Павло Тичина – Ой, що в Софійському


Ой, що в Софійському заграли дзвони, затремтіли, Не білі голуби-янголи в небі полетіли. Ой, там збиралися під прапори, під соняшні ще й сині. Віднині

Не буде більше пана у вільній Україні! Ідуть, ідуть з музикою Під тінню прапорів Прекрасною, великою Рікою стиглих нив.

Ідуть, ідуть – вітаються І славлять щасні дні. Жахтять, переливаються Їх душі вогняні. Ой, та виходили попи з Софійської з-за брами З хрестами, з хорогвами. У шатах золотих коло Богдана правлять Службу Божу.

Як рожу – Вітай свою, Вкраїно, долю, – вітай дівчину гожу.

Горять, горять свободою Вчорашнії раби, Бо вчули: \”Встань з природою\” – Звук янгола труби. І встали всі, співаючи

З природою весни, З природою вітаючи Чудові дійсні сни. Як засміялося до них та праведнеє сонце: \”Не дурно гріло я – світило у кожнеє віконце\”. Як заходилися хмарини ткати скатертини,

Цвітуть та розцвітають небесні бархатини-хвилини! Цвітуть в піснях вкраїночки Дзвіночки срібняні.

Душею чорнобривочки Струнчасто осяйні! То ж матері майбутнії Стрічають дні ясні!

О, хвилі незабутнії! О, сонце і пісні; Ой, що на Софійському та грали дзвони, замовкали, Там прапори приймали, до народу

промовляли: \”Гей, разом, разом станемо на ворога ми, браття-завзяття!\”

Хто зрадить Неньку-Україну, – прокляття тим, прокляття! І суне військо лавою від білих тихих брам, Із \”ЗАПОВІТОМ\”, \”СЛАВОЮ\” – весь Київ наче храм. В нім скапала кров часові, кров мучнів без кінця…

І в нім горять ТАРАСОВІ вкраїнськії серця!



Павло Тичина – Ой, що в Софійському