишнівочка-первак, хазяйка чорноброва, Та ще к тому веселая розмова Забавили його, І він забув погонича свого. […]...
- Глібов Леонід Іванович Бджола і Мухи Хтось Мухам набрехав, Що на чужині краще жити, Що слід усім туди летіти, Хто щастя тут не мав. Наслухались дві Мухи того дива (Про се найбільше Чміль гудів). – Тут,- кажуть,- доля нещаслива, Дурний, хто досі не летів! Покиньмо, кумо, Україну,- Нехай їй хрін! Та помандруймо на чужину, Аж до веселих тих долин, Де доля […]...
- Глібов Леонід Іванович Жаби Обридло Жабам, як на гріх, В болоті жити самостайно; Ніхто їх не чіпав, дурних, Жили та гралися звичайно… Так ні, ще треба би не так, І стали радить: – Квак та квак! Чом короля у нас немає? Усякий дурень теє знає: Орел – у птиць, Лев – у звірей, Є королі і у людей,- Хіба […]...
- Глібов Леонід Іванович Кіт і Баба У одному селі була Весела Баба Шелестиха. – Аби я добренько жила, А більш копи не буде лиха! – Шуткуючи було і скаже, і моргне.- Дивіться на мене! Всім весело, як Шелестиха скаче,- Не треба нам того, хто плаче, Сльозами коровай не бгать…- Весела Баба, що казать! Раз на святках пішла куму провідать, Погостювать і […]...
- Глібов Леонід Іванович Жвавий Хлопчик Був собі Хлопчик дуже жвавий, Моторний і цікавий: До всього придивлявсь І пильно прислухавсь; Що між собою скажуть люде – Почує, довго не забуде. Наслухавсь він, що дуже довгий світ, Куди не глянь – все світ, ні тину, ні воріт. От, як діждали літа, Придумав він побачить того світа І на комору зліз; як глянув […]...
- Глібов Леонід Іванович Пан на всю губу В якійсь далекій стороні… В Німеччині… в Туреччині… Так ні!. (Таку ледачу пам’ять маю, Що й не згадаю). Далеко десь, серед чужих країв, Пан на всю губу жив, У розкоші, як пану подобає; Суддею б то, чи що, служив (Чи справді є там суд – хто його знає!)… Жив, хороше і їв, і пив, Нічого […]...
- Глібов Леонід Іванович Мірошник Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві не абищо він: Про се гаразд усякий знає, Хто хлібець має. Млин у Мірошника був водяний. Мірошник той Хомою звався, І був він чоловік такий, Що не гаразд за діло брався; А інший раз Буває дорогий і час. Вода раз греблю просмоктала… Ну що ж! Узять би й загатить. […]...
- Глібов Леонід Іванович Лев-дідуган Лев-дідуган на світі довго жив; Багато лиха наробив; На старість підтоптавсь, нема вже тії сили, Що при здоров’ї мав! І ноги трусяться, і очі помутніли – Зовсім нікчемний став; Лежить, одкинув хвіст і смерті дожидає, А ще ричить і зо зла позирає, Неначе хоче настрашить. Минулися вже тії роки. Що розпирали боки,- Тепер усяк йому […]...
- Глібов Леонід Іванович Лев на облаві Жили у гущині глибокого байрака Страшенний Лев, всесвітній Лис, Бурлака Вовк і наш Сірко-собака, Що із села помандрував у ліс І розбишакою зробився,- З людьми, чи що, не вжився. Побратались вони, щоб по-сусідськи жить, Ніколи шкоди не чинить; Умовились гуртом робити Облаву потайну, І хто добуде що – все нарівно ділити; Лев був за старшину. […]...
- Глібов Леонід Іванович Мандрівка І Над річкою стояв великий гай, Зимою – затишок, а літом – божий Рай; Усяка пташечка, радіючи, співала, Весну і літо привітала. В тому гаю два Голуби були І, як брати, любесенько жили,- Дай, боже, так і людям жити. Чого б, здається, ще хотіти? Кохати б доленьку свою І воркувати мило, тихо,- Так ніт же! […]...
