Павло Тичина – Іній


ІНІЙ Ой цвілось життя зелене – юнь моя – чорнобрів’я! Тисяча півтонів, тіней… А тепер же – що зустрів я?

Сивий впав на мене іній… Сивий, сивий іній… Що ж. Нічого. Це нічого. Серце,- цить!

Чого ти спориш? В мене ж вік – новий, зустрічний. То й зустрінем… Все суворіш мислить розум строго – вічний. Мислить розум вічний…

Хай той іній і сріблиться,- та в душі ж його немає! У душі – зелені вруна. Злегка тьмяні? – хто їх знає… Бо й зимою ж глиця юна. Свіжо-тьмяно-юна…

Може, бренькав я на лірі? Мо’ в житті скакав телятком? А народ хай сам розсудить.

Бджілку люблять з повним взятком. Думка ж – дії щирі будить. Думка дії будить… Той, хто інею боїться, радості в собі не має. Мов пісок сухий.

Мов дюна. Серце в мене все співає: бо й зимою ж глиця юна. Свіжо-тьмяно-юна…



Павло Тичина – Іній