Павло Тичина – Іще пташки в дзвінких піснях

Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають, Ще половіє злотом хвиль на сонці жита риза (Вітри лежать, вітри на арфу грають); – А в небі свариться вже хтось. Завіса чорно-сиза Півнеба мовчки зап’яла.

Земля вдягає тінь… Мов звір, ховається людина. – Господь іде! – подумав десь полинь

Заплакав дощ… і вщух. Мовчить гора. Мовчить долина. – Господня тінь, – прошепотів полинь.

І враз – роздерлась пополам завіса! – Тиша. Мертва… Метнувсь огонь: розцвівсь, розпавсь – аж води закипіли! І полилася піснь, принеслась жертва.

Курять шляхи, біжать, біжать… Рвуть вихорі, як жили, Рідке коріння верб старих, що моляться в сльозах. А трави – й плакати не сміють. Ідуть потужні сили!

Морок. Жах… … І дзвонять десь в селі. І вже тремтять, вже спокій сіють

Сріблясті голуби у небесах.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Павло Тичина – Іще пташки в дзвінких піснях