- Глібов Леонід Іванович Шелестуни В одній долині, під горою, Високий явір зеленів; Край берега над чистою водою Широкі віття розпустив; Листочки з вітриком, жартуючи, шептались: – Ану, голубчику, ще, ще дихни! Бач, братику, які ми повдавались Веселії шелестуни! Якби не ми з тобою шелестіли, То хто б долину звеселяв, І з ким би ти тут, вітрику наш милий, Гуляючи, […]...
- Глібов Леонід Іванович Квіти У гарному будинку на вікні Бриніли Квіти у макітрі; Тихесенько вони гойдалися на вітрі, Радіючи весні. На другому вікні стояли інші Квіти: З паперу зроблені і шовком перевиті, На дротяних стебельцях, наче мак,- Хто йде, дивується усяк… Чого тепер не роблять люде! Без коней їздять,- ще колись І не такеє диво буде: От-от – дивись […]...
- Глібов Леонід Іванович Пеня Частенько між людьми буває, Один свою біду на другого звертає, А іноді ще так крутне: Не можна на людей, так він на біса спхне. Щоб не наскочити на лайку, Я розкажу вам байку. Жив-поживав козак заможний Клим. Вподобавсь він щасливій долі: Де не повернеться, вона усюди з ним – І дома, і у полі. Шановний, […]...
- Глібов Леонід Іванович Дуб і Лозина Стояв високий Дуб серед долини І гордовито всюди поглядав. Сміявся він з тоненької Лозини І так їй раз сказав: – Яка химерна ти, нікчемная Лозина! Твій батько Верболіз здурів: Неначе ти йому не рідная дитина – На сміх тебе тут посадив. Захоче вітер буйний розходитись, Як гайдамак у вражому селі, Не знаєш ти, де з […]...
- Глібов Леонід Іванович Цуцик Раз на вікні, у панському будинку, Патлатий Цуцик спочивав; То ляже на бочок, то догори на спинку, Або на лапки морду клав. Якраз проти вікна, звичайно під барканом, Дворовий пес Бровко лежав І думав: “Бач, яким він паном, Ледачий Цуцик, став”. – Здоров був, Цуцику! Знічев’я спочиваєш? – Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь. – Се […]...
- Глібов Леонід Іванович Сила Щоб хуторну хандру прогнати, Один вигадливий Панок Задумав до себе розумних наскликати І світом мудрості розбуркать свій куток. На раду він покликав Кума, Бо між розумними то був найкращий цвіт: Він і мовчить розумно, і розумно дума, Бо знав людей і бачив світ. Приїхав Кум – і почали судити: – Отак і так,- Пан каже,- […]...
- Глібов Леонід Іванович Пташка Жила в мене пташка в цяцькованій клітці, Було їй доволі зерна і водиці; Співала коханка, себе розважала І томлену душу мою звеселяла. Надворі лютує зима-лихоманка, А в мене у хаті щебече веснянка, Аж серце радіє, неначе я чую Весну мою давню, весну золотую… Раз якось весною, у ясну годину, Я виніс в садочок веселу дружину; […]...
- Глібов Леонід Іванович Торбина У темному кутку, де рогачі стояли, Де віник ставили та трісочки складали, Лежать Торбині довелось. Давно її покинув хтось… Лежить порожняя Торбина, Неначе драная ряднина; Її і в руки не беруть, А іноді і сміттям приметуть. Долежалась-таки Торбина – Настала й їй щасливая година: Хазяїн взяв Повнісіньку червінцями й напхав. Неначе пані на перині, Лежить […]...
- Глібов Леонід Іванович Щука На Щуку хтось бомагу в суд подав, Що буцім би вона такеє виробляла, Що у ставку ніхто життя не мав: Того заїла в смерть, другого обідрала. Піймали Щуку молодці Та в шаплиці Гуртом до суду притаскали, Хоча чуби й мокренькі стали. На той раз суддями були Якіїсь два Осли, Одна нікчемна Шкапа Та два стареньких […]...
- Глібов Леонід Іванович Ярмарок Тече, шумить Дніпро славний, Дорога весела: Луги, піски, ліси, гори, Городи і села. Городище стоїть вище, А Власівка нижче; Чого мені в Городище? У Власівку ближче. В Городищі спотикачі, Тини й перелази, А Власівка ярмаркує На рік по три рази; Тут немає перекору, Ми самі хороші,- Гуляй, душа, без кунтуша! Гиля, гиля, гроші! Очі скачуть, […]...
- Глібов Леонід Іванович Пароль Уверен я, читатель мой, Что вы никак не ожидали Над тихоструйною Десной Встречать подобные скрижали. Я тоже сам не ожидал, Хотя давно слыву поэтом, И потому-то я б желал Сказать словечко вам об этом. Когда я легковерно жил И вместе был сердечно молод, Мне чужд и непонятен был Солидной опытности холод. Мне весь житейский вавилон […]...
- Глібов Леонід Іванович Кундель У полі тихому жив у норі Хом’як; На самоті скучав він, неборак! Подивиться кругом – багато поля Комусь дала щаслива доля; І глянуть весело, і любо походить, Не те що у норі сидіть. Он двір стоїть багатиря гладкого, Неначе городок; Чого нема у його? Будинок і садок… Надумався Хом’як себе розвеселити – І насадив маленький […]...
- Глібов Леонід Іванович Лев і Комар Десь там, не в нашій стороні, Під височенною горою, Серед діброви в гущині Вечірньою добою, Поївши добре, Лев лежав І гордовито поглядав. Здоровий сам, кудлата грива, На пиці широченний ніс,- Не тільки миша полохлива, Злякався б навіть і сам біс. Близенько на вербі Комарики дрімали, Тихенько нічки дожидали. Один Комарик молодий Розхвастався перед старими: – […]...
- Глібов Леонід Іванович Лев та Миша Старенька Миша горювала: Їй ніде, бідній, було жить, Головоньки на старість прихилить; Сама собі по світові блукала… Діток нема: були колись – Теперечки по світу розбрелись,- Одним одна зосталась мати. Пішла вона звичайненько прохати, Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій, Хазяйство завести маленьке Біля їх Милості близенько. – Хоч сила всім страшна […]...
- Глібов Леонід Іванович Жук і Бджола Був ясний день, веселая година; Раділи і садок, і поле, і долина; Під лопухом у ямці Жук сидів І сам собі тихесенько гудів, Що день йому обрид, кругом усі товчуться, Що дуже сонечко і світить, і пече: І гаряче, і боляче, І боязко йому, сліпуючи, поткнуться, Бо день не на добро, а на лихо зведе… […]...
- Глібов Леонід Іванович Ямщик Кони мчалися быстрой стрелой, Только снег под санями скрипел; Как нарочно, ямщик мой лихой Все молчал и мне песен не пел. И все было печально вокруг: Хоть направо, хоть влево гляди – Все лишь степь да леса,- разве вдруг Зачернеет верста впереди. И печально, сквозь тучи порой, Месяц ясный светил надо мной. “Расскажи мне, ямщик, […]...
- Глібов Леонід Іванович Два кума – Здоров, Василю, пане-брате! – Здоров, кумасю мій Кіндрате! – Чи ти ще там здоров та жив? – Ох, братику! – Василь завив,- Мого ти лишенька не знаєш, Що так питавші Бог покарав мене: я погорів; Уся худібонька пропала, Неначе язиком корова ізлизала… – Оце бак лихо! Глянь… Коли ж воно І як? – А […]...
- Глібов Леонід Іванович Цікавий Раз край дороги Влас копиці волочив. Вродило сіно – весело й робилось… От як надвечір сонечко схилилось, Мій Влас полуднувати сів. Глядить – щось їде по дорозі… Йому й байдуже, хто на возі… Коли зближається – аж то Кіндрат, Всесвітній кум і сват. – Здоров, Кіндрате! – Влас гукає.- Куди се бог носив? – А […]...
- Глібов Леонід Іванович Щука й Кіт Один мордатий Кіт до Щуки учащав; Пройдисвітка зубата знала, Чого хвостатий кум бажав: До берега частенько припливала І щиро куманька свого Карасиками шанувала, А Кіт і не цуравсь сього, Бо жирная мишва вже приїдаться стала. Раз каже Щука так йому: – Возьми мене мишей ловити.- Дивуючись, кум глянув на куму Та й засміявсь:- Надумалась дуріти! […]...
- Глібов Леонід Іванович У степу Ол. Ам. Тищинському Хоч доля привела у город суєтливий, Добра і зла прикрашений вертеп, Я все-таки люблю сіножаті і ниви, Люблю широкий, тихий, рідний степ. Там ясная зоря, як радість, привітала; Літала на коні там молодість моя; Про щастя, про любов надія там шептала, І любо слухалось, і щиро вірив я. Даль степова кругом, як […]...
- Глібов Леонід Іванович Старець Ішов Старець по долині З ламанцями у торбині; Кругом поле зеленіло, Хлібороба веселило, – А у тебе, Старче сивий, Нема поля, нема ниви,- Вітер тихо промовляє, Жалю серцю добавляє. Скрізь безлюдно по дорозі; Шумлять верби по облозі, Вітер віє-виграває, Старець слізоньки ковтає. Аж назустріч із-за жита Вийшла Доля грошовита, Любо-мило засміялась І до його обізвалась: […]...
- Глібов Леонід Іванович На перелазі Минає заспаная ніч; Уже на світ благословиться; Про Новий рік весела річ От-от усюди розлетиться. Старий Сатурн не спить, сидить На перелазі “для параду”, Де слідом день за днем біжить У тую вічную леваду. І Рік старий туди приплівсь, Аж ледве ніженьки волочить; Звичайно дідові вклонивсь І моститься, щоб перескочить. – Тривай! – Сатурн загомонів,- […]...
- Глібов Леонід Іванович Деревце Ішов Панас із города додому З сокирою й мішком. Вертаться довелось самому, Прямуючи ліском. Іде Панас, не розглядає, Міркуючи про щось (Міркує той, хто нужду знає), Аж чує – кличе хтось: – Гов, дядьку! – хтось гукнув близенько. Оглянувся: – А хто там,- каже,- де? – Се я,- озвалося тихенько Деревце молоде,- Як вгледіло я […]...
- Глібов Леонід Іванович Встреча (В. Ф. Д.) Опять я встретил вас… Опять в душе печальной Давно забытая встревожилась тоска… В глазах дрожит слеза, как будто в час прощальный, А я с улыбкою смотрю издалека. И рад я вам, как дню после тяжелой ночи, Как ясной радости после горючих слез… Зачем же в этот миг готовы плакать очи И замерла душа в толпе […]...
- Глібов Леонід Іванович Лисиця і Ховрах – Куди се ти, кумасенько, біжиш? Даєш, неначе з ляку, драла,- Гука Ховрах,- ні на що не глядиш, Мене б то й не пізнала! – Ох, голубе! – Лисиця застогнала,- Бодай би вже й не жить, Як отаке терпіть! – Що ж там таке? Яка причина? – Ховрах допитує куму. А та йому: – Напасть […]...
- Глібов Леонід Іванович Интимная песня Ты хочешь знать, мой друг игривый, О чем тоскую я порой, Чего бываю молчаливый И даже мрачный пред тобой? Я расскажу тебе, положим, Но после – что же будет в том? Друг друга только мы встревожим И грустно встретимся потом. В ответ на речь мою, быть может, Заплачешь ты – мне будет жаль,- А все […]...
- Глібов Леонід Іванович Хазяйка і Челядки Колись жила Госпоженька старенька, Багата і скупенька, Два віки б то, чи що, хотіла жить; Ввесь день клопочеться і не приляже, Вночі не переспить. “Ви б заспокоїлись,- було хто-небудь скаже.- І докіль турбуватись вам? Нехай би вже унукам та синам”. Бабусенька була розумниця велика, Усе було одно твердить: “Давненько сказано: своя рука владика. Мене вже, […]...
- Глібов Леонід Іванович Осел і Соловей Раз у вишневому садочку Лежав Осел у холодочку. Побачив він між рястом Солов’я І став йому гукати: – Здоров, співун! Насилу вглядів я; Який маленький ти, а кажуть, що горлатий. Ану, лишень, утни! Казали у дворі індики, Що ніби ти співать мастак великий, Чи, може, брешуть, вражії сини? Ану, нехай і я почую, Яку там […]...
- Глібов Леонід Іванович Вовк та Ягня На світі вже давно ведеться, Що нижчий перед вищим гнеться, А більший меншого кусає та ще й б’є – Затим що сила є… Примір не довго б показати, Та – цур йому! Нащо чіпать?. А щоб кінці як-небудь поховать, Я хочу байку розказати. Улітку, саме серед дня, Пустуючи, дурне Ягня Само забилося до річки – […]...